Рішення

від 07.07.2015 по справі 911/4597/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2015 р. Справа № 911/4597/13

Господарський суд Київської області у складі колегії суддів: головуючий суддя - Саванчук С.О., судді: Бацуца В.М., Рябцева О.О., у справі № 911/4597/13

за позовом Тетіївського районного споживчого товариства,

09800, Київська обл., м. Тетіїв, вул. Кірова, 3

до 1) Споживчого товариства Тетіївського району,

09800, Київська обл., м. Тетіїв, вул. Кірова, 3

2) Тетіївського споживчого товариства,

09800, Київська обл., м. Тетіїв, вул. Кірова, 1-А

про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників:

позивача - Озарків І.Д. (довіреність від 09.02.2015 № 2115);

відповідача 1 - Тітов А.І. (виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців № 016904);

відповідача 2 - Гричанюк О.І. (довіреність від 08.01.2014 № 2).

Обставини справи:

Тетіївське районне споживче товариство (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою від 09.12.2013 № 14 до Споживчого товариства Тетіївського району (далі - відповідач 1) та до Тетіївського споживчого товариства (далі - відповідач 2) про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконним відчуженням відповідачем 1, за договором купівлі-продажу від 06.08.2003, нежитлового приміщення магазину "Універмаг" загальною площею 809,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: Київська обл., м. Тетіїв, вул. Леніна, 36, відповідачу 2, оскільки власником вказаного приміщення, відповідно до рішення виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 28.12.2001 № 103, є позивач.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.12.2013 порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено на 14.01.2014.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.02.2014 зупинено провадження у справі № 911/4597/13 до вирішення пов'язаної з нею справи № 911/203/14 про визнання недійсним рішення Тетіївської міської ради від 26.12.2013 № 705, яким скасовано рішення виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 28.12.2001 № 103 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований по вул. Леніна, 36 в місті Тетієві".

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 10281/15 від 30.04.2015) надійшла заява відповідача 2 про поновлення провадження у справі, з копіями рішення господарського суду Київської області від 26.11.2014, постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 та постанови Вищого господарського суду України від 15.04.2015 у справі № 911/203/15 у додатку.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.05.2015 поновлено провадження у справі та призначено колегіальний розгляд справи, справу № 911/4597/13 передано до відділу інформаційно-технічного забезпечення судового процесу апарату господарського суду Київської області для визначення складу колегії суддів.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено суддів до складу колегії суддів у справі № 911/4597/13: Карпечкіна Т.П., Рябцеву О.О.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.05.2015 справу № 911/4597/13 прийнято до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя - Саванчук С.О., судді: Карпечкін Т.П., Рябцева О.О., розгляд справи призначено на 08.06.2015.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 54/15 від 25.05.2015) відповідачем 2 подано письмову заяву про відвід судді Саванчук С.О. від участі у розгляді справи № 911/4597/13.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 55/15 від 25.05.2015) відповідачем 2 подано письмову заяву про відвід судді Карпечкіна Т.П. від участі у розгляді справи № 911/4597/13.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 12032/15 від 25.05.2015) відповідачем 1 подано письмову заяву про застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 08.06.2015 представники відповідачів підтримали заяву відповідача 2 про відвід суддів Саванчук С.О. та Карпечкіна Т.П. від участі у розгляді справи, представник позивача у судове засідання не з'явився.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.06.2015 відмовлено у задоволенні заяви відповідача 2 про відвід судді Саванчук С.О. від участі у розгляді справи № 911/4597/13.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.06.2015 відмовлено у задоволенні заяви відповідача 2 про відвід судді Карпечкіна Т.П. від участі у розгляді справи № 911/4597/13.

У судовому засіданні 08.06.2015 суддею Карпечкіним Т.П. подано письмову заяву про самовідвід від участі у розгляді справи № 911/4597/13.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.06.2015 задоволено заяву судді Карпечкіна Т.П. про самовідвід від участі у розгляді справи № 911/4597/13, справу передано до відділу інформаційно-технічного забезпечення судового процесу апарату господарського суду Київської області для визначення судді до складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями, у справі № 911/4597/13 визначено колегію у складі трьох суддів: головуючий суддя - Саванчук С.О., судді: Бацуца В.М., Рябцева О.О.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.06.2015 справу № 911/4597/13 прийнято до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя - Саванчук С.О., судді: Бацуца В.М., Рябцева О.О., розгляд справи призначено на 07.07.2015.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 67/15 від 02.07.2015) відповідачем 1 подано заяву про відвід судді Саванчук С.О. від участі у розгляді справи № 911/4597/13.

У судовому засіданні 07.07.2015 представники відповідачів підтримали заяву відповідача 1 про відвід судді Саванчук С.О. від участі у розгляді справи, представник позивача заперечив проти даної заяви.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.07.2015 відмовлено у задоволенні заяви відповідача 1 про відвід судді Саванчук С.О. від участі у розгляді справи № 911/4597/13.

У судовому засіданні 07.07.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги, представники відповідачів заперечили проти позову.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 07.07.2015 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд -

встановив:

Виконавчим комітетом Тетіївської міської ради прийнято рішення від 18.12.2001 № 103 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований по вулиці Леніна, 36 в місті Тетієві", яким дозволено міжміському бюро технічної інвентаризації оформити правлінню Тетіївського районного споживчого товариства право власності на приміщення універмагу, розташоване по вулиці Леніна, 36 в місті Тетієві, з видачею свідоцтва на право власності.

Як стверджує позивач, на підставі рішення від 18.12.2001 № 103, Тетіївським міжміським бюро технічної інвертизації видано Тетіївському районному споживчому товариству свідоцтво від 02.01.2002 про право власності на приміщення універмагу, який розташований в місті Тетієві за № 36.

Згодом, Виконавчим комітетом Тетіївської міської ради прийнято рішення від 25.03.2003 № 22, яким право власності на магазин "Універмаг", розташований по вул. Леніна, 36 у м. Тетіїв оформлено за Споживчим товариством Тетіївського району.

Між Споживчим товариством Тетіївського району (далі - відповідач 1, продавець) та Тетіївським споживчим товариством (далі - відповідач 2, покупець) укладено договір купівлі-продажу від 06.08.2003 (далі - Договір), відповідно до умов якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця нежиле приміщення магазину «Універмаг», загальною площею 809,4 кв.м. по вул. Леніна в м. Тетіїв, Київської області, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти його.

На підставі акту прийому-передачі від 06.08.2003, відповідач 1 передав відповідачу 2 об'єкт за Договором.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.10.2008 у справі № 9/426-07, яке залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2010, визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 25.03.2003 № 22 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна споживчому товариству Тетіївського району». У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з твердженнями про те, що він є єдиним власником спірного майна та заявляє вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.08.2003 та витребування з незаконного володіння відповідача 2, шляхом виселення, нежитлового приміщення магазину «Універмаг», розташованого за адресою: Київська обл., м. Тетіїв, вул. Леніна, 36.

Під час судового розгляду справи № 911/4597/13, рішенням Тетіївської міської ради від 26.12.2013 № 705, скасовано рішення Виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 18.12.2001 № 103 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований по вулиці Леніна, 36 в місті Тетієві", як таке, що винесене з порушенням норм чинного законодавства України, діючої на той час Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб та суперечить статуту Тетіївського районного споживчого товариства.

Позивачем, під час розгляду справи № 911/4597/13, подано клопотання про зупинення провадження у даній справі, у зв'язку з поданням позову до суду про скасування зазначеного рішення Тетіївської міської ради від 26.12.2013 № 705, оскільки, на думку позивача, вказане рішення позбавило позивача права власності на спірне майно.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.02.2014 зупинено провадження у справі № 911/4597/13 до вирішення пов'язаної з нею справи № 911/203/14 про визнання недійсним рішення Тетіївської міської ради від 26.12.2013 № 705, яким скасовано рішення виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 28.12.2001 № 103 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований по вул. Леніна, 36 в місті Тетієві".

Рішенням господарського суду Київської області від 26.11.2014 у справі № 911/203/14, що залишено в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2015, у задоволенні позову відмовлено повністю. Даним рішенням суду встановлено, що права Тетіївського районного споживчого товариства не порушені, оскільки рішенням виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 18.12.2001№ 103 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого по вулиці Леніна, 36 в місті Тетієві" дозволено міжміському бюро технічної інвентаризації оформити право власності на приміщення універмагу, розташованого по вулиці Леніна, 36 в місті Тетієві, з видачею свідоцтва на право власності правлінню Тетіївського районного споживчого товариства, а не споживчому товариству як об'єднанню громадян або громадян та юридичних осіб. Крім того, у реквізитах копії свідоцтва від 02.01.2002 про право власності Тетіївського районного споживчого товариства на приміщення універмагу, що розташований в місті Тетієві за № 36, неможливо ідентифікувати об'єкт, на який видано вказане свідоцтво, оскільки у ньому відсутня повна адреса місцезнаходження нерухомого майна, а саме: назва вулиці на якій воно розташоване. Крім вказаного, судом враховано, що позивачем на вимогу суду не надано для огляду оригінал вказаного свідоцтва.

Відповідачами, відповідно до письмових пояснень, що наявні у матеріалах справи, стверджується, що рішенням господарського суду у справі № 911/203/14, що залишено в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2015, встановлено факти відсутності у позивача права власності на спірне майно і вказані обставини не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зважаючи на вказані твердження відповідачів, судом враховано, що преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин, не мають преюдиціального значення оціночні судження, зроблені судом при вирішенні іншої справи, ототожнення фактів, встановлених цим судом, з їх юридичною оцінкою.

При цьому, судом взято до уваги, що сторонами у справі № 911/203/14 є інші сторони, ніж у даній справі.

Одночасно, даним судом враховано, що рішеннями судів у справі 911/203/14 не скасовано рішення Тетіївської міської ради від 26.12.2013 № 705, що має значення для встановлення у даній справі обставин щодо наявності у позивача прав на спірне майно, відтак, вказане приймається судом у даній справі.

Відтак, вказаними рішеннями встановлено факти відсутності порушень спірним, у тій справі, рішенням ради прав позивача, вказані обставини мають значення при розгляді вказаної справи, однак, не являються встановленням факту, що позивач не є власником спірного майна.

При розгляді позовних вимог у справі № 911/4597/13, судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1, пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з нормами статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до наявної у матеріалах справи постанови конференції Тетіївської районної спілки споживчих товариств від 22.06.2000 та протоколу від 22.06.2000, вказаною конференцією вирішено передати власність (майно) районної спілки споживчих товариств в користування Тетіївському районному споживчому товариству, а згідно з актом від 22.06.2000 комісія у складі: голови правління Тетіївської райспоживспілки Бондаренка В.І. і заступника голови правління Кириленко Р.В. передала основні засоби Тетіївської райспоживспілки Тетіївському районному споживчому товариству.

Згідно з вказаним актом від 22.06.2000, позивачу передано нерухоме майно, розташоване у м. Тетіїв, в тому числі, і приміщення магазину „Універмаг" по вул. Леніна, 36.

Позивач стверджує, що приміщення магазину „Універмаг" по вул. Леніна, 36 у м. Тетіїв належить йому на праві власності, відповідно до рішення виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 28.12.2001 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований по вул. Леніна, 36 в місті Тетієві".

Проте, рішенням Тетіївської міської ради від 26.12.2013 № 705, скасовано рішення Виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 18.12.2001 № 103 "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований по вулиці Леніна, 36 в місті Тетієві".

Зважаючи на вказане, обґрунтування позивачем наявності у нього прав на спірне майно рішенням, що скасоване, безпідставне.

Крім того, відповідно до довідки Тетіївського міжміського бюро технічної інвертаризації Київської області від 04.02.2014 № 26, згідно з рішенням виконкому Тетіївської міської ради від 18.12.2001 № 103 "Про оформлення права власності на приміщення магазину «Універмаг» по вулиці Леніна, 36 в місті Тетієві, Київської області", свідоцтво на право власності на правління Тетіївського районного споживчого товариства не видавалось і реєстрація свідоцтва не проводилась.

Згідно з довідкою Тетіївського міжміського бюро технічної інвертаризації від 15.08.2014 № 187, з 17.07.2003 припинено право власності Тетіївського районного споживчого товариства на приміщення магазину "Універмаг" по вул. Леніна, 36 в м. Тетієві Тетіївського району Київської області, оскільки державна реєстрація свідоцтва про право власності, виданого 02.01.2002 Тетіївському районному споживчому товариству була знята у зв'язку з видачею свідоцтва про право власності Споживчому товариству Тетіївського району та, станом на 01.01.2003, згідно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, власником приміщення магазину "Універмаг" по вул. Леніна, 36 в м. Тетієві Тетіївського району Київської області є Тетіївське споживче товариство.

Ухвалою господарського суду Київської області 15.06.2015, витребувано у позивача, для огляду у судовому засіданні, оригінали правовстановлюючих документів на спірне майно.

Відповідо до письмових пояснень позивача, що подані через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 15959/15 від 07.07.2015) оригінал свідоцтва від 02.01.2002 про право власності на приміщення Універмагу, який розташований в місті Тетієві за № 36, втрачено.

З копії свідоцтва від 02.01.2002 про право власності на приміщення Універмагу, який розташований в місті Тетієві за № 36, неможливо ідентифікувати об'єкт на який видано вказане свідоцтво, оскільки у ньому відсутня повна адреса місцезнаходження нерухомого майна, а саме: назва вулиці на якій воно розташоване.

Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували його право власності на спірне майно.

Відповідно до статей 316, 317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з статтею 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що саме він є власником спірного приміщення.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України, правомірність правочину презюмується, відтак, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 54 Господарського процесуального кодексу України, позивач самостійно визначає у позовній заяві як предмет поданого позову (матеріально - правову вимогу), так і підстави позову (обставини, яким позивач їх обґрунтовує).

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також, у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною 2 статті 16, частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

Відтак, при розгляді господарського спору, необхідним є встановлення наявності відповідного права у позивача та наявності обставин щодо його порушення, не визнання чи оспорення, у спірних правовідносинах.

Вказану правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-194цс14.

З огляду на підстави позову - порушення права власності позивача на спірне майно та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що, з огляду на те, що матеріалами справи не підтверджується право власності позивача на спірне майно, відсутні підстави для задоволення позову за відсутності порушеного права.

Крім того, судом враховано правову позицію, що викладено у постанові Верховного Суду України від 11.12.2012 у справі № 56/68, відповідно до якої, у випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

З огляду на вказану позицію, обраний позивачем спосіб захисту - предмет позову, не кореспондується з підставами, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини 1 статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.08.2003, що укладений між відповідачами та витребування спірного майна з незаконного володіння відповідача 2, задоволенню не підлягають.

Згідно з статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог.

Одночасно, відповідачем 1 подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

За результатами розгляду зазначеної заяви, судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

До вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність, що встановлено статтею 257 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При вирішенні питання про застосування строків позовної давності, судом враховано правову позицію, що викладена у підпункті 2.2. пункту 2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», де зазначено, що за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Однак, суд встановив, що права позивача не порушені, у зв'язку з чим, обставини щодо спливу позовної давності не підлягають встановленню, а наслідки її спливу - застосуванню.

З наявних у матеріалах справи квитанцій вбачається, що судовий збір сплачено позивачем у більшому розмірі, ніж передбачено законом.

Крім того, ухвалою господарського суду Київської області від 14.01.2014, відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання заяви про забезпечення позову справляється судовий збір у розмірі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Судом враховано правову позицію, що викладено у підпункті 2.5. пункту 2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" про те, що абзацом 3 частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі, при об'єднанні їх в одному документі.

Судом встановлено, що згідно з квитанціями від 03.12.2015 та від 03.12.2013, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5 161,50 грн., тобто, у більшому розмірі, ніж передбачено законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі, й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Вказану правову позицію викладено у підпункті 5.2. пункту 5. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7.

З огляду на зазначене, судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позову згідно з квитанціями від 03.12.2015 та від 03.12.2013 підлягає поверненню позивачу з державного бюджету у розмірі 2 116,50 грн.

Решта судового збору, у розмірі 3 045,00 грн., відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись статтями 4, 22, 32, 33, 35, 36, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Повернути Тетіївському районному споживчому товариству (09800, Київська обл., м. Тетіїв, вул. Кірова, 3, код ЄДРПОУ 30024020) з Державного бюджету України 2 116 (дві тисячі сто шістнадцять) грн. 50 коп. судового збору, що зайво сплачений згідно з квитанціями від 03.12.2015 та від 03.12.2013.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 13.07.2015.

Головуючий суддя С.О. Саванчук

Суддя В.М. Бацуца

Суддя О.О. Рябцева