Постанова

від 14.07.2015 по справі 911/1284/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2015 р. Справа№ 911/1284/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Мальченко А.О.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю представників:

від позивача Фіцулін О.О.

від відповідача не з'явився.

розглянувши Товариства з обмеженою відповідальністю

апеляційну скаргу "Край-1"

на рішення

господарського суду Київської області

від 26.05.2015 року

у справі № 911/1284/15 (суддя: О.В. Конюх)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Тріалтекс"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю

"Край-1"

про стягнення 126112,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.05.2015 року позов товариства з обмеженою відповідальністю "Тріалтекс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Край-1" задоволено повністю.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Край-1" (09000, Київська обл., м. Сквира, вул. Леніна, буд. 19, кв. 13, ідентифікаційний код 22863249) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тріалтекс" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7-Д, ідентифікаційний код 37432359) 126112,44 грн. (сто двадцять шість тисяч сто дванадцять гривень сорок чотири копійки) основного боргу, 2522,25 грн. (дві тисячі п'ятсот двадцять дві гривні двадцять п'ять копійок) судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ТОВ "Край-1"звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2015 року у справі №911/1284/15 скасувати в частині стягнення основного боргу в розмірі 15605,80 грн., та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволення позовних вимог в цій частині.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

В судове засідання 14.07.2015 року представник відповідача не з'явився.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача, враховуючи що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, підставою виникнення взаємних прав та обов'язків сторін у справі є укладений 18.04.2011 року між ТОВ "Тріалтекс" (постачальник) та ТОВ "Край-2" (покупець) Договір поставки №293 (далі - Договір), згідно якого постачальник приймає на себе зобов'язання поставляти та передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Відповідно до умов Договору:

- доставка товару покупцю здійснюється транспортом постачальника і за його рахунок за замовленням покупця (пункт 2.1 Договору);

- при поставці постачальник повинен надати видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспорту накладну. Право власності переходить з моменту передачі товару і підписання сторонами накладної на товар (пункти 2.7, 2.8 Договору);

- повернення товару здійснюється в повному обсязі за останньою ціною, за якою прийнято товар протягом 7 денного строку за рахунок постачальника його силами і транспортом. В разі неявки постачальника за товаром, який підлягає поверненню, постачальник сплачує штраф в розмірі 1% від вартості такого товару за кожен день затримки від дня одержання листа покупця (пункт 2.13. Договору);

- покупець оплачує реалізовані товари за період один календарний тиждень протягом 7 календарних днів з дня закінчення календарного тижня за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені накладні (пункт 1.1 Додатку №4 "Спеціальні умови");

- даний договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2011 року (пункт 6.4 Договору).

Угодою від 29.12.2011 року сторони встановили, що дія договору буде продовжена на 1 рік до 31.12.2012 року, строк дії договору автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни у випадку, якщо за 30 днів до закінчення його строку будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір його розірвати.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Протягом дії договору позивачем здійснювались поставки товару, про що свідчать залучені до матеріалів справи копії видаткових накладних. Виписки по рахункам позивача та подані копії платіжних доручень свідчать про те, що відповідач здійснював оплату за отриманий від позивача товар, в результаті станом на 02.12.2014р. вартість отриманого відповідачем та не оплаченого товару складала 136112,44 грн., що вбачається із залучених до матеріалів справи копій первинних документів (накладних, платіжних доручень) за Договором.

30.11.2014 року між постачальником ТОВ "Тріалтекс", первісним покупцем ТОВ "Край-2" та новим покупцем ТОВ "Край-1" підписано додаткову угоду №2, згідно якої в порядку ст.ст. 520,521 ЦК України сторони домовились про заміну сторони у зобов'язанні - покупця - з товариства з обмеженою відповідальністю "Край-2" на товариство з обмеженою відповідальністю "Край-1", з дати підписання Акту звірки розрахунків, який є невід'ємною частиною даної додаткової угоди.

Згідно підписаного Акту звірки від 02.12.2014 року, який є невід'ємною частиною Додаткової угоди №2 від 30.11.2014 року, борг покупця перед постачальником становив 136112,44 грн. Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Разом із тим, як твердив позивач, відповідач свої зобов'язання за додатковою угодою не виконував, грошові кошти - вартість отриманого та не оплаченого товару 136112,44 грн. не сплатив, у зв'язку з чим позивач ТОВ "Тріалтекс" звернувся до відповідача ТОВ "Край-1" з листом від 19.01.2015 року №19/01, в якому повідомляв про розірвання договору поставки та вимагав протягом трьох днів повідомити про залишок товарів для його повернення, та оплатити товар, який був реалізований (копія листа з доказами направлення відповідачу - копія опису вкладення в лист від 20.01.2015 року та копія фіскального чеку "Укрпошти" від 20.01.2015 року № 2862 залучені до матеріалів справи).

У відповідь на зазначений лист відповідач надав позивачу гарантійний лист від 04.02.2015 року, в якому брав на себе зобов'язання до 13.02.2015 року оплатити 30000,00 грн., до 27.02.2015 року - 25000,00 грн. та до 15.03.2015 року - 26000,00 грн. Також платіжним дорученням від 04.02.2015 року № 4872 відповідач оплатив позивачу грошові кошти в сумі 10000,00 грн.

Направлення відповідачу позивачем листа від 19.01.2015 року № 19/01 не свідчить про розірвання договору поставки. Так, відповідно до частини 1 ст. 651 ЦК України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Не подано доказів, що сторонами шляхом підписання додаткової угоди в письмовій формі досягнуто згоди про розірвання договору, або того, що відповідач в порядку частини 1 ст. 207 ЦК України надав відповідачу письмову відповідь про згоду на розірвання договору. Угодою від 29.12.2011 року сторони передбачили, що дія договору продовжується на додаткові однорічні терміни (з 01.01 по 31.12 кожного року), якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення його строку будь-яка із сторін не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір припинити його дію. За таких обставин тридцятиденний строк для направлення такого листа відповідачу сплив 01.12.2014 року.

Пунктом 1.1 Додатку №4 передбачено оплату за умови надання належним чином оформлених накладних, а не рахунків. Крім того, рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документу, визначеним Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки ним не фіксується господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунку-фактури не належить до типових форм, що затверджуються Держкомстатом. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає лише виставлення певної суми для оплати покупцю, а сам факт поставки має бути підтверджений видатковою накладною. Зазначена позиція викладена також в листах Мінфіну від 27.11.2006р. №31-34000-20-23/25136, від 30.05.2011р. №31-08410-07-27/13794.

З огляду на зазначене твердження відповідача про те, що позивачем не виставлено відповідачу рахунків, що є підставою для затримки оплати, є безпідставним.

Умовами договору сторони передбачили, що покупець оплачує реалізовані товари за період один календарний тиждень у магазинах покупця протягом 7 банківських днів з дня закінчення календарного тижня за умови надання належним чином оформлених накладних.

Як вбачається з матеріалів даної справи, суд першої інстанції неодноразово зобов'язував відповідача подати двосторонній акт інвентаризації залишків нереалізованого товару згідно Договору поставки від 18.04.2014 року №293. Відповідач дані вимоги не виконав, Акт інвентаризації залишків не надав.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Окрім того, ухвалами суду першої інстанції від 27.03.2015 року, від 21.04.2015 року, від 05.05.2015 року неодноразово витребовував у відповідача документи, що підтверджують сплату відповідачем грошових коштів за договором. Відповідач витребувані документи не подав, доказів оплати коштів за отриманий від позивача товар в більшому розмірі, ніж визнає за ним позивач, не представив, доказів наявності залишків нереалізованого товару не надав, відповідно доводи позивача не спростував.

Абзацом другим частини 1 ст. 530 ЦК України передбачено можливість визначити строк виконання зобов'язання шляхом визначення вказівки на подію, яка неминуче має настати.

Разом із тим, реалізація товару, придбаного у відповідача, кінцевому споживачу, не є подією, що неминуче має настати. Товар може не бути реалізовано до завершення терміну придатності, або взагалі не бути реалізовано, пошкоджено, втрачено і зазначене не залежить від волі сторін Договору.

Згідно визначення ст. 42 ГК України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання. Пунктом 2.8 Договору сторони передбачили, що право власності переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару та підписання сторонами оформленої належним чином накладної на товар. Разом із тим, враховуючи передбачений договором механізм та строк оплати товару після його реалізації, всупереч пункту 2.8 Договору всі ризики за договором (в тому числі ризик пошкодження, завершення терміну придатності, ненастання взагалі події реалізації товару) фактично несе продавець, оскільки покупець за умовами договору має оплачувати лише реалізований товар.

Крім того, сторонами у договорі не встановлено механізму інвентаризації нереалізованих залишків. Фактично в договорі визначена можливість покупцю в односторонньому порядку встановлювати та змінювати строк оплати, ухилятися від оплати отриманого товару, на що продавець, згідно умов договору не має механізмів впливу.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що строк оплати товару в Договорі та механізм його визначення належним чином не визначено, за таких обставин до відносин сторін слід застосовувати положення частини 1 ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто строк виконання відповідачем грошового зобов'язання є таким, що настав. Зазначена позиція відповідає позиції, викладеній в пункті 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Крім того, відповідно до частин 1, 3 ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Отже, проаналізувавши подані сторонами первинні документи, здійснивши повторний розрахунок заборгованості, суд встановив, що основна заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 126112,44 грн.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 26.05.2015 року у справі №911/1284/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 911/1284/15 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді А.О. Мальченко

Л.Г. Сітайло

Повний текст постанови складено 14.07.2015 року.