Ухвала

від 02.07.2015 по справі 918/587/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" липня 2015 р. Справа № 918/587/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М., розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М"

про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з простроченням грошового зобов'язання

Представники:

Від позивача: Сермяга Д.А. (довіреність від 12 червня 2015 року);

Від відповідача: Леміш О.В. (довіреність від 30 червня 2015 року);

Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводів з підстав визначених статтею 20 ГПК України не заявлено.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" про стягнення 144 352,62 грн. заборгованості, з яких: 136 599,39 грн. інфляційні втрати та 7 753,23 грн. 3% річних.

15 червня 2015 року позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 168 815,13 грн. інфляційних втрат та 8 082,48 грн. 3% річних.

Вказану заяву судом прийнято до розгляду.

02 липня 2015 року відповідачем подано до суду клопотання, відповідно до змісту якого відповідач просить суд залишити позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна" без розгляду в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

02 липня 2015 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач просить суд відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна" в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених в позовній заяві з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав..

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши в сукупності надані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 06 травня 2014 року у справі № 918/253/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" вирішено стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" (35316, Рівненська область, Рівненський район, с.Грабів, вул.Адамківська, 9, код 35741279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна" (21100, м.Вінниця, вул. Київська, 16, оф. 509, код 34609976) 315 658 грн. 4 коп. заборгованості, 6 313 грн. 18 коп. судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 червня 2014 року рішення господарського суду Рівненської області від 06 травня 2014 року у справі № 918/253/14 залишено без змін.

29 липня 2014 року на виконання рішення господарського суду Рівненської області № 918/253/14 від 06 травня 2014 року судом видано відповідний наказ.

Постановою Вищого господарськогоо суду України від 29 вересня 2014 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 червня 2014 року та рішення господарського суду Рівненської області від 06 травня 2014 року у справі № 918/253/14 залишено без змін.

З наявних в матеріалах справи доказів слідує, що відповідач сплатив борг в повному обсязі, зокрема відповідачем сплачено: 22 квітня 2015 року 50 000,00 грн., 05 травня 2015 року 50 000,00 грн., 06 травня 2015 року 115 658,54 грн., 08 травня 2015 року 100 000,00 грн., 25 травня 2015 року 6 313,18 грн., всього 321 971,72 грн.

Згідно з приписами частини 2 статті 35 ГПК України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" із подальшими змінами та доповненнями, роз'яснено, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Як визначено частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України врегульовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Враховуючи викладене, слід зазначити, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів (інфляційних втрат та трьох відсотків річних) в порядку статті 625 ЦК України в даній справі є цілком правомірними.

Крім того, наведена вище правова позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 20.01.2011 року у справі № 10/25.

Відповідно до листа Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 р. № 62-97 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Як роз'яснено у пункті 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач, керуючись положеннями статті 625 ЦК України, нарахував в період з липня 2014 року по травень 2015 року інфляційних втрат на суму 168 815,13 грн. Наданий позивачем розрахунок здійснено невірно, проте, здійснивши власний перерахунок нарахованої суми інфляційних втрат, суд вважає, що до задоволення підлягає сума інфляційних втрат в розмірі заявленому позивачем до стягнення, що становить 168 815,13 грн.

Разом з тим, позивач керуючись положеннями статті 625 ЦК України, нарахував відповідачу 8 082,48 грн. 3 % річних. Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає, що 8 082,48 грн. 3 % річних, що є предметом позовних вимог, підлягають до задоволення.

Позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних стверджуються рішенням суду у справі № 918/253/14 від 06 травня 2014 року, розрахунком, іншими матеріалами справи, а тому є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо поданого клопотання відповідача про залишення позову без розгляду в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

У своєму клопотанні про залишення позову без розгляду відповідач зазначає, що згідно статуту ТзОВ "Полнет-Україна" директор товариства не мав повноважень на підпис поданої позовної, оскільки за змістом пункту 8.8.14. Статуту ТзОВ "Полнет-Україна, до компетенції загальних зборів товариства належить надання згоди на укладення правочинів від імені товариства сума яких перевищує 90 000 гривень, так як позов пред'явлено на більшу суму, і матеріали справи не містять доказів погодження позовної заяви загальними зборами товариства, на думку відповідача, позовна заява є такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати.

Проте суд не може погодитись з вказаним твердженням відповідача, оскільки пунктом 8.8.14. Статуту ТзОВ "Полнет-Україна" дійсно передбачено, що до компетенції загальних зборів товариства належить надання згоди на укладення правочинів від імені товариства сума яких перевищує 90 000 гривень.

Проте вказане застереження стосується лише укладення правочинів.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Звернення до суду з позовом не є формою укладення правочину як це передбачено пунктом 8.8.14. Статуту ТзОВ "Полнет-Україна".

Водночас положення Статуту ТзОВ "Полнет-Україна" передбачають повноваження директора товариства на його представництво без довіреності у відносинах з усіма без виключення державними органами, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності; вирішення директором всіх питань діяльності товариства за винятком тих, що належать до компетенції загальних зборів товариства; організація директором документообігу у відносинах товариства з учасниками товариства, іншими органами товариства, підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами (розділ 9 Статуту ТзОВ "Полнет-Україна").

Щодо поданого відповідачем відзиву на позовну заяву суд зазначає, що обставини вказані в ньому не відповідають матеріалам справи та спростовуються нормами чинного законодавства.

Зокрема, як роз'яснено у пункті 7.1. постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

У пункті 1.8. постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, зазначено, що попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

З урахуванням викладеного, оцінивши подані представниками сторін докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст. 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-84, 115 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" (35316, Рівненська область, Рівненський район, с.Грабів, вул. Адамківська, 9, код 35741279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна" (21100, м.Вінниця, вул. Київська, 16, оф. 509, код 34609976) 168 815 (сто шістдесят вісім тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 13 коп. інфляційних втрат, 8 082 (вісім тисяч вісімдесят два) грн. 48 коп. 3% річних та 3 537 (три тисячі п'ятсот тридцять сім) грн. 95 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

повне рішення складено 07 липня 2015 року

Суддя Качур А.М.