Ухвала

від 14.07.2015 по справі 2а-2257/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

14.07.2015 № К/800/8358/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства «Будбетон Сервіс» на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 у справі№2а-2257/12/2670 за позовомПриватного підприємства «Будбетон Сервіс» доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проскасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2014 позовні вимоги Приватного підприємства «Будбетон Сервіс» про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 06.02.2012 №0000582302 задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 у даній справі, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2014 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відновити дію рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських відносинах з ТОВ «РІП» за період з 01.03.2011 по 31.05.2011, за результатами якої складено акт від 19.01.2012 №316/2302/33692801, згідно висновків якого позивачем порушені вимоги п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 94022,20 грн.

На підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.02.2012 №0000582302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 94022,20 грн. - за основним платежем та на 3,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, вчинені між позивачем і ТОВ «РІП» є реальними та підтверджуються відповідною первинною документацією.

Відмовляючи в позові та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що первинні документи контрагента позивача були виписані без законних підстав та не є первинними документами у розумінні приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», внаслідок чого не можуть підтверджувати здійснення господарських операцій та бути підставою для проведення обліку господарських операцій.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем і ТОВ «РІП» були укладені договори підряду від 01.03.2011 №35, №40/03, від 15.03.2011 №42, №45, від 04.04.2011 №67, від 11.04.2011 № 69.

На підтвердження фактичного виконання господарських операцій за названими договорами ПП «Будбетон Сервіс» надало довідки про вартість робіт, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), платіжні доручення та податкові накладні.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих витрат та податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.

Дійсно площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 71 КАС України).

Натомість, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Зважаючи на викладене, розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій позивачем з його контрагентом, дослідити договори укладені з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього зробити вмотивований висновок про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, встановити наявність зв'язку між фактом придбання товарів/робіт/послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання їх у господарській діяльності.

З обов'язковим врахуванням того, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, за відсутності факту придбання товарів/робіт/послуг або в разі, якщо придбані товари/роботи/послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Отже, суд апеляційної інстанції, оцінюючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента робіт та враховуючи доводи податкового органу про наявність ознак фіктивності в діяльності ТОВ «РІП», а також про те, що податкові накладні були виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, правомірно здійснив ретельне дослідження первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів, та дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту через не зазначення в первинних документах посади, ім'я, прізвища та по-батькові осіб, які їх підписали від імені замовника (позивача) і виконавця (ТОВ «РІП»), що, не дає змогу ідентифікувати особу, яка їх підписала, що в свою чергу, вказує їх на невідповідність вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції, який, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшов підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Будбетон Сервіс» відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 залишити без змін.

2. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош