Ухвала

від 10.02.2014 по справі 648/1434/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-ц/791/79/2014 Головуючий в І інстанції: Коваленко А.В. Категорія: 37 Доповідач: Вейтас І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2014 року лютого місяця 10 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого:ОСОБА_1 Суддів:ОСОБА_2 ОСОБА_3 при секретарі:ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яка діє від імені ОСОБА_8, на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 19 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування та виселення з незаконно займаного приміщення, зустрічної позовної заяви ОСОБА_8 до ОСОБА_6, Чорнобаєвської сільської ради Білозерського району Херсонської області про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Чорнобаївської сільської ради Білозерського району Херсонської області, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності на 1/3 частини житлового будинку, господарських будівель і споруд, -

встановила:

В квітні 2013 року ОСОБА_9 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 10.10.2005 р. ОСОБА_10 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті заповідала йому все належне їй майно. 03.03.2008р. ОСОБА_10 померла, позивач прийняв спадщину шляхом подачі заяви нотаріусу, крім нього із заявою про прийняття спадщини звернувся спадкоємець першої черги ОСОБА_8. Через невизнання дійсності заповіту відповідач в період з 05.10.2009 р. по 05.10.2012 р. тричі оскаржував заповіт, судом відповідачу відмовлено, рішення вступили в законну силу, проте позивач не може оформити свідоцтво про право на спадщину за заповітом, так як відповідач продовжує не визнавати його право, оскаржуючи в суді рішення виконавчого комітету Чорнобаївської сільської ради Білозерського району Херсонської області про визнання за ОСОБА_10В права власності на домобудівлю по вул. Першотравнева, 14 в с. Чорнобаївка, з цього приводу нотаріус відмовив позивачу у вчиненні нотаріальної дії. Прийнявши спадщину у встановленому законом порядку позивач позбавлений права володіння та користування жилим будинком у зв’язку із оспорюванням відповідачем права власності на вказану домобудівлю. Після зміни позовних вимог просив визнати за ним право власності на житловий будинок по вул. Першотравневій, 14 в с.

Чорнобаївка Білозерського району Херсонської області в порядку спадкування після померлої 03.03.2008р. ОСОБА_10, витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 спадковий жилий будинок.

В вересні 2013 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_6, Чорнобаївської сільської ради Білозерського району Херсонської області про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Чорнобаївської сільської ради № 8 від 25.01.2007р., визнання недійсним свідоцтва про право власності від 12.06.2007р. виданого на ім’я ОСОБА_10, визнання права власності на 1/3 частини вказаного жилого будинку, господарських будівель і споруд, посилаючись на те, що право на майно колгоспного двору ОСОБА_8 не було припинено до вступу Закону України «Про власність» 15.04.1991р., тому він має право на 1/3 частину спірного майна, право власності на частину житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_8 здійснює з моменту виникнення майна колгоспного двору і по теперішній час, проживаючи та користуючись ним, здійснюючи дії по його збереженню та володіючи цим майном.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 19 листопада 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_8 відмовлено, в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_8 до ОСОБА_6, Чорнобаєвської сільської ради Білозерського району Херсонської області відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_6, вказує, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, та просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 та задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що право власності спадкоємця ОСОБА_6 оспорюється та не визнається ОСОБА_8 і тому підлягає захисту в судовому порядку.

ОСОБА_7, яка діє від імені ОСОБА_8, в апеляційній скарзі не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_8, вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права та просить рішення в вказаній частині скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити зустрічний позов.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_6, її доводи не визнав та просить апеляційну скаргу відхилити, рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову залишити без змін.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_7, яка діє від імені ОСОБА_8, її доводи не визнала, вказує на безпідставність позовних вимог та просить рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні зустрічної позовної заяви про визнання за ОСОБА_8 права власності на 1/3 частину спірного домоволодіння, суд пришов до висновку, що ОСОБА_8 втратив право на частку в майні колгоспного двору. Колегія вважає такий висновок суду правильним, виходячи з наступного.

Згідно архівного витягу від 16.02.2011р. №05-21117 протоколу №5 загальних зборів уповноважених членів колгоспу ім. Кірова Чорнобаївської сільської ради від 21.08.1960р. присадибна ділянка ОСОБА_8В перемінена колгоспним двором площею 0,15га.

Згідно довідки №24 від 02.09.2013р. ОСОБА_8 (батько позивача за зустрічним позовом) з лютого 1958р. працював в колгоспі ім. Кірова робочим.

Відповідно до довідки Чорнобаївської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 2-12/900 від 08.10.2013р. згідно погосподарської книги за 1961-1963р.р. особовий рахунок №1127 головою господарства був ОСОБА_8, членами господарства були його дружина - ОСОБА_10, мати - ОСОБА_11, син - ОСОБА_8, донька - ОСОБА_8

Відповідно до погосподарської книги №26 за 1983-1985р.р. особовий рахунок №2178 ОСОБА_8 27.09.1984р. вибув у Якутію, де згідно копії трудової книжки прийнятий на роботу шофером в Якутське транспортне підприємство «Трансельгосптехніки» згідно наказу № 42/к від 19.IV.1984р. та згідно пояснень ОСОБА_8 перебував там станом на 15.04.1991р..

На підставі ст. 126 ЦК УРСР (1963р.) працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у ведені господарства у зв’язку із призовом на строкову військову службу, навчання в учбовому закладі або хворобою.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР №885-ХІІ був введений в дію Закон України «Про власність».

Із роз’яснень наданих у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1991р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991р. не втратили права на частку в майні.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 не втратив право на частку в майні колгоспного двору, так як за ним, як за працівником Крайньої Півночі зберігалась житлова площа в с.Чорнобаївка по вул..1Травня, 14, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, як слідує з матеріалів справи ОСОБА_8 30.11.1983 року звільнився за власним бажанням з українського підприємства, знявся з реєстрації за місцем постійного проживання та виїхав до Якутії, де самостійно працевлаштувався, зареєстрував своє постійне місце проживання, отримав громадянство Російської Федерації.

Аналіз статей 120-127 ЦК України (1963 року), Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, що прирівнюються до районів Крайньої Півночі, 16.12.1967 року та наказу Президії Верховної ради СРСР «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, що прирівнюються до районів Крайньої Півночі» від 10.02.1960 року дає підстави зробити висновок, що пільги з бронювання житлової площі на колгоспний двір не поширювалися і не впливали на збереження права на частку в майні колгоспного двору.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_8 належними та допустими доказами не доведено, що він з 1984 року своєю працею та коштами брав участь у веденні господарства, в результаті чого, відповідно до ст.126 ЦК УРСР (1963р.) втратив частку в майні колгоспного двору і виконавчий комітет Чорнобаївської сільської ради при винесенні рішення № 8 від 25.01.2007 року діяв відповідно до вимог ст.24 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».

Колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права і підстав для його скасування та задоволення заявлених позовних вимог колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду про відсутність підстав визнання права власності за ОСОБА_6 на спадкове майно в судовому порядку, оскільки це є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Той факт, що ОСОБА_8 оспорював дійсність заповіту та оспорює рішення ради про видачу свідоцтва на право власності на ім’я спадкодавця не свідчить про неможливість оформлення спадкових прав в передбаченому законом порядку, оскільки заповіт ОСОБА_10 від 10.10.2005 року є чинним, нотаріусом не ухвалювалась постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Зважаючи на наведені обставини, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду немає, оскільки воно постановлено правильно, у відповідності до вимог норм матеріального та процесуального права, в межах заявлених вимог, на підставі наданих доказів, досліджених в судовому засіданні.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яка діє від імені ОСОБА_8, відхилити.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 19 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: