Постанова

від 13.07.2015 по справі 910/25059/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2015 р. Справа№ 910/25059/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбо»

на рішення господарського суду міста Києва

від 03.02.2015

у справі № 910/25059/14 (суддя - Головатюк Л.Д.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбо», м. Київ

про стягнення 127 365,58 грн,

за участю представників:

від позивача: Юр М.А. - представник (довіреність №7-56/05 від 27.05.2015);

від відповідача: Богун С.О. - директор (протокол №1 від 27.02.2009),

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк» (надалі - ПАТ «Єврогазбанк», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбо» (надалі - ТОВ «Будбо», відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 127 365,58 грн, зумовлених неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором від 16.12.2010 №22.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі №910/25059/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будбо" на користь Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" основний борг за кредитом в розмірі 120 000,00 грн, прострочену заборгованість за процентами в розмірі 7 107,95 грн, пеню за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 257,63 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДБО" в дохід Державного бюджету України 2 547,31 грн судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будбо" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі №910/25059/14 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.06.2015.

В судовому засіданні 22.06.2015 була оголошена перерва до 13.07.2015 у відповідності до статті 77 ГПК України.

13.07.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від ТОВ «Будбо» надійшло клопотання про виклик у судове засідання свідків для дачі пояснень по суті справи.

Розглянувши вказане клопотання у судовому засіданні, колегією суддів відмовлено у його задоволенні з огляду на наступне.

Згідно із статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Чинний ГПК України не передбачає такого джерела доказування, як показання свідків. Однак це не означає неможливості використання як засобів встановлення фактичних обставин у справі письмових та усних пояснень фізичних осіб, яким відомі відповідні обставини.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, будь-які докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості.

На підставі аналізу чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що показання свідків, а саме, фізичних осіб, з якими позивачем було укладено договори банківських рахунків, депозитні внески за якими передані ПАТ «Єврогазбанк» в заставу, жодним чином не вплинуть на розгляд даної справи, а отже, відсутні підстави для виклику даних осіб у судове засідання та заслуховування або отримання від них пояснень.

13.07.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від ТОВ «Будбо» також надійшло клопотання про витребування доказів у Головного слідчого управління МВС України на підтвердження фактів протиправних дій і фальсифікування операцій із заставним майном ПАТ «Єврогазбанк» в порядку статті 38 ГПК України.

Згідно частин 1, 3 статті 38 Господарського процесуального кодексу Уккраїни сторона у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Оскільки ТОВ «Будбо» не обґрунтовано належними та допустимими доказами наявність відкритого кримінального провадження щодо посадових осіб ПАТ «Єврогазбанк» та не зазначено обставин, які можуть бути підтверджені витребуваними доказами, судова колегія, порадившись, ухвалила відмовити у задоволенні такого клопотання.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

13.07.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 16.12.2010 між Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк» (в тексті договору - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будбо" (в тексті договору - позичальник) було укладено кредитний договір №22 (надалі - Кредитний договір).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.3., 1.4.1. Кредитного договору позичальнику було надано кредит в сумі 120 000,00 (сто двадцять тисяч) гривень на строк з 16.12.2010 по 10.12.2012 зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 23,5% річних.

Згідно пункту 1.4.4. Кредитного договору сплата процентів здійснюється з 1 по 5 число місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит у відповідності до пункту 1.3. договору, в день дострокового погашення заборгованості або в день дострокового розірвання договору.

З метою забезпечення зобов'язань за договором укладається договір застави майнових прав на депозит (внесок) Богун Тетяни Григорівни в сумі 120 000,00 грн, розміщений в банку (пункт 2.1. Кредитного договору).

Відповідно до пункту 3.2.6. Кредитного договору банк має право відмовитися від надання кредиту частково або в повному обсязі, а також достроково вимагати погашення заборгованості позичальником за договором, включаючи нараховані проценти за користування кредитом, комісії та штрафні санкції, зокрема, у випадку невиконання позичальником умов договору.

В подальшому між сторонами були укладені договори про внесення змін до Кредитного договору від 10.12.2012 та від 11.12.2013, згідно яких сторонами продовжено термін повернення кредиту до 16.12.2014.

Також, 16.12.2010 для забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором №22 між сторонами були укладені наступні договори: договір банківського рахунку №4823, договір №145220 банківського вкладу з фізичною особою та договір застави майнових прав №22/1 (надалі - договір застави), (т.1, а.с.65-69).

Визначаючи правову природу відносин, що склались між сторонами в ході виконання договору, суд першої інстанції правильно зазначив, що такі мають ознаки кредитного договору, за яким, у відповідності до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно частини 2 статті 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За твердженнями позивача, ТОВ «Будбо» порушило взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором, а саме, пункт 3.3.2., відповідно до якого позичальник зобов'язується сплачувати плату за кредит та інші платежі на рахунки відповідно до Кредитного договору.

Листом від 26.08.2014 за вих. № 2574-6.1-20 позивач надіслав відповідачеві вимогу про усунення порушень та виконання зобов'язань за Кредитним договором з вимогою про негайне погашення заборгованості.

Проте, відповідач відмовився від виконання умов договору, що стало підставою для подання до суду позову про стягнення 127 365,58 грн заборгованості, яка включає заборгованість по кредиту - 120 000,00 грн, заборгованість по процентах - 7 107,95 грн та пеню за несвоєчасну сплату процентів - 257,63 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій вказував, що згідно з пунктом 3.2.6. Кредитного договору сторонами погоджено у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань здійснити погашення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави, а тому позивач повинен погасити суму кредиту за рахунок депозитного вкладу, наданого ПАТ «Єврогазбанк» в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язання.

Оскільки відповідач є стосовно позивача як боржником (за Кредитним договором), так і кредитором (за договором банківського вкладу), то, як стверджує відповідач, відповідно до статті 606 Цивільного кодексу України зобов'язання останнього щодо сплати кредиту та процентів за ним є припиненими у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Як свідчать матеріали справи, відповідач листами №02/07-1 від 02.07.2014 та №02/09-1 від 02.09.2014 звертався до позивача з пропозиціями про погашення заборгованості за спірним Кредитним договором за рахунок коштів, що знаходились на депозитному рахунку, право вимоги за яким перебувало в заставі у відповідача (т.1,а.с.62-64).

Судова колегія погоджується з позицією місцевого господарського суду щодо відхилення даних тверджень відповідача як необґрунтованих з огляду на наступне.

Постановою Правління Національного банку України від 16.07.2014 №424 Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.07.2014 №57 Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" з 17.07.2014 року по 17.10.2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та рішенням від 13.10.2014 №111 продовжено строк її дії на один місяць - до 17.11.2014 включно.

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України №725 від 17.11.2014 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк", Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.11.2014 №121 "Про початок ліквідації ПАТ "Європейський газовий банк" та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію".

Спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими законодавчими актами під час тимчасової адміністрації та ліквідації банків та в питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до частини 3 статті 1 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України.

За приписами частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів. встановленого цим Законом.

Частиною 1 статті 52 зазначеного Закону визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, відповідно до якої кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону, та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п'ятої статті 12 цього Закону; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності); 7) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 8) вимоги за субординованим боргом.

Тобто зарахування вимог боржника, що є кредитором в одній особі згідно положень статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та пункту 5 частини 1 статті 602 ЦК України не допускаються, оскільки дане зарахування порушить порядок задоволення вимог кредиторів.

Крім того, відповідно до пункту 8 частини 4 статті 26 вищевказаного Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фондом не відшкодовується грошові кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, апелянт також зазначає, що 09.02.2015 між ним та Богун Тетяною Григорівною було укладено договір відступлення права вимоги №21, згідно умов якого ТОВ «Будбо» стає кредитором ПАТ «Єврогазбанк» за договором банківського вкладу від 16.12.2010 №145220 на суму 120 000,00 грн, у зв'язку з чим відбулося поєднання боржника і кредитора в одній особі.

Проте, вказані обставини не підлягають дослідженню апеляційним судом під час перегляду рішення місцевого суду від 03.02.2015 у даній справі, оскільки зазначений відповідачем договір відступлення права вимоги було укладено пізніше дати винесення оскаржуваного рішення.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав належним чином, тоді як відповідачем обов'язок щодо погашення кредитної заборгованості, відсотків за користування кредитними коштами та комісії відповідно до умов Договору не виконано.

Оскільки розмір заборгованості підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту у розмірі 120 000,00 грн та заборгованості по процентах у сумі 7 107,95 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання з оплати товару позивач заявляє до стягнення з відповідача пені в розмірі 257,63 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що за порушення строків повернення кредитних коштів та/або сплати процентів та комісії за користування кредитними коштами позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочки. При цьому сторони погодили, що нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, враховуючи умови Кредитного договору щодо строку її нарахування, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 257,63 грн та задоволення вказаної позовної вимоги у повному обсязі.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 03.02.2015 у справі №910/25059/14 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбо» без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будбо» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі №910/25059/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі №910/25059/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/25059/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

В.Г. Суховий