Постанова

від 01.10.2015 по справі 910/14656/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2015 р. Справа№ 910/14656/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

представники сторін:

позивача: Гавриленко А.О.;

відповідачів: не з'явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова

компанія "Індіго"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 06.07.2015р.

у справі №910/14656/15 (суддя Отрош І.М.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова

компанія "Індіго"

до 1) Приватного акціонерного товариства "Акціонерна

страхова компанія "Інго Україна"

2) Малого приватного підприємства "Тексвер"

про стягнення 9 480,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" (далі - відповідач-1) 8 970,00 грн. страхового відшкодування в поряду регресу та з Малого приватного підприємства "Тексвер" (далі - відповідач-2) 510,00 грн. франшизи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 безпідставно відмовився виплатити позивачу 8 970,00 грн. шкоди, заподіяної страхувальнику позивача внаслідок ДТП, винуватцем якої була особа, що застрахувала свою цивільно-правову відповідальність за полісом страхування №ВС/7703397 у відповідача.

Враховуючи, що відповідач-2 є страхувальником транспортного засобу, водій якого спричинив ДТП, саме відповідач-2 на підставі ч.2 ст. 1172 Цивільного кодексу України має виплатити позивачу франшизу у розмірі 510,00 грн. за вищезгаданим полісом страхування №ВС/7703397.

Відповідач-1 проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог належними доказами. Зокрема, відповідач-1 зазначав наступне:

- на дату звернення позивача до відповідача-1 із заявою про виплату страхового відшкодування минуло більше одного року з дати ДТП, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування відповідно до ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів";

- в матеріалах справи відсутня заява (лист, дозвіл) вигодонабувача (ТОВ "Фінансова компанія "Ніко Капітал") щодо розпорядження страховим відшкодуванням, копії свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу Mitsubishi Lancer (державний реєстраційний номер АА1854СН), первинної довідки ДАІ про ДТП, яка сталась 28.01.2010р.;

- оскільки ДТП сталась 28.01.2010р., а позивач звернувся до суду 05.06.2015р., то позивачем пропущено строк позовної давності.

Відповідач-2 відзив на позов не надав, явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/14656/15 від 06.07.2015р. у позові до відповідача-1 відмовлено. Позов до відповідача-2 задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача-2 на користь позивача грошові кошти у розмірі 510,00 грн. та судовий збір у розмірі 98,29 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/14656/15 від 06.07.2015р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по суті заявлених до відповідача-1 вимог. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- позивач може подати регресний позов не на підставі ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а на підставі ст. 1191 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом;

- позивач теж здійснив виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна, тому позивач має право подати регресний позов до відповідачів і в такому разі строк позовної давності потрібно рахувати з дати здійснення виплати страхового відшкодування, а не з дати настання страхового випадку. Наведена позиція позивача підтверджується судовою практикою у подібних справах, які переглядалися Верховним Судом України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Корсакова Г.В., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.09.2015р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Корсакової Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Корсакової Г.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.09.2015р.

В судове засідання 03.09.2015р. з'явився лише представник позивача. Представники відповідачів не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.10.2015р.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Новікова М.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.10.2015р.

В судовому засіданні 01.10.2015р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/14656/15 від 06.07.2015р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів в судове засідання 01.10.2015р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідачів за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 01.10.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслдухавшти пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

14.09.2009р. між позивачем, як страховиком, Кравченко В.В., як страхувальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ніко Капітал", як вигодонабувачем, було укладено договір страхування наземного транспорту №206-02603-09 (далі - Договір страхування наземного транспорту) (том справи - 1, аркуші справи - 12-13).

За умовами названого Договору (п.п.15, 16) предметом останнього є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням та/або користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом (об'єкт страхування), зазначеним в цьому договорі та додаткового обладнання, що встановлене на цей транспортний засіб. Страховим випадком визнається подія, передбачена п.п.7.1-7.6 цього договору, що сталася із застрахованим транспортним засобом після набуття чинності цим договором, внаслідок якої заподіяна шкода застрахованому транспортному засобу (та/або додатковому обладнанню) страхувальника і з настанням якої виникає обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування страхувальнику (вигодо набувачу) на умовах цього договору.

Об'єктом страхування за Договором страхування наземного транспорту є автомобіль марки Mitsubishi Lancer, 2009 року випуску, державний реєстраційний номер АА1854СН (п.5 договору).

В п.11 Договору страхування наземного транспорту передбачено, що строк дії останнього встановлено з 14.09.2009р. до 13.09.2014р.

28.01.2010р. о 12 год. 50 хв. на перехресті вулиць Стрітенської та Стрілецької у м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки ГАЗ (державний номер АА4062ВМ) під керуванням водія Шевчука В.М. та автомобіля марки Mitsubishi Lancer (державний номер АА1854СН) під керуванням водія Кравченко В.В. (довідка про ДТП - том справи - 1, аркуш справи - 30).

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 03.03.2010р. у справі №3-2128/10 ДТП сталася в результаті порушення водієм Шевчуком В.М. вимог п.13.3 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи - 1, аркуш справи - 29).

Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль марки Mitsubishi Lancer (державний номер АА1854СН), який був застрахований позивачем на підставі Договору страхування наземного транспорту.

Згідно із Звітом №245 про оцінку майна від 18.02.2010р., складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Сальватор" (том справи - 1, аркуші справи - 23-24), вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Mitsubishi Lancer (державний номер АА1854СН) становить 9 454,67 грн.

Відповідно до рахунків-фактури №080210/1 від 10.02.2010р. на суму 4 850,03 грн. (з урахуванням знижки 15%) та №00004544 від 13.04.2010р. на суму 4 629,97 грн. (з урахуванням знижки 10%) загальна вартість відновлювального ремонту складає 9 480,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 17, 19).

Відповідно до страхового акту №12084/206 від 04.09.2013р. позивач визнав ДТП, яка сталась 28.01.2010р., страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування у загальній сумі 9 480,00 грн. на користь вигодонабувача, що підтверджується платіжним дорученням №3921 від 20.09.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 22).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. ст. 993, 1187 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки цивільно-правова відповідальність Шевчука В.М. (винної в ДТП особи) була застрахована відповідачем за полісом страхування №ВС/7703397, позивач звернувся до відповідача-1 з претензією про виплату страхового відшкодування.

Однак відповідач-1 листом вих.№119565 від 29.05.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 31) відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування.

Зважаючи на відмову відповідача-1 в добровільному порядку виплатити позивачу всю суму страхового відшкодування в порядку регресу, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду та просив стягнути з відповідача-1 страхове відшкодування у розмірі 8 970,00 грн. (без врахування франшизи за полісом №ВС/7703397 у сумі 510,00 грн.), а з відповідача-2 - 510,00 грн. франшизи.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши позовні вимоги необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України „Про страхування".

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п.36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В ст. 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування", згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В частині 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/7703397 відповідачем-1 застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія Шевчука В.М. встановлена постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.03.2010р. у справі №3-2128/10.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля марки ГАЗ (державний номер АА4062ВМ) була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВС/7703397), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки Mitsubishi Lancer (державний номер АА1854СН) відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВС/7703397), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування наземного транспорту, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" страховим відшкодуванням є страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Як вбачається з матеріалів справи позивач здійснив виплату 9 480,00 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення №3921 від 20.09.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 22).

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В п.12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України "Про страхування").

Таким чином, діюче законодавство передбачає, що з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/7703397 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, становить 25 000,00 грн., а франшиза 510,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 33, 53).

Позивач звернувся до відповідача-1 з претензією про виплату страхового відшкодування, але відповідач-1 листом вих.№119565 від 29.05.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 31) відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тобто, в разі пошкодження транспортного засобу, розмір шкоди, завданої транспортному засобу, яка підлягає відшкодуванню страховиком визначається, виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Відповідно до ч.2 ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є безпосередньо платіжне доручення.

Колегією суддів враховано, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля (аналогічна правова позиція наведена в листі Верховного Суду України від 19.07.2011р.).

Зважаючи на вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач правомірно визначив розмір страхового відшкодування на підставі рахунків-фактури №080210/1 від 10.02.2010р. та №00004544 від 13.04.2010р.

Окрім того, позивач надав докази фактично здійснених витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП (платіжне доручення №3921 від 20.09.2013р.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо неправомірного посилання відповідача-1 на норми п.37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування власників наземних транспортних засобів", відповідно до якого підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Вказана правова норма регулює порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком, які відбуваються до заміни кредитора. Натомість в даному випадку до позивача, як нового кредитора, не перейшов обов'язок подання заяви та інших документів протягом одного року з моменту скоєння ДТП і не міг перейти, оскільки для позивача відповідач-1 є не страховиком у розумінні п.37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування власників наземних транспортних засобів", а особою, відповідальною за завдані збитки відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14).

Зібрані у справі докази свідчать про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача-1 виплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 8 970,00 грн.

Однак при цьому колегія суддів враховує, що під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідач-1 у відзиві на позов просив суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності, встановлений в ст. 257 Цивільного кодексу України.

Позовна давність, за визначенням ст. 256 Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Як уже зазначалося вище, в процесі судового розгляду колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача до відповідача-1, а відтак про наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) позивача і правових підстав для застосування позовної давності.

Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

З наведеного випливає, що страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

В апеляційній скарзі позивач наголошував на тому, що він здійснив виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна, а тому набув право подати регресний позов до відповідачів і в такому разі строк позовної давності потрібно рахувати з дати здійснення виплати страхового відшкодування, а не з дати настання страхового випадку.

Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, в даному випадку відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України у справі №6-112цс13 від 25.12.2013р. та у справі №3-303г15/17/16 від 23.09.2015р.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що страховий випадок стався 28.01.2010р., а позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, який розглядається у даній справі лише 09.06.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 8).

В процесі судового розгляду не було встановлено ані факту переривання перебігу позовної давності, ані поважних причин її пропуску.

Колегією суддів враховано посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 25.02.2015р., яка ґрунтується на положеннях ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Однак при цьому необхідно зазначити наступне.

Згідно з п.п.38.1.1-38.1.3 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону; якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування). Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до підприємства, установи, організації, що відповідає за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини. Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до особи, яка заподіяла шкоду навмисно.

У вищезгаданій постанові Верховного Суду України від 25.02.2015р. викладено висновок про те, що саме за регресними зобов'язаннями (вичерпний перелік яких наведений у ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, а саме з дня виплати страхового відшкодування.

Враховуючи, що зобов'язання відповідача-1 виплатити позивачу страхове відшкодування у розмірі 8 970,00 грн. за Договором страхування наземного транспорту № 206-02603-09 від 14.09.2009р. не є регресним зобов'язанням, оскільки ґрунтується не на положеннях ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 25.02.2015р. є безпідставним.

Окрім того, Верховний Суд України в своїй постанові від 23.09.2015р. у справі №3-303г15/17/16 вирішив відійти від правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 25.02.2015р. у справі №3-9гс15, мотивуючи це необхідністю усунути розбіжності у застосуванні норм матеріального права, допущених у вищезгаданій постанові від 25.02.2015р. у справі №3-9гс15.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 виплаченого страхового відшкодування у сумі 8 970,00 грн. не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом позовної давності.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача-2 франшизи у сумі 510,00 грн. судом було встановлено наступне.

Як уже зазначалося вище, положеннями ст. ст. 1116, 1172, 1187 Цивільного кодексу України встановлено принцип повного відшкодування шкоди, яка завдана майну юридичної особи.

В ст. 1194 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З матеріалів справи вбачається, що страхувальником за полісом відповідача-1 №ВС/7703397 є відповілач-2 і транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП Шевчук В.М., належить відповідачу-2. Шевчук В.М. на час настання ДТП працював на посаді водія-експедитора у відповідача-2. Наказом відповідача-2 від 11.03.2008р. за Шевчуком В.М. було закріплено транспортний засіб ГАЗ, державний номер АА4062ВМ (том справи - 1, аркуші справи - 34-35).

В процесі судового розгляду було встановлено, що розмір завданої шкоди власнику автомобіля марки Mitsubishi Lancer (державний номер АА1854СН) становить 9 480,00 грн., з яких відповідач-1 мав би відшкодувати позивачу (у випадку не застосування позовної давності) 8 970,00 грн. (за вирахуванням 510,00 грн. франшизи).

Таким чином, для повного відшкодування шкоди відповідач-2 зобов'язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням у сумі 510,00 грн., у зв'язку з чим вимоги позивача до відповідача-2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладеного в позові.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/14656/15 від 06.07.2015р. прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/14656/15 від 06.07.2015р. - без змін.

2. Матеріали справи 910/14656/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді М.М. Новіков

А.І. Мартюк