Постанова

від 13.07.2015 по справі 924/47/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"13" липня 2015 р. Справа № 924/47/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№ 58)"

на рішення господарського суду Хмельницької області від 17.03.2015 р.

у справі № 924/47/15 (суддя Смаровоз М.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КВП"Західресурссервіс"

до відповідача Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№ 58)"

про стягнення заборгованості, пені за договором купівлі-продажу №10/07/Г-110 від 10 липня 2010р. внаслідок невиконання грошового зобов'язання

за участю представників сторін:

позивача: Рябуха М.І., Мушинський Т.Б.;

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 17.03.2015 р. у справі №924/47/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КВП"Західресурссервіс" до Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№ 58)" про стягнення 465920 грн. основного боргу задоволено. Стягнуто з державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області №58 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційно-виробниче підприємство "Західресурссервіс" 465920 грн. основного боргу та 9318,4 грн. відшкодування судового збору.

При прийнятті вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 10.07.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційно-виробниче підприємство "Західресурссервіс" та державним підприємством "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№58)" укладено договір купівлі-продажу № 10/07/Г-110. Також, 10.07.2013р. сторонами складено специфікацію № 1 до договору купівлі-продажу № 10/07/Г-110 від 10.07.2013р. Окрім того, укладено додаток до договору № 1 від 06.12.2013р.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.07.2013р. між сторонами складено акт приймання-передачі предмета купівлі-продажу обладнання згідно з договором купівлі-продажу № 10/07/Г-110 від 10.07.2013р., відповідно до якого продавець передав покупцю, а покупець прийняв предмет купівлі-продажу всього - на суму 680000 грн.

З урахуванням наявних в матеріалах справи платіжних доручень, суд встановив, що (покупцем) перераховано на користь ТОВ "КВП "Західресурссервіс" (продавця) лише 214080 грн. за обладнання, отримане згідно з договором купівлі-продажу № 10/07/Г-110 від 10.07.2013р., а, відтак, неоплаченою залишилася заборогованість у розмірі 465920 грн.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України, Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні."

Ураховуючи встановлені обставини у даній справі та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№ 58)" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Хмельницької області від 17.03.2015 р. у справі №924/47/15 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, зокрема, наступне:

- відповідно до вимог п. 5.1. Договору Г-110 продавець зобов'язаний передати покупцеві одночасно з переданням об'єкта усі документи, що стосуються об'єкта та підлягають переданню разом із ним згідно із чинним законодавством України, а саме товарно-транспортна накладна, податкова накладна, технічний паспорт на лінію, Акт приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів встановленого зразка (типова форма ОЗ -1 затверджена наказом Мінстату України від 29.12.1995 року №352);

- згідно п. 4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань. Згідно п. 7 ст. 201 не податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів (послуг), а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок платника податку як попередня оплата (аванс). Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг згідно ст. 187 п. 1 ПКУ вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше (дата зарахування коштів від покупця/замовника на розрахунковий рахунок платника податку або дата відвантаження товарів надання послуг);

- на даний момент пункт Договору не виконаний, як наслідок бухгалтерія Державного підприємства «Підприємства Замкової виправної колонії №58» не має можливості взяти на облік дане обладнання та відобразити придбане в обліку.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Позивач не скористався своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

13 липня 2015 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "КВП" Західресурссервіс", що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Представник також пояснив, що податкові накладні оформлялися окремо на кожну проплату. Директор ТзОВ "КВП"Західресурссервіс" підтримав позицію представника та додатково надав пояснення з приводу того, що товаро-транспортні документи не видавалися у зв'язку із тим, що об'єкт договору №10/07/Г-110 від 10.07.2013р. є нерухомим майном, яке перебувало в оренді у Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№ 58)", а згодом було продане.

З огляду на зазначене, представник позивача та директор підприємства просять суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник скаржника (відповідача) - Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№ 58)" в судове засідання не з'явився.

При цьому, 09.07.2015р. від Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№ 58)" надійшло клопотання №2810 від 08.07.2015р. про відкладення розгляду справи № 924/47/15 на іншу дату у зв'язку із неможливістю забезпечити явку свого представника в судове засідання.

Судова колегія дійшла висновку, що подане відповідачем клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики зхастосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, згідно з частинами 1-5 ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. (абз. 2 п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року).

Підставою для відкладення розгляду справи, апелянт називає перебування свого представника у відрядженні, при цьому не зазначає в чому саме полягає необхідність участі його представника в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду.

У відповідності до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язанні добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи викладене, а також своєчасне повідомлення відповідача про проведення судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 129) , суд апеляційної інстанції вважає, що у останнього була можливість належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси у судовому засіданні.

Окрім того, ухвалою суду апеляційної інстанції від 11.06.2015 р. у справі №924/47/15 не було визнано явку представника відповідача в судове засідання обов'язковою.

Таким чином, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що у відповідності зі ст. 75 ГПК України апеляційна скарга підлягає розгляду за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 10.07.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційно-виробниче підприємство "Західресурссервіс" (продавцем) та Державним підприємством "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№58)" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу №10/07/Г-110 (далі по тексту - Договір, а.с. 14-17).

За умовами п. 1.1. Договору, продавець передає у власність покупцеві технологічне обладнання у складі: лінія по переробці відходів деревообробки та виготовлення паливних гранул (комплекс гранулювання ОГМ - 1,5 А з сушильним обладнанням АВМ 0,65 продуктивністю 1 тонна в годину), в кількості 1 комплект, а покупець приймає зазначений об'єкт у власність та оплачує продавцеві договірну ціну за нього на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору об'єкт знаходиться за адресою: м. Ізяслав, вул. Гагаріна, 2, на території ДП "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№58)", цех № 3.

У п. 2.1. Договору визначено, що за домовленістю сторін продаж об'єкта здійснюється за ціною 680000 грн.

У п. 2.2. Договору сторони погодили, що після передачі об'єкта згідно з предметом договору, покупець зобов'язується оплатити його вартість, а саме 680000 грн., на протязі 15 місяців згідно з графіком (остаточний строк оплати - 30.09.2014р.).

Згідно з п. 2.3. договору розрахунки за цим договором здійснюються безготівковим шляхом, через установу банку продавця та покупця або іншим способом, передбаченим чинним законодавством України та погодженим сторонами договору.

Пунктом 3.2. Договору визначено, що передача об'єкта продавцем і прийняття об'єкта покупцем посвідчується актом прийому-передачі, який оформляється відповідно до чинного законодавства України та згідно з вимогами, що звичайно ставляться.

У покупця виникає повне право власності на об'єкт з моменту здійснення повної оплати за цим Договором (п. 3.3. Договору).

Згідно з п. 9.4. Договору цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженим представниками сторін та діє до 30.09.2014р., а в частині виконання сторонами зобов'язань - до їх повного виконання.

В матеріалах справи наявна Специфікація № 1 до договору купівлі-продажу №10/07/Г-110 від 10.07.2013р., яку укладено сторонами 10.07.2013р. про те, що відповідно до предмету договору купівлі-продажу № 10/07/Г-110 від 10.07.2013р. лінія (обладнання) для переробки відходів деревообробного виробництва та виготовлення паливних гранул складається з: комплексу підготовки сировини вартістю 40000 грн.; сушильного комплексу вартістю 250000 грн.; комплексу гранулювання вартістю 320000 грн.; електрообладнання вартістю 60000 грн.; додаткового обладнання вартістю 10000 грн. Всього - на суму 680000 грн. (а.с. 18).

Дана Специфікація засвідчена підписами та скріплена відбитками печаток сторін.

У Додатку № 1 від 06.12.2013р. до договору № 10/07/Г-110 від 10.07.2013р., сторони домовились, що продавець продає, а покупець купує товар, а саме, „Матриця до гранулятора ОГМ-1,5 виробництва „ПКФА", країна виробник Німеччина, за погодженою ціною, що складає 24000 грн. за одну одиницю. Продавець продає, а покупець купує товар, а саме „Ролик-Обичайка Д-190 до ОГМ-1,5" за погодженою ціною, що складає 4200 грн. за комплект (2 шт.) (а.с. 23).

В матеріалах справи міститься Акт приймання-передачі предмета купівлі-продажу обладнання згідно з договором купівлі-продажу № 10/07/Г-110 від 10.07.2013р., відповідно до якого продавець передав покупцю, а покупець прийняв предмет купівлі-продажу, а саме: лінію (обладнання) для переробки відходів деревообробного виробництва та виготовлення паливних гранул, що складається з: комплексу підготовки сировини вартістю 40000 грн.; сушильного комплексу вартістю 250000 грн.; комплексу гранулювання вартістю 320000 грн.; електрообладнання вартістю 60000 грн.; додаткового обладнання вартістю 10000 грн. (всього - на суму 680000 грн.) (а.с. 24).

У зазначеному Акті приймання-передачі предмета купівлі-продажу обладнання згідно з договором зафіксовано відсутність будь-яких претензій у покупця щодо предмету купівлі-продажу та констатовано, що з моменту підписання цього акту зобов'язання продавця з передачі предмету купівлі-продажу вважаються виконаними. Цей акт скріплений підписами керівників обох сторін та їх печатками.

Наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, платіжними дорученнями № 879 від 12.07.2013р., № 912 від 24.07.2013р., № 939 від 14.08.2013р., № 995 від 04.09.2013р., №996 від 04.09.2013р., № 1190 від 18.12.2013р., № 1254 від 10.01.2014р., № 1257 від 14.01.2014р., № 1324 від 31.01.2014р., стверджується той факт, що ДП "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№58)" на виконання умов Договору перерахувало на користь ТОВ "КВП "Західресурссервіс" 214080 грн. за обладнання, отримане згідно з договором купівлі-продажу № 10/07/Г-110 від 10.07.2013р. (а.с. 63-71).

Таким чином, несплаченим залишився товар на суму 465 920 грн.

Оскільки відповідачем в добровільному порядку заборгованість не сплачена позивач звернуся із позовом до суду, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, про стягнення 465 920 грн. суми основного боргу.

На момент вирішення спору в судах першої та апеляційної інстанцій, відповідачем не було надано жодних належних доказів на підтвердження факту погашення суми основного боргу в розмірі 465 920 грн.

Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення чинного законодавства.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України. господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Як убачається із встановлених обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору купівлі - продажу №10/07/Г-110 від 10.07.2013 р.

За приписами ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Нормами ст.627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, позивач виконав взяті на себе за Договором зобов'язання в повному обсязі, що стверджується такими первинними документами як Договором купівлі - продажу №10/07/Г-110 від 10.07.2013 р. та Актом приймання-передачі предмета купівлі-продажу обладнання згідно з договором купівлі-продажу № 10/07/Г-110 від 10.07.2013р.

Натомість, усупереч наведеним вище положенням діючого Закону та умовам Договору, відповідач виконав договірні зобов'язання частково шляхом проведення оплати товару на суму 214 080 грн., у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість на суму 465 920 грн. Наведене стверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

З урахуванням погоджених сторонами у Договорі вимог щодо виконання зобов'язань, зокрема, у п.п. 2.2., 3.2 Договору, колегія суддів констатує, що позивач передав у встановленому порядку товар, що оформлено наявним у матеріалах справи Актом приймання - передачі продукції. При цьому покупцем прийнято продукцію без будь-яких застережень та зауважень щодо його комплектності, кількості та якості. Даний факт підтверджується підписом, виконаним відповідачем у відведеній для цього графі в Акті приймання - передачі предмета купівлі - продажу обладнання згідно Договору.

Крім того, суд апеляційної інстанції констатує, що даний Договір недійсним в судовому порядку не визнавався, що, в свою чергу, не спростовує виникнення у відповідача обов'язку в частині проведення повної оплати отриманої продукції.

Відтак, дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд констатує, що між позивачем та відповідачем укладений Договір, який породжує відповідні правові наслідки для сторін. Відтак, невиконання відповідачем повною мірою свого обов'язку за договором обумовлює виникнення у позивача права вимоги щодо стягнення неоплаченої суми вартості товару.

Окрім того, колегією суддів встановлено, що позивачем до матеріалів справи долучено копії податкових накладних № 2 від 12.07.2013р., №8 від 24.07.2013р., № 7 від 14.08.2013р., № 2 від 04.09.2013р., № 3 від 04.09.2013р., № 1 від 06.12.2013р., № 3 від 10.12.2013р., № 12 від 19.12.2013р., № 1 від 10.01.2014р., № 2 від 14.01.2014р., №8 від 31.01.2014р., з яких вбачається дата виникнення податкового зобов'язання у позивача відносно поставленої одиниці товару у визначеній кількості та у визначеній сумі (а.с. 52-62).

Згідно з п. 180.1. ст. 180 Податкового кодексу України будь-яка особа, яка провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Аналіз наведених вище документів свідчить про те, що у наведені періоди позивач відправив відповідачу продукції на виконання Договору купівлі-продажу № 10/07/Г-110 від 10.07.2013р.

За приписами п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України, останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010, № 2755-VI, визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до ст. 201.1. платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, згідно п. 201.7. Податкового кодексу, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів зважає на те, що відображення факту проведення господарської операції у податкових звітностях позивача додатково підтверджує наявність у відповідача обов'язку по проведенню оплати за отриманий товар.

За наведених обставин, колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника стосовно відсутності в останнього зобов'язань по оплаті отриманого товару.

Колегія суддів констатує, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази (банківські виписки, чеки, платіжні доручення) на підтвердження факту сплати відповідачем в повному обсязі вартості товару як того вимагає п. 2.3. Договору.

За наведених обставин, ураховуючи факт передачі та факт прийняття відповідачем технологічного обладнання на підставі укладеного Договору, існування боргу відповідача перед позивачем на суму 465 920 грн., судова колегія суду апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову є цілком правомірним та таким, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, у відповідності до вимог ст. 43 ГПК України.

В силу дії норм ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Усупереч наведеному, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Не заслуговують на увагу твердження скаржника в тій частині, що позивачем не виконано повною мірою вимоги п. 1.5. Договору, з огляду на що у відповідача не має можливості прийняти такий товар та відобразити факт його прийняття в документах бухгалтерської звітності. При цьому, як стверджується матеріалами справи, відповідач відповідно до Акта приймання - передачі від 10.07.2013р. прийняв предмет договору купівлі - продажу, як того вимагає п. 3.2. Договору, без будь-яких претензій до предмета купівлі-продажу. Відтак, як визначено п. 4 вказаного Акта, з моменту підписання цього Акта зобов'язання продавця з передачі предмета купівлі - продажу вважаються виконаними.

З огляду на наведені вище висновки, здійснені за результатами апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів відзначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відтак, рішення господарського суду Хмельницької області від 17.03.2015 р. у справі №924/47/15 прийняте за повного з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування в порядку статті 104 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 17.03.2015 р. у справі №924/47/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№ 58)" - без задоволення.

2. Справу №924/47/15 повернути в господарський суд Хмельницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.