Постанова

від 07.07.2015 по справі 911/5651/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. Справа№ 911/5651/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Д'якова Ю.Ю.

за участю представників:

від позивача: Холодило С.В. - представник за довіреністю

від відповідача: Крижов С.В.- представник за довіреністю

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2015 у справі № 911/5651/14 (суддя Ейвазова А.Р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність"

про стягнення 2 250 000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.03.2015 у справі № 911/5651/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" задоволено частково, а саме присуджено до стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" 25 000,00 грн. неустойки, а також 45 000,00грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не доведено здійснення ним поставки зерна за договором №К-07042014-1 у відповідності з гарантіями, наданими ним згідно п.5.1.2 такого договору, а саме недоведеним є факт передачі відповідачем зерна власного виробництва врожаю 2013 року, а тому суд першої інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки, визначеної п.7.4 договору №-07042014-1 за порушення відповідного зобов'язання. Разом з тим, суд першої інстанції враховуючи те, що відповідач повернув позивачеві сплачені позивачем за поставлене зерно кошти у повному обсязі з незначним простроченням строку, встановленого додатковою угодою від 30.04.2014 до договору № К-07042014-1, а також те, що позивач не довів того, що вказаним порушенням йому заподіяно збитків, у розмірі, який є рівним заявленому розміру неустойки або більше такого розміру, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшення розміру неустойки до 25 000,00 грн. При цьому, враховуючи зменшення розміру штрафних санкцій, у задоволенні вимог про стягнення 2 225 000,00 грн. неустойки суд першої інстанції відмовив.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 02.03.2015 у справі № 911/5651/14, позивач та відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять рішення суду Київської області від 02.03.2015 - скасувати та прийняти нове рішення.

Так, доводи апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно вважає доведеною позивачем обставину не виробництва відповідачем зерна кукурудзи у кількості більше 3 000 тон. Відповідач зазначив, що суд помилково визнав належними доказами, що підтверджують виробництво/не виробництво відповідачем зерна - документи статистичної звітності, що суперечать вимогам ст. 34 Господарського процесуального кодексу України. В той же час, на думку відповідача, суд першої інстанції неправомірно не взяв до уваги подані відповідачем первинні документи бухгалтерського обліку - накладні, що доводять оприбуткування у товаристві (на складі) зерна, що надійшло під час жнив із полів. Сере іншого, судом першої інстанції не було встановлено реєстрацію права відповідача користування іншою землею, суборенду землі. Зокрема, відповідач наголосив, що відносини землекористування не були предметом спору в даній справі. Враховуючи вищенаведене, відповідач вважає, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи; висновки, що містить рішення суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2015 у справі № 911/5651/15 є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, з подальшим прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" зводяться до того, що на думку позивача, суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача . Так, на думку позивача, висновок суду першої інстанції про те, що сума неустойки має бути зменшена, з урахуванням того, що відповідач повернув позивачеві сплачені позивачем за поставлене зерно кошти у повному обсязі з незначним простроченням строку, встановленого додатковою угодою від 30.04.2014 до договору № К-07042014-1, а також те, що позивач не довів того, що вказаним порушенням йому заподіяно збитків, у розмірі, який є рівним заявленому розміру неустойки або більше такого розміру, ґрунтується на недоведених та відповідно не встановлених обставинах, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими. Крім того, позивач зазначив, що суд першої інстанції при застосуванні п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, як підстави для зменшення неустойки, не дослідив повно, всебічно всіх обставин, які б давали підстави стверджувати про наявність виняткового випадку для зменшення суми неустойки. Враховуючи вищенаведене, позивач зазначив, що рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2015 у справі № 911/5651/14, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, підлягає частковому скасування, з прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2015 апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Дикунська С.Я., суддів Коршун Н.М., Алданова С.О.

Згідно з п.п.3.9.2 п. 3.9 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2015, що надійшла разом з матеріалами справи, після визначення судді-доповідача (головуючого судді) у судовій справі № 911/5651/14, передана раніше визначеному автоматизованою системою складу суду - головуючий суддя Дикунська С.Я., судді Коршун Н.М., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2015 колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2015 по справі № 911/5651/14 до провадження та призначено до розгляду на 07.04.2015.

У судовому засіданні від 07.04.2015 було оголошено перерву розгляду справи до 12.05.2015.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Дикунської С.Я. на лікарняному, відповідно до абзацу 2 підпункту 2.3.50, підпункту 2.3.52 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" передані на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю, судді Гончаров С.А., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015 колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2015 по справі № 911/5651/14 до провадження та призначено до розгляду на 17.06.2015.

В судовому засіданні 17.06.2015 було оголошено перерву розгляду справи до 07.07.2015.

В судовому засіданні 07.07.2015 представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння", просив рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 у справі № 911/5651/14 частково скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Проти доводів апеляційної скарги відповідача - заперечував.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.07.2015 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність", просив рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 у справі № 911/5651/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" не підлягає задоволенню, в той час, як апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" задоволенню підлягає, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції має бути скасовано, виходячи із наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 14.03.2014 між СТОВ "Співдружність" (далі - постачальник) та ТОВ "Сонячне насіння" було укладено договір №К-14032014-1 поставки кукурудзи (далі - договір №К-14032014-1).

За умовами договору № К-14032014-1, постачальник зобов'язується поставити в обумовлений договором строк кукурудзу врожаю 2013 року в фізичній вазі кількістю 2000 тон +/- 5% від цієї кількості за вибором покупця (далі - зерно), а покупець зобов'язується прийняти зерно та сплатити постачальнику його вартість (п. 1.1 договору).

Згідно п. 4.2 договору №К-14032014-1 зерно має бути поставлене постачальником у строк до 20.03.2014 включно.

Датою поставки зерна вважається дата підписання сторонами та зерновим складом акту приймання-передачі зерна, а також отримання покупцем складської квитанції на зерно у кількості, зазначеній у п. 1.1 договору (п. 4.4 договору №К-14032014-1).

Відповідно до п. 5.1.2 договору № К-14032014-1 постачальник підписанням вказаного договору підтверджує та гарантує, що зерно, яке поставляється покупцю за цим договором, є власністю постачальника і вироблене (вирощене та зібране) останнім на власних або орендованих на законних підставах площах; у нього є (створені) усі умови для належного виконання умов цього договору (вирощування, збору, зберігання та подальшого продажу зерна), в т.ч. управлінський та технічний персонал, орендовані на законних підставах земельні ділянки (земельні паї) та/або земельні ділянки (земельні паї), що належать йому на праві приватної власності, складські приміщення, сільськогосподарська техніка, транспортні засоби тощо.

У разі порушення (невиконання або неналежного виконання) постачальником будь-якої з гарантій, передбачених розділом 5 вказаного договору, та/або виявиться, що будь-яка гарантія не відповідає дійсності на дату укладення та/або під час виконання договору, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю неустойку у розмірі 100% від загальної вартості зерна, а також відшкодувати покупцю збитки, заподіяні порушенням (невиконанням або неналежним виконанням) та/або недійсністю вищезазначених гарантій (п. 7.4 договору № К-14032014-1).

Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками та діє до 20.03.2014 включно; закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, які залишились не виконаними (п. 11.2 договору № К-14032014-1).

17.03.2014 між сторонами укладено додаткову угоду до договору № К-14032014-1, відповідно до якої сторонами продовжено строк дії договору до 31.12.2014.

Також, як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 07.04.2014 між сторонами укладено договір № К-07042014-1 поставки кукурудзи (далі - договір № К-07042014-1).

За умовами договору № К-07042014-1 постачальник зобов'язується поставити в обумовлений договором строк кукурудзу врожаю 2013 року в фізичній вазі кількістю 1000 тон +/- 5% від цієї кількості за вибором покупця (далі - зерно), а покупець зобов'язується прийняти зерно та сплатити постачальнику його вартість (п. 1.1 договору № К-07042014-1).

В силу п. 4.2 договору №К-07042014-1 зерно має бути поставлене постачальником у строк до 10.04.2014 включно; датою поставки зерна вважається дата підписання сторонами та зерновим складом акту приймання-передачі зерна, а також отримання покупцем складської квитанції на зерно у кількості, зазначеній у п. 1.1 договору (п. 4.4 договору № К-07042014-1).

Відповідно до п. 5.1.2 договору № К-07042014-1, постачальник підписанням вказаного договору підтверджує та гарантує, що зерно, яке поставляється покупцю за цим договором, є власністю постачальника і вироблене (вирощене та зібране) останнім на власних або орендованих на законних підставах площах; у нього є (створені) усі умови для належного виконання умов договору (вирощування, збору, зберігання та подальшого продажу зерна), в т.ч. управлінський та технічний персонал, орендовані на законних підставах земельні ділянки (земельні паї) та/або земельні ділянки (земельні паї), що належать йому на праві приватної власності, складські приміщення, сільськогосподарська техніка, транспортні засоби тощо.

У разі порушення (невиконання або неналежного виконання) постачальником будь-якої з гарантій, передбачених розділом 5 договору № К-07042014-1, та/або виявиться, що будь-яка гарантія не відповідає дійсності на дату укладення та/або під час виконання договору, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю неустойку у розмірі 100% від загальної вартості зерна, а також відшкодувати покупцю збитки, заподіяні порушенням (невиконанням або неналежним виконанням) та/або недійсністю вищезазначених гарантій (п. 7.4 договору № К-07042014-1).

Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками та діє до 10.04.2014 включно; закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, які залишились не виконаними (п. 11.2 договору №К-07042014-1).

08.04.2014 між сторонами укладено додаткову угоду до договору № К-07042014-1, відповідно до якої сторонами продовжено строк дії договору до 31.12.2014.

Так, на виконання умов договорів № К-14032014-1 від 14.03.2014 та № К-07042014-1 від 07.04.2014, відповідачем було поставлено позивачу зерно у кількості 3000 тон, що підтверджується видатковими накладними: № 121 від 17.03.2014 - 2000 тон, загальною вартістю 3 500 000,00грн. та № 204 від 07.04.2014 - 1000 тон загальною вартістю 2 250 000,00 грн.

Серед іншого, на підтвердження фактів прийому-передачі зерна сторонами складено акти приймання-передавання зерна № 7 від 17.03.2014 та № 8 від 07.04.2014.

Згідно платіжного доручення № 18 від 19.03.2014, № 166 від 08.04.2014 та банківських виписок від 19.03.2014 та від 08.04.2014, позивачем було оплачено поставлене за вказаними договорами зерно на загальну суму 2 250 000,00 грн. та 3 500 000,00грн.

Разом з тим, як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з неналежною якістю зерна, про що вказано у додаткових угодах, між сторонами у справі укладені додаткові угоди від 30.04.2014 до відповідних договорів поставки кукурудзи.

Так, відповідно до додаткової угоди від 30.04.2014, за договором № К-14032014-1 від 14.03.2014, сторони підтверджують, що постачальником згідно договору здійснена поставка покупцю зерна у фізичній вазі 2000 тон з показниками якості, що не відповідають умовам договору, у зв'язку з чим сторони домовились про те, що постачальник зобов'язується у термін до 08.05.2014 включно повернути покупцю сплачені ним грошові кошти за неякісне зерно у сумі 3 387 230,00грн, а покупець - після перерахування коштів постачальником грошових коштів здійснює повернення постачальнику поставленого зерна у фізичній вазі кількістю 1935,560 тон +/- 5% за вибором покупця з фактичними показниками якості, що існують на дату повернення, які постачальник зобов'язується прийняти від покупця на зерновому складі постачальника.

Відповідно до додаткової угоди від 30.04.2014 за договором № К-07042014-1 від 07.04.2014, сторони підтверджують, що постачальником згідно договору здійснена поставка покупцю зерна у фізичній вазі 1000 тон з показниками якості, що не відповідають умовам договору, у зв'язку з чим сторони домовились про те, що постачальник зобов'язується у термін до 08.05.2014 включно повернути покупцю сплачені ним грошові кошти за неякісне зерно у сумі 2 250 000,00грн, а покупець - після перерахування коштів постачальником грошових коштів, здійснює повернення постачальнику поставленого останнім зерна у фізичній вазі кількістю 1000 тон +/- 5% за вибором покупця з фактичними показниками якості, що існують на дату повернення, які постачальник зобов'язується прийняти від покупця на зерновому складі постачальника.

Виконання додаткової угоди від 30.04.2014 до договору № К07042014-1 щодо повернення коштів та зерна підтверджується виписками з рахунку від 08.05.2014, 15.05.2014, накладною на повернення № 2 від 16.05.2014.

Разом з тим, посилаючись на форму № 29-сг "Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду", де у графі № 1117 відповідач вказав про зібрання ним 29 280 центнерів кукурудзи, що складає лише 2928,00 тон, позивач зазначив, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Співдружність" не могло поставити за двома вищевказаними договорами 3 000 тон зерна саме власного виробництва, що гарантовано, зокрема, умовами договору № К-07042014-1, у зв'язку з чим, 72 тони зерна за договором № К-07042014-1 поставленого відповідачем, на думку позивача, не є зерном власного виробництва.

Враховуючи вищенаведене, посилаючись на п. 7.4 договору № К-07042014-1 та форму № 29-сг "Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду", позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність", як порушника гарантій поставки зерна власного виробництва врожаю 2013 року, 2 250 000, 00 грн. неустойки.

Обраховуючи розмір неустойки, заявленої до стягнення, позивач виходив з того, що за договором № К-07042014-1 від 07.04.2014 відповідачем поставлено позивачу зерно на суму 2 250 000,00грн, а п. 7.4. наведеного договору передбачено стягнення неустойки у розмірі 100% від загальної вартості зерна.

Так, з метою встановлення дійсних обставин справи, судом першої інстанції було витребувано ряд додаткових документів у осіб, які не є учасниками судового процесу.

Зокрема, судом першої інстанції були витребувані дані у Відділі статистики у Таращанському районі, до якого мали подаватись відповідні дані щодо посівів та зерна з полів відповідного району.

Так, листом від 10.02.2015 за вих. № 38/30 відповідний орган повідомив про не подання СТОВ "Співдружність" форми №29-сг "Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 1 грудня 2013 року (річна)", №4-сг "Посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2013 року (річна)", №50-сг "Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств за 2013 рік річна".

Пояснюючи, у зв'язку з чим відповідні дані не надані в орган статистики, відповідач надав матеріали проведення службового розслідування у СТОВ "Співдружність", у процесі якого головним бухгалтером товариства - Харитоновою О.П. надано пояснення відповідно до якого така особа зазначила, що звіти щодо зерна, вирощеного на полях Таращанського району, вона намагались здати до Відділу статистики у Рокитнянському районі, де їх не прийняли. При цьому, відповідна особа вказала, про те, що такий звіт треба було подавати у Відділ статистики у Таращанському районі вона не знала.

Разом з тим, відповідні документи суд першої інстанції сприйняв критично, оскільки пояснення надані особою, яка є працівником відповідача, тобто залежною від товариства особою. При цьому, виходячи з відповідних пояснень, така особа знала про необхідність подання такого роду звітів та намагалась їх подати. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що після відмови у прийнятті звіту Відділом статистики Рокитнянського району мала його подати до відповідного відділу статистики за місцем знаходження полів, з яких зібрано зерно. Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано доказів на підтвердження таких пояснень, а саме доказів у підтвердження факту подання такого звіту помилково до Відділу статистики Рокитняняського району та факту відмову у його прийнятті.

Також, судом першої інстанції було оцінено критично пояснення, отримані під час службового розслідування від працівників СТОВ "Співдружність", бухгалтера - Дідик Т.О., головного агронома - Мажняка В.Д., майстра елеватора - Мітлицького М.О. щодо оприбуткування, списання, надходження на склади елеватора, сушіння і очищення зерна, яке, як вказують такі особі надійшло з орендованих полів Таращанського району, оскільки вони надані залежними від відповідача особами і обставини, зазначені у них підтверджуються лише внутрішніми документами відповідача.

Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження факту суборенди земель у Таращанському районі, відповідачем надано договір суборенди земельної ділянки від 28.12.2012, укладений між відповідачем та ТОВ "Таращанський край", та відповідно до п. 1.1 якого відповідачем орендується земельна ділянка площею 120 га, що знаходиться за адресою: с. Кислівка, Таращанського району Київської області.

Проте, з наданої на запит суду першої інстанції інформації щодо реєстрації договору, за вих. № 9-1025-0.2-84-15 від 17.02.2015 Відділ Держземагенства у Таращанському районі Київської області повідомив, що не має інформації стосовно договору від 28.12.2012 суборенди земельної ділянки площею 120 га, розташованої у с. Кислівка, Таращанського району Київської області, укладеного між відповідачем та ТОВ "Таращанський край".

Відповідачем було подано до суду першої інстанції довідку Відділу Держземагенства у Таращанському районі Київської області № 620 від 03.02.2015, видану ТОВ "Таращанський край", про те, що станом на 28.12.2012 в адміністративних межах Кислівської сільської ради Таращанського району Київської області за межами населеного пункту за ТОВ "Таращанський край" зареєстровано право користування на правах оренди на 360,65 га, з яких 120,00 га, за письмовою згодою орендодавців передано у суборенду СТОВ "Співдружність" строком на 1 рік, право суборенди СТОВ "Співдружність" зареєстровано у період з 28.12.2012 по 28.12.2013

Проте, з поданих до суду відповідно до ухвали та відповідачем листа та довідки Відділу Держземагенства у Таращанському районі Київської області вбачається, що довідка № 9-1025-0.2-84-15 від 17.02.2015 адресована суду на виконання вимог ухвали від 30.01.2015 у даній справі щодо надання інформації про державну реєстрацію договору суборенди земельної ділянки від 28.12.2012.

Натомість, подана відповідачем довідка № 620 від 03.02.2015, адресована ТОВ "Таращанський край", яке не є стороною у даній справі і суду не надано доказів з яким саме запитом (якого змісту) зверталось відповідне товариство до Відділу Держземагентства у Таращанському районі Київської області.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що лист № 9-1025-0.2-84-15 від 17.02.2015, наданий на вимогу суду, містить штрих-код, якого не містить довідка № 620 від 03.02.2015.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 №1242, затверджено Типову інструкцію з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади.

Згідно п.2 відповідної постанови, центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити відповідно до Інструкції і затвердити у тримісячний строк за погодженням із державними архівними установами власні інструкції з діловодства та типові інструкції з діловодства для однорідних за характером діяльності підприємств, установ, організацій, що належать до сфери їх управління.

Інструкція, затверджена відповідною постановою, передбачає, що, у разі застосування автоматизованої системи реєстрації документів може використовуватись штрих-код, який для вихідних документів включає реєстраційний індекс і дату документа, що розташовуються у межах, зазначених у ДСТУ 4163-2003 для реквізитів бланку, а саме: з кутовим розташуванням реквізитів - 73 міліметри від початку першого реквізиту, з поздовжнім - 77 міліметрів (п.34).

На виконання відповідної постанови, наказом Державного агентства земельних ресурсів України № 80 від 28.02.2012, затверджено Типову інструкцію з діловодства у територіальних органах Держземагентства, державних підприємствах, що належать до сфери його управління.

Відповідно до п. 34 Типової інструкції з діловодства у територіальних органах Держземагентства, державних підприємствах, що належать до сфери його управління, індексація документів полягає у присвоєнні їм умовних позначень - індексів, які надаються документам під час їх реєстрації; для вихідних документів штрих-код включає реєстраційний індекс і дату документа та розташовується у межах, зазначених у ДСТУ 4163-2003 для реквізитів бланку.

Як встановлено судом першої інстанції, з відповіді, наданої Відділом Держземагентства у Таращанському районі суду, вбачається, що у відповідному територіальному органі Держземагентства застосовується автоматизована система реєстрації документів, оскільки наданий документ містить штрих-код. Між тим, довідка від 03.02.2015, що надана в якості доказу відповідачем, штрих-коду не містить.

Поряд з цим, як встановлено судом першої інстанції, сам договір суборенди, копія якого надана відповідачем, не містить будь-яких даних про його реєстрацію (відповідні відмітки на договорі відсутні).

Таким чином, відповідно до ст.43 ГПК України, оцінивши у сукупності зібрані у справі докази, суд першої інстанції вважає не доведеною ту обставину, що поставка зерна за договором №К-07042014-1 відбулась у відповідності з гарантіями, наданими відповідачем згідно п.5.1.2 такого договору, а саме недоведеним є факт передачі відповідачем зерна власного виробництва врожаю 2013 року.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки, визначеної п.7.4 договору №-07042014-1 за порушення відповідного зобов'язання.

Разом з тим, враховуючи положення п.3 ч.1 ст.83 Госпордарського процесуального кодексу України, ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, ч. ч. 2, 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також те, що відповідач повернув позивачеві сплачені позивачем за поставлене зерно кошти у повному обсязі з незначним простроченням строку, встановленого додатковою угодою від 30.04.2014 до договору № К-07042014-1, оскільки позивач не довів того, що вказаним порушенням йому заподіяно збитків, у розмірі, який є рівним заявленому розміру неустойки або більше такого розміру, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшити розмір неустойки до 25 000,00грн. У зхвязку з чим, суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача про стягнення неустойки на суму 25 000,00 грн., в іншій частині позовних вимог на суму 2 225 000,00 грн. в задоволенні відмовлено.

Проте, з вказаним висновком суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується і вважає його таким, що зроблений з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також таким, що не відповідає обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення; у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесена, у т.ч. неустойка (ч.1 ст.230 ГК України).

В силу ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 8 ст. 19 ГК України усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Згідно ст. 16 Закону України "Про державну статистику", відносини органів державної статистики з респондентами та користувачами, у тому числі з державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими юридичними особами, що провадять діяльність, пов'язану із збиранням та використанням адміністративних даних, базуються на принципах забезпечення надійності, об'єктивності та конфіденційності статистичної інформації, оптимізації витрат на її складання та відкритості статистичної методології.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону, респонденти зобов'язані безкоштовно у повному обсязі за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, у визначені строки подавати органам державної статистики достовірну інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, і дані бухгалтерського обліку.

Статтею 4 вказаного закону встановлено, що суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є респонденти, зокрема, юридичні особи.

Наказом Державної служби статистики України від 17.07.2012 №301 "Про затвердження форм державних статистичних спостережень у галузі сільського та рибного господарства", затверджено форму №29-сг "Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 1 грудня 20__ року".

Пунктом 1.7 Наказу Державного комітету статистики України від 27.08.2008 № 296 затверджено Інструкцію щодо заповнення форм державних статистичних спостережень №29-сг "Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 1 грудня 200_ року" (річна) та № 29-сг (меліорація) "Збір урожаю сільськогосподарських культур на 1 грудня 200_ року" (річна).

Відповідно до п. 1.1 вказаної Інструкції, форма державного статистичного спостереження № 29-сг "Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 1 грудня 200_ року" (річна) (далі - форма № 29-сг) подається органу державної статистики за місцем здійснення діяльності (місцезнаходженням земельних ділянок) респондента, який здійснює сільськогосподарську діяльність незалежно від його підпорядкування та організаційно-правової форми господарювання та який мав у звітному році посіви сільськогосподарських культур, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження та/або провів посів озимих культур восени звітного року під урожай наступного року.

Форми № 29-сг і № 29-сг (меліорація) підписуються керівництвом підприємства, яке несе відповідальність згідно з чинним законодавством (п. 1.8 Інструкції).

Згідно п. 1.2 глави 1 Інструкції, у рядку 1117 відображається валовий збір кукурудзи у перерахунку на сухе зерно; перерахунок кукурудзи молочно-воскової, воскової стиглості на сухе зерно не дозволяється.

Згідно п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вказана норма кореспондується з загальними нормами, які визначають підстави для такого зменшення.

Так, відповідно до ч.1 ст.233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Окрім того, згідно ч.2 відповідної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Також, відповідно до чч.2, 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності за порушення взятих гарантій щодо поставки зерна власного виробництва у вигляді неустойки, встановленої п. 7.1 договору № К07042014-1.

Так, як вже зазначалося вище на виконання умов договору № К-07042014-1 від 07.04.2014, відповідачем було поставлено позивачу зерно у кількості 1000 тон загальною вартістю 2 250 000,00 грн. що підтверджується видатковою накладною № 204 від 07.04.2014, а також актом приймання-передавання зерна № 8 від 07.04.2014, а позивачем, в свою чергу, було оплачено поставлене зерно за договором № К-07042014-1 від 07.04.2014 на суму 2 250 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 166 від 08.04.2014 та банківською випискою від 08.04.2014.

Разом з тим, 30.04.2014 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору № К-07042014-1 від 07.04.2014, за умовами якої сторони погодили, що постачальник зобов'язується у термін до 08.05.2014 включно повернути покупцю сплачені ним грошові кошти за неякісне зерно у сумі 2 250 000,00грн., а покупець - після перерахування постачальником грошових коштів, здійснює повернення постачальнику поставленого останнім зерна у фізичній вазі кількістю 1000 тон +/- 5% за вибором покупця з фактичними показниками якості, що існують на дату повернення, які постачальник зобов'язується прийняти від покупця на зерновому складі постачальника.

Так, на виконання умов вказаної додаткової угоди відповідачем 08.05.2014 та 15.05.2014 було повернуто грошові кошти позивачу на суму 2 250 000,00грн., що підтверджується банківськими виписками, а позивачем, в свою чергу, було повернуто поставлене відповідачем за договором № К-07042014-1 від 07.04.2014 зерно, що підтверджується накладною на повернення № 2 від 16.05.2014.

Дослідивши умови договору № К-07042014-1 від 07.04.2014 в частині розділу «Гарантії постачальника», колегією суддів апеляційної інстанції встановлено наступне.

Згідно п. 5.1. вказаного договору сторони погодили, що підписанням цього договору постачальник підтверджує та рантує, що:

- він є сільськогосподарським підприємством в розумінні п. 15 підроділу ІІ розділу ХХ та п. 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, а також належним чином зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, про що має відповідне свідоцтво (п.п. 5.1.1.);

- зерно, яке поставлено покупцю за цим договором, є власністю постачальника і вироблене (вирощене та зібране) останнім на власних або орендованих на законних підставах землях. У нього є створені усі умови для належного виконання умов цього договору (вирощування, збору, зберігання та подальшого продажу зерна), в тому числі управлінський та технічний персонал, орендовані на законних підставах земельні ділянки (земельні паї) та/або земельні ділянки (земельні паї), що належать йому на праві приватної власності , складські приміщення, сільськогосподарська техніка, транспортні засоби, тощо. (п. п. 5.1.2.);

- постачальник здійснює першу поставку зерна власного виробництва покупцю (п.п. 5.1.3.);

- зерно, яке поставляється покупцю за цим договором, не знаходиться і не буде знаходитися (до дати поставки) під забороною відчужування, арештом, не є і не буде (до дати поставки) предметом застави, як забезпечення виконання зобов'язання перед будь-якими фізичними, юридичними особами або державою, а також не обтяжене і не буде обтяжене (до дати поставки) будь-яким іншим способом, передбаченим діючим законодавством. На зазначене зерно відсутні та будуть відсутні (до дати поставки) будь-які права третіх осіб (п.п. 5.1.4.);

- постачальник фактично здійсню\ свою господарську діяльність за місцезнаходженням, зазначеним у його реєстраційних документах (у тому числі, виданих контролюючими органами) (п.п. 5.1.5.);

- постачальник виконав усі необхідні корпоративні дії, отримав усі необхідні узгодження усіх власних органів управління та виконав усі необхідні дії, що вимагаються згідно з законодавством України та постачальника устоановчини документами для укладення виконання належним чином цього договору. Службова особа, яка підписує цей договір від імені постачальника має всі повноваження щодо підписання та належного виконання цього договору (п. п. 5.1.6.);

- постачальник, як платник податків, віднесений контролюючим органом до стану»основний платник» (код «0»), та буде мати зазначений стан до повного виконання договору сторонами (п.п. 5.1.7.);

- суми податку на додану вартість, зазначені постачальником у виданих ним за цим договором податкових накладних будуть відображені у його податкових зобов'язаннях вдекларації з податку на додану вартість у періоді, який відповідачє даті виписки та реєстрації податкової накладної. Постачальник своєчасно зареєструє видану ним за цим договором податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також своєчасно подасть декларацію з податку на додану вартість до контролюючих органів (п.п. 5.1.8.);

- по відношенню до постачальника не було порушено справи про банкрутство, а також не виконувалися будь-які дії, направлені на цого припинення (у тому числі ліквідацію) (п. п. 5.1.9.).

Виходячи з вищевикладено, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що умовами розділу «Гарантії постачальника» договору № К-07042014-1 від 07.04.2014 сторонами не передбачено такої гарантії, як якість товару.

Натомість, відповідно до п. 1. додаткової угоди від 30.04.2015 до договору № К-07042014-1 від 07.04.2014, сторони підтвердили, що 07.04.2014 постачальником згідно наведеного договору була здійснена поставка покупцю зерна в фізичній вазі кількістю 1000 тон з показниками якості, що не відповідають умовав договору, у зв'язку з чим домовилися про відновлення становища, що існувало до виконання сторонами умов договору № К-07042014-1 від 07.04.2014.

Отже, з огляду на викладене, причиною повернення товару за вищенаведеним договором є якість, що не відповідає умовам п. 3.1. договору № К-07042014-1 від 07.04.2014, в якому сторонами було погоджено показники зерна, і ніяким чином не стосується гарантій, що визначені розділом VІ вказаного договору.

Позивачем не подано до суду належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують висловлення ним заперечень стосовно порушення відповідачем гарантій, визначених договором № К-07042014-1 від 07.04.2014, що призвело до негативних наслідків, зокрема відмови від такого товару, які не подано доказів понесення Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" збитків, внаслідок порушенням таких гарантій.

Враховуючи вищенаведене, наявність у справі доказів, зокрема, додаткової угоди від 30.04.2014 до договору № К-07042014-1 від 07.04.2014, які свідчать про те, що причиною повернення товару є саме неналежна якість зерна, що ніяким чином не пов'язана і наданими відповідачем гарантіями за наведеним договором, а також те, що відповідачем повернуто грошові кошти в сумі 2 250 000,00грн., що були перераховані позивачем на виконання вищезгаданого договору за поставлений товар, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" було повернуто поставлений відповідачем товар за видатковою накладною № 204 від 07.04.2014 та актом приймання-передавання зерна № 8 від 07.04.2014, що говорить про відмову позивача від використання товару та відсутність зерна у останнього, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для сплати відповідачем неустойки, передаченої п. 7.4. договору № К-07042014-1 від 07.04.2014, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" визнаються судом апеляційної інстанції незаконним, необгрунтовнаним та таким, що задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст.ст.32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, і викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи, а тому підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову. В свою чергу, доводи викладені в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" свого підтвердження не знайли, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задовленню не підлягає.

Враховуючи вищенаведене, судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційних скарг, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння".

Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського процесуального кдексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2015 у справі № 911/5651/14 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2015 у справі № 911/5651/14 - задовольнити

3. Рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2015 у справі № 911/5651/14- скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" про стягнення 2 250 000, 00 грн. неустойки - відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" (01024, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 7/14, приміщення 182, кімната 63, ідентифікаційний код - 33717679) на корсить Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" (09600, Київська обл., Рокитнянський р-н., смт. Рокитне, вул. Поповича, 41А, ідентифікаційний код - 24886652 судовий збір в сумі 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. за подання апеляційної скарги.

5. Матеріали справи № 911/5651/14 повернути до Господарського суду Київської області.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

І.М. Скрипка