Рішення

від 06.07.2015 по справі 914/1461/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2015 р. Справа№ 914/1461/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. при секретарі судових засідань Гривняк Г.Т. , розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) «Укрзернокорм», м. Київ,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) «Рентком», м. Львів,

про стягнення 404433,85 грн.

За участю представників:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - Кіндратів Я.М. - представник,

Суть спору: ТзОВ «Укрзернокорм», м. Київ, звернулось до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з ТзОВ «Рентком», м. Львів, 204510 грн. заборгованості, 28320 грн. збитків, 19560 грн. штрафу, 130400 грн. штрафу, 1408,98 грн. трьох процентів річних, 20234,87 грн. інфляційних. Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем умов Договору поставки № 12 від 12 січня 2015 р., а також нормами вище згаданого Договору та ст.ст. 65, 656, 662, 625, 666, 673, 675, 678 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 181, 184 ГК України.

Згодом позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог від 26.05.2014 р., в якій він просить у зв'язку з погашенням відповідачем основного боргу стягнути з нього лише 198923,9 грн. 05.06.2015 р. позивачем скеровано на адресу суду заяву про зменшення суми позову до 199923,9 грн. штрафних санкцій та збитків, оскільки відповідачем оплачено 204510 грн. боргу.

Відповідач у відзиві просить відмовити у задоволенні позову повністю. При цьому відповідач посилається на те, що долучений позивачем до матеріалів справи висновок від 13.02.2015 р. не може мати доказової сили при вирішенні спору, оскільки він не відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 08.01.1998 р. З цього висновку не вбачається, хто та коли звернувся до установи за проведенням експертизи. Неможливість повернення позивачу здійсненої ним оплати за повернений згодом товар обумовлена його винною поведінкою. Позивач лише 27.02.2015 р. надіслав на електронну адресу відповідача копію накладної на повернення товару від 18.02.2015 р., зазначивши, що оригінал цієї накладної буде надіслано відповідачу згодом. Вина ТзОВ «Рентком» у затримці повернення грошових коштів відсутня.

Розгляд справи відкладався з підстав, наведених у наявних в матеріалах справи ухвалах суду.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд Львівської області дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 625, 629, 692, 837, 853, 854 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Договір є обов'язковим до виконання сторонами. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Між сторонами у справі 12 січня 2015 р. укладено Договір поставки № 12 з додатком. На виконання умов цього договору відповідач поставив позивачу по накладній № 85 від 11 лютого 2015 р. макуху соєву кількістю 35400 кг, вартістю 288510 грн. У той же ж день позивач перерахував відповідачу 288510 грн. платіжним дорученням № 30 від 11 лютого 2015 р., зазначивши у призначенні платежу, що сплачує аванс за макуху соєву згідно Договору № 12 від 12.01.2015 р. Судом встановлено, що сплата авансу Договором поставки № 12 від 12 січня 2015 р. передбачена не була, з огляду на таке. Відповідно до вимог п. п. 4.1., 4.3. договору сторони погодили, що оплата здійснюється після отримання рахунку-фактури, виставленого на 100 % вартості поставленого товару; видаткової та податкової накладних, виписаних у відповідності до діючого законодавства України на 100 % вартості поставленого товару, на умовах та строках, вказаних у Специфікаціях до договору, які підписано сторонами. У специфікації від 10 лютого 2015 р. до договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється позивачем на протязі одного банківського дня після завантаження автомобіля, згідно з рахунком-фактурою на відвантажену партію товару у автотранспорт.

На підставі накладної на повернення товару № 1 від 18 лютого 2015 р. позивач повернув відповідачу 35,4 тонн макухи соєвої вартістю 288510 грн. Позивач стверджує, що листом за № 17 від 17 лютого 2015 р. він повідомляв відповідача, що при визначенні якості поставленої ним на підставі Договору поставки № 12 макухи соєвої, в результаті проведення досліджень лабораторією комбікормового заводу від 13.02.2015 р., встановлено масову частку сирого протеїну 36,91 %. Вказане не відповідає умовам договору, в зв'язку з цим позивач просив відповідача замінити макуху соєву чи повернути зроблену передоплату за макуху соєву. Листом за № 2 від 18.02.2015 р. позивач просив відповідача з наведених вище підстав повернути йому 288510 грн., сплачених за макуху соєву, яка не відповідала вимогам договору. Однак, на вимоги суду позивач не подав доказів надіслання вказаних листів відповідачу. Представник відповідача у судовому засіданні пояснила, що листа за № 2 від 18.02.2015 р. товариством дійсно було отримано проте значно пізніше за дату його виготовлення. Коли саме отримано відповідачем цього листа, представник повідомити не змогла, як і не надала суду відповідних доказів отримання цього листа. Відповідачем також пояснено, що своєчасно повернути кошти, отримані за товар відповідач не міг, оскільки позивачем не направлявся йому підписаний та скріплений печаткою оригінал накладної на повернення товару № 1 від 18 лютого 2015 р. Уперше вказана накладна в електронному форматі надійшла на електронну адресу відповідача 27 лютого 2015 р. з відміткою про те, що оригінал буде у майбутньому надісланий поштою. Станом на день розгляду справи судом відповідачем повністю перераховано позивачу 288510 грн. вартості повернутого товару. Позивачем згідно з заявою про зменшення позовних вимог від 05.06.2015 р. вимога про стягнення з відповідача 204510 грн. вартості повернутої йому макухи соєвої не заявляється.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на підставі пунктів 5.3., 5.5. та 5.6. договору 28320 грн. збитків, 19560 грн. штрафу в розмірі 3 % від вартості специфікації, 130400 грн. штрафу у розмірі 20 % від вартості специфікації, а також інфляційних та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України, то суд вирішуючи спір у справі в цій частині виходить з такого. У матеріалах справи відсутні та позивачем суду не надані докази не поставки відповідачем позивачу товару у строки, встановлені договором. Згідно з п. 3.1. договору поставки № 12 зазначений у договорі товар поставляється протягом 2015-2016 років. Договір відповідно до пункту 9.14. діє до 31 грудня 2015 р. За таких обставин не сплив ані строк дії договору, ані встановлений договором строк поставки товару. У матеріалах справи наявні докази поставки відповідачем позивачу 35400 кг товару, від яких останній відмовився та всупереч вимогам п. 5.5., 5.6. договору не вимагав від позивача поставити таку ж кількість товару, яка б відповідала вимогам специфікації. Натомість, за взаємною згодою сторін, без розірвання договору, внесення до нього змін, чи відмови від договору у встановленому порядку, відповідач прийняв назад поставлений ним товар та повернув позивачу отримані за нього грошові кошти, хоча такі його дії не були передбачені Договором поставки № 12. Крім цього, у матеріалах справи відсутні та позивачем суду не надані належні, достатні та допустимі докази поставки відповідачем позивачу неякісної продукції. Відповідно до вимог законодавства України та п.п.3.5., 3.6. Договору такими належними, достатніми та допустимими доказами поставки продукції неналежної якості є документи, які оформляються відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-7 з доповненнями та змінами. У матеріалах справи відсутні та позивачем суду не надані докази приймання продукції та складання відповідних документів в порядку, встановленому цією Інструкцією (п.п. 14, 16, 17, 26-33) та п. 3.6. договору (докази повідомлення відповідача, залишення товару у транспорті автоперевізника, сумісного відбирання контрольних опломбованих проб та зразків товару для перевірки з партії, поставленої відповідачем, докази передачі саме цих, спільно відібраних зразків, для перевірки у лабораторію, акт приймання товару за якістю, акт про приховані недоліки тощо). За наведених вище обставин, у суду відсутні підстави для висновку про те, що відповідачем не поставлено позивачу товару, або ж, що поставлений відповідачем товар за своєю якістю не був придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Проте судом встановлено, що відповідачем поставлено позивачу товар, який не відповідав вимогам специфікації до Договору. У специфікації сторони погодили, що масова частка протеїну в перерахунку на абсолютно сиру речовину мала становити від 39 %. Тоді як згідно з долученим відповідачем сертифікатом якості на макуху соєву, виготовлену 16.01.2015 р., яка мала відвантажуватись 11.02.2015 р. ТзОВ «Укрзернокорм», вміст сирого протеїну в % на сиру речовину у ній становив 38,1 %, що не відповідало умовам специфікації до договору. За невідповідність товару при його прийманні показникам якості, вказаним у специфікації, сторони погодили встановлення штрафу у розмірі 3 % від вартості специфікації до Договору поставки. Відповідно до п. 2.4. договору загальна вартість Договору становить суму загальної вартості специфікацій, підписаних сторонами. Згідно з специфікацією від 10 лютого 2015 р. до Договору поставки № 12 загальна вартість товару 652000 грн., загальна вартість специфікації 652000 грн. з ПДВ + 10 % від фактично прийнятої партії товару. За наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 19560 грн. штрафу на підставі п. п. 5.5. договору за поставку товару, який не відповідав показникам якості, вказаним у специфікації до Договору, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 130400 грн. штрафу за не поставку продукції задоволенню не підлягають з огляду на вищевикладене, а також те, що відповідно до п. 5.6. Договору товар вважається непоставленим у випадку відмови лабораторії в пункті призначення від приймання товару у зв'язку з невідповідністю якісних показників умовам даного договору. Однак, сторонами не погоджено та не визначено у договорі місце знаходження та найменування, юридичні реквізити цієї лабораторії, як і не визначено пункту приймання. Згідно з специфікацією сторонами встановлено базис поставки - м. Львів з відвантаженням у автотранспорт. У видатковій накладній № 85 від 11 лютого 2015 р. вказано адресу поставки: Черкаська область, с. Сміла. Проте до матеріалів справи позивачем долучено висновок від 13.02.2015 р. про результати дослідження макухи соєвої виробничою лабораторією комбікормового заводу ТОВ «Агро-Рось», розташованої згідно з відомостями на її печатці у м. Києві. Докази того, що це є лабораторія в пункті призначення у матеріалах справи відсутні та позивачем суду не надані. З висновку лабораторії також не вбачається, що нею досліджувалась макуха соєва, отримана позивачем від відповідача 11.02.2015 р. по видатковій накладній № 85. Згідно з умовами Договору поставка мала відбуватись у м. Львові з відвантаженням у автотранспорт. Як уже зазначалось вище, докази залишення товару у транспорті автоперевізника, докази сумісного відбирання сторонами контрольних опломбованих проб та зразків товару для перевірки з партії, поставленої відповідачем, докази передачі саме цих, спільно відібраних зразків, для перевірки у лабораторію у матеріалах справи відсутні та позивачем суду не надані. Представник відповідача у судовому засіданні заперечила, зазначивши що вищевказаною лабораторією у м. Києві могла досліджуватись будь-яка інша макуха соєва, що належала позивачу. Позивачем вказані доводи відповідача не спростовано. За наведених обставин підстави для застосування до відповідача штрафу, встановленого п. 5.6. договору, відсутні.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 28320 грн. збитків у вигляді транспортних витрат за повернення товару підлягають залишенню без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України. Суд ухвалою від 26.05.2015 р. вимагав від позивача надати докази понесення ним 28320 грн. збитків з транспортних витрат на повернення товару. Позивачем надано суду товарно-транспортну накладну № 8 від 11 лютого 2015 р. на перевезення насипом 35400 кг. Заявку до Договору на ТЕП № 11 від 11.02.2015 р. про перевезення макухи соєвої за маршрутом Львів-Черкаська область, Смілянський район, с. Ташлик - м. Львів. Платіжне доручення № 40 від 18 лютого 2015 р. про перерахування позивачем ФОП Мартинюку В.Г. за ТЕП на підставі Договору № 11 від 11.02.2015 р. та рахунку № СФ-0000043 від 17.02.2015 р. 22656 грн., рахунок № СФ-0000043 на суму 28320 грн., акт здачі-приймання робіт (надання послуг) по перевезенню макухи соєвої по маршруту Львів - с. Ташлик Черкаської область, с. Ташлик Черкаської області - м. Львів вартістю 28320 грн., договір на транспотно-експедиторські послуги № 11 від 11.02.2015 р. Однак, вказані докази не підтверджують наявність причинно-наслідкового зв'язку між поставкою відповідачем продукції, яка не відповідала вимогам специфікації до договору поставки, та понесенням позивачем збитків в розмірі 28320 грн. внаслідок повернення цього товару відповідачу. Позивач вказує, що укладаючи 11.02.2015 р. з Фізичною особою підприємцем Мартинюком В.Г., який знаходиться у м. Гайсин Вінницької області, заявку до договору на ТЕП № 11 він не знав та не міг знати, що вантаж не відповідатиме специфікації. Про це він довідався 13.02.2015 р. з висновку розташованої у м. Київ виробничої лабораторії Комбікормового заводу ТОВ «Агро-Рось». Тим не менше, у заявці від 11.02.2015 р. позивач уже замовив необхідність надання йому транспортних послуг з перевезення макухи соєвої вагою 35 тонн на автомобілі ДАФ АВ 87-47 ВО причеп АВ 37-47 ХР з м. Львова до с. Ташлик та з с. Ташлик назад у м. Львів. При цьому позивач ще 11.02.2015 р. погодив у заявці дату та час завантаження вантажу: 11.02.2015 р. з 06-00 до 17-00 год., а також дату та час його розвантаження у м. Львові: з 17-18.02.2015 р. з 08-00 до 17-00 год. З акту № ОУ-0000043 здачі-прийняття робіт (надання послуг) вбачається, що 17.02.2015 р. послуги з перевезення макухи соєвої по маршруту м. Львів-с. Ташлик та назад з с. Ташлик до м. Львова вартістю 28320 грн. були надані позивачу і прийняті ним без зауважень та претензій до вантажоперевізника. З цієї суми сплачено позивачем лише 22656 грн. Однак, відповідно до умов специфікації сторони погодили, що базисом поставки є FCA (франко-перевізник) - м. Львів з відвантаженням у автотранспорт (в редакції «Інкотермс-2010»). Згідно з правилами «Інкотермс-2010» при FCA (франко-перевізник) перехід ризиків відбувається у момент передачі товару перевізнику на складі продавця. З пункту 3.6. договору поставки № 12 також вбачається, що при невідповідності між якісними показниками поставленого по договору товару та тими, які зазначені у посвідченні про якість, товар мав залишаться у транспорті авто перевізника, а сторонами спільно мали відбиратися проби товару для передачі їх у лабораторію. При цьому витрати за затримку транспортного засобу, витрати з повернення товару, всі інші затрати, пов'язані з цим, мали покладатись на винну сторону. Той факт, що поставлений відповідачем товар не відповідав вимогам специфікації позивач міг і повинен був встановити у м. Львові при прийманні товару та відвантаженні його у автотранспорт перевізника. Згідно з ч. 2 ст. 662 ЦК України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Передбачені п. 14 Інструкції П-7 належні та допустимі докази того, що сертифікат якості на продукцію не надавався відповідачем позивачу при передачі продукції (акт про відсутність цього сертифіката) у матеріалах справи відсутній та сторонами суду не наданий. Таким чином, докази того, що для встановлення невідповідності товару вимогам специфікації позивачу необхідно було транспортувати його аж у с. Ташлик Черкаської області, а звідти назад до Львова у матеріалах справи відсутні та позивачем суду не надані. Не є вказані докази й доказами понесення позивачем 28320 грн. збитків внаслідок необхідності транспортування автомобіля до м. Львова під завантаження та простою цього автомобіля до моменту повернення товару, оскільки як вказано вище свідчать про зовсім інший характер та розмір витрат (сплачено лише 22656 грн.). З наданих позивачем вище перелічених доказів понесення ним 28320 грн. збитків суд не може самостійно встановити, яку саме суму збитків становлять витрати по доставці автомобіля до м. Львова під завантаження, затримка транспортного засобу, витрати пов'язані з поверненням товару тощо. Хоча такі витрати, очевидно, мали місце.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних на підставі ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягають. Оскільки, як зазначалось вище, Договором поставки № 12 встановлено обов'язок відповідача поставити позивачу таку ж саму кількість товару, який відповідає за своїми показниками якості специфікації до Договору. Зобов'язання відповідача повернути грошові кошти за товар, який не відповідає специфікації, договором не передбачено. Правовідносини сторін щодо повернення платежу, сплаченого на виконання умов договору щодо оплати поставленого товару, є позадоговірними. Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконане за договором до його зміни чи розірвання поверненню не підлягає, якщо інше не встановлено договором або законом. Такий висновок суду відповідає висновкам Вищого господарського суду України, викладеним у його постанові від 12.02.2014 р. у справі № 919/564/13. У матеріалах справи відсутні та сторонами суду не подані докази зміни, розірвання чи припинення дії Договору поставки № 12. Вказану суму відповідачем повернено добровільно, всупереч умовам Договору. Ця сума не є за своєю правовою природою грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України та п.п. 1.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 р.

Судові витрати у справі на підставі ст. 49 ГПК України слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, повернення відповідачем отриманої в якості оплати за продукцію, поставлену по діючому на день розгляду справи договору, а також подання позивачем заяви про зменшення позовних вимог, суд дійшов висновку, що позивачу підлягають поверненню ухвалою суду з державного бюджету 4090,2 грн. судового збору, сплачених із суми, на яку було зменшено позовні вимоги, та 566,4 грн. судового збору, сплачених із позовних вимог, в частині яких позов залишено без розгляду. Судовий збір підлягає поверненню на підставі п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 75, 81, 82, 83, 84, 85, 116 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентком» (79056, м. Львів, вул. Гайдучка, 1 код ЄДРПОУ 37693601) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернокорм» (03061, м. Київ, пр.-т Відрадний, 93/2, код ЄДРПОУ 39418283) 19560 грн. штрафу та 391,2 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

2. Позов в частині позовних вимог про стягнення 28320 грн. збитків залишити без розгляду.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Повернути після набрання рішенням суду законної сили Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрзернокорм» (03061, м. Київ, пр.-т Відрадний, 93/2, код ЄДРПОУ 39418283) ухвалою суду 4656,6 грн. судового збору.

5. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 10.07.2015 р.

Суддя Бортник О.Ю.