Постанова

від 21.07.2015 по справі 815/2171/15

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/2171/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2015 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.;

за участі:

секретаря судового засідання - Свириди Х.С.;

представника позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 10.04.2015 року);

представника відповідача - ОСОБА_2 (довіреність від 22.01.2015 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська південна торгівельна компанія» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.2015 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, -

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.03.2015 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

Співробітники Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області провели камеральну перевірку даних задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська південна торгівельна компанія», дерларація з податку на додану вартість за грудень 2014 року.

За результатами цієї перевірки 18.02.2015 року відповідач склав акт № 697/15-52-15-02, в якому зроблено висновок, що дані камеральної перевірки свідчать про заниження суми податкових зобов'язань заявлених у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року, відповідальність платника передбачена п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України.

На підставі цього акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- від 19.03.2015 року № НОМЕР_1, яким позивачеві за порушення п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 12699,00 грн.;

- від 19.03.2015 року № НОМЕР_2, яким позивачеві за порушення п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: штрафна санкція з податку на додану вартість у розмірі 11095,00 грн., у тому числі за основним платежем 8876,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2219,00 грн.

Позивач не погоджується з податковими повідомленнями-рішеннями відповідача від 19.03.2015 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, вважає їх протиправними та такими, що належать до скасування.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити посилаючись на обґрунтування викладені в позовній заяві (а.с.5-9).

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову (а.с.48-50).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська південна торгівельна компанія» зареєстроване Виконавчим комітетом Одеської міської ради 27.06.2006 року № 15561020000020588 відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 269003 (а.с.35).

18.02.2015 року співробітник Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області провів камеральну перевірку декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська південна торгівельна компанія».

За результатами цієї перевірки 18.02.2015 року відповідач склав акт № 697/15-52-15-02 «Про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ «Українська південна торгівельна компанія», код 34505752, декларація з податку на додану вартість за грудень 2014 року (вх. № НОМЕР_3 від 22.01.2015 року)» (а.с.14-16).

В акті перевірки позивача відповідач зробив висновок, що дані камеральної перевірки свідчать про заниження позивачем суми податкових зобов'язань заявлених у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року, відповідальність платника передбачена п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України.

За наслідками перевірки позивача податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення:

- від 19.03.2015 року № НОМЕР_1, яким позивачеві за порушення п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 12699,00 грн. (а.с.12);

- від 19.03.2015 року № НОМЕР_2, яким позивачеві за порушення п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: штрафна санкція з податку на додану вартість у розмірі 11095,00 грн., у тому числі за основним платежем 8876,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2219,00 грн. (а.с.13).

Такі висновки відповідача обґрунтовані тим, що позивач у додатку № 8 до декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року відніс до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по податковій накладній, яка не зареєстрована в єдиному реєстрі податкових накладних.

Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.03.2015 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 належать до скасування.

Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

В продовж судового розгляду справи суд встановив, що контрагентом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська південна торгівельна компанія» було Товариство з обмеженою відповідальністю «Легітайм-Грін».

ТОВ «Легітайм-Грін» (постачальник) та ТОВ «Українська південна торгівельна компанія» (покупець) уклали договір постачання № 10122 від 10.12.2014 року, за яким постачальник зобов'язується передати у власність покупця товарно-матеріальні цінності, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.(а.с.31-34).

На виконання умов зазначеного договору позивач здійснив оплату за поставлений товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунком-фактурою № СФ-0000474 від 23.12.2014 року, видатковою накладною № РН-0000213 від 23.12.2014 року, платіжними дорученнями, податковою накладною, що свідчить про реальність здійснення господарської операції (а.с.26-30).

З огляду на те, що за договором, укладеним позивачем з контрагентом, позивач придбав продукцію, суд робить висновок, що вказані господарські операції реально пов'язані з його господарською діяльністю.

Іншими словами, на думку суду, придбання продукції позивачем за вищезазначеним договором, повністю узгоджується, є логічним та відповідає тому виду діяльності, яким займається підприємство позивача.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України: «Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)».

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2. ст.138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З сукупного аналізу вказаних норм законів суд робить висновок, що до складу валових можуть бути віднесені будь-які витрати, здійснені (нараховані) як компенсація за отримані платником товари (послуги), пов'язані з його господарською діяльністю.

Крім того, з огляду на матеріали справи суд встановив, за наслідками цих господарських операцій вказаний контрагент видавав податкову накладну, яка була включена ним у податкову звітність з ПДВ.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до зазначених правових норм, з моменту отримання позивачем податкових накладних від контрагента у позивача виникло право на віднесення ПДВ по операціях з цим контрагентом до складу свого податкового кредиту з ПДВ.

При цьому, факт виконання вказаним контрагентом позивача договору підтверджується наданими до суду первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Суд критично ставиться до доводів відповідача, що граничним терміном подання позивачем податкової звітності з податку на додану вартість за грудень 2014 року, заяви зі скаргою на постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту, копій товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку придбанням таких товарів /послуг або копій первинних документів складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг, є 20.01.2015 року, але в порушення пункту 201.10 ст.201 Податкового кодексу України заява зі скаргою на постачальника від позивача надійшла до відповідача 22.01.2015 року.

Відповідно до абз.1 п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно з пп.49.18.1 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Тобто, виходячи з зазначених вище норм, суд встановив, що граничним терміном подання податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська південна торгівельна компанія» з податку на додану вартість за грудень 2014 року є 20.01.2015 року.

Суд встановив, що позивач декларацію з податку на додану вартість за грудень 2014 року подав до відповідача 22.01.2015 року, тобто після закінчення граничного строку подання податкової декларації.

Відповідно до п.120.1 ст.120 Податкового кодексу України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання; ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Тобто, суд встановив, що за порушення граничного терміну подання податкової декларації відповідач має право застосувати до позивача штрафні санкції.

Однак, суд наголошує, що згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, суд вважає, що право позивача на подання заяви до податкової декларації за звітний податковий період із скаргою на постачальника зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, тобто протягом 60 календарних днів після 20.01.2015 року.

Суд встановив, що позивач 22.01.2015 року подав до відповідача заяву зі скаргою на постачальника та копії всіх необхідних первинних документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів, тобто з дотриманням встановленого законом строку.

Таким чином, суд вважає, що позивач не порушував податкове законодавство.

Під час судового розгляду представник відповідача не надав доказів, які б вказували про безпосереднє відношення позивача до зловживань у системі відшкодування ПДВ.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд встановив, що відповідач всупереч нормам Податкового кодексу України безпідставно прийняв спірні податкові повідомлення-рішення.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України: «Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідно місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його службова або посадова особа».

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 27, 69-71, 86, 94, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 19.03.2015 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

3. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська південна торгівельна компанія» (код ЄДРПОУ 34505752) суму сплаченого судового збору в розмірі 182 (сто вісімдесят два),70 грн.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст.185, 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.254 КАС України.

Повний текст постанови складений 21 липня 2015 року.

Суддя М.М. Кравченко