Рішення

від 08.07.2015 по справі 914/4016/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2015 р. Справа№ 914/4016/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Топос Плюс», смт.Запитів Кам'янка-Бузького району Львівської області

до відповідача: Акціонерного товариства «Дуо Фортіс А.С.», м.Прага, Чеська Республіка

про стягнення 249384,49грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідач: не з'явився

Суть спору : позов заявлено Товариства з обмеженою відповідальністю «Топос Плюс», смт.Запитів Кам'янка-Бузького району Львівської області до Акціонерного товариства «Дуо Фортіс А.С.», м.Прага, Чеська Республіка про стягнення 249384,49грн. заборгованості за поставлений товар.

Ухвалою суду від 14.11.2014р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.11.2014 року. Ухвалою суду від 26.11.2014р. провадження по справі зупинено у зв'язку із зверненням господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до компетентного органу іноземної держави.

При супровідному листі (вх.№56907/14 від 30.12.2014р.) ТзОВ «Топос Плюс» подано два примірники нотаріально завірених комплектів документів, які надіслано на адресу Міністерства юстиції Чеської Республіки (128 10, Чеська Республіка, Прага 2, вул.Вишеградська, 16) для вручення відповідачу - Акціонерному товариству «Дуо Фортіс А.С.».

Господарському суду Львівської області повернуто після виконання доручення про вручення судових документів представнику Duo Fortis a.s. - Libor Hraba 11.02.2015р. (вх.№12071/15 від 23.03.2015р.).

Згідно виклику (повідомлення), що направлявся разом із судовим дорученням, судове засідання було призначено на 10.06.2015р., а у випадку несвоєчасного вручення документів, наступне судове засідання було призначено на 08.07.2015р. В судове засідання 10.06.2015р. явки повноважних представників сторонами не забезпечено, до матеріалів справи долучено клопотання позивача про відкладення розгляду справи та заяву про відмову від позовних вимог в частині на суму еквівалентну 3205,00 доларів США (вх.№23765/15 від 10.06.2015р.).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що провадження по справі слід поновити в судовому засіданні 08.07.2015р.

Позивач явки повноважного представника в судове засідання 08.07.2015р. не забезпечив, поважності причин неявки суду не повідомив. У заяві (вх.№23764/15 від 10.06.2015р.) про відмову від позову в частині, зазначено, що зважаючи на часткову оплату заборгованості за товар, проведену АТ «Дуо Фортіс А.С.», позивач відмовляється від позовних вимог на суму еквівалентну 3205,00 доларів США (41504,74грн.). На даний момент неоплаченим залишається товар на загальну суму 16052,49 доларів США, що зважаючи на курс НБУ станом на 10.10.2014р. еквівалентно 207879,75грн. Відтак, ТзОВ «Топос Плюс» просить стягнути з відповідача 207879,75грн. за поставлений, але не оплачений товар.

У відповідності до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Так, заяву про відмову від позову в частині подано представником ТзОВ «Топос Плюс» Богдан З.С., повноваження якої на вчинення таких дій підтверджуються довіреністю №49 від 21.08.2013р.

Суд приймає відмову ТзОВ «Топос Плюс» від позову в частині, на суму еквівалентну 3205,00 доларів США (41504,74грн.), оскільки такі дії позивача не суперечать законодавству, не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

У відповідності до п.4 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом. Відтак, провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення 41504,74грн. слід припинити. Відтак, суд розглядає позов в частині стягнення заборгованості в розмірі 207879,75грн.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання 08.07.2015р. не забезпечив, письмового відзиву на позовну заяву не подав.

Зважаючи на те, що документи, які підлягали врученню відповідачу згідно із судовим дорученням, було передано одним із способів, передбачених Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 1965) та вручено представнику АТ «Дуо Фортіс А.С.», з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становив понад шість місяців з дати зупинення провадження по справі, суд приходить до висновку про можливість постановити рішення.

Згідно зі ст.75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Топос Плюс» (позивач по справі, продавець за договором) та Акціонерним товариством «Дуо Фортіс А.С.» (відповідач по справі, покупець за договором) укладено контракт №04.12.13, за яким протягом строку дії даного контракту продавець зобов'язався поставляти партіями, а покупець - оплачувати і приймати палети із лушпиння соняшника і жмих соняшника технічний для спалювання в приблизній кількості 3000 МТ (метричних тонн) ±10%, в біг-бегах, на умовах, викладених в цьому контракті (п.1.1).

Так, за умовами контракту, ціна і валюта кожної партії може змінюватися і фіксується в інвойсах (п.2.2). Ціна товару фіксується в додаткових угодах до контракту, які узгоджуються і підписуються сторонами на кожну окрему партію товару (п.2.3). Загальна сума контракту складається із загальної сумарної кількості всіх додаткових угод до даного контракту (п.2.4). Окрім цього, контрактом визначено, що продавець відвантажує товар в автотранспорт, а покупець приймає товар, на умовах DАР Чехія. Митниця: 293 06 Млада Болеслав і 280 02 Колін, згідно «Інкотермс-2010» (п.4.1), водночас, покупець зобов'язаний за 3 дні до дати поставки партії товару направити продавцю заявку з вказівкою даних перевізника, способу транспортування, а також дати чи строку поставки партії товару (п.4.2).

Так, сторонами підписано додаткову угоду №1 до контракту від 04.12.2013р., в якій, серед іншого, узгоджено кількість (об'єм) партії товару - 500 МТ, загальною вартістю 75000,00 доларів США, порядок оплати товару та строк поставки партії товару з 04.12.2013р. по 04.01.2014р. включно. Додатковою угодою №2 до контракту від 05.12.2013р. узгоджено кількість (об'єм) партії товару - 200 МТ загальною вартістю партії товару 26000,00 доларів США, порядок оплати товару та строк поставки з 05.12.2013р. по 31.01.2014р. включно. У кожній із вказаних додаткових угод також визначено митницю: 829 Промислове 293 06 Козтопзу/Млада Болеслав, Чехія.

Згідно Інкотермс, скороченням DАР, що використане сторонами при укладенні контракту, позначено міжнародний термін Delivered At Point (…named point of destination) / Поставка в пункт (…названий пункт призначення).

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2013-2014 років на виконання умов контракту позивачем неодноразово здійснювалась поставка товару відповідачу.

Відповідно до п.4.7 контракту, вантаж супроводжується наступними документами: інвойс, СМR, експортна митна декларація та екологічна декларація на вантаж.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в січні 2014 року відповідачу, серед іншого, поставлено товар на суму 16353,00 долари США, що підтверджується СMR №0655352 від 16.01.2014р. (інвойс №26 TDUO від 16.01.2014р., експортна митна декларація форми МД-2 209160000/2014/000560) на суму 3222,00 долари США, СMR №291743 від 17.01.2014р. (інвойс №28 TDUO, експортна митна декларація 209160000/2014/000638) на суму 3279,00 доларів США, СMR №0205 від 17.01.2014р. (інвойс №27 TDUO, експортна митна декларація 209160000/2014/000636) на суму 3279,00 доларів США, СMR №088904 від 17.01.2014р. (інвойс ----, експортна митна декларація 209160000/2014/000648) на суму 3327,00 доларів США та СMR №004364 від 17.01.2014р. (інвойс №30 TDUO, експортна митна декларація 209160000/2014/000651) на суму 3246,00 доларів США.

Додатковими угодами до контракту №1 від 04.12.2013р. та №2 від 05.12.2013р. сторонами встановлено, що оплата товару, що поставляється, здійснюється в наступному порядку: 50 % суми по прибуттю; 50% суми на протязі 7 днів після прибуття кожного автомобіля з товаром на склад покупця (п.6).

Позивач зазначає, що відповідачем 04.03.2015р. здійснено оплату за товар поставлений позивачем на виконання умов контракту, з якої лише 300,51 доларів США зараховано позивачем на оплату товару поставленого відповідно до СMR №0655352 від 16.01.2014р.

Відтак, всупереч умовам контракту товар, поставлений відповідно до СMR №0655352 від 16.01.2014р. оплачено частково, а товар, поставлений згідно СMR №291743 від 17.01.2014р., СMR №0205 від 17.01.2014р., СMR №088904 від 17.01.2014р. та СMR №004364 від 17.01.2014р., залишається повністю неоплаченим.

Із поданої позивачем заяви вбачається, що станом на момент вирішення спору по суті, відповідачем не оплачено заборгованість за отриманий товар на загальну суму 16052,49 доларів США, що зважаючи на курс НБУ станом на 10.10.2014р. еквівалентно 207879,75грн.

При вирішенні спору суд виходив з наступного.

Згідно ст.38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності, можуть розглядатися судами України, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Окрім цього, згідно з ч.ч. 1, 2 ст.5 вказаного Закону, у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. У відповідності до ч.1 ст.43 Закону України «Про міжнародне приватне право», сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.124 ГПК України, господарські суди розглядають справи за участю іноземних підприємств і організацій. Підвідомчість та підсудність справ за участю іноземних підприємств і організацій визначається за правилами, встановленими статтями 12-17 цього Кодексу.

Так, ст.12 ГПК України визначено, що господарським судам підвідомчі зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України та міжнародних звичаїв, що визнаються в Україні. Як правило, в договорах (контрактах) сторони користуються наданим їм правом вибору права, закріпленим статтею 5 вказаного Закону, і зазначають законодавство, яке має бути застосовано судом при вирішенні спорів та розбіжностей між сторонами. У разі відсутності волевиявлення сторін договору щодо застосовуваного права господарський суд визначає його на підставі колізійної норми, яка може міститися як у міжнародних договорах, що відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, так і в національному законодавстві.

Відповідно до ст.32 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Згідно ч.1 ст.44 Закону України «Про міжнародне приватне право», у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, за договором купівлі-продажу є продавець.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що сторонами контракту в додатковій угоді №3 від 07.04.2014р. встановлено, що спори, які виникатимуть між сторонами підлягають розгляду в господарському суді України, а місцезнаходженням позивача є Львівська область, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми чинного законодавства України, а даний спір підвідомчий та підсудний господарському суду Львівської області.

Згідно ст.175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як визначено ч.1 ст.610 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні норми містяться і в Господарському кодексі України.

У відповідності до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що фактична заборгованість відповідача за товар, отриманий на підставі СMR №0655352 від 16.01.2014р., СMR №291743 від 17.01.2014р., СMR №0205 від 17.01.2014р., СMR №088904 від 17.01.2014р. та СMR №004364 від 17.01.2014р., на момент вирішення спору становить 16052,49 доларів США.

Водночас, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення заборгованості в національній валюті - гривні, в розмірі 207879,75грн., зазначивши, що ціну позову визначено виходячи із офіційного курсу гривні до іноземних валют, встановленого Національним банком України станом на 10.10.2014р. Так, згідно з ч.3 ст.54 ГПК України, ціну позову вказує позивач. У відповідності до п.1 ч.1 ст.55 ГПК України, у позовах про стягнення грошей ціна позову визначається стягуваною сумою. Враховуючи вищенаведене та проаналізувавши проведений позивачем розрахунок, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, зважаючи на заяву про відмову від позову в частині, підлягають до задоволення в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат, суд зазначає, що відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи подану позивачем заяву про відмову від позову в частині та встановлену законом ставку судового збору за звернення до суду із позовною заявою майнового характеру, суд приходить до висновку, що витрати зі сплати судового збору в розмірі 4157,60грн. слід покласти на відповідача, а в решті - на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 79, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Поновити провадження у справі.

2. Відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Топос Плюс» від позову в частині позовних вимог про стягнення 41504,74грн. основного боргу прийняти.

3. Провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення 41504,74грн. основного боргу - припинити.

4. Позов задоволити повністю.

5. Стягнути з Акціонерного товариства «Дуо Фортіс А.С.» (Duo Fortis a.s.; Namesti 14, Rijna 1307/2, 150 00 Prague 5, Czech Republic; Registration No: 28140826) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Топос Плюс» (Львівська область, Кам'янка-Бузький район, смт.Запитів, вул.Київська, буд.238; код ЄДРПОУ 35785515) 207879,75грн. основного боргу та 4157,60грн. судового збору.

6. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

7. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст складено 13.07.2015р.

Суддя Щигельська О.І.