Рішення

від 15.07.2015 по справі 914/1755/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2015 р.                                                             Справа№ 914/1755/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва при секретарі судового засідання Д.Зубкович розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Кріті лімітед”, м. Київ;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Магда”, м. Жовква, Львівська область;

про: стягнення 62 969 грн. 83 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 04.06.2015 року прийнято до розгляду позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Кріті лімітед” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Магда” про стягнення 62 969 грн. 83 коп. Розгляд справи призначено на 23.06.2015 року.

У судове засідання 23.06.2015 року з'явився представник позивача, подав документи для долучення до матеріалів справи, надав оригінали договору та накладних для огляду судом, просив позовні вимоги задоволити з підстав, наведених у позовній заяві. Докази отримання відповідачем ухвали про порушення провадження у справі станом на момент судового засідання відсутні. Судом відкладено розгляд справи на 09.07.2015 року.

У судове засідання 09.07.2015 року з'явився представник позивача, подав документи для долучення до матеріалів справи. Відповідач явки представника у судове засідання не забезпечив, повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу не повернулося. Розгляд справи відкладено на 15.07.2015 року.

У судове засідання 15.07.2015 року сторони явки представників не забезпечили, від представника позивача надійшли пояснення по справі. Відповідач причин неявки не повідомив, конверт з ухвалою про порушення провадження у справі, адресований відповідачу, повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Представнику позивача, що брав участь в судових засіданнях, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Клопотань щодо технічної фіксації судового процесу сторони не заявляли.

У судовому засіданні 15.07.2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору. Спір між сторонами виник у зв'язку із неналежним, на переконання позивача, виконанням відповідачем договірних зобов'язань в частині вчасної та повної оплати за отриманий товар, обумовлений договором купівлі-продажу. Товариство з обмеженою відповідальністю “Кріті лімітед” (надалі по тексту рішення – позивач, продавець згідно з договором) звернулось до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Магда” (надалі по тексу рішення – відповідач, дистрибютор згідно з договором) про стягнення 62 969 грн. 83 коп. заборгованості, з яких 34 496 грн. 49 коп. основного боргу, 3 095 грн. 17 коп. пені, 1 288 грн. 00 коп. 3% річних, 24 090 грн. 17 коп. інфляційних втрат.

Відповідач явки представника у судові засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву не подав, доказів на спростування позовних вимог не подав, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 01.06.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Кріті Лімітед” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Магда” було укладено договір купівлі-проажу № 2013-К (надалі по тексту рішення - договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність дистриб'ютора продукцію (надалі - товар), а дистриб'ютор – прийняти і оплатити товар. Асортимент і ціни вказуються у накладній на товар. Перехід права власності на товар здійснюється в момент отримання товару дистриб'ютором чи його перевізником, що підтверджується їх підписом на накладній на товар чи товарно-транспортній накладній.

Згідно з п. 7.1 договору дистриб'ютор оплачує 100 % вартості товару протягом 60 календарних днів з дня поставки товару.

Як підтверджується видатковими накладними № 2142 від 23 серпня 2013 року на суму 4 992 грн. 03 коп., № 1688 від 04 липня 2013 року на суму 3 369 грн. 29 коп., № 1835 від 22 липня 2013 року на суму 4 650 грн. 91 коп., № 1987 від 07 серпня 2013 року на суму 7 140 грн. 67 коп., № 2452 від 23 вересня 2013 року на суму 2 751 грн. 98 коп., № 3079 від 22 листопада 2013 року на суму 3 530 грн. 45 коп., № 3178 від 02 грудня 2013 року на суму 15 122 грн. 40 коп., № 48 від 10 січня 2014 року на суму 9 483 грн. 95 коп., № 182 від 23 січня 2014 року на суму 5 920 грн. 68 коп., постачальник поставив покупцю товар на загальну суму 56 960 грн. 36 коп.

Згідно з долученими до матеріалів справи виписками 30.09.2014 року покупцем оплачено 5 000 грн., а 30.12.2013 року – 20 000 грн. відтак, несплаченими залишились кошти у розмірі 31 960 грн. 36 коп.

Дані факти матеріалами справи підтверджені, сторонам не заперечувались та документально не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ст. 691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як підтверджено матеріалами справи, постачальник у відповідності з наявними видатковими накладними, дослідженими та описаними судом вище, поставив покупцю товар на загальну суму 56 960 грн. 46 коп. Суд звертає увагу, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України); господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України). Встановлюючи суму заборгованості по договору купівлі-продажу від 01.06.2013 року, суд бере до уваги документи, які первинно підтверджують виконання сторонами своїх зобов'язань, зокрема, факт поставки товару підтверджено видатковим накладними, наявними у матеріалах справи, на загальну суму 56 960 грн. 46 коп., хоча позивачем у акті звіряння та в оборотно-сальдовій відомості, крім описаних вище накладних, вказана накладна на суму 2 536 грн. 13 коп. за №1708 від 08.07.2013 року. Однак відсутність у матеріалах справи вказаної накладної не дає суду правових підстав для визнання здійсненою такої поставки на вказану суму. Відтак, з урахуванням наведених положень про допустимість доказів, суд бере до уваги наявні та підписані представниками обох сторін видаткові накладні і приходить до висновку про здійснення продавцем поставки на суму 56 960 грн. 46 коп., а не 59 496 грн. 49 коп., як зазначив позивач.

Враховуючи часткову оплату товару на суму 25 000 грн., несплаченими залишились кошти у розмірі 31 960 грн. 36 коп.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Договором сторони визначили порядок оплати: протягом 60 календарних днів з дня поставки товару.

У статті 610 Цивільного кодексу України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з п. 9.1 договору сторони визначили, що у випадку у випадку невчасної оплати поставленої продавцем партії товару, дистриб'ютор сплачує постачальнику пеню із розрахунку 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБ України.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 2 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Беручи до уваги дати підписання сторонам видаткових накладних та умови договору про здійснення покупцем оплати, прострочення за кожною видатковою накладною виникло після спливу 60 календарних днів з моменту її підписання, а саме: по накладній № 2452 від 23 вересня 2013 року 23.11.2013 року, № 3079 від 22 листопада 2013 року – 22.01.2014 року, № 3178 від 02 грудня 2013 року – 01.02.2014 року, № 48 від 10 січня 2014 року – 12.03.2014 року, № 182 від 23 січня 2014 року – 25.03.2014 року.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Із долученого позивачем розрахунку заборгованості пені вбачається нарахування неустойки в межах подвійної облікової ставки, що відповідає вимогам законодавства. Суд, здійснивши перерахунок пені у відповідності до вимог законодавства, з урахуванням здійснення декількох поставок на різні суми та у різні дати, з урахуванням норм щодо перебігу строків та моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання, зазначає, що обґрунтованою і такою, що підлягає стягненню, є розмір пені 3 084 грн. 98 коп.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних, суд отримав результат, аналогічний із зазначеним позивачем, відтак, вважає за необхідне задоволити вимогу про стягнення 1 288 грн. 3% річних у повному обсязі.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат у відповідності до наведених положень Пленуму Вищого господарського суду України, суд отримав результат відмінний (менший) від того, що вказаний позивачем. Однак, у п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» одночасно вказано, що у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга". Представником позивача подано додаткові пояснення стосовно нарахування інфляційних втрат і вказано що такий розрахунок здійснено саме відповідно до Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 року № 62-97р.

Здійснивши перерахунок заявлених інфляційних втрат по видаткових накладних № 2452 від 23 вересня 2013 року, № 3079 від 22 листопада 2013 року, № 3178 від 02 грудня 2013 року, № 48 від 10 січня 2014 року, № 182 від 23 січня 2014 року (не виходячи за межі, обрані позивачем) та у порядку, обраному позивачем (згідно з листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р), суд отримав результат, аналогічний із заявленим позивачем. Відтак, суд вважає інфляційні втрати в розмірі 24 090 грн. 17 коп. такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи встановлені з матеріалів справи обставини справи, беручи до уваги розрахунки, описані вище, суд вважає право позивача на отримання коштів за виконання умов договору купівлі-продажу порушеним і таким, що підлягає захисту шляхом часткового задоволення позовних вимог з підстав, описаних вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-84, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Магда” (80300, Львівська обл., Жовківський район, місто Жовква, площа Вічева, будинок 1А, код ЄДР 13804585) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Кріті лімітед” (01001, м. Київ, вул. Володимирська, будинок 4, код ЄДР 37931561) 31 960 грн. 36 коп. основного боргу, 3 084 грн. 98 коп. пені, 24 090 грн. 17 коп. інфляційних втрат, 1 288 грн. 3 % річних і 1 735 грн. 65 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2 536 грн. 13 коп. основного боргу, 10 грн. 19 коп. пені.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 17.07.2015 року.

Суддя                                                                                           Матвіїв Р.І.