Рішення

від 10.07.2015 по справі 751/10429/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 751/10429/14 Провадження № 22-ц/795/176/2015 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Косач І. А. Доповідач - Позігун М. І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1 суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3 при секретарі:ОСОБА_4 за участю:представника ПАТ КБ „НадраВ» - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, представника ОСОБА_6, ОСОБА_7 - ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 10 грудня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк „НадраВ» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зустрічною позовною заявою ОСОБА_6, ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства комерційний банк „НадраВ» про захист прав споживачів та визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки,

в с т а н о в и в:

У вересні 2014 року ПАТ КБ „НадраВ» звернулось з позовом, згідно якого з врахуванням уточнених вимог просило суд стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_7 в солідарному порядку на користь банку заборгованість за кредитним договором № 36-05/06/11/11/304/2006/129 станом на 08.12.2014 року в розмірі 46 160,78 доларів США та судові витрати.

Свої вимоги банк обгрунтовував тим, що 17 липня 2006 року між ВАТ КБ „НадраВ» , правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ КБ „НадраВ» , та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №36-05/06/11/11/304/2006/129 на суму 22 500,00 доларів США, строком користування до 17.07.2036 року, погашенням кредиту, виплатою процентів за користування кредитом з розрахунку 10 % річних та платою за управління кредитом з розрахунку 0,35%. Позивач вказував, що зобов'язання щодо надання кредиту ним були виконані належним чином, що підтверджується відповідними платіжними документами. Відповідач ОСОБА_6 свої зобов'язання по кредитному договору виконує неналежним чином, що виражається в неповерненні кредиту в строк, передбачений кредитним договором, внаслідок чого утворилась заявлена до стягнення заборгованість. Зобов'язання відповідача ОСОБА_6 за кредитним договором забезпечені договором поруки від 17.07.2006 року, укладеним між позивачем та ОСОБА_7 У відповідності до умов договору поруки ОСОБА_7 взяв на себе зобов'язання перед позивачем відповідати по зобов'язанням ОСОБА_6, які виникають з умов кредитного договору. Вимоги позову банк обґрунтовував умовами кредитного договору, договору поруки та ст.ст. 553, 554, 1048, 1050, 1054 ЦК України.

У листопаді 2014 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ „НадраВ» (а.с.58-61) про визнання недійсним кредитного договору № 36-05/06/11/11/304/2006/129 від 17 липня 2006 року та договорів, укладених на його виконання: - договору поруки № 36-05/06/11/11/304/2006/129 від 17 липня 2006 року; - договору іпотеки від 17 липня 2006 року.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 17.07.2006 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ „НадраВ» було укладено кредитний договір №36-05/06/11/11/304/2006/129. В порядку забезпечення по цьому кредитному договору були укладені наступні договори на його основі: - договір поруки № 36-05/06/11/11/304/2006/129 від 17 липня 2006 року; - договір іпотеки від 17 липня 2006 року. Згідно з п.1.1. кредитного договору № 36-05/06/11/11/304/2006/129 від 17 липня 2006 року Банк надав ОСОБА_6 кредит в сумі 22 500,00 доларів США, що складали на той момент еквівалент 113 625 грн. за офіційним курсом НБУ на дату укладення. Позивачі зазначали, що банк за відсутності генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, не мав права згідно ст. 1054 та п. 6 ч. 1 ст.4, ст. 34 ЗУ „Про фінансові послуги та державне врегулювання ринків фінансових послугВ» надавати споживчий фінансовий кредит в іноземній валюті. Станом на дату підписання кредитного договору №36-05/06/11/11/304/2006/129 ПАТ КБ „НадраВ» не був уповноваженим банком з надання кредиту (фінансового кредиту) фізичній особі іноземної валюти відповідно до ч. 3 ст. 91, ст. 227 ЦК України, п.3 ч.1 ст.1, п. 6 ч.1 ст. 4, ст. 34, п.5 розділу VІІІ ЗУ „Про фінансові послуги та державне врегулювання ринків фінансових послугВ» , п. 3 ст.1, ч.2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролюВ» . За доводами позивачів, всупереч вимогам п.1 ст.11 ЗУ „Про захист прав споживачівВ» , ст. 80, 91, 92 ЦК України, ст. 11 ЗУ „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послугВ» , ПАТ КБ „НадраВ» не було надано інформації ОСОБА_6 про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність при підписанні кредитного договору №36-05/06/11/11/304/2006/129 від 17.07.2006 року. ОСОБА_6, ОСОБА_7 посилались, що визнання недійсним кредитного договору №36-05/06/11/11/304/2006/129 від 17.07.2006 року створює правові наслідки, за якими мають бути визнані недійсними також договори, укладені на його виконання, а саме: - договір поруки № 36-05/06/11/11/304/2006/129 від 17 липня 2006 року; - договір іпотеки від 17 липня 2006 року.

В обґрунтування вимог зустрічного позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 посилались на Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.11 р., ст.ст. 4, 15, 16, ч.3 ст. 91, ст. 1054, ч. 1 та ч. 5 ст. 203, ст. 215, ст. 227 ЦК України, ст. 11, 15, ч.1, п.5 ч.2 та ч.6 ст.19 ЗУ „Про захист прав споживачівВ» , п. 6 ст. 4, ч.3 ст.5, ч. 2 ст. 34, п.5 розділу VІІІ ЗУ „ Про фінансові послуги та державне врегулювання ринків фінансових послугВ» , ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролюВ» .

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 грудня 2014 року на часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ „НадраВ» стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 36-05/06/11/11304/2006/129 від 17.07.2006 року станом на 8 грудня 2014 року в розмірі 32 207 доларів 70 центів США, а також 2 557 грн. 80 коп. в повернення судового збору - по 1278 грн. 90 коп. з кожного. В задоволенні решти позовних вимог ПАТ КБ „НадраВ» до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовлено, а також відмовлено в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ПАТ КБ „НадраВ» про захист прав споживачів та визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ухвалення його судом з порушенням норм матеріального і процесуального права. За доводами апелянтів, при винесенні рішення судом не враховано висновків, викладених у рішенні Конституційного суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), відсутності доказів пропуску ними строку на звернення до суду з позовом, пропуск банком строку на стягнення частини щомісячних платежів, а відповідно припинення поруки на стягнення платежів поза межами 6-місячного строку, ненадання кредитором в порушення вимог Закону України „Про захист прав споживачівВ» в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, розпису загальної вартості кредиту, графіку погашення заборгованості по кредиту, в зв'язку з чим їм не було відомо, на які суми і на які рахунки зараховувалися сплачені кошти, не дано належної оцінки судом включення до договору несправедливих умов щодо зміни у витратах, ініціювання зміни відсоткової ставки, зміни порядку черговості зарахування коштів, сплачених боржником, виключно на розсуд банку, існування дисбалансу в зарахуванні сплачених коштів за видами платежів.

Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.

Судом встановлено, що 17 липня 2006 року між ВАТ КБ „НадраВ» , правонаступником якого виступає ПАТ КБ „НадраВ» , і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 36-05/06/11/11/304/2006/129 (а.с.46-47 т.1), відповідно до п.1.1 умов якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 22500 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим Договором. Відповідно до п. 1.2. кредит надається для проведення розрахунків по договору купівлі-продажу № 3238 від 17.07.2006 р., що укладений між Позичальником та ОСОБА_9, згідно якого Позичальник придбає у власність нерухоме майно - житловий будинок № 28, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Рудого. Пунктом 1.3. кредитного договору встановлено плату за користування та управління кредитом, а саме: відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 10% відсотків річних; плата за управління кредитом сплачується Позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,35% від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом (без урахування розміру відсотків, які позичальник повинен сплатити Банку), зазначеним у п.1.1. цього Договору. Відповідно до п. 1.4. кредитного договору, Банк надає Позичальнику Кредит строком до 17 липня 2036 року. При цьому передбачено, що надання кредиту відбувається лише за умови надання Позичальником відповідного забезпечення виконання своїх зобов'язань по цьому Договору, а саме підписання та нотаріального оформлення договору іпотеки нерухомого майна. Згідно п. 3.3.1 Позичальник повертає кредит та сплачує Банку передбачені п.п.1.3.1, 1.3.2 цього Договору платежі шляхом здійснення перерахування мінімально необхідного платежу у валюті Кредиту, щомісячна сума якого складає 272,75 доларів США 75 центів.

В забезпечення виконання зобов'язань Позичальника перед Банком за вказаним кредитним договором між ВАТ КБ „НадраВ» та ОСОБА_7 17.07.2006р. укладено договір поруки № 36-05/06/11/11/304/2006/129 (а.с.7 т.1), згідно якого Поручитель поручається перед кредитором за неналежне виконання ОСОБА_6 взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору № 36-05/06/11/11/304/2006/129 від 17.07.2006р. Відповідно до п. 1.2 Договору поруки, Поручитель відповідає перед Кредитором в повному обсязі; Позичальник і Поручитель відповідають як солідарні боржники. Пунктом 1.3. Договору поруки визначено, що відповідальність Поручителя виникає як у випадку невиконання Позичальником будь-якої частини зобов'язань, так і при невиконанні Позичальником зобов'язань в цілому.

Також в забезпечення виконання зобов'язань Позичальника перед Банком за кредитним договором № 36-05/06/11/11/304/2006/129 від 17.07.2006р. між ВАТ КБ „НадраВ» та ОСОБА_6 17.07.2006 року укладено договір іпотеки, згідно п. 1 якого Іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов'язання, що витікає з кредитного договору, передає в іпотеку житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою м. Чернігів, вул. Рудого, 28 (а.с.49-52 т.1).

Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, перерахувавши 17.07.2006 року ОСОБА_6 кошти в сумі 22500 доларів США, а ОСОБА_6 їх отримала, що підтверджується заявою на видачу готівки від 17.07.2006 р. (а.с.6 т.1).

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду за захистом порушеного права з пропуском встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, а оскільки не навели поважних причин для його поновлення, то суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання представника ПАТ КБ „НадраВ» про застосування судом наслідків пропуску строку позовної давності, встановлених ч.4 ст. 267 ЦК України, згідно яких сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, такий висновок про наявні підстави для відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не ґрунтується на матеріалах справи і не відповідає вимогам закону, оскільки судом не враховано, що, виходячи з роз'яснень, викладених в абз.3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справіВ» , суд може відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності без поважних причин, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, але суд не має права відмовляти в задоволенні позовних вимог за пропуском строку за наявності підстав для відмови в позові за його недоведеності.

При цьому апеляційний суд виходить із відсутності в суду першої інстанції підстав для відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог за пропуском строку позовної давності, оскільки наявні підстави для відмови за його недоведеності.

Так, згідно статей 6, 627, ч.1 ст.638 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах з участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Таким чином, виходячи з аналізу зазначених норм права, істотними умовами кредитного договору є розмір грошових коштів, які надаються позичальнику, а також розмір процентів, які останній зобов'язаний сплатити.

Певні особливості регулювання відносин за договорами про надання споживчого кредиту встановлено Законом України „Про захист прав споживачівВ» .

Закріпивши на законодавчому рівні певний порядок і вимоги щодо укладення договорів, зокрема, і кредитних договорів, законодавець з метою захисту порушеного права учасників кредитних правовідносин визначив правові підстави визнання правочинів, в тому числі і кредитних договорів, недійсними у випадку недотримання вимог законодавства при їх укладенні.

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, в силу яких особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а сам зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При цьому нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

Так, статтею 227 ЦК України передбачено підставою для визнання правочину недійсним в цілому укладення такого правочину юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії).

В обгрунтування недійсності оспорюваного кредитного договору ОСОБА_6 і ОСОБА_7 посилалися на відсутність у кредитної установи генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, в зв'язку з чим, за їх доводами, банк не мав права надавати таку фінансову послугу як надання коштів у позику ОСОБА_6 в іноземній валюті, що випливає, зокрема зі змісту ст. 1054 ЦК України, п. 6 ч.1 ст. 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послугВ» , Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 року „Про систему валютного регулювання і валютного контролюВ» .

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України у справі за №6-145цс14, у силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 В«Про систему валютного регулювання і валютного контролюВ» також зазначено, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, зокрема за наявності в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями.

В матеріалах справи містяться копії: банківської ліцензії № 21 за серпень 2002 року на право здійснення банківських операцій та дозвіл № 21-2 з додатком до дозволу від 4 листопада 2002 року, згідно яких банк має право на здійснення операцій з валютними цінностями (а.с.74-76 т.1).

За таких обставин, посилання ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в обґрунтування підстав для визнання кредитного договору в іноземній валюті недійсним, як такого що укладено всупереч положенням ст. 227 ЦК України в зв'язку з відсутністю в кредитора ліцензії на здійснення валютних операцій, є безпідставними, а тому і відсутність в договорі відомостей про наявність ліцензії, за її фактичної наявності, не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним з зазначених підстав.

При цьому, оскільки незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, то, укладаючи спірний договір про надання кредиту в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане, а, виходячи зі змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальникові. Позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, враховуючи і можливість отримання кредиту в національній валюті.

За таких обставин, умови договору щодо надання кредиту в іноземній валюті не дають підстав для визнання кредитного договору недійсним в цілому.

Не можуть бути підставою для визнання кредитного договору недійсним в цілому й інші доводи позивачів щодо істотності порушення прав позивача ОСОБА_6, зокрема в зв'язку з невиконанням кредитором вимог Закону України „Про захист прав споживачівВ» щодо надання споживачу фінансової послуги повної, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, не відкриття банківського рахунку для зарахування на нього сум наданих кредитних ресурсів в іноземній валюті, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з зустрічної позовної заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ними ставилося питання про визнання недійсним кредитного договору в цілому з вищезазначених підстав без посилання на недійсність конкретних пунктів договору, не наводячи при цьому доводів їх недійсності та мотивів, чому недійсність окремих положень договору є наслідком недійсності правочину в цілому.

Необхідність встановлення зазначених обставин випливає зі змісту ст. 217 ЦК України, згідно положень якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Аналогічні умови для визнання кредитного договору недійсним в цілому лише в зв'язку з недійсністю окремих положень, які зумовлюють зміну інших положень, містяться і в ч. 5 та 6 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачівВ» , згідно яких договір може бути визнаний недійсним у цілому лише за умови визнання недійсним окремого положення договору, яке є несправедливим, та яке зумовлює зміну інших положень договору.

Як встановлено судом, 17.07.2006 року між ВАТ КБ „НадраВ» було укладено договір про надання кредиту, за умовами якого банк надав ОСОБА_6 кредит в розмірі 22 500 доларів США строком до 17.07.2036 року під 10 відсотків річних зі сплатою щомісячної суми мінімального обов'язкового платежу 272.75 доларів США.

Своїм підписом на кожній сторінці кредитного договору позивач фактично підтвердила своє волевиявлення на отримання кредитних коштів в іноземній валюті на умовах, викладених в договорі. Волевиявлення ОСОБА_6 на отримання в кредит коштів в сумі 22 500 дол. США під 10 відсотків річних строком на 360 місяців підтверджується і наявною в матеріалах справи копією її заяви-анкети на придбання нерухомості від 1 липня 2006 року (а.с.77-79 т.1).

Крім того, ОСОБА_6, сплачуючи протягом тривалого часу періодичні платежі згідно умов договору, погоджувалася з умовами кредитного договору, не порушувала питання про його розірвання чи визнання недійсним, отже її волевиявлення, як учасника правочину, було вільним і відповідало її внутрішній волі, а правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому не вважала умови договору, доведені до її відома кредитором, щодо розміру і виду валюти кредитних коштів, відсоткової ставки за кредитом несправедливими. Правочин було вчинено у письмовій формі відповідно до вимог закону, а сама позивач не заперечує, що на момент укладення договору мала і в даний час має необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З врахуванням викладеного, оскільки на час укладення договору сторони досягли домовленості щодо таких істотних умов кредитного договору, як розмір кредитних коштів та вид валюти, а також щодо розміру процентів, які позичальник зобов'язувався сплатити позикодавцю, обов'язковість встановлення яких передбачено статтею 1054 ЦК України, посилання позивачів щодо істотності порушення прав позивача ОСОБА_6, зокрема в зв'язку з невиконанням кредитором вимог статей 11, 15 Закону України „Про захист прав споживачівВ» щодо надання споживачу фінансової послуги повної, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, не відкриття банківського рахунку для зарахування на нього сум наданих кредитних ресурсів в іноземній валюті, не може бути підставою для визнання недійсним кредитного договору в цілому.

Враховуючи, що відсутні правові підстави для визнання недійсним договору в частині розміру отриманих в кредит коштів, виду валюти та розміру відсотків по кредиту, то відсутні підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в цілому.

З врахуванням викладеного, а також положень ст. 11 ЦПК України щодо розгляду апеляційним судом справи в межах заявлених вимог в суді першої інстанції, посилання апелянта на включення до договору несправедливих умов щодо зміни у витратах, ініціювання зміни відсоткової ставки, зміни порядку черговості зарахування коштів сплачених боржником виключно на розсуд банку, існування дисбалансу в зарахуванні сплачених коштів за видами платежів також не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги в частині визнання недійсним кредитного договору в цілому.

Таким чином, вимоги апеляційної скарги про скасування рішення суду в частині підстав відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними кредитного договору за пропуском строку позовної давності, а відповідно і договорів поруки та іпотеки підлягають частковому задоволенню, а рішення суду в цій частині - скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору за його недоведеності, а відповідно і відсутності підстав для визнання недійсними договорів поруки та іпотеки.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд враховує, що при укладенні договору сторони досягли безспірної згоди щодо визначених законом істотних умов договору, а саме розміру та виду валюти кредитних коштів, а також щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого кредитором, станом на 8 грудня 2014 року заборгованість за кредитом склала 46 160.78 дол. США, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 21 985.95 дол. США, заборгованість по сплаті відсотків - 4 865.40 доларів США, заборгованість по сплаті комісії - 1106.35 доларів США, 15 953.08 доларів США пені за прострочення сплати кредиту, а також 2250 доларів США штрафу за порушення вимог кредитного договору.

Відповідно до умов Договору кредит надавався в іноземній валюті і в цій же валюті визначені платежі з повернення кредиту (п. 3.3.1, 3.3.3 Договору).

Системний аналіз норм матеріального права, а саме ст. 99 Конституції України, ч.ч. 1, 2 ст. 192, ч 2 ст. 198, ч.ч.1, 2 ст. 524, ч.ч.2, 3 ст. 533 ЦК України, ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в УкраїніВ» , положення Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролюВ» дає підстави стверджувати, що стягнення в іноземній валюті заборгованості та процентів, які не є фінансовою санкцією, на виконання боржником зобов'язань згідно кредитного договору, наданого в іноземній валюті, ґрунтується на вимогах закону, але зазначені положення не можуть бути застосовані при вирішенні питання про стягнення пені, штрафу, плати за управління кредитом, оскільки нормами матеріального права не передбачено стягнення таких платежів в іноземній валюті.

Проте, не виключається можливість визначення сторонами грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті відповідно до положень ст. 524, 627 ЦК України. В силу ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом, чи іншим нормативно-правовим актом.

Аналогічну позицію із застосування даних норм матеріального права висловлено Верховним Судом України у справі за № 6-145цс14.

Як вбачається з п.1.3.2 а також розділу 5 кредитного Договору, розрахунку заборгованості за кредитним договором, банком в порушення зазначених вимог закону проводилося нарахування та стягувалася плата за управління кредитом, пеня, штраф у валюті кредиту, а не в гривнях. Договором не передбачено сплати визначеного грошового зобов'язання в іноземній валюті в гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Проте, хоча ОСОБА_6 і не заявлялася вимога про визнання недійсними зазначених положень Договору, але оскільки умови договору про стягнення пені, штрафу і комісії за користування кредитними коштами в іноземній валюті суперечать не лише вимогам цивільного законодавства, але й ст. 99 Конституції України, то за своєю правовою природою вони є нікчемними, оскільки направленні на незаконне заволодіння належними на праві власності фізичній особі коштами в іноземній валюті всупереч положенням ст. 41 Конституції України (ст. 228 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 215, ч.5 ст. 216 ЦК України визнання судом недійсним нікчемного правочину не вимагається. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно ст. 14 ЦК України обов'язки виконуються не лише у межах, встановлених договором, але й з врахуванням вимог цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а згідно ч. 3 ст. 16 ЦК України порушення зазначених вимог може бути підставою для відмови у захисті цивільного права та інтересу особи. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язком для неї.

З врахуванням викладеного, а також тієї обставини, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, суд не може погодитися з законністю дій кредитора про стягнення пені, штрафу, комісії в іноземній валюті, а не в гривневому еквіваленті, і відповідно погодитися із наданим ним розрахунком заборгованості за договором, оскільки це призведе до узаконення незаконних дій банку в стягненні коштів в іноземній валюті, які підлягали стягненню лише в гривні.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 1154-1164/15-2 від 16 червня 2015 року розрахунок заборгованості ОСОБА_6 перед банком по сплаті процентів за кредит та погашення основної суми боргу, пені, коштів на управління кредитом, розрахунок сум, зарахованих на тіло кредиту, відсотків за його користування, комісії та пені, збільшення розміру плати за управління кредитом не відповідають умовам кредитного договору. При цьому в зв'язку з неоднозначністю умов кредитного договору експерту не виявилось можливим відповідно до умов договору: провести детальний розрахунок заборгованості станом на 08 грудня 2014 року; підтвердити або спростувати, чи мало місце несвоєчасне зарахування коштів на погашення заборгованості після їх надходження на транзитний рахунок банку; визначити розмір мінімального необхідного платежу, який би відповідав всім умовам кредитного договору. Разом з тим, експертизою визначено, що сума залишку по тілу кредиту за кредитним договором станом на грудень 2014 року, виходячи з фактично внесених ОСОБА_6 платежів на погашення коштів за кредитним договором, враховуючи дані бухгалтерського обліку банку, за умови віднесення 10 відсотків внесених коштів на погашення відсотків за користування на залишок кредиту, а решту коштів - на погашення тіла кредиту відповідно до істотних умов договору, становить 13 272,97 доларів США. Заборгованість за відсотками складає 2 156,4 доларів США.

З врахуванням викладеного та обставин справи, стягнення кредитором плати за управління кредитом, пені, штрафу всупереч вимогам діючого законодавства у валюті кредиту, а не в гривнях, ненадання окремого письмового документа з детальним розписом загальної вартості кредиту, що позбавляло боржника можливості проведення належного контролю за зарахуванням коштів за видом платежів (тіло кредиту, проценти, комісія, неустойка), які нею сплачувалися на виконання умов договору, призвело до порушення прав позичальника, що пов'язано з безпідставним віднесенням частини сплачених валютних коштів до платежів, які підлягали стягненню в національній грошовій одиниці - гривні, і відповідно не тягло за собою зменшення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, що є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи, що банком в суді першої інстанції було заявлено вимоги про стягнення пені, штрафу, комісії по кредиту лише в іноземній валюті, не надано розрахунку суми заборгованості за кредитним договором, зокрема розрахунку зазначених видів платежів в гривнях за офіційним курсом валюти на день зарахування зазначених платежів, оскільки сторони досягли згоди в частині визначення валюти кредиту і його розміру, а також відсотків за користування кредитними коштами і діючим законодавством не виключається стягнення заборгованості за тілом кредиту і процентів в іноземній валюті, то суд не вправі стягнути інші платежі (окрім тіла кредиту та відсотків за його користування) в іноземній валюті - доларах США.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне врахувати заборгованість станом на 8 грудня 2014 року, визначену експертом, виходячи із розміру кредитних коштів, на отримання яких було направлене волевиявлення позичальника, та 10 відсотків за користування ними, стягнення яких в іноземній валюті не суперечить вимогам закону, а умови договору в цій частині були зрозумілими.

Відповідно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7, як поручителя, підлягає стягненню в солідарному порядку на користь банку визначена експертизою заборгованість за тілом кредиту станом на 8 грудня 2014 року в сумі 13272,97 доларів США, що еквівалентно 290 014,39 грн., та заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 2 156,41 доларів США, що еквівалентно 47 117,56 грн., а всього 15 429,38 доларів США, що еквівалентно 337 131,95 грн.

Посилання апелянтів на припинення зобов'язань за договором поруки в цілому, з врахуванням обставин справи, часу виникнення заборгованості, виходячи з розрахунку, наданого експертом, покладеного в основу рішення судом, а не розрахунків заборгованості, наданих банком, часу звернення позивача до суду з позовом про стягнення не лише прострочених платежів, а й дострокове стягнення коштів за кредитним договором, які підлягали сплаті до 17 липня 2036 року, є безпідставними.

Оскільки застосування строків позовної давності можливе лише за наявності заяви сторони, зробленої до винесення рішення у справі судом першої інстанції, то посилання апелянтів на пропуск банком строку позовної давності в апеляційній скарзі за їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції не тягнуть за собою жодних юридичних наслідків.

Керуючись ст. 303, 307, 309 ч.1 п.4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 грудня 2014 року скасувати.

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк „НадраВ» задовольнити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк „НадраВ» станом на 8 грудня 2014 року заборгованість за тілом кредиту в сумі 13 272,97 доларів США (тринадцять тисяч двісті сімдесят два долари США 97 центів США), що еквівалентно 290 014,39 грн. (двісті дев'яносто тисяч чотирнадцять грн. 39 коп.) та заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 2 156,41 доларів США (дві тисячі сто п'ятдесят шість доларів США 41 цент США), що еквівалентно 47 117,56 грн. (сорок сім тисяч сто сімнадцять грн. 56 коп.), а всього 15 429,38 доларів США (п'ятнадцять тисяч чотириста двадцять дев'ять доларів США 38 центів США), що еквівалентно 337 131,95 грн. (триста тридцять сім тисяч сто тридцять одна грн. 95 коп.)

В задоволенні решти позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк „НадраВ» відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства комерційний банк „НадраВ» про захист прав споживачів та визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: