Постанова

від 25.03.2009 по справі 7/202-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 25 березня 2009 р.                                                                                   

№ 7/202-Б 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М., -головуючого

(доповідач у справі),

Заріцької А.О.,

Продаєвич Л.В.,

розглянувши  касаційну скаргу

арбітражного керуючого Горобчука

Олега Степановича, м. Житомир

на постанову

від 02.10.2008 р. Житомирського

апеляційного господарського суду

у справі

№ 7/202-Б

господарського суду Житомирської області

за заявою

1.          приватного підприємства

"Баядера", м. Горлівка Донецької області 2.          приватного підприємства

"Еллада-Трейд", м. Вінниця 3.          приватного підприємства

"Еллада-Дрінк", м. Севастополь Автономної Республіки Крим

до

спільного

українсько-американського підприємства 

"Південно-Західна промислова компанія", м. Житомир

про

визнання банкрутом

розпорядник майна

арбітражний керуючий Горобчук

О.С.

в судовому

засіданні взяли участь представники:

приватного підприємства

"Баядера"

Вишневський А.Ю., довір.,

розпорядник майна

арбітражний керуючий Горобчук

О.С.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду

Житомирської області від 26.10.2006 року порушено провадження у справі №

7/202-Б про банкрутство спільного українсько-американського підприємства

"Південно-Західна промислова компанія" (далі -Боржник, Компанія) за

заявою приватного підприємства "Баядера", приватного підприємства "Еллада-Трейд"

та приватного підприємства "Еллада-Дрінк" в порядку Закону України

"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду

Житомирської області від 23.05.2008 року (суддя -Ю.В. Кудряшова) визнані

грошові вимоги підприємства "Житомирський центр автоматизації

технологічних процесів" до Боржника в сумі 

21 538 грн. 40 коп.  При цьому,

відмовлено в задоволенні  грошових

вимог  вказаного підприємства в сумі  113 693 грн. 33 коп., а розпорядника майна

зобов'язано  включити визнані грошові

вимоги  в реєстр вимог кредиторів.

Не погодившись з прийнятою ухвалою

суду першої інстанції, підприємство "Житомирський центр автоматизації

технологічних процесів" (далі -Підприємство) звернулося до Житомирського апеляційного

господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу

господарського суду Житомирської області від 23.05.2008 року в частині відмови

в задоволенні  грошових вимог в сумі  113 693 грн. 33 коп., прийняти нове рішення,

згідно якого задовольнити грошову вимогу у сумі 113 693 грн. 33 коп. та

зобов'язати розпорядника майна  включити

грошові вимоги на вказану суму  до

реєстру вимог кредиторів.

Постановою Житомирського

апеляційного господарського суду від 02.10.2008 року (головуючий суддя -І.О.

Вечірко, судді:  Л.О. Зарудяна, А.А.

Ляхевич) апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу господарського суду

Житомирської області від 23.05.2008 року змінено в частині суми визнаних

грошових вимог: визнані вимоги Підприємства до Компанії в сумі  118 540 грн. 76 коп., а інші кредиторські

вимоги Підприємства  відхилені; в решті

ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою

постановою судом апеляційної інстанції, арбітражний керуючий Горобчук Олег

Степанович звернувся до Вищого господарського суду України з  касаційною скаргою, в якій просить

скасувати  постанову Житомирського

апеляційного господарського суду від 02.10.2008 року та прийняти нове рішення,

яким  залишити в силі ухвалу

господарського суду Житомирської області від 23.05.2008 року.

Касаційна скарга мотивована

порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.

14 Закону про банкрутство, ст.ст. 2, 4 Декрету Кабінету Міністрів України

"Про державне мито", а також норм процесуального права. 

Заслухавши пояснення учасників

судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні

матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та

процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню,  виходячи з

наступного.

Заперечуючи  правомірність 

оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, заявник касаційної

скарги не погоджується із збільшенням розміру визнаних кредиторських вимог

Підприємства, та вважає незаконними договори цесії, укладені між підприємцем

ОСОБА_1. та Підприємством, на підставі яких у Підприємства виникли вимоги до

Боржника, заперечуючи по суті також дійсність первинного зобов'язання Боржника

перед підприємцем ОСОБА_1.

Між тим, заявником касаційної

скарги не були враховані встановлені судом апеляційної інстанції обставини та

порядок застосування норм ст. 14 Закону про банкрутство.

Так, судом апеляційної інстанції

було встановлено, що укладеними 23.02.2005 року та 07.04.2005 року між підприємцем

ОСОБА_1. та Компанією договорами підряду, специфікаціями до цих договорів та

підписаними сторонами актами виконаних робот підтверджується виконання

підприємцем ОСОБА_1. своїх зобов'язань за вказаними договорами, тоді як доказів

оплати Боржником виконаних робот надано не було. Також, суд апеляційної

інстанції встановив, що право вимоги за визначеними договорами підряду було

уступлено підприємцем ОСОБА_1. Підприємству згідно укладених між останніми

договорів цесії, тоді як доказів проведення Компанією розрахунків із

Підприємством також надано не було, а факт звернення Підприємства із вимогами

до Компанії щодо сплати суми боргу підтверджується матеріалами справи. Крім

цього, суд апеляційної інстанції встановив, що доказів виконання іншим

підприємцем замовлених Компанією підрядних робіт  надано не було.       

Частиною 1 ст. 14 Закону про

банкрутство передбачено, що 

конкурсні  кредитори за  вимогами, 

які  виникли  до  дня

порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня

опублікування  в офіційному  друкованому органі оголошення про порушення

провадження у справі про  банкрутство

зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до

боржника, а також документи, що їх підтверджують.

При цьому, слід зазначити, що

вказані положення закону не встановлюють обмежений або винятковий перелік

доказів, що можуть бути надані на підтвердження вимог конкурсного кредитора до

боржника, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується із висновком  суду попередньої інстанції про те, що вимоги

Підприємства до Компанії в частині, що виникли на підставі укладених з

підприємцем ОСОБА_1. договорів цесії, не підлягають обов'язковому попередньому

дослідженню в порядку позовного провадження та не мають обов'язково

підтверджуватись, окрім вже наявних документів, ще і  відповідним судовим рішенням.   

В іншій частині задоволених, згідно

оскаржуваної постанови, кредиторських вимог Підприємства до Компанії, колегія

суддів також підтримує правомірний висновок 

суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладені обставини та

норми Закону про  банкрутство, суд

касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного

та обґрунтованого висновку, змінивши суму визнаних кредиторських вимог Підприємства

до Боржника з урахуванням вимог, що виникли на підставі договорів цесії,

укладених з підприємцем   ОСОБА_1. 

Щодо посилання заявника касаційної

скарги на порушення судом апеляційної інстанції вимог ГПК України  у зв'язку із заявленим арбітражним керуючим

клопотанням про відкладення розгляду справи в суді апеляційної інстанції та

неповідомленням про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів

звертає увагу на наступне. Згідно оскаржуваної постанови  згадане клопотання  арбітражного керуючого Горобчука О.С. було

розглянуто та вирішено по суті, а про судове засідання 30.09.2008 року, коли

оголошувалась перерва до 02.10.2008 року, як свідчать матеріали справи, сторони

у справі та інші учасники судового процесу були повідомлені належним чином.

За таких обставин, доводи касаційної

скарги арбітражного керуючого Горобчука Олега Степановича не спростовують

висновків суду апеляційної інстанції, тому оскаржувана постанова суду

апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає

нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та

керуючись нормами  ст.ст. 1115,

1117, 1119 -11111 Господарського

процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу арбітражного

керуючого Горобчука Олега Степановича залишити без задоволення.

2.          Постанову Житомирського апеляційного

господарського суду від 02.10.2008 р. у справі № 7/202-Б залишити без

змін.

Головуючий                                                                   

В.М. Коваленко

         Судді                                                                                

А.О. Заріцька                                                                          

                               Л.В. Продаєвич