Ухвала

від 01.07.2015 по справі 815/1189/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2015 р. Справа № 815/1189/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача Наумової І.Ф. та представника відповідача Костіної В.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквафрост» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (правонаступник - СДПІ з ОВП у м.Одесі МГУ ДФС ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

23.02.2015р. ТОВ «Аквафрост» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до СДПІ з обслуговування ВП у м. Одесі МГУ Міндоходів (правонаступник - СДПІ з ОВП у м.Одесі МГУ ДФС ), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.01.2015 року №0000014000 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на суму 1471206 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 367802 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення підприємством вимог чинного законодавства, а тому, відповідно, прийняте на підставі цих висновків спірне податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року адміністративний позов ТОВ «Аквафрост» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування ВП у м. Одесі МГУ Міндоходів від 05.01.2015р. №0000014000.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник СДПІ з обслуговування ВП у м. Одесі МГУ Міндоходів 24.04.2015 р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2015 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «Аквафрост» (код ЄДРПОУ 33798852 ) зареєстровано 18.10.2005р. виконавчим комітетом Іллічівської міської ради Одеської області, з 20.10.2005р знаходиться на податковому обліку, а з 10.02.2014р. - на обліку в СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ Міндоходів та є платником ПДВ з 24.11.2006р.

Основними видами діяльності ТОВ «Аквафрост» за КВЕД є: 10.20. - перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків; 46.38. - оптова торгівля іншими продуктами харчування, в т.ч. рибою, ракоподібними і молюсками; 68.20. - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

В період листопада-грудня 2014р., на підставі направлень від 18.11.2014р. №№473,474,475,476, наказу від 18.11.2014р. №441, співробітниками СДПІ з обслуговування ВП у м. Одесі МГУ Міндоходів, проведена позапланова документальна виїзна перевірка ТОВ «Аквафрост» з питань достовірності визначення об'єкту оподаткування податком на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Дартарі» за липень 2014р., за результатами якої складено акт від 17.12.2014р. №146/28-08-40/33798852/25, яким встановлено порушення підприємством вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, абз.4 п.201.1 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в липні 2014 р. на суму 1471206 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки, уповноваженою особою СДПІ з ОВП у м.Одесі МГУ Міндоходів прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.01.2015р. №0000014000, яким ТОВ «Аквафрост» збільшено грошове зобов'язання по ПДВ в сумі 1471206 грн. та застосовано штрафні (фінансові ) санкції в розмірі 367802 грн. (25%).

Не погоджуюсь з зазначеним вище рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з протиправності спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України , в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Як вбачається зі змісту вимог ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.93 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п. 198.6).

Згідно з вимогами п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України ).

Крім того, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, з точки зору податкового законодавства України головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару ПДВ до складу податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності платника податків у межах оподатковуваних операцій та наявність належним чином складених первинних документів, що відображають господарську операцію, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання.

Також, судова колегія зазначає, що для встановлення обґрунтованості декларування податкового кредиту необхідно встановити також наступні обставини: реальність здійснення господарських операцій, точні і конкретні суми, які віднесені до податкового кредиту; наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності; віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

У відповідності до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як видно з матеріалів справи та спірного акту перевірки, ревізорами податкового органу при дослідженні наданої позивачем первинної документації за перевіряємий період були зроблені висновки щодо заниження підприємством позивача ПДВ в липні 2014 року за рахунок «нереальних» господарських операцій з ТОВ «Дартарі» та «нікчемних» угод останнього з контрагентами у 2-й та 3-й ланках ланцюгу.

Однак, судова колегія, уважно дослідивши надані сторонами докази, як і суд 1-ї інстанції, не може погодитися з такими висновками податкового органу, з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи видно, що у перевіряємому періоді ТОВ «Аквафрост» мало господарські взаємовідносини із ТОВ «Дартарі», про що свідчать наявні у справі копії договорів поставки №ДР26/14 від 26.05.2014р. і №04/06-14 від 04.06.2014 р. та про надання послуг від 27.06.2014 р. №25/06.

Судовою колегією встановлено, що 26.05.2014р. між ТОВ «Аквафрост» (Постачальник) та ТОВ «Дартарі» (Покупець) було укладено договір поставки №ДР26/14, відповідно до умов якого, позивач (Постачальник) взяв на себе зобов'язання передати у власність Покупця окремими партіями продукцію із сурімі, пресерви та морепродукти, а Покупець - прийняти та оплатити товар.

Відповідно до умов п.п.3.1,3.2,3.3 вказаного Договору, поставка здійснюється постачальником зі свого складу (м.Іллічівськ, с.Бурлача Балка, вул.Центральна,1-Е ) на умовах EXW (франко-завод ) згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «Інкотермс-2010р.». При цьому, право власності на Товар переходить Покупцю з моменту поставки Товару, т.б. з моменту підписання сторонами видаткової накладної. Разом із Товаром Постачальник надає Покупцю документи, що підтверджують якість товару, обов'язковість передачі якої передбачена чинним законодавством України. Пунктом 3.6 цього є Договору визначено, що приймання товару за кількістю здійснюється на підставі товаросупровідних документів, а за якістю - згідно з документами, які підтверджують якість товару (сертифікати якості, сертифікати відповідності та ін. ).

Так, на виконання вищевказаного договору №ДР26/14, ТОВ «Аквафрост» в липні 2014 р. поставило покупцю ТОВ «Дартарі» продукцію власного виробництва (т.б. крабові палочки, ікру мойви, пасту з ікри мойви, креветки, м'ясо мідій, мідії мариновані, філе оселедця ) на загальну суму 6222918,14 грн. (в т.ч. ПДВ - 1037153,01 грн. ), про що, позивачем на адресу контрагента-покупця було виписано податкові і видаткові накладні, та отримано на р/рахунок кошти.

Крім того, по справі також встановлено, що позивач належним чином відобразив цю господарську операцію з ТОВ «Дартарі» в своєму податковому обліку.

Таким чином, судом встановлено, що підприємством позивача та його контрагентом, в даному випадку, було виконано всі зобов'язання та умови цього договору поставки №ДР26/14 від 26.05.2014р., який, в свою чергу, до цього часу недісними або фіктивними в судовому порядку не визнаний, а відтак, в силу ст.204 ЦК україни, є правомірним.

Також, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що 02.06.2014р. між ТОВ «Аквафрост» та ТОВ «Дартарі» укладено договір суборенди №02/6-14, згідно якого, позивач (орендар) передав, а суборендар прийняв у строкове платне користування частину нежитлового офісного приміщення за адресою: м.Київ, вул.Столичне шоссе,100. На підтвердження виконання цього договору, позивач при перевірці надав оригінал вказаного договору, акт прийому-передачі приміщення в суборенду від 02.06.2014р. та докази про отримання (сплату) орендної плати в липні 2014р. в сумі 1012 грн. (у т.ч. ПДВ 168,67 грн .).

З матеріалів справи та спірного акту перевірки вбачається, що всі суми ПДВ по податковим накладним ТОВ «Аквафрост» включило до складу свого податкового зобов'язання в Декларації з ПДВ за липень 2014р., які, з урахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з самостійним виправленням помилок від 21.11.2014р. №9068129387, за липень 2014 р. по ТОВ «Дартарті» складають 1028790,39 грн.

Крім того, судом встановлено, що ТОВ «Аквафрост», згідно з податковою декларацією з ПДВ за липень 2014р. в ряд.10.1 кол.Б відобразило суму ПДВ в розмірі 3353398 грн. А в Додатку 5 до цієї податкової декларації з ПДВ за липень 2014р. відображено суму ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Дартарі» в розмірі 2127213 грн., в т.ч. по податковим накладним, виписаним в червні 2014р. на суму 20107293 грн., в липні 2014 р. - 19920 грн., що, в свою чергу, повністю відповідає реєстру отриманих податкових накладних, який надавався до податкового органу.

Судами обох інстанцій з матеріалів справи також встановлено, що 27.06.2014 р. між ТОВ «Аквафрост» та ТОВ «Дартарі» укладено договір №25/06 про надання послуг, за умовами якого, ТОВ «Дартарі» взяло на себе зобов'язання надати послуги щодо просування товарів Замовника на українському ринку, в т.ч., визначення рівня насиченості ринку регіону товарами Замовника; та послуги по найбільш вигідному розміщенню товарів Замовника.

На підтвердження реального виконання вказаного вище договору, позивачем до суду 1-ї інстанції було надано оригінал цього договору №25/06 від 27.06.2014р., підписаний директорами цих підприємств та скріплений їх печатками, належним чином оформлені податкові накладні - №5588 від 10.07.2014р., №5589 від 16.07.2014р., акти сдачи-прийомки робіт (послуг) №608 від 10.07.2014р., №609 від 16.07.2014р., банківські платіжні доручення від 20.102014р. і 22.10.2014р. та Звіт маркетингового дослідження 3-х видів крабових паличок по 5-ти основним критеріям (показникам) за період 01.04.2014р. по 31.07.2014р. на 60-ти аркушах (а.с.140 ).

При цьому, слід вказати, що вказані вище первинні документи за своїми формою та змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ПК України.

Окрім того, по справі також встановлено, що позивач належним чином відобразив цю господарську операцію з ТОВ «Дартарі» в своєму податковому обліку та відніс фактично сплачені ним суми ПДВ та вартості робіт відповідно до свого податкового кредиту та валових витрат.

Одночасно, ще необхідно звернути увагу й на ту обставину, що зазначена вище господарська операція, пов'язана з маркетинговим дослідженням крабових паличок та просуванням цих товарів, повністю відповідає основному виду дяльності як ТОВ «Аквафрост», яке є загальновідомим в Україні і Одеській області виробником та постачальником крабових паличок та інших морепродуктів, так і видам діяльності контрагента, вказаних в ЄДР ЮО та ФОП.

Отже, судом встановлено, що підприємством позивача та його контрагентом, в даному випадку, було виконано всі зобов'язання та умови цього договору надання послуг №25/06 від 27.06.2014р., який, в свою чергу, до цього часу недісними або фіктивними в судовому порядку не визнаний, а відтак, в силу ст.204 ЦК україни, є правомірним.

В зв'язку з вищевикладеним, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не приймає до уваги та розцінює критично зазначену у спірному акті перевірки від 17.12.2014р. позицію податкового органу про порушення підприємством позивача при здійсненні цієї господарської операції вимог п.198.3 ст.198, абз.4 п.201.1 ст.201 ПК України, яка фактично ґрунтується лише на припущеннях та на недостатній розшифровці в актах фактично наданих послуг.

Далі, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, 04.06.2014р. між ТОВ «Дартарі» (Постачальник) та ТОВ «Аквафрост» (Покупець) був укладений договір поставки №04/06-14, за умовами якого Постачальник взяв на себе зобов'язання передати у власність Покупцю окремими партіями «товар» - сурімі 101ААА, 101mix, 104KC, 101KB, 106mix, 112, 122, 115, 107A, 107B, 109, 101KC, 119, 110, 101RA, 104, морепродукти 606, ікру мойви (замороженої та очищеної ), зморожені кільця гігантського кальмара, заморожене філе гігантського кальмара, креветку морожена глазурована бланширована очищена р.200-300, заморожені глазуровані бланшировані шматки осьмінога, а Покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити цей товар.

Як вбачається зі змісту п.п.1.2,2.1 вказаного вище Договору поставки, асортимент, кількість, ціна певної партії товару визначаються видатковими накладними на кожну партію товару, які є невід'ємною частиною даного Договору. Загальна вартість товару, що поставляється по даному договору, визначається сумами, які вказані у видаткових накладних на кожну партію товару, доставка якого покупцю здійснюється на умовах EXW («франко-завод») згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів «Інкотермс 2010». Поставка та приймання Товару здійснюється на складі за адресою: Одеська область, м.Іллічівськ, с.Бурлача Балка, вул.Центральна,1-Е.

Відповідно до положень Міжнародних правил «Інкотермс 2010», термін «Франко-завод» означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки по постачанню, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи іншому названому місці (заводі, складі та ін. ). Таким чином, даний термін покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе усі витрати і ризики щодо перевезення товару, а також обов'язки по навантаженню товару.

У відповідності до п.3.4 цього є договору, Постачальник разом з Товаром надає Покупцю документи, які підтверджують якість Товару. А згідно з п.3.6 даного договору, приймання товару за кількістю здійснюється на підставі товаросупровідних документів, а за якістю - згідно з документами, які підтверджують якість товару (сертифікати якості, сертифікати відповідності та ін. ).

Отже, по справі встановлено, що на виконання вищевказаного договору від 04.06.2014р. №04/06-14, ТОВ «Дартарі» в червні 2014р. було поставлено на адресу ТОВ «Аквафрост» заморожене сурімі з риби минтаю та риби хек загальною вартістю 12643759 грн. (у т.ч. ПДВ 2107293 грн .). Оплату за поставлений товар позивачем було здійснено в червні-липні 2014р. зі свого поточного рахунку в сумі 1850000 грн., в зв'язку із чим, станом на 31.07.2014р., кредиторська заборгованість перед ТОВ «Дартарі» по рахунку 631 складає 10793759 грн.

Крім того, судами обох інстанцій з матеріалів справи встановлено, що на підтвердження виконання вказаної вище господарської операції Контрагентом - ТОВ «Дартарі» було виписано на адресу ТОВ «Аквафрост» податкові та видаткові накладні, які, в свою чергу, за своїми формою і змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ПК України.

Також, з матеріалів справи видно, що фактично сплачену суму податку на додану вартість розмірі 2107293 грн. за вказаними податковими накладними позивачем було включено до складу свого податкового кредиту відповідного періоду, а сплачені суми за вартість товару - до своїх валових витрат.

До того ж, з наявної в матеріалах справи копії «Журналу реєстрації довіреностей на отримання товару» вбачається, що отримання зазначеного вище товару (морепродуктів) здійснювалося завідуючою складом сировини та матеріалів ОСОБА_3 згідно з довіреностями №381/1 від 05.06.2014 р., №394/1 від 12.06.2014 р., №409/1 від 19.06.2014 р., №411/1 від 19.06.2014 р., №428/1 від 25.06.2014 р., №429/1 від 25.06.2014 р.

Слід також звернути увагу й на те, що у справі містяться і висновки Державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 31.03.2014р. №05.03.02-03/21706 і від 17.06.2014 р. №05.03.02-03/39709, видані ГУ Держсанепідслужби на водному транспорті, зі змісту яких видно, що виробником товару - «сурімі заморожене з риби минтай», як сировина для промпереробки у харчовій місцевості - є Trident Seafoods Corporationm Сіетл США (контракт №DD/01-2014 від 31.01.2014р. між ТОВ «Сіфудс-Імпорт» та «Dewberry Developments S.A. Панама» ). Крім того, на цих висновках, окрім печатки ТОВ «Дартарі», наявні ще копії печаток і інших постачальників по ланцюгу постачання - ТОВ «Атласпромгруп», ТОВ «Азмінводи-Л».

Таким чином, судова колегія, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, встановила, що підприємством позивача та його контрагентом, в даному випадку, було виконано всі зобов'язання та умови цього договору поставки №04/06-14, якй, в свою чергу, відповідає основним видам діяльності підприємств і до цього часу недісним або фіктивним в судовому порядку не визнаний, а відтак, в силу ст.204 ЦК України, є правомірними.

Як вбачається з матеріалів справи, спірного акту перевірки та змісту пояснень представника відповідача, позивач, на думку податкового органу, безпідставно відніс ПДВ в сумі 2107293 грн. до свого податкового кредиту, оскільки фактичне виконання робіт, передбачених договірними домовленостями між ТОВ «Аквафрост» та ТОВ «Дартарі», не мало місця.

Слід зазначити, що вказані висновки відповідача фактично ґрунтуються лише на акті перевірки ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.09.2014р. №493/26-56-22-01-05/39123776 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дартарі» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.05.2014р. по 31.08.2014р.», листі Вишгородської ОДПІ ГУ МД у Київській області від 22.09.2014р. №143/10-08-22-01/39174857 по ТОВ «Атласпромгруп» та акті перевірки ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів в м.Києві від 18.08.2014р. №453/26-56-22-01-03/38232713 ТОВ «Азмінводи-Л».

Саме виключно на підставі вищезазначених актів, перевіряючі і дійшли висновку про те, що розбіжності між податковими зобов'язаннями ТОВ «Асха-Україна» та податковим кредитом ТОВ «Атласпромгруп» в сумі 1067732 грн., та податковими зобов'язаннями ТОВ «Каліновець-2013» і податковим кредитом ТОВ «Азмінводи-Л» в сумі 379198 грн., призводять до невідповідності законодавству та, як наслідок, відсутності підстав включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по ланцюгу постачання до ТОВ «Аквафрост», на думку відповідача, такий податковий кредит не може бути достовірно сформований, якщо виникають такі розбіжності по всьому ланцюгу постачання, в зв'язку із чим, відповідно, перевіряючі і зробили висновок про порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 ПКУ та завищення податкового кредиту в липні 2014р. на 1451286 грн. (т.б. 2107293 грн. - 656007 грн .).

Отже, в даному випадку, податковий орган фактично обмежився посиланням лише на акти перевірки іншої податкової інспекції та, без самостійного дослідження спірних господарських операцій по всьому ланцюгу постачання, дійшов помилкового висновку про безтоварність укладених між позивачем та його безпосереднім контрагентом правочинів, залишивши поза увагою первинну документацію.

Разом з тим, на думку суду 2-ї інстанції, вказані вище акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача взагалі не є належними доказами в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій між контрагентом та позивачем, оскільки ними зафіксовано лише факт наявності певних перешкод для здійснення податкової перевірки органом ДПС, тобто первинна документація і реальність господарських операцій такого платника не були предметом перевірки.

Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент звірки також, в свою чергу, не є належним доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

До того ж, як вбачається з приписів діючого законодавства, належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Проте, відповідного витягу з цього Реєстру з наявністю такого запису на момент укладення і виконання вказаних угод податковим органом не надано. Натомність, в матеріалах справи міститься витяг з ЄДР, який підтверджує, що ТОВ «Дартарі» як на момент укладення спірних угод із позивачем, так і на момент їх повного виконання, було зареєстровано в цьому Реєстрі, а також було платником ПДВ, т.б. мало право на виписку податкових накладних.

Також, ще слід вказати й про те, що на жодну зі сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та у залежність від стану податкового обліку його контрагента, а також від того, за рахунок яких саме ресурсів (власних або залучених ) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником. Посилання ж ДПІ на відсутність у контрагента позивача об'єктивної можливості для виконання поставок товарів та робіт в силу відсутності основних засобів чи робочого персоналу також не можна розцінювати як достатній доказ фіктивності спірних операцій, оскільки укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання робіт, до того ж, як вбачається з матеріалів справи та пояснень допитаного по справі №826/17630/14 в якості свідка - директора ТОВ «Дартарі» ОСОБА_5, чисельність працівників ТОВ «Дартарі» на момент проведення вказаної вище зустрічної звірки (яку орган ДПС нібито не зміг провести ) складала - 80 осіб.

Крім того, судова колегія звертає увагу ще й на той факт, що постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.12.2014 року (по справі №826/17630/14 ) визнано протиправними дії ДПІ у Подільському районі у м.Києві ГУ ДФС щодо внесення змін до АІС «Податковий блок» на підставі зазначеного вище Акту від 17.09.2014 року №493/26-56-22-01-05/39123776 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дартарі» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.05.2014р. по 31.08.2014р.» та зобов'язано відновити в АІС «Податковий блок» всі дані, змінені на підставі цього акту від 17.09.2014р.

Слід вказати, що вищезазначена постанова окружного суду була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015 року і, відповідно, набрала законної сили.

Таким чином, в ході перевірки ТОВ «Аквафрост» перевіряючими не надано належної оцінки фактам, що понесені позивачем витрати обумовлені саме виробничою необхідністю, а також направлені на організацію виробничого процесу та мали реальний характер; докази того, що дані, наведені в документах, не відповідають дійсності та товар не придбавався в ході перевірки не встановлені. При цьому, перевіряючими не надано належної і об'єктивної оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарської операції, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, а лише констатовано, що ці документи не доводять реальності операції.

Як вбачається зі змісту приписів ст.42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями). А ч.1 ст.43 цього ж Кодексу, в свою чергу, передбачено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Одним з основоположних принципів підприємницької діяльності виступає самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Даний принцип передбачає, що підприємець самостійно планує свою діяльність на підставі укладених з постачальними та покупцями договорів, спираючись на попит, на кон'юнктуру ринку, розпоряджатися прибутком.

Таким чином, висловлені податковим органом доводи про неправомірний характер діяльності позивача з огляду на отримання податкової вигоди третьою особою по ланцюгу постачання, а також на штучне формування цінової політики - фактично зводяться до втручання в підприємницьку діяльність, чим порушуються гарантовані ГК України принципи підприємницької діяльності.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні лише тільки відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Такж, слід зазначити, що висновки перевіряючих порушують і закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого, суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Так, у разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної правової позиції з даного питання дотримується і Верховний Суд України, зокрема, у своїй постанові від 09.09.2008 року по справі №21-500во08.

Отже, за таких обставин, висновок податкового органу про «безтоварний» характер спірних операцій між позивачем та його безпосереднім контрагентом ґрунтується лише на припущеннях та на неправильній юридичній оцінці обставин справи.

Критично розцінює судова колегія і доводи відповідача про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди, які повинні грунуватися виключно на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, що виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, необхідними умовами для визнання угоди «нікчемною» в силу вимог ст.228 ЦК України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. Разом з тим, жодних доказів наявності у сторін спірних угод узгодженого умислу на вчинення дій у порушення податкового законодавства або на безпідставне отримання податкової вигоди, відповідачем не надано.

Крім того, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, як встановлено з матеріалів справи, кримінальна справа відносно керівників ТОВ «Аквафрост» та ТОВ «Дартарі» не порушувалася взагалі та відповідно, судом вирок не виносився.

Отже, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит порушення податкового законодавства іншими контрагентами по ланцюгу постачання.

Так, ще слід зауважити, що за приписами пп.16.1.2-16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, ще раз слід зазначити, що такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка, в свою чергу, стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

При здійсненні господарської операції з боку позивача обов'язковому контролю підлягають наявність у постачальника дозвільної документації на складання податкової накладної, відповідність реквізитів податкової накладної фактичним даним на момент вчинення правочину та фактична наявність товару або здійснення роботи чи послуги, отримання (надання) яких документуються сторонами господарської операції.

Законодавством України не передбачено обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків. Такий контроль покладено виключно на органи державної податкової служби.

До того ж, ще раз необхідно звернути увагу, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України ), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагент у 2-й чи 3-й ланках ланцюга , не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Необхідно також зазначити й про те, що вищенаведені висновки узгоджуються і з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії та практикою Європейського Суду з прав людини.

З урахуванням вищезазначених обставин та оцінивши надані сторонами докази в ії сукупності, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність, недоведеність і передчасність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача від 05.01.2015 року №0000014000, в зв'язку із чим, останнє дійсно підлягає скасуванню.

Крім того, відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно ж з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу податкового органу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко