Ухвала

від 10.07.2015 по справі 317/1319/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/4395/15 Головуючий у 1-й інстанції: Яркіна С.В.

Є.У. № 317/1319/13-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_1,

При секретарі: Бурак А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Ніко», ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 вересня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - Банк) звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 грудня 2011 року між Банком і Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Ніко» (далі - ТОВ ТД «Ніко») укладено договір кредитної лінії №47/16, за яким товариству надано кошти в сумі 99 772,76 грн. під 19,4% річних на строк до 25 грудня 2013 року. У той самий день з метою забезпечення виконання зобов'язань Банк уклав з ОСОБА_2 договір поруки №47/16/S-2, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань в повному обсязі як солідарний боржник. Позичальник зобов'язань за кредитним договором не виконує, у зв'язку із чим станом на 15 лютого 2013 року утворилась заборгованість в загальній сумі 85 027,03 грн., із яких 76 066,38 грн. - сума кредиту, що підлягає достроковому поверненню; 8 319,96 грн. - проценти за користування кредитним коштами; 300,00 грн. - прострочена сума комісії за адміністрування кредиту; 340,69 грн. - пеня за порушення строків погашення кредиту. 9 січня 2013 року Банк направив боржнику і поручителю вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором у строк до 29 січня 2013 року, яка останніми не виконана.

Посилаючись на зазначені обставини, Банк просив стягнути солідарно з боржника і поручителя вищевказану заборгованість за кредитом, проценти й пеню та на підставі частини другої статті 1050 ЦК України.

Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 25 вересня 2013 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ТОВ ТД «Ніко» та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредобанк» за договором кредитної лінії № 47/16 від 26 грудня 2011 року, укладеним між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ ТД «Ніко» заборгованість в сумі 85 027,03 грн., із яких 76 066,38 грн. - сума кредиту, що підлягає достроковому поверненню; 8 319,96 грн. - проценти за користування кредитними коштами; 300,00 грн. - прострочена сума комісії за адміністрування кредиту; 17,47 грн. - пеня по простроченій сумі кредиту; 307,78 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом; 15,44 грн. - пеня за несвоєчасну сплату комісії за адміністрування кредиту. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою цього ж суду від 26 травня 2015 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_2 посилається на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апелянт зазначає, що, направивши позичальнику досудову вимогу про дострокове погашення кредиту, Банк в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору. На порушення умов договору поруки Банк письмово не повідомив поручителя про невиконання боржником умов кредитного договору, не направив поручителю досудову вимогу вимагаючи достроково. Вказані обставини, на думку апелянта, призвели до збільшення відповідальності поручителя, і, як наслідок - припинення договору поруки у відповідності до ст.559 ч.1 ЦК України.

Відповідач ТОВ ТД «Ніко» рішення суду першої інстанції не оскаржує, а тому в частині задоволення позовних вимог щодо товариства рішення суду першої інстанції, як таке, що в апеляційному порядку не оскаржене у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційним судом не перевіряється.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду апелянт і його представник не з'явилися, направили письмове клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю апелянта на роботі і лікуванням його представника в санаторії. Документів на підтвердження поважності причин неявки в судове засідання не надали. Колегія суддів визнала причини неявки апелянта і його представника неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи по суті.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що 26 грудня 2011 року ПАТ «Кредобанк» та ТОВ ТД «Ніко» уклали договір кредитної лінії №47/16, за умовами якого Банк відкриває позичальнику кредитну лінію, максимальний ліміт заборгованості за якою становить 100 000 грн., процентна ставка - 19,4% річних, строк дії кредитної лінії включно до 25 грудня 2013 року . За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідач ТОВ ТД «Ніко» сплачує пеню за зобов'язаннями у гривні у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період прострочки за весь час прострочки. Пунктом 5.9 кредитного договору передбачено, що у випадках невиконання позичальником зобов'язань, передбачених договором; несвоєчасної сплати процентів або повернення кредиту (частини кредиту), Банк вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів. Пунктом 3.2 Договору передбачено, що позичальник зобов'язується надати Банку забезпечення - поруку фізичної особи ОСОБА_2 - засновника ТОВ ТД «Ніко» з часткою 100% у статутному фонді. Будь-які повідомлення, що надсилається згідно з цим Договором, повинно подаватися у письмовій формі із дотриманням відповідних процедур при доставці особисто, поштою, телексом чи факсом на адресу відповідної сторони, що зазначені в Договорі, або на іншу адресу, про яку відповідна сторона повідомить іншу (а.с.6-15).

Для забезпечення виконання кредитного договору 26 грудня 2011 року Банк, ТОВ ТД «Ніко», і засновник товариства із часткою 100% у статутному капіталі ОСОБА_2 уклали договір поруки №47/16/ S-2, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати процентів та комісії за користування кредитом, пені, штрафів, неустойки) як солідарний боржник. Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що боржник зобов'язаний повідомляти завчасно поручителя про можливе невиконання зобов'язань за кредитним договором. У випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором кредитор письмово повідомляє поручителя про це із зазначенням суми заборгованості. Поручитель підтверджує, що йому відомі всі умови кредитного договору. Договір припиняється зі спливом трирічного строку від дня настання строку основного зобов'язання за кредитним договором. У випадку внесення без згоди поручителя до кредитного договору змін, внаслідок чого збільшується розмір зобов'язань за кредитним договором обсяг відповідальності поручителя не збільшується. У цьому випадку поручитель несе часткову відповідальність в межах, визначених п.1.1 на момент укладення договору поруки ( а.с.16: п.п.1.1, 2.1, 2.2, 2.5, 4.2, 4.7, 4.8 договору поруки).

09 січня 2013 року у зв'язку з невиконанням ТОВ ТД «Ніко» своїх зобов'язань за кредитним договором і наявністю заборгованості Банк надіслав письмові вимоги до позичальника і поручителя про дострокове повернення кредиту та процентів за користування кредитом у строк до 29 січня 2013 року (а.с.28-32).

29 березня 2013 року банк пред'явив до боржника й поручителя позов про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла в період з серпня 2012 року до 15 лютого 2013 року, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, комісії та про дострокове повернення частини позики, що залишилась, і процентів за кредитом на підставі частини другої статті 1050 ЦК України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що товариство свої зобов'язання за кредитним договором не виконало, що призвело до виникнення заборгованості за цим договором, у зв'язку із чим на підставі статей 526, 527, 553, 554, 625, ч.2 ст.1050, 1054 ЦК України боржник і поручитель несуть солідарну відповідальність за неналежне виконання зобов'язання.

Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального права являються безпідставними.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Оскільки правовідносини з приводу поруки між поручителем і кредитором іншої особи є різновидом зобов'язань, на них також поширюються правові норми щодо зобов'язань.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони кредитного договору умови договору не змінювали.

Реалізація Банком свого права достроково вимагати повернення кредиту не являється зміною умов кредитного договору, внаслідок якої збільшується відповідальності боржника і поручителя, і не тягне за собою припинення договору поруки.

Таке право Банку передбачено як ч.2 ст.1050 ЦК України, так і п.5.9 кредитного Договору, з яким апелянт як поручитель ознайомлений, про що зазначено у п.4.2 договору поруки. Відповідно до п.5.9 кредитного договору Банк вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісії та інших належних до сплати платежів за кредитним договором у випадку , передбаченому п.2.9 договору, в тому числі несвоєчасної сплати процентів та/ або повернення кредиту/ частини кредиту.

Доводи апелянта про невиконання Банком свого обов'язку, передбаченого п.2.2 договору поруки, щодо повідомлення поручителя про порушення боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, являються неспроможними. На виконання вказаного обов'язку Банк рекомендованим листом 9 січня 2013 року за вих. №2-1107-28/2012-2 направив поручителю ОСОБА_2 за адресою, зазначеною в договорі поруки, вимогу про дострокове виконання зобов'язань за договором кредитної лінії і запропонував у строк до 29 січня 2013 року погасити всю суму боргу (а.с.30-31).

Факт направлення вказаної досудової вимоги поручителю рекомендованим листом підтверджується відповідним письмовим доказом, завіреним поштовим відділенням №71 м.Києва (а.с.32).

Відповідно до п.13.1 Кредитного договору будь-яке повідомлення, що надається згідно з цим договором, повинно подаватися у письмовій формі із дотриманням відповідних процедур при доставці особисто, поштою, телексом чи факсом на адресу відповідної сторони, що зазначені в цьому договорі, або на іншу адресу, про яку відповідна сторона письмово повідомить іншу.

Допустимих доказів на підтвердження того, що досудова вимога, направлена Банком у відповідності з вищевказаною умовою кредитного договору рекомендованим листом на адресу боржника і поручителя, апелянт суду не надав.

За таких обставин достатніх підстав для висновку про порушення Банком умов договору поруки щодо своєчасного повідомлення поручителя про прострочену заборгованість являються неспроможними.

Посилання апелянта на невідповідність висновків суду правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України 21 травня 2012 року по справі №6-69 цс11, являються неспроможними, оскільки в справі, що переглядалася судом касаційної інстанції і по якій висловлена правова позиція, сторони кредитного договору без згоди поручителя шляхом підписання додаткових угод вносили зміни до генерального договору на здійснення кредитних операцій, внаслідок чого збільшувалася відповідальність поручителя.

Строк дії договору поруки на час звернення Банку до суду з відповідним позовом не припинився, оскільки п.4.7 договору поруки сторони передбачили, що порука припиняється за спливом трирічного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором.

Як вбачається із матеріалів справи, позичальник почав порушувати умови кредитного договору зі сплати відсотків за користування кредитом з серпня 2012 року, зі сплати тіла кредиту - з січня 2013 року (а.с.18), з відповідною вимогою до суду Банк звернувся 29 березня 2013 року - в межах трирічного строку дії договору поруки .

В оскаржуваній частині рішення суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст.307,308,313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 вересня 2013 року по цій справі в оскаржуваній частині залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: