Постанова

від 14.07.2016 по справі 911/1786/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2016 року Справа № 911/1786/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач), суддівГоголь Т.Г., Алєєва І.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.01.16 у справі№911/1786/15 Господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "САНУКР" доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 614 402,32 грн

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.06.16, ухваленою у складі колегії суддів: Добролюбова Т.В. - головуючий, Гоголь Т.Г., Костенко Т.Ф., розгляд касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 призначено на 14.07.16. Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 12.07.16 №08.03-04/2631 у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Костенко Т.Ф. призначено автоматичну зміну складу суддів, за наслідками якої визначено склад колегії суддів: Добролюбова Т.В. - головуючий, Гоголь Т.Г., Алєєва І.В.

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Сергєєв П.О. - за дов. від 09.04.15;

від відповідача: ОСОБА_4 - паспорт, ОСОБА_7 - за дов. від 07.07.16.

Товариством з обмеженою відповідальністю "САНУКР" у квітні 2015 року заявлений позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 614 402,32 грн. Позивач свої вимоги обґрунтував неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 15.01.15 № 68 на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом, оскільки прийнятий до перевезення вантаж загальною вартістю 614402,32 грн не був доставлений отримувачу. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 526, 530, 610-612, 614, 618, 623, 909, 919, 924, 929, 932, 934 Цивільного кодексу України і статей 193, 314, 315 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Київської області від 07.07.15, ухваленим суддею Бабкіною В.М., позов задоволено повністю. Суд установив, що за умовами укладеного між сторонами договору від 15.01.15 №68 на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом за втрату вантажу відповідає експедитор. Суд керувався приписами статей 4, 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", статей 198, 226, 314, 336 Господарського кодексу України, статей 526, 610, 623, 919, 924, 929, 932 Цивільного кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Зеленіна В.О., суддів: Зубець Л.П., Ткаченка Б.О., постановою від 18.01.16 перевірене рішення залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Скарга мотивована тим, що відповідач не відповідає за шкоду, заподіяну внаслідок втрати вказаного вантажу. Відтак скаржник вважає, що судами порушено приписи статей 610, 623, 618, 919, 929 934 Цивільного кодексу України, статей 314, 316 Господарського кодексу України, статті 4 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" і статті 59 Конституції України.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "САНУКР" у судовому засіданні отримано відзив на касаційну скаргу в якому останній просить рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутніх у судовому засіданні представників скаржника, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає таке.

Судами при розгляді спору по суті установлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "САНУКР", як замовником, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як експедитором , 15.01.15 укладено договір №68 на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов якого замовник доручає, а експедитор приймає на себе обов'язок за винагороду та за рахунок замовника виконувати , або організовувати в інтересах замовника транспортно-експедиційне перевезення вантажів, пред'явлених останнім для перевезення автотранспортом. Відповідно до підпункту 2.2.1 пункту 2.2 Договору експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиційні послуги згідно з умовами договору і вказівками замовника, які не суперечать законодавству України. Підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 Договору сторони встановили, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків третіх осіб. На виконання умов Договору від 15.01.15 № 68, заявками на перевезення сторонами було узгоджено перевезення товару - ламінат в асортименті на двох автомобілях, за маршрутом Коростень - Київ, з датою подачі під завантаження транспортного засобу - 12-13.03.15 у місці завантаження: Україна, м. Коростень, склад продавця із зазначенням місця розвантаження: згідно ТТН.

Судами установлено, що відповідно до товарно-транспортної накладної від 12.03.15 №Р1174, на підставі виданої позивачем довіреності від ПрАТ "Коростенський завод МДФ" в місці завантаження: 11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Жовтнева, 11-Б, отримано вантаж загальною вартістю 233400,50 грн, з метою здійснення його доставки вантажоодержувачу - ТОВ "САНУКР" за допомогою транспортного засобу: DAF НОМЕР_1, причіп НОМЕР_2. Відповідно до товарно-транспортної накладної від 13.03.15 № Р1214, на підставі виданої позивачем довіреності отримано від ПрАТ "Коростенський завод МДФ" в місці завантаження, вантаж загальною вартістю 381001,82 грн, з метою здійснення його доставки ТОВ "САНУКР" за допомогою транспортного засобу: МАZ НОМЕР_5, причіп НОМЕР_4. Проте, як установлено обома судовими інстанціями, зазначений вище вантаж на загальну суму 614402,32 грн не був доставлений вантажоодержувачу.

Поряд з цим судами установлено і те, що згідно з повідомленням Святошинського управління поліції Головного управління Національного управління поліції в м.Києві в ході досудового розслідування було встановлено, що невстановлені слідством особи, перебуваючи на території Станкобудівельного заводу, який знаходиться за адресою: м.Київ, просп. Перемоги, 67, шахрайським шляхом заволоділи майном, що належить ТОВ "САНУКР". За вказаним фактом порушено кримінальне провадження № 12015100080003018 за частиною 1 статтею 190 КК України, за яким триває досудове розслідування.

При розгляді даного спору суди вірно виходили з того, що за правовою природою укладений між сторонами договір від 15.01.15 №68 на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом є господарським договором про надання транспортно-експедиційних послуг. Статтею 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" унормовано, що відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Частиною 1 статті 316 Господарського кодексу України унормовано, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Зокрема, на експедитора покладаються обов'язки з організації та виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками. Аналогічними є приписи частини 1 статті 932 Цивільного кодексу України, які унормовують, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. При цьому частиною 2 вказаної статті визначено, що у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору . Стаття 934 названого Кодексу унормовує, що за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу, якою передбачено правові наслідки і відповідальність за порушення зобов'язання. Порушенням зобов'язання, згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли боржник не здійснив на користь кредитора жодної дії, що становить предмет зобов'язання. Залежно від змісту відповідного обов'язку невиконання зобов'язання може полягати у тому, що боржник не передав річ, не виконує роботи, не надає послуги, не сплачує гроші тощо. Основною метою і результатом виконання боржником свого обов'язку є задоволення потреб кредитора. Тобто під невиконанням зобов'язання розуміється неодержання кредитором виконання обов'язку боржника. Згідно з частиною 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії. Відтак суди обох інстанцій правомірно визначились, що саме відповідач є особою, яка відповідно до укладеного із позивачем договору транспортного експедирування несе відповідальність перед ТОВ "САНУКР" за порушення умов договору.

З огляду на передбачену відповідальність експедитора, як перевізника так і організатора перевезення, за належне виконання договору експедирування щодо належної доставки вантажу, судами обґрунтовано відхилені доводи відповідача про те, що нею було укладено заявку-договір на перевезення вантажу, і що вона вжила всіх заходів щодо належного виконання зобов'язань перед позивачем, а втрата вантажу сталася не з її вини.

Статтею 623 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Під збитками розуміються зокрема втрата її майна. За приписами статті 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний відшкодувати на вимогу суб'єкта завдані збитки у добровільному порядку в повному обсязі. Частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України унормовує, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Судами попередніх інстанцій здійснено оцінку усіх наявних доказів у справі та установлена наявність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, внаслідок чого позивачу були завдані збитки у розмірі вартості втраченого вантажу, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 614402,23 грн вартості втраченого вантажу правомірно задоволені судами.

Доводи касаційної скарги спростовуються установленими судами обставинами справи, відтак не можуть бути підставою для скасування судових актів, зокрема, посилання скаржника на невірне застосування статей, позаяк ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка за приписами Господарського процесуального кодексу України знаходяться за межами компетенції касаційної інстанції. Оскільки судами установлені всі обставини спору та вірно застосоване законодавство, що регулює спірні правовідносини, підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та задоволення касаційної скарги - відсутні.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.16 у справі №911/1786/15 залишити без змін.

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

І.Алєєва