Постанова

від 08.07.2015 по справі 914/1008/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2015 р. Справа № 914/1008/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Кузь В.Л.

Орищин Г.В.

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Галичина", м. Радехів Львівської області б/н від 09.06.2015 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2015 р.

у справі № 914/1008/15

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Нова", м. Львів

до відповідача: приватного акціонерного товариства "Галичина", м. Радехів Львівської області.

про стягнення 113 439,58 грн. заборгованості

За участю представників :

від позивача : Пехович Н.І-представник

від відповідача : не з»явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст.81 1 ГПК України, учасником судового процесу не заявлено.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.05.2015р. у справі №914/1008/15 (Юркевич М.В.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Нова", з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 19.05.2015р., задоволено повністю; стягнено з ПАТ "Галичина" на користь ТОВ "Альфа-Нова" 80 483,00 грн. основного боргу, 1 177,14 грн. 3% річних, 14 439,58 грн. інфляційних втрат, 12 804,92 грн. пені.

ПАТ "Галичина" подано апеляційну скаргу б/н від 09.06.2015 р., в якій просить рішення суду скасувати в частині стягнення 14 439,59грн. інфляційних втрат та 12 804,92грн. пені та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм процесуального права та неповного з»ясування фактичних обставин, що мають значення у даній справі. Зокрема, скаржник зазначає, що договір припинив свою дію 31.12.2014р., а тому нарахування пені та інфляційних втрат по договору поставки, який припинив свою дію є не обгрунтованим і безпідставним.

ТОВ "Альфа-Нова» подано відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, 02.01.2013р. між ТОВ "Альфа-Нова" (постачальник) та ПАТ "Галичина" (покупець) було укладено договір поставки №4-13, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу харчові інгредієнти, а останній взяв на себе зобов'язання приймати та оплачувати цей товар відповідно до умов договору (а.с.21-23).

Відповідно до п. 8.1 договору сторонами було визначено, що останній вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2013р.

Згідно із п. 8.2, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на строк 1 рік, якщо за 2 тижні до його закінчення жодна із сторін не заявить про намір припинити або змінити цей договір.

Як вбачається з матеріалів справи, даний договір сторонами було пролонговано і останній продовжив свою дію до 31.12.2014р.

Відповідно до п. 1.2 договору кількість та асортимент товару, який поставляється обумовлюється у кожному окремому випадку сторонами у замовленнях, а загалом зазначаються у рахунку на оплату товару та товарній (видатковій) накладній, яка становить невід'ємну частину цього договору.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що позивач протягом дії договору поставляв відповідачу товар, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними на загальну суму 91 503,00 грн. (а.с.24-32).

Прийняття належним чином поставленого товару було підтверджено відповідачем підписаним актом взаєморозрахунків від 31.01.2015р. (а.с.41).

Згідно із п.4.2 договору оплата покупцем поставленого товару здійснюється протягом 60 (шістдесяти) банківських днів з дня отримання товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково здійснив оплату за поставлений товар, зокрема 29.10.2014р. та 13.11.2014р. останній перерахував позивачу в рахунок оплати по видатковій накладні РН00194 від 27.06.2014р. грошові кошти в сумі 6 020,00 грн. (а.с.35,36) Неоплаченим залишився товар на суму 85 483,00 грн.

З метою досудового врегулювання даного спору позивач звертався до відповідача з претензією (вимогою) №7 від 21.01.2015р. про оплату вартості поставленого товару (а.с.38-40).

Після отримання відповідачем вказаної вище претензії, останнім було ще частково оплачено вартість отриманого товару на суму 5 000,00 грн., про що свідчать долучені до матеріалів справи банківські виписки: від 26.01.2015р., від 24.03.2015р., від 26.03.2015р. та від 30.03.2015р. (а.с.57-59).

В ході розгляду справи в суді першої інстанції сторони повторно склали акт звірки взаєморозрахунків за позовними вимогами, де погодили остаточний основний борг відповідача перед позивачем станом на час розгляду спору в сумі 80 483,00 грн. (а.с.63).

Вищенаведене стало підставою для звернення позивача до суду із позовною заявою про стягнення з ПАТ "Галичина" 80 483,00 грн. основного боргу з урахуванням 1 177,14 грн. 3% річних, 14 439,58 грн. інфляційних втрат та 12 804,92 грн. пені.

Згідно із п.п. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України та ст..526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525 ЦК України).

Згідно із ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

В силу приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як зазначалось вище, відповідно до матеріалів справи основна заборгованість відповідача перед позивачем становить 80 483,00 грн., в матеріалах справи відсутні докази погашення зазначеної заборгованості, отже заборгованість відповідача за поставлений товар згідно договору яка підлягає стягненню становить 80 483,00 грн.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до вимог ч. 6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.6.2 договору №4-13 від 02.01.2013р. при порушенні терміну оплати поставленого на умовах цього договору товару, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості поставленої та неоплаченої в строк партії товару.

Як зазначалось вище, згідно із п.4.2 договору оплата покупцем поставленого товару здійснюється протягом 60 (шістдесяти) банківських днів з дня отримання товару.

Оскільки відповідач не виконав зобов»язання щодо оплати вартості товару у строки, визначені п.54.2 договору та прострочив проведення розрахунків за отриманий товар, позивачем правомірно відповідно до умов п.4.2 договору нараховано відповідачу пеню у розмірі 12 804,92грн., яка підлягає стягненню.

Відповідно до ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок суми річних та інфляційних втрат суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що у зв'язку з порушенням з боку відповідача строків оплати товару, підлягає стягненню з відповідача 1 177,14 грн. 3% річних та 14 439,58 грн. інфляційних втрат.

З огляду на зазначені норми законодавства безпідставні є твердження скаржника щодо неправомірності нарахування позивачем пені, інфляційних та трьох відсотків річних.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржником належними та допустимими доказами не обгрунтовано факту належного виконання скаржником зобов'язань за договором.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2015р. у справі №914/1008/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 14.07.2015р..

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Кузь В.Л.

Суддя Орищин Г.В.