Рішення

від 06.07.2015 по справі 910/14656/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2015Справа №910/14656/15

За позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» доПриватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» та Малого приватного підприємства «Тексвер» простягнення 9480 грн. 00 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Курочкін О.О. - представник за довіреністю № 50 від 31.01.2015;

від відповідача 1: Подкуйко О.Ю. - представник за довіреністю № 8 від 02.01.2015;

від відповідача 2: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.06.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» з вимогами до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» та Малого приватного підприємства «Тексвер» про стягнення 9480 грн. 00 коп.

Свої позовні вимоги до відповідача 1 позивач обґрунтовує тим, що відповідач 1 в порушення норм чинного законодавства України та договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності не виконав зобов'язання щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну власника автотранспортного засобу Мітсубісі, державний номер АА1854СН, водієм транспортного засобу ГАЗ, державний номер АА4062ВМ, цивільно-правова відповідальність власника якого застрахована відповідачем відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/7703397, та право вимоги за якою перейшло до позивача. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 1 суму страхового відшкодування у розмірі 8970 грн. 00 коп.

Крім того, франшизу за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/7703397 у розмірі 510 грн. 00 коп. позивач просив стягнути з відповідача 2 на підставі ч. 2 ст. 1172 Цивільного кодексу України, оскільки саме він є страхувальником транспортного засобу ГАЗ, державний номер АА4062ВМ, водій якого винний у ДТП, яка сталась 28.01.2010 за участю вказаного транспортного засобу та автомобіля Мітсубісі, державний номер АА1854СН.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2015 порушено провадження у справі № 910/14656/15 та справу призначено до розгляду на 06.07.2015.

24.06.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, які суд долучив до матеріалів справи.

01.07.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» зазначило, що на дату звернення позивача до відповідача 1 із заявою про виплату страхового відшкодування минуло більше одного року, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування відповідно до статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Крім того, відповідач 1 зауважив про відсутність в матеріалах справи заяви (листа, дозволу) вигодонабувача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ніко Капітал») щодо розпорядження страховим відшкодуванням, копії свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу Mitsubishi Lancer, державний номер АА1854СН, первинної довідки ДАІ про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталась 28.01.2010 за участю вказаного транспортного засобу та акту виконаних робіт з ремонту автомобіля Mitsubishi Lancer, державний номер АА1854СН.

При цьому, відповідач 1 заявив про застосування позовної давності, оскільки дорожньо-транспортна пригода сталась 28.01.2010, а позивач звернувся до суду 05.06.2015.

Враховуючи вищевикладене, відповідач 1 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з нього грошових коштів у розмірі 8970 грн. 00 коп. (страхове відшкодування за вирахуванням франшизи, стягнення якої заявлено до відповідача 2).

Представник позивача у судовому засіданні 06.07.2015 подав додаткові документи на виконання вимог ухвали суду; надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

У судовому засіданні 06.07.2015 представник відповідача 1 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

Представник відповідача 2 у судове засідання 06.07.2015 не з'явився, про причини неявки не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103034155791, яке знаходиться в матеріалах справи.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 06.07.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 8562035, яка видана Управлінням державтоінспекції Головного управління МВС України в м. Києві, та постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 03.03.2010 у справі № 3-2128/10 встановлено, що 28.01.2010 Шевчук В.М., керуючи транспортним засобом ГАЗ, державний номер АА4062ВМ, порушив п. 13.3 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Мітсубісі, державний номер АА1854СН, що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів.

Вищевказаною постановою Шевчука В.М. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

14.09.2009 між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» (страховик), Кравченко В.В. (страхувальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ніко Капітал» (вигодонабувач) укладено Договір страхування наземного транспорту № 206-02603-09, яким передбачено страхування майнових інтересів вигодонабувача, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Мітсубісі, державний номер АА1854СН.

Відповідно до п. 11 Договору, строк його дії встановлений з 14.09.2009 до 13.09.2014.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до Звіту № 245 про оцінку майна від 18.02.2010, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Сальватор» (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 5780/07 від 30.05.2007), вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Мітсубісі, державний номер АА1854СН, з урахуванням коефіцієнту його фізичного зносу (Ез = 0,0000), та вартість матеріального збитку, завданого власнику вказаного автомобіля, складає 9454 грн. 67 коп.

Відповідно до рахунку-фактури № 080210/1 від 10.02.2010, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна» та складеного на підставі ремонтної калькуляції № 080210/1 від 08.02.2010 (за допомогою ліцензійного програмного забезпечення Audatex), вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Мітсубісі, державний номер АА1854СН, складає 5705 грн. 92 коп., разом з ПДВ (а з урахуванням знижки у розмірі 15% вартість відновлювального ремонту становить 4850 грн. 03 коп .).

Згідно з рахунком-фактурою № 00004544 від 13.04.2010, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна» та складеного на підставі ремонтної калькуляції № 2006 від 08.02.2010 (за допомогою ліцензійного програмного забезпечення Audatex), вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Мітсубісі, державний номер АА1854СН, складає 4287 грн. 01 коп., без ПДВ, разом з ПДВ - 5144 грн. 41 коп. (а з урахуванням знижки у розмірі 10% вартість відновлювального ремонту становить 4629 грн. 97 коп .).

Судом встановлено, що наведені в ремонтній калькуляції № 080210/1 від 08.02.2010 та ремонтній калькуляції № 2006 від 08.02.2010 роботи знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку із тими пошкодженнями, що зазначені у первинній довідці ДАІ, складеній за обставинами ДТП, яка долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 06.07.2015, що також не було спростовано відповідачем.

Згідно зі страховим актом № 12084/206 від 04.09.2013, складеним позивачем, загальний розмір страхового відшкодування за Договором страхування наземного транспорту № 206-02603-09 від 14.09.2009 складає 9480 грн. 00 коп., на підставі якого позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 9480 грн. 00 коп. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна» (на підставі листа вигодонабувача вих. № 59/02/10 від 17.02.2010), що підтверджується платіжним дорученням № 3921 від 20.09.2013, належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Як встановлено судом, на момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ГАЗ, державний номер АА4062ВМ, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВС/7703397 із встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 25500 грн. 00 коп., франшизи - 510 грн. 00 коп. (в матеріалах справи знаходиться належним чином засвідчена копія Полісу № ВС/7703397 та витяг з єдиної централізованої бази МТСБУ).

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача 1 із претензією щодо виплати страхового відшкодування (по суті - із заявою про виплату страхового відшкодування), однак листом вих. № 119565 від 29.05.2014 відповідач 1 відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування посилаючись на те, що від дати скоєння ДТП до моменту звернення позивача із заявою про виплату страхового відшкодування минуло більше, ніж один рік, що, відповідно до п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У відповідності до пункту 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до особи відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ГАЗ, державний номер АА4062ВМ, на дату скоєння ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВС/7703397, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП водієм транспортного засобу ГАЗ, державний номер АА4062ВМ, власнику автотранспортного засобу Мітсубісі, державний номер АА1854СН, покладається на відповідача 1 (в межах страхової суми та за вирахуванням франшизи).

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Водночас, Законом України «Про обов'язкове страхування власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язкового проведення професійної оцінки шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, суб'єктами оціночної діяльності та необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від проведення такої оцінки. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, у якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, яку необхідно витратити на відновлення транспортного засобу.

Суд приходить до висновку, що проведення оцінки завданої шкоди є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395).

Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля Мітсубісі, державний номер АА1854СН, (копія якого міститься у матеріалах справи), вбачається, що рік випуску автомобіля - 2009, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував семи років.

Судом також враховано, що у пункті 7.39 вищезазначеної Методики наведені винятки стосовно використання зазначених у пункті 7.38 Методики вимог, однак доказів щодо існування вказаних обставин відповідачем суду надано не було.

Крім того, відповідно до Звіту № 245 про оцінку майна від 18.02.2010 встановлено, що коефіцієнт фізичного зносу (Ез) дорівнює «нулю».

Таким чином, рахунок-фактура № 080210/1 від 10.02.2010, виставлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна» та складений на підставі ремонтної калькуляції № 080210/1 від 08.02.2010 (за допомогою ліцензійного програмного забезпечення Audatex) та рахунок-фактура № 00004544 від 13.04.2010, виставлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна» та складений на підставі ремонтної калькуляції № 2006 від 08.02.2010 (за допомогою ліцензійного програмного забезпечення Audatex), є належними доказом вартості відновлювального ремонту автомобіля Мітсубісі, державний номер АА1854СН.

При цьому, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача 1, зазначені у відзиві на позовну заяву, про відсутність в матеріалах справи заяви (листа, дозволу) вигодонабувача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ніко Капітал») щодо розпорядження страховим відшкодуванням, копії свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу Mitsubishi Lancer, державний номер АА1854СН, первинної довідки ДАІ про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталась 28.01.2010 за участю вказаного транспортного засобу, з огляду на те, що всі вказані документи долучені позивачем до матеріалів справи.

Так, у судовому засіданні 06.07.2015 представник позивача долучив до матеріалів справи лист вигодонабувача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ніко Капітал») вих. № 59/02/10 від 17.02.2010, в якому вигодонабувач просить перерахувати страхове відшкодування за Договором страхування наземного транспорту № 206-02603-09 від 14.09.2009 на рахунок станції технічного обслуговування - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна».

Що стосується копії свідоцтва про державну реєстрацію автомобіля Мітсубісі, державний номер АА1854СН, то вона була долучена позивачем через відділ діловодства суду 24.06.2015 та у судовому засіданні 06.07.2015.

Крім того, у судовому засіданні 06.07.2015 представник позивача долучив до матеріалів справи первинну довідку ДАІ про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталась 28.01.2010 за участю автомобіля Мітсубісі, державний номер АА1854СН.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач 1 зазначив, що на дату звернення позивача до відповідача 1 із заявою про виплату страхового відшкодування минуло більше одного року, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування відповідно до статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Суд зазначає, що відповідно до п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Однак, наведена норма матеріального права регулює порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком, які відбуваються до заміни кредитора.

Враховуючи викладене, до нового кредитора, Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго», обов'язок подачі заяви та інших документів протягом одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди не перейшов і не міг перейти, оскільки для останнього відповідач 1 у справі, Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», не є страховиком у розумінні наведеної норми, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування».

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не був зобов'язаний взагалі звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, та може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14.

Більш того, у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-49гс15 Верховний Суд України зазначив, що норма п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування власників наземних транспортних засобів» визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо відмови у задоволенні позову у зв'язку з тим, що позивач, в порушення положень п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не звертався до відповідача 1 із заявою про виплату страхового відшкодування протягом одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, є необґрунтованими.

Отже, з урахуванням того, що до позивача переходить право вимоги щодо виплати страхового відшкодування за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВС/7703397 у межах фактично здійснених ним витрат (9480 грн. 00 коп.) та в межах вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля (з урахуванням франшизи у розмірі 510 грн. 00 коп.), суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» про стягнення грошових коштів у розмірі 8970 грн. 00 коп.

Однак, з огляду на заяву відповідача 1 про застосування позовної давності, викладену у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 01.07.2015, суд зазначає наступне.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В зв'язку з тим, що суд дійшов висновку про порушення прав позивача, то є підстави для застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 2 статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України № 6-112цс13 від 25.12.2013.

Частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що страховий випадок мав місце 28.01.2010, а позивач звернувся з даним позовом до суду 09.06.2015 (відповідно до реєстраційного штампу Господарського суду міста Києва), а також судом не було встановлено факту переривання перебігу позовної давності та наявності поважних причин її пропуску, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 грошових коштів у розмірі 8970 грн. 00 коп. не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом позовної давності.

При цьому, у судовому засіданні 06.07.2015 представник позивача зазначив, що перебіг позовної давності має відліковуватись з моменту виплати страхового відшкодування позивачем своєму страхувальнику та посилався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 25.02.2015, в якій зазначено, що за регресними зобов'язаннями перебіг строку позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, а саме з дня виплати страхового відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 - 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суд зазначає, що правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 25.02.2015, ґрунтується на положеннях статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, відповідно до п. 38.1.1 ст. 38 вказаного Закону, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником) г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону; д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування).

Відповідно до п. 38.1.2 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до підприємства, установи, організації, що відповідає за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини.

Згідно з п. 38.1.3. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до особи, яка заподіяла шкоду навмисно.

У постанові від 25.02.2015 Верховний Суд України дійшов висновку, що саме за регресними зобов'язаннями (вичерпний перелік яких наведений у статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, а саме з дня виплати страхового відшкодування.

З огляду на те, що зобов'язання відповідача 1 виплатити позивачу страхове відшкодування у розмірі 8970 грн. 00 коп. за Договором страхування наземного транспорту № 206-02603-09 від 14.09.2009 не є регресним зобов'язанням, оскільки ґрунтується не на положеннях статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд вважає безпідставним посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 25.02.2015.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» про стягнення 8970 грн. 00 коп. не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог, заявлених до відповідача 2 - Малого приватного підприємства «Тексвер», суд приходить до висновку в їх обґрунтованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином, законодавством встановлено принцип повного відшкодування шкоди, яка завдана майну юридичної особи.

Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність , у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВС/7703397 страхувальником є відповідач 2 - Мале приватне підприємство «Тексвер».

Відповідно до Довідки № 8562035 про дорожньо-транспортну пригоду, яка видана Управлінням Державтоінспекції ГУМВС України в м. Києві, транспортний засіб ГАЗ, державний номер АА4062ВМ, належить Малому приватному підприємству «Тексвер».

Згідно з наказом по Малому приватному підприємству «Тексвер» про закріплення за водієм транспортного засобу від 11.03.2008, за водієм-експедитором Шевчуком В.М. закріплено транспортний засіб ГАЗ, державний номер АА4062ВМ.

Відповідно до довідки з місця роботи, яка видана відповідачем 2, вбачається, що Шевчук В.М. працював у Малому приватному підприємстві «Тексвер» на посаді водія-експедитора з 06.03.2008 по 05.09.2012.

Зважаючи на те, що судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що розмір завданої шкоди власнику транспортного засобу Мітсубісі, державний номер АА1854СН, становить 9480 грн. 00 коп., а розмір страхового відшкодування, яке відповідач 1, Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», зобов'язано було б сплатити позивачу (у випадку неподання відповідачем 1 заяви про застосування позовної давності) складає 8970 грн. 00 коп., то для повного відшкодування шкоди Мале приватне підприємство «Тексвер» зобов'язане сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (9480 грн. 00 коп. - 8970 грн. 00 коп.) - 510 грн. 00 коп.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» до Малого приватного підприємства «Тексвер» про стягнення 510 грн. 00 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» відмовити.

2. Позов Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» до Малого приватного підприємства «Тексвер» задовольнити повністю.

3. Стягнути з Малого приватного підприємства «Тексвер» (04073, м. Київ, вул. Скляренка, буд. 5; ідентифікаційний код: 21596623) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» (01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, буд. 1; ідентифікаційний код: 33831166) грошові кошти у розмірі 510 (п'ятсот десять) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 98 (дев'яносто вісім) грн. 29 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання повного рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 13.07.2015

Суддя І.М. Отрош