Постанова

від 23.04.2009 по справі 16/389-46/152

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 23 квітня 2009 р.                                                                                   

№ 16/389-46/152 

Вищий 

господарський суд  України у

складі колегії  суддів:

головуючого -судді

Дерепи В.І.,

суддів :

Грека Б.М. -(доповідача у

справі), Мележик Н.І.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні касаційну скаргу

Суб'єкта підприємницької

діяльності-фізичної особиОСОБА_1

на постановуКиївського

апеляційного господарського суду від 15.01.09

у справі

№ 16/389-46/152

господарського суду

м. Києва

за позовом

Суб'єкта підприємницької

діяльності-фізичної особиОСОБА_1

доВищого

приватного навчального закладу "Європейський університет"

про

стягнення 27085,00 грн.

за участю представників від:

позивача

ОСОБА_2 (дов. від 21.07.08)

відповідача

Боюк В.В. (дов. від 26.01.09)

В С Т А Н О В

И В :

Суб'єкт підприємницької

діяльності-фізична особа ОСОБА_1 звернулася до господарського суду міста Києва

з позовом про стягнення з Вищого приватного навчального закладу

"Європейський університет" 27 085,00 грн., з них: 17 895,00 грн. -

неустойка в розмірі трьохмісячної плати за неможливість здати знищене

приміщення і одностороннє розірвання договору, 596,50 грн. - неустойка в

розмірі 10% місячної орендної плати за невиконання договірних зобов'язань, 8

206,00 грн. -витрати по опаленню орендованого приміщення. Позовні вимоги

мотивовані тим, що відповідач (орендар) на підставі ст. 825 Цивільного кодексу

України в односторонньому порядку розірвав договір оренди від 18.06.02,

укладений між сторонами, знищивши при цьому приміщення, яке не підлягає

подальшій здачі в оренду.

Справа розглядалася судами

неодноразово. Рішенням господарського суду міста Києва від 10.11.08 (суддя

Шабунін С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного

господарського суду від 15.01.09 (колегія суддів у складі: головуючого-судді

Сотнікова С.В., суддів: Дикунської С.Я., Дзюбка П.О.), в позові відмовлено у

зв'язку із недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись із судовими актами,

позивач звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою,

в якій просить судові акти скасувати, позов задовольнити. Касаційна скарга

мотивована неповним з'ясуванням судами попередніх інстанцій всіх обставин

справи.

Заслухавши суддю-доповідача,

розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом

першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права,

колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає

задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх

інстанцій, 18.06.02 між  позивачем та

Відокремленим підрозділом Приватного вищого навчального закладу “Європейський

університет” укладений договір оренди приміщень. У відповідності до умов

договору, позивач (орендодавець) зобов'язався здати, а відповідач (орендар)

прийняти в орендне користування окремо стояче житлове приміщення з гаражами

(будинок) та прилеглу до нього територію за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею

682, 2 кв. м. та сплачувати орендну плату за користування майном (п.1.1

договору). В п.4.2 Договору встановлено, що термін оренди може бути скорочений

лише за згодою сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що

відповідач (орендар) в односторонньому порядку розірвав договір оренди від

18.06.02, укладений між сторонами; тому позивач просив відшкодувати йому

завдані цим збитки та стягнути орендну плату за січень, лютий та березень 2005.

Позивач просив стягнути з відповідача 17895 грн. неустойки в розмірі 3-х

місячної орендної плати на підставі ст. 825 Цивільного кодексу України та

стягнути 8206 грн. компенсації витрат на опалення приміщення та неустойку в

розмірі 596,50 грн. Відмовляючи в позові, суди вказали на безпідставність та

необґрунтованість позовних вимог. Колегія суддів вважає за необхідне погодитися

з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Щодо стягнення неустойки на

підставі ст. 825 Цивільного кодексу України, то слід зазначити, що ця стаття

передбачає, що наймач житла має право у будь-який час відмовитися від договору

найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці. Якщо наймач

звільнив помешкання без попередження, наймодавець має право вимагати від нього

плату за користування житлом за три місяці, якщо наймодавець доведе, що він не

міг укласти договір найму житла на таких самих умовах з іншою особою.

З цього приводу судами встановлено,

що в матеріалах справи наявний лист відповідача №413/07 від 30.07.04, в якому

останній повідомляє про бажання достроково припинити дію Договору. Крім того, в

листі №185/09 від 13.09.04 позивач просив створити комісію про встановлення

об'єму робіт, які необхідно було виконати при передачі приміщення з оренди, що

свідчить про те, що станом на 19.09.04 позивач був обізнаний щодо намірів

відповідача звільнити орендовані приміщення.

Орендовані приміщення були

повернуті відповідачем позивачу 29.12.04, тобто більше, ніж через 3 місяці

після повідомлення про бажання звільнити приміщення. За час користування

приміщенням до 29.12.04 відповідач сплатив орендну плату. Дані обставини також

підтверджуються судовими актами у справі №36/122-35/355, які мають преюдиційне

значення в розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України. Тому

в позові щодо стягнення 17895 грн. неустойки в розмірі 3-х місячної орендної

плати на підставі ст. 825 Цивільного кодексу України судами відмовлено

правомірно.

Направляючи справу на новий

розгляд, суд касаційної інстанції зауважував, що судам слід також було

витребувати у позивача докази, що він намагався, але не зміг здати приміщення в

оренду саме з вини відповідача (позивач пропонував укласти договір оренди

приміщення в існуючому стану іншим особам, але вони відхилили таку пропозицію).

Суди витребували у позивача такі докази, але він у встановленому порядку не

довів, що саме з вини відповідача він не зміг здати приміщення в оренду (тобто

не надав належних та допустимих в розумінні ст. 33 Господарського

процесуального кодексу України доказів вини відповідача).

Щодо компенсації витрат на оплату

приміщення, то з цього приводу суди визначили, що позовні вимоги в цій частині

також не доведені належними та допустимими доказами. Вищий господарський суд

України, всилу ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, не

здійснює переоцінку доказової бази у справі, з огляду на відсутність у нього

таких повноважень.

Отже, доводи касаційної скарги

спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування

постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід

залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні судами всіх

обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі викладеного та

керуючись ст.ст. 1115 -1117, 1119, 11111

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Суб'єкта

підприємницької діяльності-фізичної особиОСОБА_1 залишити без задоволення,

постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.09 у справі №

16/389-46/152 залишити без змін.

Головуючий - суддя                                                                     

В. Дерепа

Судді                                                                                                   

Б. Грек

Н. Мележик