Ухвала

від 09.07.2015 по справі 826/1929/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1929/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Савін І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДФМ Сервісез» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДФМ Сервісез» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними дій та скасування наказу і податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктів 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, повідомлення від 26.08.2014 №126/22-08 та наказу від 26.08.2014 №2200 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ДФМ Сервісез» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Еко-Сервіс» за період з 01.03.2014 по 31.03.2014. В результаті чого, складено акт від 29.08.2014 №403/2-22-08-36482389.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ДФМ Сервісез» пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання із податку на додану вартість на суму 125833 грн.

Керуючись висновками акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.09.2014 №0009352208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 157291 грн у тому числі: 125833 грн - основний платіж, 31458 грн - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи порушенням своїх прав та інтересів з боку податкового органу та з метою їх відновлення ТОВ «ДФМ Сервісез» звернулось за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача щодо порушень відповідачем процедури призначення перевірки, протиправність наказу від 26.08.2014 №2200 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», і , як наслідок, наявність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 10.09.2014 №0009352208, не приймаються судом до уваги, оскільки перевірку позивача на підставі цього наказу вже здійснено контролюючим органом, за наслідками перевірки складено акт, а на підставі встановлених порушень податкового законодавства відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.09.2014 №0009352208.

Що ж стосується правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено суду як ділової, так і економічної доцільності на укладання договору із ТОВ «Еко-сервіс».

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Водночас, згідно до частини першої ст. 9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (Закон № 996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2.4 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення № 88), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа ( форми ), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції ( у натуральному та/або вартісному виразі ), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що для встановлення реальності здійснення господарських операцій, належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення відповідних таких операцій та використання придбаних товарів/послуг у господарській діяльності.

При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону № 996-XIV та Положення № 88.

Так, в результаті дослідження матеріалів справи судова колегія встановила, що між товариством з обмеженою відповідальністю «ДФМ Сервісез» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-сервіс» (підрядник, виконавець) укладено типові договори про надання послуг від 01.03.2014 №03/14-1, від 01.03.2014 №03/14-2, від 01.03.2014 №03/14-3, від 01.03.2014 №03/14-4, від 01.03.2014 №03/14-5, від 01.03.2014 №03/14-6, від 01.03.2014 №03/14-7, від 01.03.2014 №03/14-8, відповідно до яких підрядник зобов'язується надати замовникові послуги щодо щоденного прибирання приміщень (а.с. 19-86).

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: податкові накладні, акти здачі-приймання робіт та рахунки фактури (а.с. 106-456).

Колегія суддів, акцентує увагу на тому, що ряд первинних документів, не відповідають вимогам ні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ні Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зокрема, в первинних документах не зазначено прізвища особи яка їх склала та її посаду, що у свою чергу позбавляє можливості ідентифікувати відповідальних осіб за здійснення даних господарських операцій.

Також, судова колегія не приймає до уваги подані платіжні доручення, з тих підстав, що в останніх відсутні відмітки банку та не зазначено за який період здійснюється така оплата.

Більше того, позивачем не надано до суду щомісячного акту оцінки чистоти (підписаного управляючим торговельної зали торгівельного центру Замовника та менеджером підрядника), що згідно пп. 1 п. 4 Договорів.

За таких обставин, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з таким контрагентом, не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК та частини другої ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

При розгляді даної справи колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду України, яка викладена: в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, а саме, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; та в постанові від 05.03.2012 по справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Хоча фактичні обставини справи №21-421а11, яка переглядалася Верховним Судом України, стосувалися лише правильності оформлення податкових накладних, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит з ПДВ, однак суд вважає, що з метою однакового застосування законодавства застосований Верховним Судом України підхід є цілком прийнятним. Для з'ясування правильності оформлення й інших первинних бухгалтерських документів, для яких частина друга ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює відповідні обов'язкові вимоги, у т.ч. щодо їх складення та підписання відповідними уповноваженими особами.

Водночас, констатація позивачем того, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, загалом є вірною, але в даному випадку ця теза не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти останнього від настання відповідних юридичних наслідків.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що доводи відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. А відтак, податкове повідомлення-рішення податкового органу є законним і підстав для його скасування відсутні.

Що ж стосується правомірності винесення оскаржуваного наказу та правомірності проведення контролюючим органом перевірки, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, пунктом 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України (ПК України) визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За приписами пп. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75 ПК України Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Разом з тим, на думку суду, оскаржуваний наказ не може бути скасовано, оскільки у межах спірних правовідносин єдиним можливим способом захисту прав позивача є недопущення посадових осіб ДПІ у Голосіївському районі до проведення перевірки.

Згідно з позицією Верховного Суду України, висловленій в постанові від 24 грудня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі міста Донецька, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Враховуючи викладене, саме на початку перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю.

В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Більше того, слід зазначити, що невідповідність акта формальним ознакам та окремі порушення встановленої процедури прийняття податкового повідомлення-рішення не нівелюють факту порушення позивачем податкового законодавства та не є підставою для звільнення його від відповідальності за це порушення.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками викладеними в судовому рішені Вищого адміністративного суду України від 08.07.2010 №К-18621/07.

Згідно із частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДФМ Сервісез» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.