Ухвала

від 15.07.2015 по справі 804/1967/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"15" липня 2015 р.справа № 804/1967/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Гімона М.М. Чумака С. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року у справі № 804/1967/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алант-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 28.01.2015 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області про визнаня протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.01.2015 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 242148,00 грн., в тому числі за основним платежем - 161432,00 грн., за штрафними санкціями - 80716, 00 грн..

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасувано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 13.01.2015 року № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 242148, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 161432, 00 грн., за штрафними санкціями - 80716, 00 грн..

Відповідач не погодився з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій він просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представники сторін у судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

До суду апеляційної інстанції надійшла заява представника позивача, якою він просить розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до ст. 120 КАС України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.

За нормами п.2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, так як не прибула жодна з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ТОВ «Алант-Сервіс» (код ЄДРПОУ 33770121) зареєстроване як юридична особа з 23.09.2005 року, знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Ленінському районі (а.с. 12 т. 1).

Відповідач - Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України повноваження.

В період з 17.12.2014 року по 22.12.2014 року ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Алант-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Прод-Ресурс» та ТОВ «Шосткінвест» за вересень 2014 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 1818/22-02/33770121 від 22.12.2014 року, за висновками якого документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій позивача з платниками податків ТОВ «Прод-Ресурс» та ТОВ «Шосткінвест» за вересень 2014 року, у зв'язку з чим встановлено порушення абз. «б» п. 185.1 ст. 185, абз. «а» п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість по декларації за вересень 2014 року на суму 161432, 00 грн. ( а.с. 29 - 68 т. 1).

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області прийняте податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 13.01.2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 242148,00 грн., в тому числі за основним платежем - 161432,00 грн., за штрафними санкціями - 80716,00 грн. ( а.с.69, 70).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що наявними в матеріалах справи первинними документами спростовуються висновки ДПІ у Ленінському районі щодо нереальності господарських відносин та відсутності об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ «Алант-Сервіс» операцій з контрагентами ТОВ «Прод-Ресурс» та ТОВ «Шосткінвест». В той же час, відповідач не надав доказів стосовно недійсності правочинів, які уклав позивач з контрагентами у перевіряємий період.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 198 Податкового кодексу України передбачає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З акту перевірки вбачається, що всі порушення вимог Податкового кодексу України допущені на думку відповідача по взаємовідносинам позивача з його контрагентами ТОВ «Прод-Ресурс» та ТОВ «Шосткінвест».

Судом першої інстанції встановлено, що основним видом економічної діяльності ТОВ «Алант-Сервіс» є вантажний автомобільний транспорт.

З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2014 року та липні 2014 року ТОВ «Алант-Сервіс» (суборендар - 2) з ТОВ «Прод-Ресурс» (суборендар - 1) укладено договори піднайму (суборенди) транспортних засобів (з додатковими угодами до них), за умовами яких суборендар 1 передає, а суборендар - 2 приймає в тимчасове платне користування на визначений строк транспортні засоби, визначені цими договорами та зобов'язується повернути їх суборендарю - 1 в тому ж вигляді з урахуванням нормального зносу. Договорами передбачено, що розмір орендної плати встановлюється за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткових угод до цих договорів (а.с. 105 -205 т. 1).

На виконання вказаних договорів ТОВ «Прод-Ресурс» передано ТОВ «Алант-Сервіс» матеріальні цінності, на підтвердження чого позивачем надано до суду копії актів здачі-прийняття до договорів оренди транспортних засобів, причіпів, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, товарно-транспортних накладних, оборотно-сальдові відомості ( а.с. 206 - 254 т.1; 1-50, 51- 260 т. 2, 1-101 т.3).

У вересні 2014 року між ТОВ «Алант-Сервіс» (суборендар - 2) та ТОВ «Шосткінвест» (суборендар - 1) укладено договори піднайму (суборенди) транспортних засобів (з додатковими угодами до них), за умовами яких суборендар - 1 передає, а суборендар - 2 приймає в тимчасове платне користування на визначений строк транспортні засоби, визначені цими договорами та зобов'язується повернути їх суборендарю - 1 в тому ж вигляді з урахуванням нормального зносу. Договорами передбачено, що розмір орендної плати встановлюється за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткових угод до цих договорів (а.с. 102- 178, 231 - 256 т.3).

На виконання вказаних договорів ТОВ «Шосткінвест» передано ТОВ «Алант-Сервіс» матеріальні цінності, на підтвердження чого позивачем надано до суду копії актів здачі-прийняття до договорів оренди транспортних засобів, причіпів, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, товарно-транспортних накладних, оборотно-сальдової відомості (а.с. 179 - 230 т. 3, 1-53, 54 - 250 т. 4).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Підпунктом 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Фактичність виконання позивачем договорів піднайму (суборенди) транспортних засобів з ТОВ «Прод-Ресурс» та ТОВ «Шосткінвест» та рух активів підтверджується наступними первинними документами: договорами, додатковими угодами до договорів, актами здачі-прийняття до договорів оренди транспортних засобів, прицепів, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, товарно-транспортними накладними, оборотно-сальдовою відомістю, копії яких долучені до матеріалів адміністративної справи та зазначені вище.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач формував свої витрати та податковий кредит у перевіряємому періоді на підставі первинних документів та податкових накладних, які відповідають встановленим для них вимогам, своєчасно та в межах проведених господарських операцій. Отже, відсутні підстави вважати, що позивач склав свою податкову звітність з податку на додану вартість без відповідного підтвердження первинними документами.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі по тесту - Закон № 996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством; фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як зазначено в ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Апелянтом не спростовано факт належного оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит по операціях з надання послуг, підряду.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно штатного розкладу ТОВ «Алант-Сервіс» з 17 липня 2014 року на підприємстві працює 47 осіб, з яких 35 - водії автотранспортних засобів ( а.с.82, а.с. 83 - 104 т.1).

З матеріалів справі вбачається, що фактична передача транспортних засобів відбувалась на площадці, що належить ТОВ «Виробниче підприємство «Агро-Союз» та розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, смт. Ювілейне, вул. Нижньодніпровська, 1.

З січня 2014 року транспортні засоби обліковуються позивачем (на підставі тимчасових реєстраційних талонів на транспортні засоби, копії яких долучені до матеріалів адміністративної справи (а.с. 83 - 104 т. 1).

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку щодо наявності фізичної та технічної можливостей ТОВ «Алант-Сервіс» для здійснення господарської діяльності та її доцільності.

Поряд з цим, до матеріалів адміністративної справи позивачем долучені копії договорів найму оренди транспортних засобів (посвідчені нотаріально) фізичних осіб - орендодавців з ТОВ «К.Н.Т.» - орендарем. Вказані транспортні засоби були предметом договорів піднайму (суборенди), укладені між ТОВ «Алант-Сервіс» та ТОВ «Прод-Ресурс», ТОВ «Шосткінвест».

Також, наданими до суду товарно-транспортними накладними підтверджується перевезення позивачем вантажів транспортними засобами, які були предметом договорів піднайму (суборенди), на виконання договорів з контрагентами.

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на акти перевірок контрагентів позивача, які не спростовують дійсність укладених ТОВ «Алант-Сервіс» з контрагентами правочинів щодо надання послуг, підряду та не можуть вважатись безспірним доказом порушення податкового законодавства з боку позивача. З аналізу норм права вбачається, що податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу дані аналітичної системи щодо інших платників податків, як безсумнівну підставу для висновку про наявність порушення з боку першого.

Крім того, апелянтом не спростовано того факту, що контрагенти позивача - ТОВ «Прод-Ресурс», ТОВ «Шосткінвест», на час виникнення спірних відношень та до теперішнього часу зареєстровані як платники податків, в тому числі й ПДВ, з Єдиного державного реєстру підприємств не виключені, податкову адресу не змінювали. Податковий орган до суду з позовами про припинення таких юридичних осіб у зв'язку з відсутністю підприємств за податковою адресою та неподанням податкової звітності не звертався.

Податковий орган в акті перевірки дійшов висновку про відсутність реальності господарських операції між позивачем та його контрагентами. І в акті перевірки, і в апеляційній скарзі відповідач детально аналізує акти перевірок контрагентів позивача з іншими контрагентами та зазначає, що контрагенти позивача проводили діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням вигоди третім особам правочини, укладені ТОВ «Прод-Ресурс»» з його контрагентами, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Проте, відповідачем а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надано жодного доказу в підтвердження вказаних висновків, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Посилання апелянта на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту та формування валових витрат, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні як першої так й апеляційної інстанцій.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи та апеляційній скарзі відповідача відсутні будь - які докази наявності обвинувального вироку в кримінальній справі або відомостей щодо визнання в судовому порядку угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом нікчемною або недійсною.

Таким чином, податковим органом без належних доказів та підстав в акті перевірки позивача зазначено про відсутність реальності робіт (послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, що є тільки припущенням. Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, оскільки факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не доведено правомірність прийняття податкового повідомлення - рішення № НОМЕР_1 від 13.01.2015 року.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року у справі № 804/1967/15 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року у справі № 804/1967/15 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції постановлена в порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя: І.В. Юрко

Судді: М.М.Гімон

ОСОБА_1