Рішення

від 07.07.2015 по справі 911/1786/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. Справа № 911/1786/15

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САНУКР»

до Фізичної особи-підприємця Гирук Ірини Сергіївни

про стягнення 614402,32 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача : Ващинець І.І., довір. № 2 від 19.04.2015 р.

від відповідача : Гирук І.С. - паспорт

Хілько О.М., свідоцтво № 517/10

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «САНУКР» (далі - ТОВ «САНУКР», позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Гирук Ірини Сергіївни (далі - ФОП Гирук І.С., відповідач) про стягнення 614402,32 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором-дорученням № 68 на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 15.01.2015 р., у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 614402,32 грн. відшкодування вартості втраченого вантажу, а також судовий збір.

Розгляд справи відкладався.

20.05.2015 р. до господарського суду Київської області від ФОП Гирук І.С. було подано відзив б/н від 20.05.2015 р., відповідно до якого відповідач зазначала, що вимога позивача про стягнення вартості втраченого майна саме з ФОП Гирук І.С. є безпідставною, необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню з огляду на таке.

ФОП Гирук І.С. зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, як підприємець, що надає послуги по організації перевезень вантажів (вид діяльності 52.29), власного автопарку або складських приміщень не має, тобто перевізником не являється.

На виконання договору № 68 від 15.01.2015 р., укладеного між ТОВ «САНУКР» і ФОП Гирук І.С., останньою, за її твердженням, для здійснення перевезень за маршрутом Коростень - Київ було залучено ТОВ «ЛАІМА» та укладено з останнім заявку - договір № 000001286 від 12.03.2015 р. на перевезення вантажу. На вимогу позивача у водіїв були взяті копії паспортів для оформлення доручення на отримання вантажу (ламінату) на ім'я Буркута Ігора Івановича та Петренка Олександра Олександровича. На ПрАТ «Коростенський завод МДФ» вантаж було видано водіям на підставі доручень, виданих ТОВ «САНУКР».

Відповідач наголошувала, що відповідно до ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, або пошкодження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі одержувачу; з моменту видачі вантажу водієві - перевізнику, на підставі доручення, і до видачі його одержувачу, водій несе повну відповідальність за збереження ввірених йому цінностей; видача вантажу є обов'язком водія - перевізника, як перед відправником, так і перед його одержувачем; відповідно ч. 2 до ст. 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань.

На переконання відповідача, ФОП Гирук І.С. вжила всіх заходів щодо належного виконання зобов'язань, і втрата вантажу сталася не з вини ФОП Гирук І.С., а з вини ТОВ «ЛАІМА» та водіїв, які приймали вантаж, а саме - Буркута Ігора Івановича та Петренка Олександра Олександровича.

Крім того, 20.05.2015 р. до господарського суду Київської області від ФОП Гирук І.С. було подано клопотання б/н від 20.05.2015 р. про залучення до участі у справі в якості відповідача ТОВ «ЛАІМА», яке було залишено судом без задоволення з огляду на таке.

Згідно зі ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Підставою позову у даній справі є неналежне виконання відповідачем умов договору, укладеного між сторонами у справі. ТОВ «ЛАІМА» не є стороною зазначеного договору і, як наслідок, у ТОВ «ЛАІМА» відсутні будь-які зобов'язання за вказаним договором перед позивачем.

За наведених обставин у суду відсутні правові підстави для залучення ТОВ «ЛАІМА» до участі у справі в якості відповідача, у зв'язку з чим суд відхиляє зазначене клопотання з огляду на його необґрунтованість.

21.05.2015 р. до господарського суду Київської області представником позивача було подано клопотання б/н 21.05.2015 р. про продовження строку розгляду спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.05.2015 р. було продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

26.06.2015 р. до господарського суду Київської області ТОВ «САНУКР» було подано додаткові пояснення б/н від 26.06.2015 р., відповідно до яких позивач вказує на те, що відповідач у своєму відзиві зазначає, що нею начебто було укладено заявку-договір з ТОВ «ЛАІМА» на перевезення вантажу, а також, що вона вжила і вживає всіх заходів щодо належного виконання зобов'язань, і втрата вантажу сталася не з її вини, а з вини ТОВ «ЛАІМА» та водіїв, які приймали вантаж - Буркута І. І. та Петренка О. О.

На підтвердження того, що між ФОП Гирук І.С. та ТОВ «ЛАІМА» укладено заявку-договір, відповідач надала заявку № 000001286 від 12.03.2015 р., яка не підписана останньою, що, на переконання позивача, свідчить про те, що вказана вище «заявка-договір» не була укладена між вказаними сторонами, та, відповідно, правових наслідків у вигляді виникнення між сторонами взаємних прав не настало.

Також позивач наголошував на тому, що в «заявці» не вказано ні місця завантаження, ні місця розвантаження, що взагалі унеможливлювало б її виконання; вказаний інший автомобіль, ніж той, що був завантажений на ПрАТ «Коростенський завод МДФ»; вказаний один автомобіль, тоді як завантажені були два автомобілі.

Крім того, ТОВ «САНУКР» вважає за необхідне звернути увагу суду на те, що за фактом втрати вантажу була порушена кримінальна справа, про яку були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100100003018 від 16.03.2015 р. та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Після ознайомлення позивача з матеріалами вказаного кримінального провадження виявилося, що відповідач жодних пояснень щодо укладення нею договору-заявки з ТОВ «ЛАІМА» не надавала. Таким чином, позивач вважає наявними підстави стверджувати, що заявки-договору відповідач з ТОВ «ЛАІМА» на перевезення втраченого вантажу не укладала.

Що ж до посилань на відсутність вини ФОП Гирук І.С. у втраті вантажу, позивач наголошував, що експедитор несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу до моменту його передачі одержувачу. Покладення виконання обов'язків на третю особу не звільняє експедитора від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання. Також позивач зазначив, що він не перебуває в договірних відносинах з ТОВ «ЛАІМА», не брав ніяких зобов'язань перед такою юридичною особою, як і остання не брала жодних зобов'язань перед позивачем, а тому відсутні підстави для залучення ТОВ «ЛАІМА» в якості відповідача у справі.

На переконання позивача, у порушення вимог ст. 614 ЦК України відповідач не довів належне виконання умов договору № 68 від 15.01.2015 р., оскільки вантаж зник під час організованого відповідачем перевезення.

30.06.2015 р. до господарського суду Київської області від ФОП Гирук І.С. було подано клопотання б/н від 30.06.2015 р., відповідно до якого представник відповідача просив суд витребувати із Святошинського РУ ГУ МВС України письмову відповідь на питання: за яким кримінальним правопорушенням було відкрито кримінальне провадження? Чи знайдено вантаж, який зник? Чи знайдені і допитані водії Буркут Ігор Іванович та Петренко Олександр Олександрович? Чи мають вони відношення до ТОВ «ЛАІМА»? Чи встановлені винуватці крадіжки вантажу?

Зазначене вище клопотання відповідача було залишено судом без задоволення з огляду на приписи ст. 38 ГПК України, а також на предмет і підстави позову у даній господарській справі.

07.07.2015 р. до господарського суду Київської області представником ФОП Гирук І.С. було подано клопотання б/н від 07.07.2015 р., відповідно до якого представник просив суд зробити перерву у даній справі до кінця тижня для надання можливості отримання інформації по кримінальному провадженню № 1201500100003018 від 16.03.2015 р.

Розглянувши подане клопотання про оголошення перерви в розгляді справи, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на таке.

Згідно з приписами ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу , розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Окрім того, судом враховано обмеження встановленими Господарським процесуальним кодексом України процесуальними строками тривалості розгляду справи та приписи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, а обов'язок здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. При цьому розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи та предмет спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.05.2015 р. строк розгляду справи було продовжено відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України на 15 днів.

Таким чином, передбачений Господарським процесуальним кодексом України строк вирішення спору спливає 07.07.2015 р.

У судовому засіданні 07.07.2015 р. відповідач та представник відповідача наполягали на тому, що згідно ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Також представник відповідача наголошував на тому, що ФОП Гирук І.С. не може нести відповідальності за шахрайські дії не встановлених на даний час у кримінальному провадженні осіб.

Крім того, представник відповідача зазначив про необхідність направлення матеріалів даної справи до органу досудового розслідування, оскільки саме у кримінальному провадженні, на переконання відповідача та його представника, має вирішуватися питання щодо встановлення винної особи, яка має відшкодувати позивачеві вартість викраденого товару.

Представник позивача у судовому засіданні 07.07.2015 р. позовні вимоги підтримував та наголошував на відсутності підстав у даній господарській справі чекати вироку за кримінальним провадженням. Також представник позивача наполягав на відсутності обставин, що унеможливлюють вирішення даної господарської справи.

У судовому засіданні 07.07.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між Приватним акціонерним товариством «Коростенський завод МДФ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «САНУКР» було укладено договір купівлі-продажу № 06550/12 від 24.12.2014 р., у відповідності до якого останнє придбало товар - підлогу ламіновану, асортимент, кількість, ціна за одиницю та вартість якого визначена рахунком № 1044 від 05.03.2015 р. та рахунком № 1111 від 10.03.2015 р. на загальну суму 614402,32 грн., відповідно до базисних умов поставки згідно Правил Інкотермс у редакції 2010 р. FСА, м. Коростень, склад продавця.

На підтвердження здійснення оплати вказаного товару свідчать платіжні доручення № 44 від 05.03.2015 р. та № 46 від 10.03.2015 р. про перерахування ТОВ «САНУКР» на користь ПрАТ «Коростенський завод МДФ» грошових коштів у розмірі 614402,32 грн.

З метою здійснення перевезення товару за вказаним вище договором купівлі-продажу № 06550/12 від 24.12.2014 р., 15.01.2015 р. між ТОВ «САНУКР» (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Гирук Іриною Сергіївною (експедитор) було укладено договір-доручення № 68 на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов якого замовник доручає, а експедитор приймає на себе обов'язок за винагороду та за рахунок замовника виконувати, або організовувати в інтересах замовника транспортно-експедиційне перевезення вантажів, пред'явлених останнім для перевезення автотранспортом.

Згідно з пп. 2.2.1 п. 2.2 договору експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиційні послуги згідно з умовами договору і вказівками замовника, які не суперечать законодавству України.

У відповідності з пп. 2.2.2 п. 2.2 експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків третіх осіб.

На виконання умов договору № 68 від 15.01.2015 р., заявки на перевезення сторонами було узгоджено перевезення товару (ламінат в асортименті на двох автомобілях) за маршрутом Коростень - Київ, з датою подачі під завантаження транспортного засобу - 12-13.03.2015 р. у місці завантаження: Україна, м. Коростень, склад продавця із зазначенням місця розвантаження: згідно ТТН.

З наданих відповідачем пояснень слідує, що ФОП Гирук Іриною Сергіївною для виконання взятих на себе зобов'язань за договором-доручення № 68 від 15.01.2015 р. на транспортно-експедиційні послуги було залучено перевізника ТОВ «ЛАІМА» шляхом укладення заявки № 000001286 від 12.03.2015 р. на перевезення вантажу, і, відповідно, залучено водіїв Буркута Ігоря Івановича та Петренка Олександра Олександровича на автомобілях DAF АМ 2836 ВС, причіп АМ 3140 ХТ та МАZ АІ 6006 ЕН, причіп АІ 6006 ХТ для перевезення зазначеного вище товару.

Відповідно до товарно-транспортної накладної № Р1174 від 12.03.2015 р., на підставі виданої позивачем довіреності гр. Буркут І.І. прийняв від ПрАТ «Коростенський завод МДФ» в місці завантаження: 11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Жовтнева, 11-Б, вантаж загальною вартістю 233400,50 грн. (ламінат в асортименті), з метою здійснення його доставки вантажоодержувачу - ТОВ «САНУКР» за допомогою транспортного засобу: DAF АМ 2836 ВС, причіп АМ 3140 ХТ.

Відповідно до товарно-транспортної накладної № Р1214 від 13.03.2015 р., на підставі виданої позивачем довіреності гр. Петренко О.О. прийняв від ПрАТ «Коростенський завод МДФ» в місці завантаження: 11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Жовтнева, 11-Б, вантаж загальною вартістю 381001,82 грн. (ламінат в асортименті), з метою здійснення його доставки ТОВ «САНУКР» за допомогою транспортного засобу: МАZ АІ 6006 ЕН, причіп АІ 6006 ХТ.

Проте, зазначений вище вантаж на загальну суму 614402,32 грн. не був доставлений вантажоодержувачу ТОВ «САНУКР», у зв'язку з чим останній і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 Господарського кодексу України.

Правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем з надання транспортно-експедиційних послуг врегульовані Цивільним та Господарським кодексами України та Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Як передбачено приписами ч. 1 ст. 316 Господарського кодексу, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

У відповідності з ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 ЦК України).

Також статтею 314 ГК України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Поряд з цим, слід зазначити, що згідно з частиною 2 статті 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Аналогічною є норма ч. 1 ст. 932 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

При цьому частиною 2 тієї ж статті 932 ЦК України встановлено, що у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Статтею 618 цього ж Кодексу встановлено правило, що боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Згідно частини 3 статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Таким чином, саме відповідач є особою, яка відповідно до укладеного з позивачем договору транспортного експедирування несе відповідальність перед ТОВ «САНУКР» за не доставку перевізником вантажоодержувачу товару, прийнятого до перевезення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.06.2010 р. у справі № 27/451.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач у своєму відзиві зазначала про те, що нею було укладено заявку-договір з ТОВ «ЛАІМА» на перевезення вантажу, і що вона вжила і вживає всіх заходів щодо належного виконання зобов'язань перед позивачем, а втрата вантажу сталася не з її вини, а з вини ТОВ «ЛАІМА» та водіїв, які приймали вантаж.

Між тим, матеріали справи свідчать про те, що відповідачем належними та допустимими доказами, в розумінні наведених вище приписів ст.ст. 32-34 ГПК України, не доведено факту укладання договору перевезення з ТОВ «ЛАІМА», оскільки надана відповідачем до матеріалів справи копія заявки № 000001286 від 12.03.2015 р. не містить реквізитів замовника; містить зазначення про те, що ТОВ «ЛАІМА» виступає в якості експедитора; не містить маршруту; не містить місця завантаження та місця розвантаження, а також містить посилання на один автомобіль, в той час як належний позивачеві вантаж перевозився двома автомобілями. При цьому, зазначену заявку № 000001286 від 12.03.2015 р. з боку ФОП Гирук І.С. не підписано.

У свою чергу, укладеним між сторонами у даній справі договором № 68 на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 15.01.2015 р. не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця за втрату вантажу, обов'язок по організації перевезення якого взяв на себе експедитор.

Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором № 68 на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 15.01.2015 р. судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

Частиною 1 ст. 934 ЦК України передбачено, що за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу (ст.ст. 610-625 ЦК України).

Порушенням зобов'язання у відповідності до ч. 1 ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно приписів ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний відшкодувати на вимогу суб'єкта завдані збитки у добровільному порядку в повному обсязі.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 25.01.2007 р. у справі № 6/213-06-5667, за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Така ж позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.11.2007 р. у справі № 16/217, а також у постанові Верховного Суду України від 04.04.2006 р. у справі № 43/543.

З огляду на викладене та встановлення судом порушення ФОП Гирук І.С. зобов'язання щодо доставлення ввіреного їй для перевезення вантажу, внаслідок чого позивачу були завдані збитки у розмірі вартості втраченого вантажу, позовні вимоги про стягнення з відповідача 614402,23 грн. вартості втраченого вантажу підлягають задоволенню.

Решта посилань сторін та наданих до матеріалів справи документів наведених вище висновків суду не спростовують.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «САНУКР» у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гирук Ірини Сергіївни (07434, Київська обл., Броварський р-н, с. Шевченкове, вул. Польова, 18, кв. 22, ідент. номер 3065415120) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САНУКР» (04107, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Печенізька, 8, код 38260206) - 614402 (шістсот чотирнадцять тисяч чотириста дві) грн. 32 коп. вартості втраченого вантажу, 12288 (дванадцять тисяч двісті вісімдесят вісім) грн. 05 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 13.07.2015 р.

Суддя В.М. Бабкіна