Ухвала

від 14.07.2015 по справі 823/1155/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/1155/15 Головуючий у 1-й інстанції: Орленко В.І. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Транзит-К» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ПП «Транзит-К» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.12.2014 №0005092301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам з ПП «Черкасибудресурси».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських відносин з ПП «Черкасибудресурси» за липень - серпень 2014 року, за підсумками якої складено акт від 20.11.2014 №475/23-01-22-01/33456801 та виявлено порушення п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит у липні 2014 року на суму 9 800,00 грн та у серпні 2014 року - на суму 6 746,00 грн, що призвело до заниження податку на додану вартість на відповідні суми.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.12.2014 №0005092301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 20 683,00 грн, з них 16 546,00 грн - за основним платежем, 4 137,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ПП «Черкасибудресурси» щодо надання-отримання послуг за договором на транспортно-експедиторське обслуговування, які ґрунтуються на тому, що позивачем не надано до податкової перевірки товарно-транспортних накладених та на аналізі податкової звітності контрагента позивача щодо його відносин з іншими господарюючими суб'єктами. На основі зазначеного відповідач дійшов висновку, що позивачем протиправно сформовано податковий кредит внаслідок відносин з ПП «Черкасибудресурси» у липні та серпні 2014 року.

На спростування таких доводів позивачем до податкової перевірки надавались копії документів, які складались між ним та ПП «Черкасибудресурси» при здійсненні спірних господарських операцій. Однак, відповідачем такі не було враховано, зважаючи на вищевикладені міркування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

За визначенням цього Кодексу, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що 02 січня 2013 року між позивачем та ПП «Черкасибудресурси» укладено договір №03/01, предметом якого є організація останнім перевезень вантажів згідно заявок позивача автомобільним транспортом контрагента в міжміському сполученні.

На підтвердження виконання вказаного договору у липні - серпні 2014 року, позивачем надано суду замовлення, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні та акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), а також виписані контрагентом за наслідками їх надання податкові накладні.

Відомості в наданих позивачем товарно-транспортних накладних (а саме: д.н.з. автомобілів, маршрути перевезення) відповідають даним в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних.

Колегія суддів не приймає покликання апелянта на окремі недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних, позаяк вони не спростовують факт надання транспортно-експедиційних послуг.

Оплата вартості наданих послуг підтверджується банківськими виписками.

Таким чином, позивачем надано докази, які підтверджують фактичне придбання у контрагента послуг.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкові накладні - приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також був зареєстрованим платником податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів.

Пов'язаність із господарською діяльністю позивача вищеописаних господарських операцій підтверджується даними щодо видів його господарської діяльності, до якої, за даними ЄДРПОУ, відноситься, зокрема, вантажний автомобільний транспорт та інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Отже, спірні господарські операції підтверджуються документально та узгоджуються зі звичайною для позивача господарською діяльністю, що свідчить про їх реальність.

Відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача умов для здійснення господарської діяльності.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах, були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Колегія суддів враховує, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Натомість, висновки відповідача про відсутність здійснення реальних господарських операцій між позивачем та ПП «Черкасибудресурси» ґрунтуються на викладеному в акті від 19.11.2014 №472/23-01-22-04/35158627 про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки цього підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з постачальниками та покупцями за період з 01.07.2014 по 30.09.2014. З указаного акту випливає, що контролюючий суб'єкт, за результатами перевірки, дійшов висновку про відсутність документального підтвердження ПП «Черкасибудресурси» податкового кредиту в періоді, що перевірявся. При цьому, в ході даної податкової перевірки не досліджувались безпосередні взаємовідносини ПП «Черкасибудресурси» з позивачем, а оцінка надавалась лише господарським операціям першого з іншими господарюючими суб'єктами.

Зважаючи на викладене, посилання відповідача на вищевказаний акт податкової перевірки колегією суддів відхиляються, адже при дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінюватися повинні відносини, які склались безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Висновок же податкового органу зроблено без надання оцінки первинним документам, які складались безпосередньо між позивачем та його контрагентом.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірних господарських операцій. Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу свого рішення, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо його протиправності, внаслідок чого таке підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки місцевого суду та не свідчать про порушення цим судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення .

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М.