Постанова

від 07.07.2015 по справі 907/219/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. Справа № 907/219/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

суддів Матущак О.І.

Скрипчук О.С.

при секретарі Довгополові А.О.

розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми (далі - ППФ) "Каменяр" б/н від 12.06.2015 р. (вх. ЛАГС № 01-05/2747/15 від 22.06.2015 р.)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2015 р.

у справі № 907/219/15 (суддя Йосипчук О.С.)

за позовом ТОВ "Сокирницький цеолітовий завод", м. Мукачево

до відповідача-1 ППФ "Каменяр", с. Віта Поштова, Святошинського району, Київської області

до відповідача-2 Приватне підприємство (далі - ПП) "Закарпатспецмаш", м. Мукачево

про тлумачення змісту договору: Договору № 07-11 від 07.11.2013р. (з додатками) стосовно того, що предметом поставки (продажу) є обладнання в робочому стані, що має забезпечувати кількісні та якісні показники, визначені п.п.2.4., 2.5. Договору

За участю представників:

від позивача: не з'явився (належним чином повідомлений);

від відповідача 1: Лелюх Л.П., представник (договір про надання правової допомоги в матеріалах справи)

від відповідача 2: не з'явився (належним чином повідомлений).

Відводів складу суду в порядку ст.20 ГПК України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від учасників судового процесу не надходило у зв'язку із чим хід судового засідання фіксується у протоколі.

В судове засідання з'явився представник апелянта, позивач та відповідач 2 участі уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, причин неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, що підтверджуєть наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового рекомендованого відправлення (а. с. 93, 94).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2015 р. (суддя Йосипчук О.С.) у справі № 907/219/15 позовні вимоги ТОВ "Сокирницький цеолітовий завод" до ПП "Фірма "Каменяр" та ПП "Закарпатспецмаш" задоволено повністю та розтлумачено зміст договору № 07-11 від 07.11.2013р. наступним чином: предметом договору №07-11 від 07.11.2013р. є обладнання в робочому (придатному до експлуатації) стані, що має забезпечити кількісні та якісні показники, визначені п.2.4. та п.2.5. цього договору. Крім того, даним рішенням стягнуто на користь ТОВ "Сокирницький цеолітовий завод" суму 1218 грн. витрат по сплаті судового збору: з ПП "Закарпатспецмаш" та ППФ «Каменяр».

Рішення суду першої інстанції мотивоване ст. ст. 509, 712, 837 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 175, 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) та тим, що виходячи із предмету договору № 07-11 від 27.11.2013р. ППФ «Каменяр» зобов'язалась поставити ТОВ «Сокирницький цеолітовий завод» обладнання на умовах, визначених п. 3.2. договору та повинна провести весь комплекс монтажних та пусконалагуджувальних робіт, в свою чергу позивач зобов'язаний прийняти це обладнання в кількості і обумовленому асортименті та провести оплату і прийом обладнання в терміни та на умовах, визначених договором. Суд першої інстанції вважає, що предметом договору № 07-11 від 07.11.2013р. виступає обладнання в робочому (придатному до експлуатації) стані, що має забезпечити кількісні та якісні показники, визначені п. 2.4. та 2.5. договору.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду з підстав його прийняття із порушенням норм чинного законодавства, ППФ «Каменяр» оскаржило таке в апеляційному порядку. Скаржник вважає, що даний спір надуманий позивачем і не підтверджений доказами, оскільки умовами договору № 07-11 визначений предмет, умови поставки, права та обов'язки сторін, і про робочий чи не робочий стан обладнання в договорі мова не йде. Враховуючи умови договору та положення ст. 213 ЦК України, вважає скаржник, даним рішенням не роз'яснено, а створено новий зміст правочину. Тлумачити зміст правочину можна до початку виконання його умов. Також апелянт вважає, що договір поруки укладено з метою зміни підсудності справи.

Крім того, апелянт вказує, що позов заявлений до двох відповідачів, однак, зміст позовних вимог стосується лише ППФ «Каменяр», і позивач в супереч вимогам ст. 54 ГПК України не обгрунтував позовних вимог до ПП «Закарпатспецмаш».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сокирницький цеолітовий завод», своїм правом, визначеним ст. 96 ГПК України не скористалось, письмового відзиву на апеляційну скаргу не подало.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, керуючись нормами ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, вважає, що є можливим прийняти за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову в даному судовому засіданні.

Львівський апеляційний господарський суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні думку представника апелянта, дослідивши фактичні обставини у справі, зробив висновок про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги і зміни судового рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами підтверджено, що між ППФ «Каменяр» та ТОВ «Сокирянський цеолітовий завод» наявний спір про стягнення заборгованості за поставлене обладнання згідно договору № 07-11 (справа Господарського суду Закарпатської області № 907/1068/14). У вказаній справі позивач підставою для стягнення заборгованості визначає виконання ним умов договору і здійснення поставки обладнання, що свідчить про наявність обов'язку у відповідача оплатити виконане позивачем зобов'язання. В свою чергу, відповідач у вказаній справі (позивач по даній справі) вказує на неповне виконання постачальником за договором (відповідачем в даній справі) своїх зобов'язань (поставлене обладнання не введено в експлуатацію), що є доказом, на його думку, ненастання обов'язку у нього повести розрахунок.

Саме вказаний вище спір зумовив, на думку ТОВ «Сокирянський цеолітовий завод», необхідність розтлумачити зміст предмету договору № 07-11 від 27.11.2013р., у зв'язку із чим він звернувся з відповідним позовом до суду.

З аналізу ст. 213 ЦК вбачається, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). Однак, якщо сторони не можуть дійти згоди у однозначному тлумаченні суті того чи іншого пункту договору, на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Згідно положень чинного законодавства, тлумачення договору може здійснюватися як судом загальної юрисдикції, так і господарським судом. Подібної практики притримується і Вищим Господарським судом України, в Інформаційному листі якого від 11.04.2005 року № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» зазначається, що вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам, визначено у ч. 1 ст. 12 ГПК.

Згідно з п. 1 ст.12 ГПК України до підвідомчості господарських судів віднесено, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, та на інших підставах. Отже, тлумачення змісту правочину господарським судом можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину. Поряд з цим, єдиними суб'єктами, які можуть вимагати здійснити тлумачення договору, є сторони договору, оскільки тільки на їх вимогу суд може постановити рішення про тлумачення договору.

Статтею 213 ЦК передбачено, що тлумаченню підлягає зміст правочину.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Тобто тлумаченню підлягають усі умови договору.

Частинами 3, 4 ст. 213 ЦК України визначено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Враховуючи все вищенаведене, аналіз змісту термінів, висловлювань, формулювань та намір з яким укладався даний договір №07-11, а також зважаючи на договірну практику та принцип добросовісності, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд дійшов до вірних висновків про можливість здійснення тлумачення договору № 07-11 стосовно його предмета.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 175 цього ж закону передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Частина 7 цієї ж статті передбачає, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вірно визначено судом першої інстанції, правочином визнається правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Таким чином, воля учасника договору завжди спрямована на досягнення мети, якої він домагається, укладаючи правочин. При цьому, зміст своїх вольових зусиль, сторони правочину можуть формувати у письмовому вигляді, шляхом укладання договору, де містяться прописані умови, які у свою чергу і покликані відображати предмет, на який направлені зусилля контрагентів. Таким чином, письмова форма договору має бути однозначною для усіх його учасників.

З матеріалів справи вбачається, що 07.11.2013р. між ТОВ «Сокирницький цеолітовий завод» та ППФ «Каменяр» укладено договір №07-11, предметом якого визначено зобов'язання постачальника (відповідач у справі) поставити замовникові (позивач у справі) на умовах п. 3.2. договору матеріальні цінності (обладнання) та провести весь комплекс монтажних та пусконалогоджувальних робіт (ліцензія на право проведення монтажних та пусконалогоджувальних робіт АЕ №181496 від 12.09.2012р.). Комплектація обладнання визначається специфікацією, яка є також невід'ємною частиною договору (п.1.1. Договору). Замовник (позивач у справі) зобов'язався прийняти це обладнання в кількості і обумовленому асортименті та провести оплату і прийом обладнання в терміни та на умовах, визначених п.4 договору. Крім цього замовник повинен: облаштувати робочий майданчик для встановлення обладнання; забезпечити безоплатною охороною цього майданчика, енергопостачанням, вантажопідйомними та іншими засобами механізації для проведення пусконалагоджувальних робіт; забезпечити безоплатно належними виробничими санітарно-побутовими умовами робітників на час проведення робіт по монтажу, наладці та випробовуванню обладнання.

З наведеного можна зробити висновок, що п.1.1. договору визначає зобов'язання відповідача, який є постачальником, поставити майно у власність замовника (поставка) та здійснити комплекс робіт по монтажу та пусконалагуджуванні цього майна (підряд).

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник) який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк товар у власність покупця, а покупець повинен прийняти цей товар та сплатити за цього певну грошову суму.

Згідно ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується за свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти роботу та оплатити виконану роботу.

Позивачем по справі є замовником за договором № 07-11, а відповідач по справі іменується постачальником за договором.

Правова природа договору 07-11 від 07.11.2013р. незважаючи на визначення у ньому сторін лише в якості замовника та постачальника (без визначення ролі покупця та підрядника в даному договорі) дає змогу кваліфікувати цей договір, як складний договір поставки із елементами договору підряду.

Таким чином, зважаючи на зобов'язання, які взяли на себе сторони договору, договір №07-11 від 27.11.2013р. є складним договором поставки та підряду, і регламентується правилами параграфа 3 Глави 54 ЦК України та параграфом 1 Глави 61 ЦК України.

Об'єктом, на який направлено волю контрагентів у даному спорі, є поставка майна у власність замовника (поставка) та здійснення монтажних та пусконалагоджувальних робіт (підряд), з огляду на те, що даний договір укладений з наміром досягнути результату, є отримання заявником замовленого обладнання у змонтованому та готовому до експлуатації стані.

Роблячи такий висновок, суд першої інстанції врахував необхідність спеціальних знань та дозволів на здійснення діяльності по монтажу та пуску в експлуатацію придбаного позивачем обладнання, якими володіє відповідач у справі (ліцензія на право проведення монтажних та пусконалогоджувальних робіт АЕ №181496 від 12.09.2012р.)

Пунктом п.4.2, 4.2.1. - 4.2.3. договору № 07-11 визначено, що вартість обладнання складає 1 200 000 грн. в т.ч. ПДВ 20%. Оплата вартості даного договору здійснюється поетапно: аванс в сумі 350 000 грн. в т. ч. ПДВ 20% перераховується замовником на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5 банківських днів від дати підписання договору; наступний платіж (670 000 грн. в т.ч. ПДВ) здійснюється через 45 календарних днів після проведення попередньої оплати, тобто після приймання обладнання замовником; остаточний розрахунок з постачальником здійснюється в день підписання акту - приймання обладнання, але не пізніше 20.02.2014р. в сумі 180 000 грн. в т. ч. ПДВ.

Ціна договору визначена вищевказаними його пунктами є сумою договору і встановлює обов'язок позивача оплатити відповідачу виконані ним умови п. 1.1. договору, при цьому відповідно до п. 4.2.4. договору вартість монтажних і пусконалагоджувальних робіт входить в склад вартості обладнання .

Для позивача метою правочину було досягнення потужності обладнання 30 тонн на 1 годину при вказаному режимі фракційного випуску (п. 2.4. договору).

Комплект поставки визначено специфікацією до договору, в тому числі пневмосепаратор ПК-35 - 1 шт.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про те, що предметом договору №07-11 від 07.11.2013р. є обладнання в робочому (придатному до експлуатації) стані, що має забезпечити кількісні та якісні показники, визначені п.2.4. та п.2.5. цього договору, оскільки це відповідає волі сторін, задокументованій у договорі.

В апеляційній скарзі, ППФ «Каменяр» звертає увагу на те, що позов подано до двох відповідачів, однак обгрунтування позовних вимог стосується лише ППФ «Каменяр».

За приписами процесуального законодавства, зокрема, статті 84 ГПК України, резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

З викладених у позовній заяві мотивів звернення з позовом до суду вбачається, що позивач обгрунтував позовні вимоги щодо тлумачення правочину наявними претензіями до ППФ «Каменяр», який є постачальником за договором № 07-11 від 07.11.2013р. В силу приписів ч. 2 ст. 213 ЦК України саме за заявою сторони правочину суд може витлумачити його зміст.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

З договору поруки від 12.11.2013р. вбачається, що ПП «Закарпатспецмаш» зобов'язується відповідати перед кредитором (ТОВ «Сокириницький цеолітовий завод») за виконання зобов'язань ППФ «Каменяр», що виникли з договору № 07-11 від 07.11.2013р., який був укладений між кредитором та боржником з приводу зобов'язань по організації постачання обладнання для переробки цеолітової продукції згідно технічних характеристик та проведення всього комплексу монтажних та пусконалагоджувальних робіт.

Договір є чинним. Доказів протилежного не надано, відтак справа підсудна Господарському суду Закарпатської області.

У зв'язку із наведеним судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2015р. слід змінити, відмовити в позові про тлумачення правочину стосовно ПП «Закарпатсмецмаш».

Керуючись ст.ст. 103, 104, 105 ГПК України, П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити частково. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2015р. у цій справі змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції: «Позов задоволити частково. Позов позивача до ПП фірма «Каменяр» задоволити. Розтлумачити зміст договору № 07-11 від 07.11.2013р. наступним чином: предметом договору № 07-11 від 07.11.2013р. є обладнання в робочому (придатному до експлуатації) стан, що має забезпечити кількісні та якісні показники, визначені п. 2.4. та 2.5. цього договору.

Стягнути ППФ «Каменяр» на користь ТОВ «Сокирянський цеолітовий завод» 1218 грн. судового збору за розгляд справи в місцевому господарському суді.

В позові ТОВ «Сокирянський цеолітовий завод» до ПП «Закарпатспецмаш» відмовити.

Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на ПП фірма «Каменяр».

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-І Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.07.2015р.

Головуючий суддя Дубник О.П.

Судді Матущак О.І.

Скрипчук О.С.