Ухвала

від 13.07.2015 по справі 2а/0270/5643/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2015 року м. Київ К/9991/29509/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012

у справі №2а/0270/5643/11

за позовом Малого приватного підприємства "Альянс"

до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Вінницької МДПІ №0000772300 від 12.12.2011 та №0000782300 від 12.12.2011.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2010, за результатами якої складено акт №565/23-23109351 від 09.12.2011.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги:

- п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 3 квартали 2009 року у сумі 46177,00 грн.;

- п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за вересень 2009 року на 34191,00 грн., за жовтень 2009 року на 954,00 грн., за грудень 2009 року на 441,00 грн. та за січень 2010 року на 1355,00 грн. , всього на загальну суму 36941,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№0000772300 від 12.12.2011, яким позивачу визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість - за основним платежем 36941,00 грн., за штрафними санкціями 9235,00 грн.;

- № 0000782300 від 12.12.2011, яким позивачу визначено грошове зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем 46177,00 грн., за штрафними санкціями 11544,00 грн.

Згідно п. 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону, до складу валових витрат звітного періоду, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до пп.5.3.9 п. 5.3. ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також, п.5.11 ст.5 Закону, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Правила ведення податкового обліку визначаються ст.11 зазначеного Закону. При цьому, вказана стаття не містить будь-яких конкретних вимог щодо наявності документів, що підтверджують право на віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у періоді, що перевірявся позивач мав господарські відносини з МПП «Крокметпром». Під час перевірки зобов'язань з податку на прибуток ревізорами в повному обсязі визнано доходи отримані від реалізації придбаних нафтопродуктів у МПП «Крокметпром», чим повністю підтвердили основну ознаку господарської діяльності. Тобто, придбання у МПП «Крокметпром» нафтопродуктів проводилося з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності та отримання доходу.

Операція з придбання бензину А-76 у МПП «Крокметпром» та розрахунки за нього відображена в бухгалтерському обліку позивача на підставі видаткової накладної № РН 2909/03 від 29.09.2009 на суму 184 706,67 грн. без ПДВ. Розрахунки за поставлений товар в повній мірі підтверджується платіжними дорученнями №291 від 29.09.2009, №295 від 30.09.2009, №296 від 01.10.2009, №298 від 05.10.2009, №299 від 06.10.2009.

Відображення господарських операцій з придбання нафтопродуктів на рахунках активів та зобов'язань, а також перерахування позивачем коштів на рахунок МПП «Крокметпром» вартості поставлених нафтопродуктів свідчить про фактичне здійснення господарських операцій, які призвели до зміни майнового стану позивача.

Крім того, не встановлення при перевірці заниження або завищення задекларованих сум при визначенні приросту балансової вартості запасів, також підтверджує те, що рух бензину, придбаного у МПП «Крокметпром» в повному обсязі було враховано при визначенні показників рядка 01.2 Декларацій з податку на прибуток (приріст балансової вартості запасів).

Таким чином, позивач, скориставшись положеннями п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», правомірно відніс зазначену вище вартість товарів до складу валових витрат.

Пп. 7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

У відповідності до пп.7.4.4 ст.7 Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно пп.7.4.5 ст.7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час здійснення між позивачем та МПП «Крокметпром» господарських операцій останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість, операції носили реальний характер, видана контрагентом податкова накладна давала позивачу право на формування податкового кредиту.

Наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні договори та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Доводи касаційної скарги вищезазначеного не спростовують, судами попередніх інстанцій досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій, на час укладення та виконання правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо свого контрагента з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, який був зареєстрований в ЄДРПОУ, був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебував на обліку як платник податків, у тому числі був платником податку на додану вартість.

Висновки податкового органу, що позивач не підтвердив своє право на валові витрати та податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів та припинення юридичної особи його контрагента, який видав податкові накладні за цими господарськими операціями, є помилковими оскільки ухвалене судом рішення та пов'язане з ним подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість та припинення юридичної особи, самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавили правового значення первинні документи, у т.ч. податкові накладні, видані у відповідності до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» за такими господарськими операціями.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій свідчать про правильне застосування норм матеріального права. Підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби відхилити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун