Ухвала

від 21.07.2015 по справі 193/2113/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 193/2113/14-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1407/К/15 ОСОБА_1

Категорія - 47 ( І ) Суддя-доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

Іменем України

21липня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Грищенко Н.М.,

суддів - Братіщевої Л.А., Ляховської І.Є.,

при секретарі - Петренко К.І.

за участю: представника позивача - ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Запорізької сільської ради Дніпропетровської області, Головного управління Держземагенства Дніпропетровської області , треті особи Софіївська райдержадміністрація Дніпропетровської області , відділ Держземагенства в Софіївському районі Дніпропетровської області , Софіївська приватна нотаріальна контора, про визнання в порядку спадкування за законом право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства та право власності на фермерське господарство, як цілісний майновий комплекс, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 25 жовтня 2012 року помер її батько - ОСОБА_5. Після його смерті відкрилася спадщина, зокрема на земельну ділянку площею 50 га., що розташована на території Запорізької сільської ради Софіївського району, яка була надана спадкодавцю для ведення селянського господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею. А також, селянське (фермерське) господарство «Осанна», яке знаходиться за адресою вул.Посного 175 с.Запорізьке Софіївського району Дніпропетровської області, засновником та гловою якого був померлий ОСОБА_5

Позивач ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за законом. У встановлений законом строк вона звернулась до приватного нотаріуса Софіївського району із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в частині спадкування селянського (фермерського) господарства В«ОсаннаВ» їй було відмовлено у зв'язку з невизначеністю спадкового майна, що підтверджується постановою нотаріуса від 29.04.2013 року.

Після уточнення позовних вимог в останній редакції у березні 2015 року ОСОБА_3 просить суд визнати за нею в порядку спадкування за законом право постійного користування земельною ділянкою площею 50 га., розташованої на території Запорізької сільської ради Софіївського району, для ведення фермерського господарства, що належала на праві постійного користування спадкодавцю ОСОБА_5

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2015 року ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду матеріалам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового, про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вважає, що судом не застосовано до спірних правовідносин ст.1218 ЦК України, яка передбачає перехід усіх прав від спадкодавця спадкоємцю.

Крім того, судом не взято до уваги вимоги ст.191 ЦК України та ст.23 ЗУ «Про фермерське господарство», які передбачають, що до складу підприємства входять також земельні ділянки.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про смерть ОСОБА_6 І-КИ № 476263 від 30 жовтня 2012 року ОСОБА_5 помер 25 жовтня 2012 року ( а.с.8).

Відповідно до копії державного акту на право постійного користування землею від 23 червня 1999 року за №66 ОСОБА_5 на підставі рішення Софіївської районної ради від 22 червня 1999 року надано у постійне користування земельна ділянка площею 50 га., що розташована на території Запорізької сільської ради Софіївського району для ведення селянського господарства ( а.с.5).

Як убачається з Постанови приватного нотаріуса Софіївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_7 №129 від 29 квітня 2013 року нотаріус відмовила ОСОБА_8 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 на спадкове майно у зв'язку із відсутністю право установчих документів та документів підтверджуючих родинні відносини зі спадкодавцем ( а.с.10).

Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що за життя спадкодавець ОСОБА_5 не набув право оренди на спірну земельну ділянку, тому правові підстави для визнання права користування за позивачем відсутні.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно ч.1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснив судам, що відповідно до ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно ч. 1 ст. 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі- землекористувач).

Частина 2 зазначеної статті передбачає, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, а саме: право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі визначено Інструкцією, затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року № 43 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.06.1999 року за № 354/3647.

Згідно з пунктом 1.15 вказаної Інструкції розробку технічної документації зі складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою здійснюють суб'єкти господарювання, які отримали ліцензії на провадження господарської діяльності щодо проведення землевпорядних робіт, або територіальні органи земельних ресурсів.

Згідно з пунктом 2.14. вказаної Інструкції державний акт на право постійного користування земельною ділянкою складається у двох примірниках, підписується посадовими особами в такій послідовності: начальник державного органу земельних ресурсів та голова місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачений ст. 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 125 вказаного Кодексу право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 126 вказаного Кодексу право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, форма якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Законодавством не передбачено в судовому прядку визнання права постійного користування чужою земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 1216 ПК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ПК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Посилання позивача на те, що ст. 1225 ЦК України, передбачена можливість успадкування права постійного користування земельною ділянкою і таке право нею було успадковане, не узгоджується з наведеними вимогами чинного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 407 ЦК України та ч. 5 ст. 102 ЗК України, якими передбачено лише договірний порядок установлення емфітевзису та не передбачено судового порядку його встановлення.

Наявність чи відсутність такого договору між спадкоємцем та власником судами не встановлена.

Державний акт на право постійного користування землею, виданий на ім`я ОСОБА_5 надавав останньому право користуватися земельною ділянкою 50га.

При цьому, позивач, як спадкоємиця не позбавлена можливості звернутися до власника цієї земельної ділянки для оформлення своїх прав на користування нею.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, висновок суду про відсутність правових підстав для визнання за позивачем ОСОБА_3В право постійного користування земельною ділянкою площею 50 га, розташованої на території Запорізької сільської ради Софіївського району, для ведення фермерського господарства, що належала на праві постійного користування спадкодавцю ОСОБА_5 - правильним.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, ст. 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: