Ухвала

від 01.07.2015 по справі 820/10934/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2015 року м. Київ К/800/57518/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року у справі № 820/10934/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррадіопром" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укррадіопром" (далі - ТОВ "Укррадіопром") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 травня 2014 року №2920302203, №3020302203, та від 28 травня 2014 року №0001632201, №0001622201.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу податкового органу необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з іншими платниками податків та зборів, щодо документального підтвердження господарських відносин за січень 2014 року, за результатами якої складено акт від 06 травня 2014 року № 1686/20-30-22-03/37659223 (далі - Акт 1).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого завищено податковий кредит на суму 646 906,00 грн. у січні 2014 року, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на 379 982,00 грн. за січень 2014 року; заниження залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 128 767,00 грн. за січень 2014 року та завищення від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 138 157,00 грн.

На підставі вищенаведеного Акта1 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 21 травня 2014 року № 2920302203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 266 924,00 грн. та № 3020302203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 569 973,00 грн., з яких за основним платежем 379 982,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 189 991,00 грн.

Разом з тим, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за лютий 2014 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в січні 2014 року, про результати якої складено акт від 14 травня 2014 року № 1791/20-30-22-01/37659223 (далі - Акт 2).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 ПК України, в наслідок чого, завищено суму бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за лютий 2014 року в сумі 124 576,00 грн. та сума податку на додану вартість в сумі 13 581,00 грн. за лютий 2014 року.

На підставі Акта 2 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 28 травня 2014 року №0001632201, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 124 576,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 62 288,00 грн., №0001622201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 20 371,50 грн., з яких за основним платежем 13 581,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 6 790,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 цієї ж статті Кодексу визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахунку) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

В силу вимог пункту 200.3 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За правилами пункту 200.4 статті 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Радіум", ТОВ"Фобос-о", ТОВ "Вербена-н", ТОВ "Еккоплюс" укладено ряд договорів.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій із вищезазначеними контрагентами, позивачем надано копії первинних бухгалтерських документів, зокрема, відповідних договорів, податкових накладних, видаткових накладних, актів виконаних робіт, рахунків-фактури, акту здачі-прийомки виконаних транспортних послуг, договору про надання транспортних послуг.

Розрахунки між підприємствами здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Крім того, суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу податкового кредиту січня 2014 року та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, який відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року.

Усі контрагенти позивача, на момент здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі та мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Також, судами встановлено, що весь придбаний у контрагентів товар в січні 2014 року був зарахований на баланс ТОВ "Укррадіопром", що підтверджується наданою до податкового органу оборотно-сальдовою відомістю за перевіряємий період.

Крім того, позивач надав копію договору оренди нежитлового приміщення від 02 січня 2014 року №169 та повідомив, що весь товар отриманий у контрагентів знаходиться на складському приміщенні, яке орендується товариством згідно указаного договору.

Частину придбаного у вищезазначених контрагентів товару реалізовано позивачем, що підтверджується копіями відповідних договорів поставки, податковими та видатковими накладними.

Водночас, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що первинні документи по господарським операціям, містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реальності здійснення господарських операцій.

При цьому, відповідачем не надано судам жодних доказів, які б підтверджували, що господарські операції позивача з контрагентом мали безтоварний характер, а посилання останнього на податкову інформацію, щодо відсутності контрагентів позивача за юридичними адресами, а також відсутності основних засобів не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

Крім того, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку що оскаржувані господарські операції у перевіряємому періоді мали реальний характер, були пов'язані з господарською діяльністю позивача, спричиняючи зміни в структурі його активів та підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року у справі № 820/10934/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: