Ухвала

від 25.06.2015 по справі 2а/0470/10253/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2015 року м. Київ К/800/4232/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012

у справі № 2а/0470/10253/11

за позовом Приватного підприємства „Мобілочка"

до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.

Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

третя особа : Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська агропромислова

спілка"

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Мобілочка" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000482302 від 16.03.2011; № 0000502302 від 16.03.2011; № 0001212302 від 24.05.2011.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань взаємовідносин з TOB „Українська агропромислова спілка" за 2010 рік та складено акт № 312/232/33474548 від 24.02.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1 пп. 5.2.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994, занижено податок на прибуток за 3 квартали 2010 року у розмірі 1103398, 05 грн., пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97- ВР від 03.04.1997, завищено податковий кредит, що в свою чергу призвело до заниження податку на додану вартість на суму 882718, 44 грн.

За результатами перевірки та в порядку адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: № 0000482302 від 16.03.2011, яким визначено позивачу податкове зобов'язання на суму 1379247, 57 грн.; № 0000502302 від 16.03. 2011, яким визначено податкове зобов'язання на суму 1103398, 05 грн.; № 0001212302 від 24.05.2011, яким донараховане грошове зобов'язання по додатку на прибуток в сумі 1655 097, 07 грн.

Підставами проведення позапланової документальної перевірки позивача є постанова слідчого СГ ПМ ДПА України - старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Дніпропетровській області підполковника податкової міліції Зайцева В.А. від 26.01.2011 у кримінальній справі № 08-3846.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість з 01.01.2011 визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормами абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

При цьому, за приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно положень пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з наведених положень Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують виконання договору, транспортування, сплату, та свідчать про реальність здійснюваних операцій.

За отриманий товар позивачем був проведений розрахунок, що підтверджується платіжними дорученнями.

Податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за рахунок сум податку, сплачених контрагентам у складі ціни наданих послуг та придбаних товарів. Оскільки, на думку податкового органу, послуги та товари фактично не надавались, а учасниками правочинів переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, такі угоди є нікчемними, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат вчинено позивачем незаконно.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України існує презумпція правомірності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних договорів.

Пунктом 78.8 статті 78 Податкового кодексу України передбачено, що порядок оформлення результатів документальної планової перевірки та порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

За змістом п 86.9 ст.86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент проведення перевірки позивача) у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Пунктом 58.4 статті 58 Податкового кодексу України передбачено, що у разі, коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Судова колегія зазначає, що матеріалами справи не підтверджено обставин прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення після набрання законної сили відповідного рішення суду по кримінальній справі, в межах якої було призначено перевірку позивача в порядку кримінально-процесуального законодавства.

Враховуючи вищенаведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції помилково вдався до дослідження правомірності нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на податку на додану вартість, оскільки будь-які висновки, зроблені судом внаслідок встановлення таких обставин справи, не є належним обґрунтуванням мотивів, які мають бути покладені в основу судового рішення як про задоволення, так і про відмову в задоволенні позову у цій справі, з огляду на те, що контролюючий орган першопочатково не мав законних підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду по кримінальній справі, в межах якої було призначено перевірку позивача в порядку кримінально-процесуального законодавства.

Між тим, матеріали перевірки та висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, яка призначена на виконання постанови слідчого СГ ПМ ДПА України - старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Дніпропетровській області підполковника податкової міліції Зайцева В.А. від 26.01.2011 у кримінальній справі № 08-3846 відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків грошового зобов'язання, розрахованого за результатами такої перевірки та буди предметом дослідження судами при встановленні правомірності, чи протиправності формування платником податку даних податкового обліку.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі № 2а/0470/10253/11 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі № 2а/0470/10253/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко