Постанова

від 07.07.2010 по справі 27/302-09

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2010 року Справа № 27/302-09

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Білецької Л.М.-доповідача

суддів: Герасименко І.М., Голяшкіна О.В.

при секретарі судового засідання: Колесник Д.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №1/08 від 21.01.08р., представник;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №27 від 09.03.10р., представник;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність №50 від 14.12.09р., представник;

від відповідача: ОСОБА_4, довіреність №36 від 30.03.10р., представник;

від третьої особи - 1: ОСОБА_5, довіреність №13941 від 23.11.09р., представник;

представник третьої особи-2 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми В«ГрадієнтВ» , м. Дніпропетровськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.09 р.

у справі № 27/302-09

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю Ріелтерська компанія В«ДомВ» , м. Дніпропетровськ

до: товариства з обмеженою відповідальністю фірми В«ГрадієнтВ» ,

третя особа-1: Комунальне підприємство В«Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризаціїВ» , м. Дніпропетровськ

третя особа-2: товариство з обмеженою відповідальністю В«ПриватсервісВ» , м. Дніпропетровськ

про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права

ВСТАНОВИВ:

4.11.2009p. до господарського суду Дніпропетровської області звернувся позивач ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю ріелтерська компанія «Дом»до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Градієнт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору УКП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»з позовом по витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання та права власності на нерухоме майно. Позивач посилався на те, що 19 жовтня 2009 року йому, позивачеві, стало відомо про те, що нерухомість, що належить йому на праві власності, знаходиться у незаконному володіння недобросовісного набувача - товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Градієнт». Приміщення були придбані на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 листопада 2005 року, який позивачем ніколи не укладався за відсутності у нього наміру відчужувати нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2008 року у справі № 31/99-08 належне позивачу майно вибуло з володіння внаслідок злонавмисної змови представників сторін поза волею позивача, про що він дізнався тільки у жовтні 2008 року, що і спонукало

його звернутися з позовом за захистом прав і законних інтересів.

Посилаючись на норми ст.. 658,330,338 ЦК України, позивач просив визнати право власності за ним на спірне майно, а також вилучити його у відповідача.

Крім того, позивач зазначав, що учасником і позивача, і відповідача є фізична особа ОСОБА_7 і він був обізнаний про підстави набуття у власність позивачем спірного майна та про відсутність згоди загальних зборів учасників ТОВ Ріелтерська компанія «Дом»на продаж цього майна, яке позивач використав для здійснення своєї основної господарської діяльності, що полягала у здаванні в оренду власного нерухомого майна, а тому не мав наміру його відчуджувати.

Вважав відповідача в розумінні ст. ст. 388, 390 ЦК України недобросовісним набувачем, тому що він знав чи міг знати про те, що спірне - нерухоме майно придбане ним у особи, яка не мала права його відчуджувати, що і обумовило неможливість виникнення у відповідача права власності на спірне майно.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.09 р. у справі № 27/302-09 (суддя Татарчук В.О.) позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Рішення мотивоване тим, що впірне майно було передане позивачеві одним із засновників, про що видане позивачеві реєстраційне свідоцтво.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.08 р. у справі №31/99-08 задоволений позов ТОВ Ріелтерська компанія «Дом»до ТОВ В«Приват сервісВ» і визнаний недійсним договір купівлі-продажу № 21 від 30.11.2000р. ТОВ В«Приват сервісВ» не набуло права власності на нерухоме майно на підставі недійсного договору та не мало права продажу такого майна.

Відчуження спірного майна відбулося внаслідок злонавмисної згоди представника однієї сторони з другою стороною. Таким чином, нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею і останній мав право витребувати майно у ТОВ фірми В«ГрадіентВ» .

У апеляційний скарзі ТОВ фірма В«ГрадієнтВ» зауважує про те, що:

- пропуск терміну позовної давності;

- на сьогодні право власності на спірне майно належить їй;

- приміщення має різну площу;

- справа розглянута передчасно.

Оскільки у провадженні Вищого господарського суду знаходиться касаційна скарга на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.08р.у справі № 31/99-08. Клопотання про зупинення провадження у справі безпідставно відхилено;

- не будучи власником позивач не мав права звертатися з віндикаційним позовом;

- відповідач є добросовісним набувачем, оскільки відсутні докази про те, що він знав чи міг знати про те, що спірне нерухоме майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати;

- у справі відсутні правові підстави для витребування спірного нерухомого майна у відповідача, оскільки позивач не є власником спірного майна;

Просив скасувати рішення суду і відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши представників сторін, дослідивши докази у справі, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду є законним і обґрунтованим з таких підстав.

Відповідно до ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав і інтересів є визнання права власності.

Власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено судом першої інстанції і не спростовано в апеляційній скарзі, спірне нежитлове приміщення належало позивачеві на праві власності як майно, що було передане засновником до статутного фонду і 21.04.98р. Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації видало позивачеві реєстраційне посвідчення.

30.11.2000р. позивач та ТОВ Приват сервісВ» уклало договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна, який визнаний недійсним рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.08р. у справі № 31/99-08. Розглядаючи цю справу, суд встановив, що договір є незаконним як такий, що вчинений внаслідок зло навмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Покупець спірного майна є дочірнім підприємством (учасником) ТОВ Ріелтерська компанія В«ДомВ» . Представники явно занизили ціну спірного майна. Оскільки злонавмисна домовленість встановлена саме між представниками, то позивач як юридична особа не знав про відчуження майна, яке вибуло поза його волею (а.с. 16-17 т. 1).

Таким чином, правочин, який укладений сторонами є нікчемним, оскільки він визнаний судом недійсним і не породжує для сторін жодних юридичних наслідків (ст. 232 ЦК України). Ч. 1 ст 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Для власника, майно якого вибуло поза його волею, законодавець встановив два способи захисту його інтересів: 1) пред'явлення позову про визнання правочину недійсним; 2) пред'явлення віндикаційного позову. На цю обставину звертає увагу ОСОБА_8 Суд України в узагальнені В«Практика розгляду судами цивільних справ про визнання право чинів недійснимиВ» (а.с.17 т. 3), де зазначено що якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач - у цій справі ТОВ В«ПриватсервісВ» - надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом, що і було зроблено позивачем (т. 1 а.с. 4). ОСОБА_8 Суд зазначає, що якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсним не всі право чини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише індикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, воно лише обмежено добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, що майно вибуває з володіння власника поза його волею , що й повинно бути доведено в суді. (т. а.с. 17).

Ст. 256 ЦК України позовна давність визначена як строк у межах якої особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перелік дій починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На підтвердження своїх доводів щодо пропуску строку позовної давності позивачем відповідач надав до апеляційної інстанції копії договорів оренди спірного приміщення з яких вбачається, що позивач орендував їх у відповідача, тобто він знав про порушення свого права протягом 2005 - 2006 років.

Оскільки у даній справі позивач як власник, майно якого вибуло з його володіння поза його волею , використав спосіб захисту -пред'явлення індикаційного позову і визнання недійсним правочинів не потребує бо вони є нікчемними, то ч. 4 ст. 258 ЦК України до таких випадків встановлена спеціальна позовна давність у десять років.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що немає підстав застосовувати до даних правовідносин позовну давність через відсутність заяви жодної із сторін до постановляння рішення, оскільки позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України вбачається, що якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача навіть у тому випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач ).

У разі скасування Вищім господарським судом України рішення у справі № 31/99-08 як касаційною інстанцією сторони не позбавлені права на перегляд оскаржуваного рішення за ново виявленими обставинами. На час розгляду справи судом першої інстанції та апеляційним судом таких доказів не надано, тому клопотання про зупинення розгляду справи відхилено обґрунтовано.

Матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідив наявні матеріали, дав їм вірну юридичну оцінку, прийняв законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого не вбачається.

Натомість доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні і підстав для її задоволення немає.

Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.09р. у справі № 27/302-09 - залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми В«ГрадієнтВ» , м. Дніпропетровськ -без задоволення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя І.М. Герасименко

Суддя О.В. Голяшкін