Рішення

від 13.07.2015 по справі 472/1860/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №472/1860/14-ц 13.07.2015 13.07.2015 13.07.2015

Провадження №22-ц/784/1518/15

Провадження № 22-ц/784/1518/15 Головуючий першої інстанції: Тустановський А.О.

Категорія: 39 Суддя-доповідач апеляційної інстанції: ОСОБА_1

Рішення

Іменем України

13 липня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Харитоновою І.В.,

за участю:

- прокурора Цвікілевич Н.В.,

- позивача ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3,

- представника третьої особи - Головного управління Держземагенства у Миколаївській області - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Миколаївській області

на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2015 року, ухваленого за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ Держземагенства у Веселинівському районі Миколаївської області, ОСОБА_9, Головне управління Держземагенства у Миколаївській області, про визнання в порядку спадкування права власності на фермерське господарство та право власності і постійного користування земельними ділянками,

встановила:

17 грудня 2014 року ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 пред'явили до ОСОБА_8 сільської ради Веселинівського району Миколаївської області вищезазначений позов, який обґрунтовували наступним.

05 травня 2011 року померла ОСОБА_10, спадкоємцями якої є її батько ОСОБА_9, чоловік - ОСОБА_2 та діти: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді селянського (фермерського) господарства «Возніца-1», яке було зареєстровано 20 жовтня 1999 року, та земельних ділянок, переданих у власність та користування для ведення та розширення селянського (фермерського) господарства.

ОСОБА_10 заповіт не залишила.

У встановленому законом порядку позивачі прийняли спадщину, а ОСОБА_9 відмовився від прийняття спадщини на користь дочки спадкодавця - ОСОБА_5.В.

Посилаючись на відмову нотаріуса видати свідоцтва про права на спадщину за законом через те, що правовстановлюючі документи не відповідають вимогам законодавства, позивачі просили визнати за ними в порядку спадкування після смерті ОСОБА_10:

- право спільної часткової власності на селянське фермерське господарство «Возніца-1»;

-2-

- право на постійне користування земельною ділянкою площею 32,0 га, з кадастровим номером 4821781200:02:000:0002, розташованої на території Кубряцької сільської ради Веселинівського району, право спадкодавця на яку посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серія МК № 483, виданим Веселинівською райдержадміністрацією;

- право спільної часткової власності на земельну ділянку площею 8,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, розташовану на території ОСОБА_8 сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, кадастровий номер земельної ділянки 4821785600:06:000:0331, право власності спадкодавця на яку посвідчено Державним актом на право приватної власності на землю без серії та номера, виданим 06 квітня 1993 року Веселинівською районною радою народних депутатів Миколаївської області та зареєстрованим в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 84;

- право спільної часткової власності на земельну ділянку площею 8,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, розташовану на території ОСОБА_8 сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, кадастровий номер земельної ділянки 4821785600:06:000:0332, успадковану ОСОБА_10 після смерті ОСОБА_11, померлого 09 січня 1999 року, право власності якого було посвідчено Державним актом на право приватної власності на землю без серії та номера, виданим 06 квітня 1993 року Веселинівською районною радою народних депутатів Миколаївської області та зареєстрованим в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 86;

- право спільної часткової власності на земельну ділянку площею 8,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, розташовану на території ОСОБА_8 сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, кадастровий номер земельної ділянки 4821785600:06:000:03333, успадковану ОСОБА_10 після смерті матері ОСОБА_12, померлої 23 травня 2010 року, право власності якого було посвідчено Державним актом на право приватної власності на землю без серії та номера, виданим 06 квітня 1993 року Веселинівською районною радою народних депутатів Миколаївської області та зареєстрованим в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 83, а також визнати, що частки спадкоємців у спадщині, прийнятій після смерті ОСОБА_10 становлять: ОСОБА_5 - 2/5 частки; ОСОБА_6 , ОСОБА_7, ОСОБА_2Б - по 1/5 частки.

Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 21 січня 2015 року до участі у справі залучено в як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держземагенства у Миколаївській області.

Представник відповідача ОСОБА_8 сільської ради Веселинівського району Миколаївської області ОСОБА_13 в поданій заяві позовні вимоги визнав.

Заперечуючи проти позовних вимог в частині права спадкоємців на постійне користування земельною ділянкою площею 32 га, третя особа - Головне управління Держземагенства у Миколаївській області - посилалось на те, що відповідач у справі є неналежним та таке право не увійшло до складу спадщини і припинилося зі смертю спадкодавця, якій належало таке право.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2015 року позов задоволено.

Заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Миколаївській області подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій, в частині визнання за позивачами у порядку спадкування права постійного користування землею площею 32 га з кадастровим номером 4821781200:02:000:0002, розташованої на території Кубряцької сільської ради Веселинівського району, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені цих вимог.

-3-

В обґрунтування скарги посилався на порушення судом вимог матеріального та процесуального права при вирішенні зазначених вимог.

Отже, з огляду на мотиви апеляційної скарги оскаржується рішення суду першої інстанції в частині визнання за позивачами у порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою площею 32 га розташованої на території Кубряцької сільської ради Велелинівського району, в іншій - не оскаржується, а тому відповідно до ст. 303 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак рішення суду першої інстанції наведеним нормам закону не відповідає.

ОСОБА_11 першої інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області від 11 січня 1997 року № 8-р ОСОБА_10 надано у постійне користування для розширення селянського (фермерського) господарства із земель запасу районної Ради народних депутатів 32 гектара ріллі (а.с.181).

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_10 отримала державний акт на право постійного користування землею (який має не застережені виправлення Серії МК № 192 на № 483, не містить дати видачі і номеру реєстрації в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею), площею 32 га, з цільовим призначенням - для розширення селянського (фермерського господарства) (а. с. 15).

20 жовтня 1999 року зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «ОСОБА_10 - 1», засновником та головою якого вказано ОСОБА_10І.( а. с. 40-41, 146-153).

Відповідно до п. 5.1 Статуту господарства земельні ділянки, що належать члену СФГ на праві власності згідно з Державним актом на право приватної власності і Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, виданим власнику не є власністю СФГ. Право користування земельними ділянками передається СФГ для сільськогосподарських цілей відповідно до чинного законодавства, що регулює земельне питання.

05 травня 2011 року померла ОСОБА_10, заповіту не залишила.

Спадкоємцями першої черги за законом є її батько ОСОБА_9, чоловік - ОСОБА_2 та діти: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

ОСОБА_2 і ОСОБА_5 у встановлений законом шестимісячний строк звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини (а.с.132-133).

ОСОБА_9 відмовився від прийняття спадщини на користь ОСОБА_5, подавши про це відповідну заяву до нотаріуса за місцем відкриття спадщини (а.с.134).

ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у силу ст. 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину, оскільки були неповнолітніми та постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (а.с.136).

Нотаріусом відмовлено позивачам у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на право постійного користування земельною ділянкою.

-4-

Задовольняючи вказані позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки нотаріусом відмовлено позивачам у видачі свідоцтв про право на спадщину, тому їх спадкові права підлягають захисту у судовому порядку і вони мають право на постійне користування відповідно до їх часток у спадщини спірної земельної ділянки.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.

Частиною 1 ст. 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) установлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті, а відповідно до ч. 3 цієї статті право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив судам, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно з ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову, Головне управління Держземагенства у Миколаївській області посилалося на те, що відповідач є неналежним та право користування земельною ділянкою державної власності, що виникло у особи на підставі державного акта на право користування, не входить до складу спадщини і припинилося зі смертю особи, якій належало таке право (а. с. 93-96).

На порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суд на зазначені положення закону уваги не звернув, доводів осіб, які беруть участь у справі на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевив, фактичних обставин не встановив та дійшов передчасного висновку про задоволення позову в цій частині, який ґрунтуються на припущеннях, що в силу вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України не допустимо.

-5-

Посилання суду на те, що ст. 1225 ЦК України передбачено можливість успадкування права постійного користування земельною ділянкою і таке право позивачем було успадковане, не узгоджується з наведеними вимогами чинного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 407 ЦК України та ч. 5 ст. 1021 ЗК України, якими передбачено лише договірний порядок установлення емфітевзису та не передбачено судового порядку його встановлення.

Наявність чи відсутність такого договору судом не встановлено.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таке ж положення відображено у ст. 3 ЦПК України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, саме на суд як на державний орган покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, у зв'язку з чим суд має право й зобов'язаний визначити характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, а також встановити суб'єктний склад спору.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду (п. п. 11, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

Однак на порушення вищевказаного, суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не обговорив питання про необхідність залучення до участі у справі як співвідповідачів органів виконавчої влади - Веселинівську районну державну адміністрацію Миколаївської області та Головне управління Держземагентства у Миколаївській області, оскільки спірна земельна ділянка є державною власністю та відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення (а.с.129).

Залучення до участі у справі вказаних органів виконавчої влади на стадії апеляційного розгляду цивільним процесуальним законодавством не передбачено.

Ураховуючи, що судом порушено норми процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвалене у справі рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України в частині визнання за позивачами у порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою площею 32 га з кадастровим номером 4821781200:02:000:0002, розташованої на території Кубряцької сільської ради Веселинівського району - скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з позивачів на користь держави підлягають стягненню по 121 грн. 80 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

-6-

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Миколаївській області задовольнити.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2015 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання у порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 сільської ради Веселинівського району Миколаївської області про визнання у порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою площею 32 га з кадастровим номером 4821781200:02:000:0002, розташованої на території Кубряцької сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь держави по 121 грн. 60 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: