Ухвала

від 08.07.2015 по справі 810/6909/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 року м. Київ К/800/38558/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача) , Загороднього А.Ф.,Зайцева М.П., секретар судового засідання Корецький І.О., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постановуКиївського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду 26 червня 2014 року у справі№810/6909/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укравто-Трейд» доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Укравто-Трейд» (далі - ТОВ «Укравто-Трейд», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 21 листопада 2013 року №0002152300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 26 червня 2014 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 21 листопада 2013 року №0002152300.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги та з урахуванням посилань відповідача у касаційній скарзі на незаконність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Укравто-Трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ПрАТ «СК Прогрес-Фонд» за період з 1 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 05 листопада 2013 року №267/10-13-22-01-121/36449231, згідно з яким позивачем порушено підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 138.1, підпункт 138.5.1 пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток підприємств у розмірі 67406,00 грн., а саме: за 3 квартал 2011 року в сумі 37506,00 грн.; за 4 квартал 2011 року в сумі 29900,00 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що позивач неправомірно відніс до складу витрат витрати, понесені у зв'язку з придбанням страхових послуг у ПрАТ «СК Прогрес-Фонд», оскільки останній має ознаки фіктивності та здійснює діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, створений без мети зайняття господарською діяльністю, з метою прикриття незаконної діяльності, тому операції з даним підприємством не спричиняють реального настання правових наслідків, а правочини - нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2013 року №0002152300, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 67406,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій позивача із спірним контрагентом підтверджується первинними документами, у зв'язку з чим відсутні законні підстави для визначення йому податкового зобов'язання.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ПрАТ «СК Прогрес-Фонд» при виконанні генерального договору добровільного страхування фінансових ризиків № 0701/20-317 від 1 липня 2011 року, генерального договору добровільного страхування майна №0701/19-320 від 1 липня 2011 року та додаткових угод до них, за умовами яких страховик (ПрАТ «СК Прогрес-Фонд») зобов'язується відшкодувати страхувальнику (ТОВ «Укравто-Трейд») заподіяні збитки, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: актами виконаних робіт, банківськими виписками, податковими деклараціями, звітами та податковими накладними. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

За вимогами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість страхових послуг з ПДВ.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність та сумнівність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на акті перевірки безпосередньо контрагента позивача та актів перевірок контрагентів ПрАТ «СК Прогрес-Фонд» по ланцюгу до останнього «вигодонабувача», а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на формування складу витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до складу витрат, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод страхових послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання послуг в господарській діяльності, суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій зі спірним контрагентом.

Окрім того, суди, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентом, дійшли вірних юридичних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 26 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев