Ухвала

від 10.06.2015 по справі 804/1310/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"10" червня 2015 р. справа № 804/1310/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року у справі № 804/1310/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Моно Краву Ліфтс Україна"

до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

В січні 2014 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000622211 від 11.09.2013 р. форми "В1", згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальному розмірі 35 155 грн., в тому числі за основним платежем- 28 124 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 7 031 грн. та №0000632211 від 11.09.2013 р. форми "В4", згідно якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 26 067 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року позов задоволено, а саме: скасовані податкові повідомлення-рішення від 11.09.2013 р. №0000622211, №0000632211.

Постанова мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову. Апелянт зазначав, що саме визначення бази оподаткування операцій без урахування витрат на сплату ПДВ призвело до помилкового висновку платником податку про отримання доходу від зазначених операцій, а тому дохідність є умовною, оскільки досягнута шляхом формування податкового кредиту, який в подальшому може бути підставою для бюджетного відшкодування ПДВ.

Представник відповідача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти апеляційної скарги,

просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу відповідача від 21.08.2013 р. №254 з 22.08.2013 по 27.08.2013 року відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача ТОВ "Моно Краву Ліфтс Україна" з питання здійснення експорту товарів не власного виробництва за період з 01.11.2012 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт перевірки від 02.09.2013 р. №118/22.01-32634005.

Під час перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог п.п.14.1.179, п.п.14.1.181, п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 з урахуванням норм п.п.14.1.36 п.14.1, пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, в результаті чого позивачем:

- завищено бюджетне відшкодування у грудні 2012 р. на суму 28 124 грн.;

- завищено від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (рядок 19 та рядок 20.2) за січень 2013 р. на суму 26 067 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що сума придбання товарно-матеріальних цінностей у жовтні 2012 року, які в подальшому були реалізовані на експорт за договором комісії № 10-12-К від 25.05.2012, у листопаді 2012 року склала 168739,82 грн. (у тому числі ПДВ - 28123,30 грн.), сума ж реалізації вказаних товарів на експорт у листопаді 2012 року склала 156315,00 грн., таким чином результат вказаної господарської операції це збиток у сумі 12424,82 грн. Також перевіркою встановлено, що сума придбання товарно-матеріальних цінностей у грудні 2012 року склала 156403,80 грн., (у тому числі ПДВ - 26067,28 грн.), тоді як сума реалізації на експорт вказаних товарів за договором комісії № 17-12-К від 24.07.2012, у грудні 2012 року - 138798,00грн. Результат вчиненої у грудні 2012 року господарської операції з продажу на експорт товарів це збиток у сумі 17605,80 грн. Разом з тим, відповідач зазначив, що твердження позивача щодо одержання економічного ефекту при проведенні господарської операції є безпідставними, оскільки у листопаді 2012 року та у грудні 2012 року податок на додану вартість до бюджету останнім не сплачувався, однак від'ємне значення податкового кредиту у листопаді 2012 року відображено у сумі 234308,00 грн., у грудні 2012 року - 216346,00 грн., також заявлено бюджетне відшкодування ПДВ на суму 234308,00 грн. За наведених обставин, операції з реалізації на експорт у листопаді та грудні 2012 року товарно-матеріальних цінностей були для ТОВ "Моно Краву Ліфтс Україна" завідомо збитковими. Зазначені операції платника податків є незаконними, спрямовані на мінімізацію податкових зобов'язань і збагачення позивача за рахунок державного бюджету. Тому, і право на податковий кредит, і на отримання бюджетного відшкодування за такими операціями, у позивача виникати не може.

Також, відповідачем в акті перевірки зазначено, що ТОВ "Моно Краву Ліфтс Україна" проводило операції з експорту товару, які не мали під собою мети отримання доходу, а спрямовані лише на мінімізацію сплати податку на додану вартість. Тому наявність у підприємства належним чином оформлених документів, які відповідно до вимог ПК України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих податкових накладних, не є підставою для формування податкового кредиту, оскільки платником не доведено об'єктивність та поважність причин продажу товарів за ціною, нижчою від ціни придбання. Отже, головною метою в даному випадку було одержання доходу за рахунок несплати відповідних сум ПДВ до бюджету та, як наслідок, заволодіння державним майном, а тому такий правочин згідно зі ст. 228 ЦК України вважається таким, що порушує публічний порядок.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0000622211 від 11.09.2013 р. форми "В1", згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальному розмірі 35 155 грн., в тому числі за основним платежем - 28 124 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 7 031 грн. та №0000632211 від 11.09.2013 р. форми "В4", згідно якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у загальному розмірі 26 067 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між між ТОВ "Моно Краву Ліфтс Україна" (як комітентом) та ОСОБА_2 (як комісіонером) укладено договір комісії від 25.05.2012 № 10-12-К, за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання за винагороду здійснити правочин (або декілька правочинів) з нерезидентами України з продажу на експорт ламелі дубової (далі - товар), у кількості та за цінами, не нижче визначених в додатку № 1 до вказаного Договору. Згідно пункту 1.3 Договору від 25.05.2012 № 10-12-К, товар, що передається комітентом комісіонеру по цьому Договору, є власністю комітента.

Сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 10.12.2012 до Договору комісії від 24.07.2012 № 17-12-К, за умовами якої сторони погодили змінити Специфікацію 1 Додатку 1 до Договору та викласти її в іншій редакції, саме на підставі якої комісіонером було реалізовано на експорт у грудні 2012 року партію ламелі дубової в кількості 949,69 кв.м. за ціною 17364,92 доларів США (138797,81 грн.), придбаної ТОВ "Моно Краву Ліфтс Україна" у ТОВ "ІМБАГ-УКРАЇНА" на суму 156403,68 грн.

Позивачем до суду надані митні декларації за формою МД-2 №110050004/2012/104677 від 30.10.2012 та № 110050004/2012/105810 від 13.12.2012, що підтверджують факт здійснення експортних операцій, та оформлені відповідно до вимог глави 40 Митного кодексу України.

Суть порушення, на думку податкового органу, полягала в тому, що визначення бази оподаткування операцій податком на прибуток без урахування витрат на сплату ПДВ призвело до помилкового висновку платника податку про отримання доходу від операцій з продажу товарів на експорт; операції з продажу товару за ціною, нижчою від ціни придбання, призвело до штучного збільшення податкового кредиту, заниження сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість; що операція не відповідає меті підприємницької діяльності - одержанню прибутку, тому не може слугувати для формування валових витрат та податкового кредиту.

Податковий орган виходив з необхідності виключення ПДВ при зі складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та валових доходів, що на його думку, зумовлена правилами оподаткування податком на прибуток, та зазначає, що п.п. 139.1.6.п. 139.1 ст. 139 ПКУ не поширюється на ТОВ "Моно Краву Ліфтс Україна", оскільки він є платником ПДВ, а ця норма відноситься лише до платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість , та до складу витрат яких входять суми ПДВ, сплачених у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковий орган не посилається на норму податкового права, яка б підтверджувала такі доводи. Відповідно до ст.19 Конституції "правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством". Отже, платник податків не може бути примушений виключити зі складу свого податкового кредиту суму сплаченого постачальнику ПДВ, якщо це не передбачено податковим законодавством. Крім того, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

Таким чином, спростовуються висновки відповідача щодо збитковості експортних операцій, оскільки для визначення прибутковості операцій, за якими сформовано спірний податковий кредит, враховується ціна купівлі і продажу товару без врахування ПДВ. Розрахована за таким принципом різниця між ціною купівлі та продажу товару є позитивною та складає 14650,73 грн.

З огляду на викладене, посилання відповідача на те, що сума придбання ТОВ "Моно Краву Ліфтс Україна" товару, з урахуванням податку на додану вартість, є більшою ніж сума реалізації останнім цього товару на експорт, не приймається судом до уваги, оскільки податковим органом помилково враховано ПДВ до вартості товару, з огляду на те, що сплачений постачальнику ПДВ при експорті підлягає поверненню експортеру.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПКУ).

Згідно з п.198.3. ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.198.4. ст.198 ПКУ якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Приписами п.198.6. ст.198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами, визначеними пп.195.1.1 п.195 ст.195 ПКУ, операції з вивезення товарів за межі митної території України оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Також, слід зазначити, що право на податковий кредит виникає з факту придбання товару, тому незалежно від ціни продажу товару на експорт право позивача на податковий кредит не зникає. Отже, визнавши договори з експорту нікчемним, як такі, що спрямований на незаконне заволодіння майном держави, відповідач не може позбавити позивача права на податковий кредит, оскільки це право виникло з договору на придбання цього товару, а не продажу.

Крім того, відповідно до пп.14.1.36 ст.14 ПКУ "господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу". Відповідно до пп.14.1.27 ст.14 ПКУ "витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Отже, метою господарської діяльності є отримання доходу, а не прибутку, а доходом є "збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників)".

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що господарська діяльність, в першу чергу, повинна мати направленість на отримання доходу. При цьому окрема господарська операція може не призвести до отримання доходу, однак це не свідчить про те, що діяльність платника податку не була направлена на отримання доходу і не є господарською в розумінні пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ, з урахуванням того, що ця господарська операція, яка безпосередньо не направлена на отримання доходу, може бути передумовою для отримання доходу в майбутньому, або на запобігання понесення необґрунтованих збитків у подальшому.

Більше того, п.150.1 ст.150 ПКУ передбачено можливість існування за підсумками податкового року від'ємного значення бази оподаткування податком на прибуток.

Наведені обставини свідчать про те, що означена господарська операція безпосередньо пов'язана з господарською діяльністю позивача та спрямована на отримання прибутку.

Крім того, позивачем надані податкові декларації з ПДВ за періоди: листопад 2012 року, грудень 2012 року, з яких вбачається, що діяльність ТОВ "Моно Краву Ліфтс Україна" за вказані періоди в цілому була прибутковою. Зазначене також підтверджується наданими до матеріалів справи деклараціями з податку на прибуток ТОВ "Моно Краву Ліфтс Україна" (за три квартали та річної), отже, позивачем до Державного бюджету України сплачувався податок на прибуток, і вказаний факт відповідачем не заперечується.

Таким чином, ТОВ "Моно Краву Ліфтс Україна" правомірно відобразило в податковій декларації з податку на додану вартість за 2012 року операцію з поставки товару за кордон за формою МД-2 №110050004/2012/104677 від 30.10.2012року та №110050004/2012/105810 від 13.12.2012 року за нульовою ставкою оподаткування, судом першої інстанції вірно зазначено, що висновок податкового органу про порушення позивачем положень п.п.14.1.179, п.п.14.1.181, п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 з урахуванням норм п.п.14.1.36 п.14.1, пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України про завищення підприємством заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2012 року на суму 28 124 грн. та залишок від'ємного значення за січень 2013 року у сумі 26 067 грн., який заснований на висновках акта перевірки від 02.09.2013 р. №118/22.01-32634005 є неправомірним.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на правову позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 01.04.2008 року №08/91. Але правовідносини, що були предметом судового спору, виникли до набрання чинності Податковим кодексом України. Крім того, ця постанова не є обов'язковою для судів, оскільки ухвалена до набрання чинності ст.244-2 КАС України.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким обставини в справі встановлені правильно та порушень норм матеріального і процесуального права не допущено, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року у справі № 804/1310/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун