Рішення

від 07.07.2015 по справі 910/27671/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2015Справа №910/27671/14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал";

до Житлово-будівельного кооперативу "Хімік-17";

про стягнення 159 200,33 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Представники:

Від позивача: Шевченко О. М., представник, довіреність № 692 від 30.06.2015 р.;

Від відповідача: Сенчило В. В., представник, довіреність № 09/05 від 20.03.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до суду з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Хімік - 17" 120 086,77 грн. заборгованості з оплати послуг за договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06872/4-03 від 01.09.2006 р., 20 672,42 грн. інфляційної складової боргу, 7 385,59 грн. 3 % річних з простроченої суми, 5 051,21 грн. пені, 6 004,34 грн. штрафу.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2014 р. № 910/27671/14, розгляд справи призначено на 13.01.2015 р.

У судовому засіданні 13.01.2015 р. було оголошено перерву до 15.01.2015 р. відповідно до приписів ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 15.01.2015 р. суд ухвалив призначити у справі судову економічну експертизу, проведення якої було доручено Чернігівській філії Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2015 р. провадження у справі № 910/27671/14 зупинено до закінчення проведення судової економічної експертизи, проведення якої доручено Чернігівській філії Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

До Господарського суду міста Києва від Чернігівської філії Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов супровідний лист № 425/15-24 від 24.03.2015 р. про повернення матеріалів справи № 910/27671/14 у зв'язку з не оплатою вартості експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2015 року провадження у справі № 910/ 27671/15 поновлено, слухання справи призначено на 21.04.2015 року.

У судовому засіданні 21.04.2015 року було оголошено перерву до 21.05.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2015 року слухання справи № 910/27671/14 відкладено до 04.06.2015 року.

У судових засіданнях 04.06.2015 р. та 11.06.2015 р. оголошувались перерви відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України.

У судовому засіданні 07.07.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні та у своєму письмовому відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити посилаючись на відсутність заборгованості перед позивачем за постачання питної холодної води та водовідведення стічних вод у міську каналізаційну мережу за період з 01.05.2013 р. по 30.06.2014 р., а також на відсутність у нього зобов'язань здійснювати оплату вартості води, яка використовується для підігріву, оскільки укладеним між сторонами договором не регулюються постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд-

ВСТАНОВИВ:

Між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - постачальник, позивач) та Житлово-будівельним кооперативом "Хімік-17" (далі - абонент, відповідач) 01.09.2006 р. було укладено договір № 06872/4-03 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, сторони погодили, що даний договір укладається у відповідності із Законом України "Про питну воду та питне водопостачання".

За цим договором постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у міську каналізаційну мережу, а абонент зобов'язувався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах даного договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановленні Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 р. за № 165/374, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 р. за № 403/6691, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 р., втратили чинність 18.10.2008 р., у зв'язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України № 190 від 27.06.2008 р. (надалі - Правила № 190).

Пунктами 3.1, 3.7 Правил № 190 було передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Так, пунктом 2.1.1 договору сторони передбачили, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показанням водолічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями водолічильника. В разі технічної неможливості встановлення водолічильника, кількість поставленої води може визначатися за узгодженням з постачальником розрахунком.

Згідно до пункту 2.1.2 договору, зняття показань з водолічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об'ємом водоспоживання (до 30 м.куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватись постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно платіжні документи, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання водолічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг.

Відповідно до пункту 2.1.6 договору, облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа місяця абров інші строки, на вимогу постачальника, проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами Акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведення абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.

Відповідно до п. 2.2.1 договору, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення, вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством тане підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у платіжних документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.

Пунктами 2.2.2 та 2.2.4 договору встановлено, що у платіжних документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів; оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником платіжного документу до банківської установи абонента; за згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України; в разі утворення боргу, оплата, що надходить від абонента, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу; у разі неотримання від постачальника поточного щомісячного платіжного документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Згідно з пунктом 2.2.5 договору сторони визначили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником платіжного документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та в цей же термін направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити платіжний документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Позивач зазначає, що у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, у останнього виникла заборгованість за послуги з постачання води та приймання стічних вод за період з 01.09.2011 р. по 30.06.2014 р. у розмірі 120 086,77 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг, зокрема, послуг з водопостачання та водовідведення.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно з приписами статей 16, 19 названого Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп № 65 від 01.07.1994 р. (які були чинними на момент укладення Договору) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначені взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно- каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України (надалі - Правила № 65).

Згідно з пунктами 1.3, 12.2 Правил № 65 абонентами, які користуються послугами водоканалу можуть бути підприємства, на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах. Для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти подають до водоканалу заяву та розрахунок-заявку на потрібну кількість води для кожного вводу, акт меж обслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості.

Пунктом 4.1 Правил № 65 передбачалося, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.

Разом з тим, з 18.10.2008 р. діють Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 р. (надалі - Правила № 190), які відповідно до ст. 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" є частиною законодавства у сфері питного водопостачання. Отже, Правила № 190 повинні застосовуватися сторонами.

У пункті 1.2 Правил № 190 надані визначення, зокрема, наступних термінів: виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - виробник); вузол обліку - комплект засобів вимірювальної техніки, занесених до Державного реєстру вимірювальної техніки, що призначені для вимірювання і реєстрації результатів вимірювання та обладнання для влаштування вузла відповідно до вимог нормативних документів; замовник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення - споживач або суб'єкт господарювання, який має намір здійснити будівництво (реконструкцію) об'єкта архітектури з наступним його приєднанням до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення; межа балансової належності - лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами.

Пунктами 3.1, 5.2 Правил № 190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Згідно з п. 3.7 Правил № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та підпункту 5 пункту 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що у відповідача існує борг за договором за надані послуги за період з 01.09.2011 р. по 30.06.2014 р. у розмірі 120 086,77 грн.

При цьому, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що до заборгованості позивачем включена також заборгованість за воду, яка іде на підігрів.

З приводу цього господарський суд міста Києва зазначає наступне.

Згідно з вимогами п. п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 р., договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Таким чином, з урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190 визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не має в повному господарському віданні, оперативному управлінні, користуванні, концесії бойлери, теплові пункти, котельні, й протилежного позивачем не доведено.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води.

Відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Отже, наведене свідчить, що не існує такого виду комунальних послуг, як "питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води".

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Суд також враховує, що договір на послуги водопостачання та водовідведення № 06872/4-03 від 01.09.2006 р. не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, при цьому й інші договори, які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, суду надані не були.

Таким чином, позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Згідно зі статтею 1 закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно з ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Отже, приймаючи до уваги наведене, господарський суд приходить до висновку, що позивачем безпідставно включено до розрахунку основного боргу суму заборгованості за надані послуги з постачання холодної води для її підігріву стосовно теплових пунктів (бойлерів), які не перебувають на балансі відповідача, у зв'язку з чим суд визнає недоведеним факт наявності у відповідача боргу, що обліковується за кодом 3-50403 в розмірі 107 632,1 грн.

У свою чергу, що стосується заборгованості відповідача, яка обліковується за кодом 3-403 на суму 12 454,66 грн., щодо надання послуг з холодного водопостачання та водовідведення, то суд вважає позовні вимоги в цій частині доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Так, матеріалами справи належним чином підтверджується надання позивачем послуг з постачання питної холодної води та водовідведення стічних вод у міську каналізаційну мережу за період з 01.05.2013 р. по 30.06.2014 р. за кодом абонента № 3-403 вартістю 129 864,48 грн., з яких відповідачем сплачено 117 409,82 грн., внаслідок чого заборгованість останнього за спірний період становить 12 454,66 грн.

Відповідач у своєму письмовому відзиві на позовну заяву погоджується з розрахованою сумою вартості наданих позивачем послуг за період з 01.05.2013 р. по 30.06.2014 р. у кількості 40 826 кубічних метри за кодом абонента № 3-403 вартістю 129 864,48 грн., а також розміром своєї оплати (117 409,82 грн.), проте вказує, що позивач не врахував сплачені у липні 2014 року 8 443,40 грн. та 518,36 грн. отриманих відповідачем компенсацій у вигляді пільг і субсидій.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження оплати ним у липні 2014 року 8 443,40 грн. вартості послуг з постачання питної холодної води та водовідведення за період з 01.05.2013 р. по 30.06.2014 р., а також доказів з яких вбачалось отримання ним компенсацій у вигляді пільг і субсидій за спірний період в розмірі 518,36 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем з надання послуг з постачання питної холодної води та водовідведення стічних вод у міську каналізаційну мережу за період з 01.05.2013 р. по 30.06.2014 р. за кодом абонента № 3-403 в розмірі 12 454,66 грн., належних доказів погашення якої, станом на день розгляду справи, відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат та штрафу суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 216 ГК України за правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 4.2. договору сторони встановили, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.6. договору сторони встановили, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф в розмірі 5 % від суми, яку відмовився сплатити.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач нарахував відповідачу 20 672,42 грн. інфляційної складової боргу, 7 385,59 грн. 3 % річних з простроченої суми, 5 051,21 грн. пені та 6 004,34 грн. штрафу, розрахунок яких є невірним, оскільки відповідні розрахунки здійснені в тому числі на суми боргу щодо оплати послуг з постачання питної води, що йде на підігрів, відносно яких у відповідача не існувало обов'язку з їх оплати, що було встановлено вище.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з перерахунком, здійсненим судом з урахуванням вищевказаного за обраний позивачем період, пеня за договором має становити 2 882, 92 грн., інфляційні втрати 4 776,21 грн., 3 % річних в сумі 929, 83 грн. та штраф у розмірі 622,73 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено наявність боргу у відповідача перед позивачем за послуги щодо водопостачання питної води та водовідведення, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Хімік-17" (02232, м. Київ, вулиця Закревського, будинок 87, код ЄДРПОУ 22870948) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, Печерський район, вулиця Лейпцизька, будинок 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) 12 454 (дванадцять тисяч чотириста п'ятдесят чотири) грн. 66 коп. основного боргу, 4 776 (чотири тисячі сімсот сімдесят шість) грн. 21 коп. інфляційних втрат, 929 (дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 83 коп. 3 % річних, 2 882 (дві тисячі вісімсот вісімдесят дві) грн. 92 коп. пені, 622 (шістсот двадцять дві) грн. 73 коп. штрафу та 433 (чотириста тридцять три) грн. 33 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.В. Мандриченко Дата складання рішення 13.07.2015 р.