Ухвала

від 07.07.2015 по справі 804/18154/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. справа 804/18154/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. (доповідач)

судді Головко О.В. Ясенова Т.І.

при секретарі Троянові А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2014 у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська, в якому просить визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення №0026981703 від 13.10.2014; податкове повідомлення-рішення №0026991703 від 13.10.2014; рішення про застосування штрафних санкцій №0027001703 від 13.10.2014; вимогу про сплату боргу Ф-00122651703 від 24.09.2014.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2014 позов задоволений.

В апеляційній скарзі податкова інспекція просить постанову суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказують, що позивачем включено до складу податкового кредиту 51468гр по товарах, які придбані та в подальшому не використовувались в господарській діяльності. Занижений податок на доходи фізичних осіб.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного:

Згідно акту №3370/17-3/НОМЕР_1 від 24.09.2014 документальної планової невиїзної перевірки ОСОБА_1 за 2011 - 2013 роки, проведеної Лівобережною ОДПІ, позивачем порушені пункти 177.2, 177.4 статті 177 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 40616гр56коп; пункти 198.1, 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 51468гр. Позивачем не підтверджено придбання товарів у підприємств-постачальників на загальну суму 148380гр. Крім того занижений єдиний соціальний внесок, що нараховується на суму чистого оподаткованого доходу на загальну суму 27201гр32коп.

Лівобережною ОДПІ прийнято:

- податкове повідомлення-рішення №0026981703 від 13.10.2014, яким збільшено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб основний платіж 40616гр56коп, штрафні санкції 10154гр14коп, а всього 50770гр70коп;

- податкове повідомлення-рішення №0026991703 від, яким збільшено податкове зобов'язання по податку на додану вартість основний платіж 51468гр, штрафні санкції 12867гр, а всього 604335гр;

- рішення №0027001703 від 13.10.2014 про нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 27201гр32коп штрафних санкцій в сумі 1705гр21коп;

- вимога №Ф-00122651703 від 24.09.2014 про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 27201гр32коп.

Відповідно пункту 14.1.181 статті 14 Податкового Кодексу України, податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи позивач надає послуги із сервісного обслуговування водних споруд (басейнів, водоочисних споруд та обладнання), здійснює діяльність із неспеціалізованої оптової та роздрібної торгівлі. Позивач має у власності обладнання, інструменти, витратні матеріали, необхідні йому для здійснення цієї господарської діяльності. Господарську діяльність здійснює власними силами без використання праці найманих працівників.

Між ОСОБА_1 та ПП «Гамма система» укладений договір №040103 від 04.01.2011 поставки товару. На виконання умов договору ПП «Гамма система» поставлені витратні матеріали, що підтверджується податковими і видатковими накладними.

Між ОСОБА_1 та ПП «Гамма система» укладені договори підряду №011102 від 01.11.2012, №161003 від 16.10.2012, №160802 від 16.08.2012, №020801 від 02.08.2012, №020403 від 02.04.2012. Виконання підрядних робіт підтверджується актами здачі-прийняття робіт, податковими накладними.

Між ОСОБА_1 та ТОВ «Гранд Сенс» укладений договір поставки №031205 від 03.12.2012. Згідно податкових і видаткових накладних, рахунків на адресу позивача поставлені витратні матеріали.

Між ОСОБА_1 та ТОВ «Відродження-Дніпро» укладений договір №20/03 від 20.03.2013 на виконання будівельно-монтажних робіт на водному об'єкті по набережній Перемоги, 51 в м.Дніпропетровськ. Виконання робіт підтверджується податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт.

Умови перелічених договорів виконані, товар, послуги отримані, оплата здійснена в повному обсязі, в тому числі сплачений податок на додану вартість. Позивачем надані належним чином оформлені первинні документи, що підтверджують приймання-передачу товару та його оплату, що не заперечується податковою інспекцією в акті перевірки. Наявними у матеріалах справи банківськими виписками підтверджено здійснення розрахунків за угодами, укладеними позивачем із контрагентами за відповідний період.

Вартість товару та послуг разом з сумою податку на додану вартість позивачем сплачена, у зв'язку з чим, на підставі наявних податкових накладних, платник правомірно включив суми сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту, що відображено у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних.

У податковій звітності - деклараціях про майновий стан, позивач відобразив витрати на придбання матеріалів в додатку № 5 до декларації відображена вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей за відповідний звітний період.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні по всім операціям, на які посилається податкова інспекція, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», пункту 201.1 статті 201 Податкового Кодексу України. Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції правильно вказав, за придбану продукцію, отримані послуги позивач повністю розрахувався, в тому числі сплатив податок на додану вартість.

Відповідно до пункту 201.4 Податкового Кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пункту 201.10 Податкового Кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів, послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що відповідальність за не внесення до бюджету податку на додану вартість повинні нести постачальники продукції (виконавці робіт), а не позивач, який сплатив податок на додану вартість в ціні виконаних робіт.

Окружний суд дійшов обгрунтованого висновку, що реальність виконання робіт підтверджена платіжними документами про перерахунок коштів, податковими накладними, актами виконаних робіт, іншими документами щодо виду та обсягу робіт. Відповідно до положень статті 200 Податкового Кодексу України, позивач отримав право на одержання бюджетного відшкодування та правомірно зазначив про це в деклараціях з податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового Кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 183 Податкового Кодексу України, реєстрація осіб як платників податку здійснюється податковими органами та діє до дати її анулювання.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесенні до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

ПП «Гамма система», ТОВ «Гранд-Сенс», ТОВ «Відродження-Дніпро» перебувають в Єдиному державному реєстрі, мають свідоцтва платників податків, що не заперечується відповідачем.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Також Європейський Суд з прав людини в пунктах 70, 71 рішення від 22.01.2009 у справі «Булвес проти Болгарії» зазначив: якщо національні власті у відсутність яких-небудь вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаному із сплатою податку на додану вартість, який нараховується з операцій в ланцюзі постачань, або яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж карають одержувача, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і відносно якого у нього не було засобів відстежування і забезпечення його старанності, то власті виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільних інтересів і вимогами захисту прав власності. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків з подання звітності по податку на додану вартість, неможливість для неї забезпечити дотримання постачальником обов'язків подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що ніякого шахрайства відносно системи податку на додану вартість, про який компанія-заявник знала або могла знати, здійснено не було, компанія-заявник не повинна нести наслідки невиконання постачальником обов'язків своєчасного подання звітності по податку на додану вартість і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пені.

Суб'єктом владних повноважень не доказано наявність порушень, безпосередньо допущених позивачем при виконанні робіт. Позивач не має відношення до діяльності інших суб'єктів, ніяк не може впливати на оформлення ними документів, не наділений повноваженнями перевіряти посадових осіб контрагентів та не може нести відповідальність за їх дії.

Відповідно до статті 32 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Відповідно до пункту 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно матеріалів справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимога базуються на висновках акту перевірки, де податкова інспекція дійшла висновку про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та податкового кредиту на підставі здійснення господарських операцій з контрагентами - ПП «Гамма система», ТОВ «Гранд-Сенс», ТОВ «Відродження-Дніпро», які, на думку податкового органу, не мали реального характеру.

Твердження податкової інспекції про відсутність товарно-транспортних накладних, подорожніх листів тощо є безпідставними. Враховуючи, що вага та кількість товарно-матеріальних цінностей, які платник отримав, була незначною, позивач самостійно отримував у постачальників та перевозив отриманий товар, користуючись власним автомобілем та використовував їх при виконанні робіт.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит.

Позивачем подано до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2012-2013 роки та розрахунки податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності.

Податковий орган зазначає, що з урахуванням матеріалів перевірок, отриманих від ДПІ в Святошинському районі м.Києві, ДПІ в Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська, та аналізу первинних документів позивача встановлено, що витрати по операціям з ПП «Гамма система», ТОВ «Гранд-Сенс», ТОВ «Відродження-Дніпро», а саме по операціях з придбання послуг та сировини, сформовані позивачем в сумі 257336гр70коп з метою отримання податкової вигоди. Отже податок на доходи фізичних осіб підлягає сплаті до бюджету в сумі 40616гр56коп.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дане твердження відповідача є необґрунтованим та підтвердженим належними доказами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового Кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового Кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового Кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Судом встановлено, що витрати позивача в сумі 257 336гр70коп підтверджені належними первинними документами, які містяться в матеріалах справи, що вказує на правомірність задекларованої суми. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Щодо вимоги №Ф-00122651703 від 24.09.2014 про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску в сумі 27201гр32коп та рішення №0027001703 від 13.10.2014, колегія суддів зазначає що єдиний соціальний внесок розраховано позивачем із чистого доходу згідно до даних Книги обліку доходів та витрат підприємця.

Як зазначалось вище, отримані від контрагентів товари і послуги використані позивачем у своїй господарській діяльності. Отже факт передання товарів, послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Будь-яких беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача при формуванні сум витрат та податкового кредиту суб'єктом владних повноважень не надано.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись пунктом 1 статті 198, статтями 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.

Вступну та резолютивну частини ухвали проголошено 07.07.2015.

В повному обсязі ухвала складена 08.07.2015.

Головуючий: А.В. Суховаров

Суддя: О.В. Головко

Суддя: Т.І. Ясенова