Рішення

від 06.07.2015 по справі 910/10196/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2015Справа №910/10196/15

за позовом Приватного підприємства "НАФТАГРУП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія"

про стягнення грошових коштів у розмірі 6 463,66 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача : Скачко А.А. (дов.№б/н від 23.09.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "НАФТАГРУП" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" про стягнення грошових коштів у розмірі 6 463,66 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2015 порушено провадження у справі № 910/10196/15 та призначено справу до розгляду на 28.05.2015 року.

За наслідками розгляду справи у судовому засіданні 28.05.2015 суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 11.06.2015 року.

11.06.2015 судом винесено ухвалу про відкладення розгляду справи на 18.06.2015, враховуючи нез'явлення представників сторін до судового засідання.

За наслідками розгляду справи у судовому засіданні 18.06.2015 у задоволення клопотання відповідача, суд продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 02.07.2015 року.

02.07.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи по справі та від відповідача надійшов відзив на позов.

Ухвалою суду від 02.07.2015 розгляд справи відкладено на 06.07.2015 року.

03.07.2015 від відповідача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про застосування строку позовної давності та зменшення розміру штрафних санкцій.

У судове засідання 06.07.2015 позивач уповноваженого представника не направив, проте про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив задовольнити клопотання від 03.07.2015 року.

Приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Енергія» (Замовник) та Приватним підприємством «Нафтагруп» (перевізник) укладено Договір №60/2 на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні (в подальшому Договір).

Згідно з п.п.1.1. Договору Виконавець зобов'язується доставити автоцистернами довірені йому замовником світлі нафтопродукти (вантаж) до пункту призначення та видати його особі, яка має право на їх одержання, у кількості та у термін, відповідно до даного договору та зазначених погодженими перевізником та замовником, що є невід'ємною частиною цього договору, а замовник зобов'язується оплатити надані перевізником послуги на підставі укладених до заявок актів приймання-передачі виконаних робіт.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що перевезення вантажів виконуються перевізником лише на підставі заявок, що подає замовник за формою відповідно до додатка №1 при умові підписання цієї заявки перевізником.

Договірна ціна кожної окремо наданої транспортної послуги визначається відповідною заявкою, яка є водночас рахунком-фактурою (п. 4.1. договору).

Так, пунктом 4.3 договору встановлено, що розрахунки між перевізником та замовником здійснюються у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок перевізника у термін 3-х днів після виконання перевізником умов цього договору, що підтверджується відмітками на транспортних документах, що засвідчують доставку вантажу адресату на підставі відповідно укладених актів приймання-передачі виконаних робіт.

Згідно із п. 5.5 договору встановлено, що сторони прийшли згоди, що при несвоєчасній оплаті за транспортні послуги не зарахована грошова сума є сума, якою користується замовник та належить перевізнику і за час користування перевізник має право нарахувати, а замовник в такому випадку зобов'язується сплатити відсотки за час користування коштами постачальника у розмірі 30% річних, крім того, замовник, на вимогу перевізника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2013 року у справі № 910/21042/13 за позовом ПП «Нафтагруп» до ТОВ «Торговий дім «Енергія» на виконання умов договору у період з 15.07.2013 року по 27.08.2013 ПП "Нафтагруп" надано ТОВ "Торговий дім "Енергія" послуги із перевезення вантажів на суму 36 531, 00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі - приймання робіт.

Натомість, відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2013 року у справі № 910/21042/13, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 року та постановою Вищого господарського суду від 01.07.2014, стягнуто з ТОВ «Торговий дім «Енергія» на користь ПП «Нафтагруп» заборгованість у розмірі 36 531, 00 грн., пеню у сумі 429, 36 грн., 3% річних у сумі 98, 85 грн., штраф у сумі 5 000, 00 грн. та відсотки за користування чужими коштами у розмірі 990, 81 грн.

Надалі, ПП «Нафтагруп» звернулось із позовом до суду про стягнення із ТОВ «Торговий дім «Енергія» за період з 14.05.2014 по 15.08.2013 пені у розмірі 1 941, 98 грн., відсотків за користування коштами у сумі 6 815, 63 грн., 3% річних та збитки від інфляції у сумі 5 478, 31 грн., у зв'язку із не своєчасним розрахунком ТОВ «Торговий дім «Енергія» за надані позивачем послуги, заборгованість за які встановлено вищенаведеним рішенням суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 у справі №910/17418/14 частково скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 у справі №910/17418/14 та постановлено стягнути з ТОВ «Торговий дім «Енергія» на користь ПП «Нафтагруп» інфляційні втрати у розмірі 4798,33 грн. та 30% річних у розмірі 6815,63 грн. Також, даною постановою встановлено, що основний борг у розмірі 36 531, 00 грн. погашено ТОВ «Торговий дім «Енергія» 10.12.2014 року.

Згідно із ч. 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Оскільки, за період з 16.08.2014 по 09.12.2014 відповідач фактично користувався грошовими коштами, які мав сплатити позивачу за рішенням суду, позивач звернувся із даним позовом до суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2980,78 грн. та 30% річних у розмірі 3482,88 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Укладений між сторонами договір №60/2 від 01.06.2013 за своє правовою природою є договором про надання послуг.

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2013 у справі № 910/21042/13 за позовом ПП «Нафтагруп» до ТОВ «Торговий дім «Енергія» стягнуто з останнього за період з 15.07.2013 року по 27.08.2013 за Договором №60/2 від 01.06.2013 року 36 531, 00 грн. за надані ПП «Нафтагруп» послуги із перевезення вантажів, пеню у сумі 429, 36 грн., 3% річних у сумі 98, 85 грн., штраф у сумі 5 000, 00 грн. та відсотки за користування чужими коштами у розмірі 990, 81 грн. Вказане рішення залишено судами вищих інстанцій без змін.

Надалі, з ТОВ «Торговий дім «Енергія» на користь ПП «Нафтагруп» за період з 02.01.2014 по 15.08.2014 стягнуто за рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/17418/14 інфляційні втрати у розмірі 4798,33 грн. та 30% річних у розмірі 6815,63 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 у справі №910/17418/14, якою частково скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014, встановлено, що основний борг ТОВ «Торговий дім «Енергія» у розмірі 36 531, 00 грн. за надані за Договором №60/2 від 01.06.2013 послуги погашено 10.12.2014 року.

Згідно банківської виписки з розрахункового рахунку позивача від 10.03.2015, ВДВС Подільського РУЮ у м.Києві сформовано 30.01.2015 платіж на суму 44635,94 грн. від ТОВ «Торговий дім «Енергія», який надійшов на рахунок позивача 13.02.2015 року.

Відповідно до пункту 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, немає значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, встановлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Таким чином, звертаючись із даним позовом до суду позивач просить стягнути з відповідача за період з 16.08.2014 по 09.12.2014 (до моменту погашення основної суми боргу)інфляційні втрати у розмірі 2980,78 грн. та 30% річних у розмірі 3482,88 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. (ст.536 ЦК України).

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Згідно із п. 5.5 договору встановлено, що сторони прийшли згоди, що при несвоєчасній оплаті за транспортні послуги не зарахована грошова сума є сума, якою користується замовник та належить перевізнику і за час користування перевізник має право нарахувати, а замовник в такому випадку зобов'язується сплатити відсотки за час користування коштами постачальника у розмірі 30% річних, крім того, замовник, на вимогу перевізника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Враховуючи вищевикладені положення, суд зазначає, що сторони у пункті 5.5 Договору збільшили встановлений ст. 625 ЦК України розмір процентів річних до 30%.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних за період з 16.08.2014 по 09.12.2014, суд вважає його обгрунтованим у розмірі 3482,88 грн.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат за період з 16.08.2014 по 01.11.2014 підлягає задоволенню частково, а саме у сумі розміром 2692,93 грн. за весь час прострочення платежу.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що даний позов направлений на подвійне стягнення, оскільки інфляційні втрати та 30% річних за заявлений у межах даного позову період з 16.08.2014 по 09.12.2014 вже стягнуто за рішення суду у справі №910/17418/14. Окрім того, посилаючись на ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, відповідач просить застосувати строк позовної давності на нараховані штрафні санкції у розмірі 6463,66 грн., а також на підставі п.2 ст.233 ГК України, просить зменшити розмір штрафних санкцій до 1 гривні.

Однак, суд вважає за необхідне наголосити, що відповідач помилково ототожнює відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат із штрафними санкціями, про які зазначається у ст.232 ГК України.

Також, відповідач дійшов помилкового висновку, зазначаючи що шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій на момент подачі позовної заяви сплив, що є підставою для застосування строку позовної давності.

Положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). (п.4.3.постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

До того ж, оскільки стягнення штрафних санкцій не є предметом даного позову, зменшення їх розміру до 1 гривні на підставі ч.2 ст.233 ГК України, про що заявляв відповідач, не є обґрунтованим.

З огляду на викладене, суд відхиляє заявлене відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності та зменшення розміру штрафних санкцій до 1 гривні, а також вважає за необхідне зауважити, що період з 02.01.2014 по 15.08.2014, за який у справі №910/17418/14 стягнуто 30% річних та інфляційні втрати є відмінним, ніж заявлений у межах даного позову - з 16.08.2014 по 09.12.2014 року.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства "НАФТАГРУП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" про стягнення грошових коштів у розмірі 6 463,66 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергія" (04071, місто Київ, вулиця Щекавицька, 37/48, кв.1; ідентифікаційний код 31628650) на користь Приватного підприємства "НАФТАГРУП" (31331, Хмельницька область, Хмельницький район, село Малиничі; ідентифікаційний код 34786759) 2692 (дві тисячі шістсот дев'яносто дві) гривні 93 копійки інфляційний втрат, 3482 (три тисячі чотириста вісімдесят дві) гривні 88 копійок 30% річних та 1745 (одну тисячу сімсот сорок п'ять) гривень 64 копійки витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 06.07.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 13.07.2015 року

Суддя К.В. Полякова