Постанова

від 03.06.2015 по справі 804/4749/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015 р. Справа № 804/4749/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБарановського Р. А. при секретаріКанівець К.В. за участю: представника позивача ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення щодо застосування штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адмінісративним позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області у якому просить:

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі М.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на підставі Акту від 05.03.2015р. №510/173/НОМЕР_1:

податкове повідомлення-рішення від 26.03.2015р. №0007811703., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб., що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в загальному розмірі грн., з яких 541467,82грн. - основний платіж, 135366,96грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи);

№0007821703 від 26.03.2015р., яким визначено суму грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі - 510,00грн.

Визнати протиправними та скасувати Вимогу про сплату боргу(недоїмки) та Рішення про застосування штрафних санкцій прийнятих Державною податковою інспекцією в Амур-

Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у

Дніпропетровській області на підставі Акту від 05.03.2015р. №510/173/НОМЕР_1:

Вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 05.03.2015р. №Ф-0006871703, згідно якої сума недоїмки складає 35334,43грн.;

Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органі доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 1766,72грн. від 26.03.2015р. №0007831703.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішень, що оскаржено. Позивач зазначає, що жодним нормативно-правовим актом України не передбачена відповідальність юридичної- особи за зобов'язання іншої юридичної особи, яка є його контрагентом у тих чи інших господарських зобов'язаннях, при цьому це стосується і податкових зобов'язань, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому при придбанні товару (послуги) покупець зобов'язаний сплатити вартість товару (послуги) продавцю, до складу якої входить податок на додану вартість, а продавець зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету у відповідному звітному періоді, і у разі невиконанні продавцем товару (послуги) цього обов'язку саме на нього за це покладається відповідальність, а на покупця товару (послуги), який є платником податку, нормами чинного законодавства не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення ними господарської діяльності та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) у даному випадку, що свідчить про те, що несплата продавцем товару (послуги) податку на додану вартість до бюджету в разі фактичного здійснення господарськ операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем товару (послуги).

Представник позивача, що прибув у судове засідання, позов підтримав та надав пояснення, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві.

Відповідач надав до суду заперечення на адміністративний позов відповідно до якого позов не визнає на основі того, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що На підставі наказу № 66 від 29.01.2015р. про проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р. та відповідно до направлення від 10.02.2015р. № 000036, виданого ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_5 (податковий номер НОМЕР_2) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012р. по 31.12.2014р.

За наслідками вищезазначеної перевірки Відповідачем було складено Акт від 05.03.2015р. № 510/173/НОМЕР_1 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску за період з 01.01.2012р. по 31.12.2014р.»

Згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію від 29.01.2009 р. № 22240000000062303 позивач зареєстрований у Виконавчому комітеті Дніпропетровської міської ради за адресою: АДРЕСА_1. Реєстраційний номер облікової карти платнику податків НОМЕР_1.

Відповідно до реєстраційних даних основними видами діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 є - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, здійснення оптової торгівлі іншими проміжними продуктами, виготовлення виробів із бетону для будівництва, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

Відповідно до висновків зроблених Відповідачем у вищезазначеному Акті в ході перевірки встановлено порушення:

абз. 5 п.6 ст.128 Господарського Кодексу України від 16.01.2003р., в частині неналежного ведення обліку доходів та витрат за 2014р.

п. 177.2 ст.177 ПК України №2755-УІ, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності 541467,82грн., а саме: 2014 - 541467,82грн.

п. 4 ч.І ст4, п.2 ст.6, п.1 ч.2 ст.7, п.П ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.10р. №2464-УІ. В результаті чого занижено суму внеску всього на суму 35334,34грн., в т.ч. по періодах: 2014р. - 35334,43грн.

п. 51.1 статті 51, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, п. 176.2 ст. 176 ПК України в результаті чого виявлено неподання податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) за 2-4кв. 2014р.

Не погоджуючись з висновками, фактами та даними, викладеними у цьому Акті, Позивач подав Заперечення від 16.03.2015р. за вих. №16/03-1 до Відповідача, з проханням скасувати:

Акт від 05.03.2015р. №510/173/НОМЕР_1 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ФО-П ОСОБА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску за період з 01.01.2012р. по 31.12.2014р.» та

Додаток №5 Вимогу про сплату боргу(недоїмки) від 05.03.2015р. №Ф-0006871703 до Акту перевірки від 05.03.2015р. №510/173/НОМЕР_1 ФОП ОСОБА_5

Відповідач листом від 23.03.2015р. надав відповідь на заперечення до акту перевірки від 05.03.2015р. №510/1703/НОМЕР_1, в якій залишає заперечення позивача без задоволенння.

Разом із тим, відповідач на сторінці 7 відповіді зазначив:

«У зв'язку з помилкою в п.4 висновку на аркуші № 25 акту документальної планової виїзної перевірки ОСОБА_5, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску за період з 01.01.2012р. по 31.12.2014р. № 510/1703/3198 просимо вважати вислів «неподання податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку недійсним. Замість цього вважати правильним та дійсним вислів « подання податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку з недостовірними відомостями.

Враховуючи викладене, у ході перевірки та розгляду заперечень встановлено порушення ФОП ОСОБА_5 відповідно з пунктами 1,2,3. наведеним у Акті перевірки та пункт 4 наведений у відповіді на заперечення:

«4. П. 51.1 статті 51, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, п.176.2 ст.176 ПК України в результаті чого виявлено подання податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) з недостовірними відомостями за 2-4кв.2014р.».

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0007811703 від 26.03.2015р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб., що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в загальному розмірі грн., з яких 541467,82грн. - основний платЬ^ 135366,96грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи);

№0007801703 від 26.03.2015р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фіз.осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати в загальному розмірі 510,00грн., з яких 0,00грн. - основний платіж, 510,00грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи);

№0007821703 від 26.03.2015р., яким визначено суму грошового зобов'язання за штрафни (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі - 510,00грн.;

а також: вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 05.03.2015р. №Ф-0006871703, згідно якої сума недоїмки складає 35334,43грн.;

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 1766,72грн. від 26.03.2015р. №0007831703.

Складаючи Акт від 05.03.2015р. №510/173/НОМЕР_1 відповідач зазначив, що документальна перевірка була проведена на підставі актів з інших ДПІ за результатами яких складено висновки про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій, надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують, свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру, а саме: акту від 08.08.2014 року №370/25-52-22-01-11/39059224 (складеному ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м.Києві) «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Лонгкон» (код за ЄДРПОУ 39059224) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.042014 по 30.06.2014 року.», акту від 14.01.2015року № 10/22.01-34/38160597ДПІ (складеному Криворізькою південною ОДПІ ГУ Міндоходів уДніпропетровській області) «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Парада» (код ЄДРПОУ 38160597) з питань достовірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ за період з 01.01.2014р. по 31.12.204р. за результатами якого складено висновок про господарські операції з використанням суб'єкта господарювання який має ознаки фіктивності, діяльність якого спрямована на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям підприємства та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, з використанням контрагента, який не виконує свої податкові зобов'язання.

Факти на якиі посилається відповідач у Акті від 05.03.2015р. № 510/173/НОМЕР_1 не були перевірені, а наданий до перевірки обсяг господарської, бухгалтерської та податкової документації та наведене в цих документах відображення господарської діяльності позивача не спростовано.

Відповідачем у Акті від 05.03.2015р. №510/173/НОМЕР_1 зроблено висновки про наступне:

в податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2012 - 2014 роки за результатами перевірки правильності визначення загального доходу фахівцем податкового органу порушень не встановлено.

позивачем в податковій декларації за 2014 рік задекларовано витрати у сумі 3 217 531,03грн. Водночас, відповідачем, на підставі інформації по взаємовідносинам з контрагентами за 2014 рік зроблено висновок:

«завищено валові витрати в декларації про майновий стан та доходи за 2014 рік на 3 199 664,01грн. внаслідок відсутності документів на придбання транспортних послуг.»

У висновку Акту від 05.03.2015р. №510/173/НОМЕР_1 фахівцем Відповідача на сторінці зазначено, що Позивачем не надані документи, крім договорів, які були затребувані листом ДПІ в АНД районі від 17.02.2015р. № 3629/6/04-61-173.

Проте, у відповідь на аналогічне повідомлення від 12.02.2015р. № 2978/6/04-61-173 позивачем листом від 18.02.2015р. вих.№ 8 були надані належним чином оформлені оригінали первинних документів на 1465 аркушах, що підтверджують реальність здійснення вищевказаних операцій, а саме: договори укладені с постачальниками та покупцями, договори цивільно-правового характеру, акти здачі прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, трудові договори, відомості нарахування та виплати заробітної плати.

На сторінці 7 Акту наведено, що згідно договорів, ФО-П ОСОБА_5 надавали транспортні послуги слідуючим підприємствам: ТОВ «ПАРАДА» (код ЄДРПОУ 3 8160597); ТОВ «ЛОНГКОН» (код ЄДРПОУ 39059224); ТОВ «ЄРІАЛ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 38750773) та інші».

Таким чином, відповідач, посилаючись на вищенаведені Акти перевірки по контрагентам ТОВ «ПАРАДА» та ТОВ «ЛОНГКОН», та на відсутність документів на придбання транспортних послуг, відповідної кількості найманих осіб, інспектором податкового органу робиться висновок, щодо відсутності реальності господарської операції. Тобто, на думку відповідача правочини між контрагентами та позивачем здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч.5 ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України є нереальними, і в силу ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Крім того, в порушення п. 177.4 ПКУ позивачем до складу витрат віднесено витрати по ТОВ «Лонгкон» на загальну суму за 2014р. у розмірі - 882 325,50 грн., та по ТОВ «Парада» на загальну суму за 2014 рік у розмірі 793 940,00грн.

Також, на думку Відповідача, операції між Позивачем та контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, які економічно необхідні для виконання постачання ТМЦ або здійснення діяльності. А також, визначено щодо витрат, відображених у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2014р., безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу та документально підтверджених, встановлено, що в порушення п. 177.2, п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України, з урахуванням п.48.5,п.48,7 ст.48, п. 185.1 ст.185,п. 188.1 ст.188 ПКУ, документи якими оформлені зазначені в Акті перевірки операції, не пов'язані з господарською діяльністю, таким чином підприємцем безпідставно віднесено до витрат за перевіряє мий період 3 199 664,01грн.

Позивачем були надані фахівцю Відповідача відповідні пояснення наведені у листі від 26.02.2015р. № 10 щодо діяльності позивача а також, оригінали усіх витребуваних первинних документів, які повністю відображають господарські відносини зі своїми контрагентами, які були використано при проведенні перевірки підприємця. А саме належним чином оформлені первинні документи: договори укладені з постачальниками та покупцями, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, договори цивільно-правого характеру, трудові договори, відомості нарахування заробітної плати, відомості виплати заробітної плати, оборотно-сальдові відомості по рахунках 28,63,36, банківські виписки та інші документи, що підтверджують здійснення господарсько-фінансової діяльності позивачем у перевіряємому періоді.

Висновки щодо виявлених порушень податкового законодавства були зроблені відповідачем на підставі Акту від 08.08.2014року № 370/25-52-22-01-11/39059224 (складеному ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) і Акту від 14.01.2015року № 10/22.01-34/38160597ДПІ (складеному Криворізькою південною ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області).

Адже, такі висновки Відповідача не можуть слугувати підставою для визнання господарських відносин Позивача з контрагентами за перевіряємий період такими, що не підтверджуються реальністю здійснення, оскільки фактичні обставини свідчать про реальність господарських відносин та господарських операцій за ними, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а встановлені законом докази щодо їх підробки, невідповідності викладених в них даних відсутні.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частина 5 статті 203 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної право суб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 216 ЦК України встановлено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. При цьому до кола таких заінтересованих осіб податкові органи не відносяться. Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій сторони, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують, правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

Окрім цього, з 01.01.2011 р. набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено ч. 1 ст. 203 у новій редакції та доповнено ст. 228 ч. 3. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України чи ст. 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключнсГ судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Керуючись статтею 138.2. Податкового кодексу України- витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Таким чином, визнання безпідставним віднесення до складу витрат суми у розмірі 3 199 664,01грн. по нікчемному правочину, нікчемність якого вказана виключно в акті перевірки, є неправомірним.

Нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не Актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому Акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державних податкових фахівців, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідна-суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину (Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р.).

Відповідно до ст. 20 ПК України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Господарська мета повинна бути встановлена відносно самого Позивача, тобто його добросовісне виконання умов договорів з його контрагентами, оскільки Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 р. («Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з податку на додану вартість. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про податок на додану вартість» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з податку на додану вартість, а також обов'язку зі сплати з податку на додану вартість (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Пунктом 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарок операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пунктів 2.15, 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Відповідно до ст.ст.46-49 ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1. ст..139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими , платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норма ПК України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачає тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених чинним законодавством України.

Також, визначальною ознакою господарської операції є те, що повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання правочину недійсним, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий право чин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Чинним законодавством України не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу про наявність порушень з боку першого.

На момент здійснення правовідносин підприємства - контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та мали статус платників податку на додану вартість, що також знайшло своє підтвердження у Акті перевірки та не оспорюється відповідачем.

З урахуванням вищенаведеного висновки відповідача, які викладені у Акті перевірки від 05.03.2015р. за № 510/173/НОМЕР_1, складені не на підставі та не у межах повноважень, та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

Таким чином, з урахуванням вищевикладених обставин позивач мав визначені чинним законодавством підстави для формування та для віднесення витрат і доходів по цим господарським операціям до складу валових витрат і валових доходів у податковій звітності у відповідні періоди, оскільки у позивача були наявні всі необхідні первинні документи, які засвідчують наявність певних юридичних фактів, які у свою чергу надають йому право на формування витрат та доходів певного звітного періоду, сплачених у вартості товару (послуг), які були отримані від своїх контрагентів, що свідчить про те, що висновки відповідача: щодо в частині неналежного ведення обліку доходів та витрат за 2014р.; донарахуванню податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності 541467,82грн., а саме: 2014-541467,82грн.; донарахуванню єдиного внеску всього на суму 35334,34грн., в т.ч. по періодах: 2014-35334,34 грн.; є безпідставними, а тому є протиправними прийняті відповідачем: податкові повідомлення-рішення від 26.03.2015р. № 0007811703, № 0007821703, № 0007801703; а також Вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 05.03.2015р. № Ф-0006871703, згідно якої сума недоїмки складає 35334,43грн. та Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 1766,72 грн. від 26.03.2015р. № 0007831703.

З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0007811703 від 26.03.2015р., №0007821703 від 26.03.2015р.

Визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №0006871703 від 05.03.2015р., рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0007831703 від 26.03.2015р., винесені Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 487, 20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 08 червня 2015 року

Суддя Р.А. Барановський