Постанова

від 07.07.2015 по справі 805/1556/15-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2015 р. Справа № 805/1556/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченко Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Маріупольської міської ради до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1, Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_2, про визнання дій протиправними та скасування рішення, -

встановив:

23 квітня 2015 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Маріупольської міської ради (далі - позивач або ОСОБА_3) до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 (далі - відповідач 1 або держреєстратор ОСОБА_1Ю.), Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області (далі - відповідач 2 або Реєстраційна служба), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_2 (далі - третя особа), в якому позивач просив:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 14359986 від 10 липня 2014 року;

- визнати незаконними дії держреєстратора ОСОБА_1 щодо проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив наступне.

17 липня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Маріуполь, вул. 50 років СРСР, 61. З доданих до клопотання документів, зокрема з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності слідувало, що ОСОБА_2 належить торгівельний павільйон за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17.

Підставою для проведення державної реєстрації права власності на це майно слугувало заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 03 червня 2014 року у цивільній справі № 264/2200/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Цим судовим рішенням за ОСОБА_2 визнано право власності на низку об'єктів, в тому числі на торгівельний павільйон за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17.

За заявою ОСОБА_3 ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 серпня 2014 року по справі № 264/2200/14ц заочне рішення цього суду від 03 червня 2014 року скасовано.

ОСОБА_4 від 27 лютого 2015 року № 6/46-5191 ОСОБА_2 відмовлено у погодженні місця розташування земельної ділянки за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17.

20 серпня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до Реєстраційної служби з заявою про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - торгівельний павільйон, літ.А-1, по вул. Бахчиванджи, 17.

Однак, листом від 05 вересня 2014 року Реєстраційна служба відмовила у скасуванні державної реєстрації права власності, мотивуючи це відсутністю судового рішення про скасування рішення державного реєстратора.

У якості правової підстави для звернення до суду із вказаним позовом в частині вимог про скасування рішення ОСОБА_4 посилалася на положення ст.143 Конституції України, ст.ст.10, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч.1 ст.15, ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п.28, 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ч.ч.1-2 ст.376 Цивільного кодексу України, ч.ч.1-2 ст.83, ч.2 ст.116, ст.125, ст.126 Земельного кодексу України.

Позивач доводив, що ОСОБА_2 лише 17 липня 2014 року звернувся до ОСОБА_4 з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку; у власність чи користування ОСОБА_2 або ОСОБА_3 земельна ділянка не передавалась; торгівельний павільйон збудований самовільно.

Позивач стверджував, що оспорюваними рішеннями та діями відповідачів порушене право ОСОБА_3 як представницького органу територіальної громади міста, повноважного здійснювати управління комунальним майном, розпоряджатися земельною ділянкою за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17, оскільки ця ділянка ОСОБА_2 не виділялася.

Позовні вимоги в частині визнання незаконними дій держреєстратора ОСОБА_1 ОСОБА_3 обґрунтовувала посиланням на ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п.24, 49, 94, 95, 97, 99 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Рада доводила, що держреєстратор ОСОБА_1 не дослідив документи про право власності на нерухоме попереднього власника; не перевірив наявність правовстановлювальних документів на земельну ділянку; не отримав підтвердження факту введення в експлуатацію торгівельного павільйону та не врахував, що цей об'єкт збудований самовільно.

Крім того, позивач посилався те, що держреєстратор ОСОБА_1 проігнорував вимоги ст.ст.328, 331 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п.10, 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, і як наслідок, перевищив надані йому повноваження та порушив вимоги ст.19 Конституції України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

З урахуванням наведеного позивач наполягав на задоволенні позову (а.с.4-8, 124-125).

Про дату, час і місце судового розгляду особи, які беруть участь у справі, повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст.33-36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення позивачу та відповідачам (а.с.126-128), та відміткою підприємства поштового зв'язку про неможливість вручення поштового відправлення тертій особі у зв'язку з закінченням терміну зберігання (а.с.129).

Представник позивача у судове засідання не з'явився, 07 липня 2015 року через відділ діловодства та документообігу суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, одночасно вказавши, що наполягає на задоволенні позовних вимог (а.с.124-125).

Відповідач 1 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловив.

Відповідач 2 явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловив.

Третя особа в судове засідання не з'явився, свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловив.

З урахуванням наведеного та відповідно до положень ч.4 ст.122, ч.ч.4, 6 ст.128 КАС України розгляд справи здійснено в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

На підставі ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувальної техніки не здійснювалося.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Маріупольська міська рада Донецької області (ідентифікаційний код 33852448) є органом місцевого самоврядування, зареєстрована як юридична особа 21 травня 1997 року, про що 06 грудня 2005 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) внесений запис за номером 1 274 120 0000 003505. Вказані обставини встановлені на підставі даних он-лайн сервісу пошуку відомостей в ЄДР (https://usr.minjust.gov.ua).

Маріупольське міське управління юстиції Донецької області (ідентифікаційний код 33244064) зареєстроване як юридична особа, про що 29 листопада 2004 року до ЄДР внесений запис за номером 1 274 102 0000 000854. Вказані обставини встановлені на підставі даних он-лайн сервісу пошуку відомостей в ЄДР та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 284364 (а.с.86).

Маріупольське міське управління юстиції Донецької області є територіальним органом Міністерства юстиції України, що визначено п.1 Положення про Маріупольське міське управління юстиції Донецької області, затвердженого наказом Головного управління юстиції у Донецькій області від 15 жовтня 2012 року № 699/1 (далі - Положення про Маріупольське МУЮ).

Відповідно до п.3 Положення про Маріупольське МУЮ одним з основних завдань Маріупольського МУЮ є забезпечення реалізації державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Маріупольське МУЮ відповідно до законодавства забезпечує ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону, що визначено пп.4.31, 4.33 п.4 Положення про Маріупольське МУЮ (а.с.87-97).

Реєстраційна служба Маріупольського міського управління юстиції діє у складі Маріупольського МУЮ, є його структурним підрозділом, який забезпечує реалізацію повноважень Державної реєстраційної служби, що визначено п.1 Положення про реєстраційну службу Маріупольського міського управління юстиції, затвердженого начальником Реєстраційної служби Маріупольського МУЮ 22 жовтня 2013 року за погодженням з головою Державної реєстраційної служби України та начальником реєстраційної служби Головного управління юстиції у Донецькій області, (далі - Положення про Реєстраційну службу).

Згідно з п.3 Положення про Реєстраційну службу до основних завдань Реєстраційної служби належить забезпечення реалізації державної політки у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Реєстраційна служба відповідно до покладених на неї завдань здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до закону; надає інформацію про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до закону; приймає та видає документи, пов'язані з проведенням державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, взяттям на облік безхазяйного нерухомого майна, надаванням інформації про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до законодавства, що визначено пп.4.15-4.18 п.4 Положення про Реєстраційну службу.

Відповідно до п.9 Положення про Реєстраційну службу в її структуру входить Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 призначений на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції наказом начальника Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Донецькій області від 20 травня 2014 року № 139/2 (а.с.85).

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено паспортом громадянина України серії ВС № 786888 (а.с.10).

Спірні правовідносини виникли внаслідок проведення державної реєстрації права власності на торгівельний павільйон, літ. А-1, розташований за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17, на ім'я ОСОБА_2

Судом встановлено, що в провадженні Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області перебувала справа № 263/2200/14-ц (провадження № 2/263/1448/2014) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

03 червня 2014 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області у справі № 263/2200/14-ц постановлено заочне рішення, яким позов задоволено, а за ОСОБА_2 в рахунок погашення суми позики визнано право власності на низку торгівельних павільйонів, в тому числі за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17.

ОСОБА_4 мотивовано тим, що 01 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 100 000,00 грн. для будівництва торгівельних павільйонів за адресами: м. Маріуполь, пр. Металургів, буд.47, літ. А-1, загальною площею 14,4 кв.м.; м. Маріуполь, вул. 50 років СРСР, буд.61, літ. А-1, загальною площею 15,8 кв.м.; м. Маріуполь, пр. Леніна, буд.106, літ. А-1, загальною площею 41,8 кв.м.; м. Маріуполь, пр. Будівельників, буд.125, літ. А-1, загальною площею 3,4 кв.м.; м. Маріуполь, пр. Металургів, буд.77, літ. А-1, загальною площею 3,4 кв.м.; м. Маріуполь, пр. Металургів, буд.104, літ. А-1, загальною площею 3,4 кв.м.; м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, буд.17, літ. А-1, загальною площею 3,4 кв.м.; м. Маріуполь, пр. Леніна, буд.80, літ. А-1, загальною площею 3,4 кв.м.; м. Маріуполь, пр. Леніна, буд. 102, літ. А-1, загальною площею 3,4 кв.м. Грошові кошти мали бути повернені до 01 грудня 2013 року. Договір позики передбачав передачу позикодавцю прав на вищезгадані об'єкти в рахунок погашення боргу.

03 квітня 2014 року складений акт приймання-передачі, згідно з яким ОСОБА_3 передав збудовані ним вищевказані об'єкти ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу за договором позики від 01 грудня 2012 року.

Дослідивши реєстраційну справу № 404388214123 (а.с.100-122), суд встановив наступне.

10 липня 2014 року ОСОБА_5 звернувся до Реєстраційної служби з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), в якій просив зареєструвати виникнення права приватної власності на торгівельний павільйон, що знаходиться за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, буд.17, на його ім'я (а.с.102).

Як свідчить картка прийому заяви № 14360922 від 10 липня 2014 року, заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, подана ОСОБА_2, отримана держреєстратором ОСОБА_1 та зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10 липня 2014 року 16:22:48 за реєстраційним номером 7341108. Разом з цією заявою було надане рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 03 червня 2014 року у справі № 263/2200/14-ц (а.с.110). Факт подання заявником будь-яких інших документів для проведення державної реєстрації права власності в картці прийому заяви не відображений.

В матеріалах реєстраційної справи № 404388214123 наявні такі документи: заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності (а.с.102), квитанція № ПН44 від 25 червня 2014 року про сплату державного мита за державну реєстрацію (а.с.104), квитанція № ПН59 від 25 червня 2014 року про оплату послуг з видачі витягу (а.с.103), засвідчена заявником копія паспорту громадянина України ОСОБА_2 (а.с.105-106), засвідчена заявником копія довідки № 15892 про присвоєння ідентифікаційного номера (а.с.107), засвідчена судом копія рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2014 року у справі № 263/2200/14-ц з відміткою про набрання ним законної сили 13 червня 2014 року (а.с.108-109), картка прийму заяви № 14360922 (а.с.110), Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 24093480 від 10 липня 2014 року (а.с.111-116), Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 24093633 від 10 липня 2014 року (а.с.117).

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Реєстру прав власності на нерухоме майно свідчить, що до 10 липня 2014 року право власності на об'єкт - торгівельний павільйон, літ. А-1, розташований за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17, зареєстроване не було.

При цьому в матеріалах реєстраційної справи № 404388214123 документи, що підтверджують прийняття в експлуатацію цього об'єкта, а також правовстановлювальні документи на земельну ділянку відсутні.

За результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятої 10 липня 2014 року 16:22:48, реєстраційний номер 7341108, яку подав ОСОБА_2 для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна, розмір частки: 1/1, на торгівельний павільйон, що розташований за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17, та документів, поданих для проведення державної реєстрації прав, 10 липня 2014 року держреєстратор ОСОБА_1 прийняв рішення № 14359986 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с.118).

Це рішення передбачало проведення державної реєстрації права власності форма власності: приватна, розмір частки: 1/1, на торгівельний павільйон, що розташований за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17, за суб'єктом: ОСОБА_2, податковий номер НОМЕР_1; а також відкриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на цей об'єкт нерухомого майна.

Як свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 24095387, сформований 10 липня 2014 року, цього ж дня на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 14359986 від 10 липня 2014 року держреєстратор ОСОБА_1 вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 6293611, форма власності: приватна, розмір частки: 1/1, власник: ОСОБА_2, яке виникло на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2014 року по справі № 263/2200/14-ц, на об'єкт нерухомого майна: 404388214123 - торгівельний павільйон, літ. А-1, загальною площею 3,4 кв.м., за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17 (а.с.119-120).

10 липня 2014 року ОСОБА_2 отримав правовстановлювальні документи на цей об'єкт нерухомості, про що свідчить відповідний запис у картці прийому заяви № 14360922 (а.с.121).

Як вбачається з технічного паспорту на громадський будинок, виготовленого товариством з обмеженою відповідальністю «Обласне БТІ» 15 травня 2014 року, торгівельний павільйон, літ. А-1, загальною площею 3,4 кв.м., розташований за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17 (а.с.12-13).

17 липня 2014 року ОСОБА_2 звернувся на ім'я міського голови з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди для обслуговування торгівельного павільйону, площею 0,00034 га, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17. Вказане клопотання зареєстроване Центром адміністративних послуг «Діалог» Маріупольської міської ради 17 липня 2014 року за номером 19-2233 (а.с.14).

З документів, поданих разом з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, ОСОБА_3 стало відомо про існування рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2014 року по справі № 263/2200/14-ц.

У зв'язку з цим ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про перегляд цього рішення.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 серпня 2014 року по справі № 263/8126/14-ц (провадження № 2-п/263/64/2014) заява ОСОБА_3 задоволена, а заочне рішення від 03 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - скасовано (а.с.17).

20 серпня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до Реєстраційної служби з листом № 981, в якому, посилаючись на скасування заочного рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2014 року, а також на те, що державна реєстрація права власності проведена з порушенням вимог ст.ст.328, 376 Цивільного кодексу України, п.49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, просила скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - торгівельний павільйон, літ. А-1, розташований за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17.

Вказаний лист отриманий Реєстраційною службою 21 серпня 2014 року та зареєстрований за вхідним № 145/4.6-16 (а.с.18).

Посилаючись на ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.41 Порядку ведення державного реєстру речових прав на нерухоме майно, п.2.6. Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно листом від 05 вересня 2014 року № 3275/4.6.-16 Реєстраційна служба повідомила ОСОБА_3 про відмову у скасуванні державної реєстрації права власності (а.с.19).

27 лютого 2015 року ОСОБА_3 прийнято рішення № 6/46-5191 «Про дозвіл розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в Іллічівському, Орджонікідзевському, Приморському, Жовтневому районах міста громадянину ОСОБА_2С.».

Пп.2.3.4. пп.2.3. п.2 цього рішення ОСОБА_3 відмовила ОСОБА_2 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (обслуговування тимчасових споруд торгівельного призначення - торгівельних павільйонів) орієнованою площею 0,001225 га по вул. Бахчиванджи, 17 в Приморському районі м. Маріуполя (а.с.15-16).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Адміністративний позов ОСОБА_3 датований 17 квітня 2015 року (а.с.3) і того ж дня надісланий на адресу суду, про що свідчить штампи підприємства поштового зв'язку на описі вкладення та на конверті, в якому здійснено поштове відправлення (а.с.20-21).

Про державну реєстрацію права власності на торгівельний павільйон, що знаходиться за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17, на ім'я ОСОБА_2 позивачу стало відомо в липні 2014 року, про відмову Реєстраційної служби у скасуванні державної реєстрації права власності - у вересні 2014 року. На той час питання щодо надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на якій знаходиться торгівельний павільйон, перебувало на розгляді у ОСОБА_3.

Зважаючи на те, що рішення про відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17, прийнято ОСОБА_3 у лютому 2015 року, а цей позов подано з метою захисту прав ОСОБА_3 як органу місцевого самоврядування, повноваженого розпоряджатися землями, які знаходяться у комунальній власності територіальної громади міста, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущений встановлений ч.2 ст.99 КАС України шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства (ч.1 ст.2 КАС України).

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.182 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом, що визначено ч.4 ст.182 ЦК України.

Спеціальним законом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-VI (далі - Закон № 1952). На час виникнення спірних правовідносин Закон № 1952 діяв у редакції від 09 травня 2014 року.

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав визначає Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868), який на час виникнення спірних правовідносин діяв у редакції від 17 жовтня 2013 року.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (абз.2 ч.1 ст.2 Закону № 1952).

Засади державної реєстрації прав визначені ст.3 Закону № 1952.

Так, відповідно до ч.ч.1-3 ст.3 Закону № 1952 державна реєстрація є обов'язковою; інформація про права на нерухоме майно підлягає внесенню до Державного реєстру прав; держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно; права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Пп.1 п.1 ч.4 Закону № 1952 встановлено, що право власності на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним особам, підлягає обов'язковій державній реєстрації.

При цьому, абз.1 ч.3 ст.4 Закону № 1952, абз.3 п.4 Порядку № 868 передбачено, що право власності на будівлю, споруду може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, на якій вони знаходяться.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону № 1952 у Державному реєстрі прав реєструються речові права на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, в тому числі на будівлі і споруди.

Згідно з ч.2 ст.5 Закону № 1952, абз.1 п.4 Порядку № 868 якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Ч.2 ст.331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил (ч.1 ст.376 ЦК України).

За правилами ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч.3 ст.376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Згідно з вимогами п.10 Порядку прийнятті в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, який на час виникнення спірних правовідносин діяв у редакції від 31 грудня 2013 року, у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком.

За приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону № 1952 систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

П.п.1, 5 ч.1 ст.8 Закону № 1952 визначено, що до повноважень органу державної реєстрації прав належить проведення державної реєстрації прав або відмова у їх реєстрації; здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими законами України.

П.п.1, 2, 9 ч.2 ст.9 Закону № 1952 встановлено, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Згідно з п.3 Порядку № 868 рішення щодо державної реєстрації прав приймає державний реєстратор прав не нерухоме майно.

Ч.4 ст.9 Закону № 1952 встановлено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституції та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права на особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.

У спірних правовідносинах відповідачі виступають у якості суб'єктів владних повноважень, а спірні правовідносини виникли з приводу реалізації владних управлінських функцій в сфері державної реєстрації прав, отже оскаржувані рішення і дії відповідачів мають бути перевірені судом на відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 КАС України.

Процедура проведення державної реєстрації прав визначена ст.15 Закону № 1952.

Так, згідно з ч.1 ст.15 Закону № 1952 державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених ст.18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абз.2 ч.2 ст.15 Закону № 1952).

Відповідно до ч.3 ст.15 Закону № 1952 у випадках, передбачених законодавством України, державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, права стосовно якого підлягають державній реєстрації.

За правилами ч.4 ст.15 Закону № 1952 державній реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Заява про державну реєстрацію прав подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, встановлених цим Законом (абз.1 ч.1 ст.16 Закону № 1952).

Разом із заявою про державну реєстрацію прав у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, їх копії, засвідчені в установленому порядку (абз.1 ч.3 ст.16 Закону № 1952).

Ч.4 ст.15 Закону № 1952 заява про державну реєстрацію прав не приймається у разі відсутності документа, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав.

Відповідно до ч.5 ст.16 Закону № 1952 при отриманні заяви та документів, необхідних для державної реєстрації прав, проводиться реєстрація заяви у базі даних про реєстрацію заяв та записів із зазначенням дати і часу реєстрації.

Згідно з ч.7 ст.16 Закону № 1952 державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи.

Під час подання заяви про державну реєстрацію прав у паперовій формі фізична особа повинна пред'явити документ, що посвідчує її особи, а у разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи також - документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб (абз.1 ч.11 ст.16 Закону № 1952).

Підстави для проведення державної реєстрації прав визначені ст.19 Закону № 1952.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.19 Закону № 1952 державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

П.36 Порядку № 868 визначено, що для проведення державної реєстрації прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком, зокрема - рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно (пп.10 п.36 цього Порядку).

Спірне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 липня 2014 року № 14359986 прийнято на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2014 року по справі № 263/2200/14-ц.

Як було зазначено вище, однією з засад державної реєстрації є гарантована державою достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно (ч.2 ст.3 Закону № 1952).

Зважаючи на те, що судове рішення, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на торгівельний павільйон, літ. А-1, розташований за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17, скасовано в судовому порядку, суд дійшов висновку, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 липня 2014 року № 14359986 також підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині - задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що до 10 липня 2014 року право власності на торгівельний павільйон, літ. А-1, який знаходиться за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17, не було зареєстровано ні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ні в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, тобто державна реєстрація права власності щодо цього майна проводилась вперше.

При цьому, відповідно до абз.4 п.1 Порядку № 868 завершений будівництвом об'єкт нерухомого майна, державна реєстрація права власності на який проводиться вперше, в розумінні цього Порядку є новозбудованим об'єктом.

Отже, в силу вимог ч.2 ст.5 Закону № 1952, абз.1 п.4 Порядку № 868 державна реєстрація права власності на торгівельний павільйон, літ. А-1, за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17, могла бути проведена тільки після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Той факт, що право власності ОСОБА_2 на це майно було визнано за рішенням суду, не спростовує висновку суду стосовно того, що державна реєстрація права власності могла бути проведена тільки після прийняття в експлуатацію цього об'єкта. Такий висновок суду ґрунтується на приписах ч.2 ст.331 ЦК України, ч.2 ст.5 Закону № 1952, абз.1 п.4 Порядку № 868, а також п.10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

В матеріалах реєстраційної справи № 404388214123 документи, що підтверджують прийняття в експлуатацію торгівельного павільйону, літ. А-1, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, 17, відсутні.

Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 липня 2014 року № 14359986 прийнято всупереч вимогам ч.2 ст.331 ЦК України, ч.2 ст.5 Закону № 1952, абз.1 п.4 Порядку № 868, що також є підставою для його скасування.

Стосовно вимог ОСОБА_3 про визнання незаконними дій держреєстратора ОСОБА_1 щодо проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно суд відзначає наступне.

Вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої йому компетенції.

Відповідно до положень Закону № 1952 та Порядку № 868 прийняття рішень про державну реєстрацію прав або про відмову у державній реєстрації прав, внесення до Державного реєстру речових прав записів про державну реєстрацію прав віднесене до компетенції державного реєстратора.

Таким чином, доводи позивача щодо перевищення держреєстратором ОСОБА_1 його службових повноважень не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Виходячи із завдань адміністративного судочинства, як то захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише у разі його порушення рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Самі по собі оспорювані дії відповідача 1 не створювали правових наслідків для позивача, а тому позовні вимоги про визнання їх незаконними не підлягають задоволенню.

ОСОБА_6 стосовно того, що держреєстратор ОСОБА_1 не дослідив документи про право власності на нерухоме попереднього власника; не перевірив наявність правовстановлювальних документів на земельну ділянку; не отримав підтвердження факту введення в експлуатацію торгівельного павільйону та не врахував, що цей об'єкт збудований самовільно, є підставою для скасування прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 липня 2014 року № 14359986, а не для визнання незаконними дій відповідача 1.

Скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 липня 2014 року № 14359986 є передбаченим законом, належним та ефективним способом захисту прав ОСОБА_6 як представницького органу місцевого самоврядування, до компетенції якого належить розпорядження землями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя.

Цей висновок заснований на тому, що відповідно до положень ч.2 ст.26 Закону № 1952, п.41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, п.2.6. Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року № 3502/5, судове рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав, яке набрало законної сили, є підставою для прийняття державним реєстратором за заявою особи, на користь якої постановлено судове рішення, рішення про скасування та внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації прав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 73,08 грн. (а.с.3).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, присудженню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_6 підлягають судові витрати в сумі 36,54 грн.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. Адміністративний позов Маріупольської міської ради до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1, Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_2, про визнання дій протиправними та скасування рішення - задовольнити частково.

2. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 липня 2014 року № 14359986, прийняте державним реєстратором речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області ОСОБА_1.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Маріупольської міської ради (ідентифікаційний код 33852448) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 36 (тридцять шість) гривень 54 копійки.

5. Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті.

6. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

7. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

8. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.