Ухвала

від 30.06.2015 по справі 808/3784/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

30 червня 2015 рокусправа № 808/3784/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Сафронової С.В.

           суддів:                     Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання:          Олійник Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 липня 2014 року у справі № 808/3784/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проспер" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.05.2014р. №№00014908262201, 00015008262201, -

ВСТАНОВИЛА:

11.06.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Проспер” (далі – позивач) звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі – відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.05.2014 №00014908262201 та №00015008262201.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 липня 2014 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізької області від 30.05.2014 №00014908262201. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізької області від 30.05.2014 №00015008262201.

Не погодившись з вищевказаною постановою відповідач подав апеляційну скаргу, мотивуючи тим, що судом першої інстанції під час винесення судового рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, та просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та встановлено матеріалами справи, ТОВ “Проспер” є юридичною особою, що зареєстрована 20.07.1998 виконавчим комітетом Запорізької міської ради Запорізької області.

ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя проведено документальну планову перевірку ТОВ “Проспер” (код за ЄДРПОУ 25487983) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складений Акт від 14.05.2014 №36/08-26-22-01/25487983 (далі – акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ “Проспер”: п. 5.1, абзацу 4 п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п. 135.4 ст. 135, п.п.14.1.п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1, п. 138.2, п. 138.4, 138.8 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток на загальну суму 407652,00 грн.; п. 198.2, п. 198.3, 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 7097,00 грн.

30.05.2014 ДПІ у Жовтневому районі на підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення: №00014908262201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 505458,25 грн., в т.ч. за основним платежем 405626,00 грн. та за штрафними санкціями 99832,25 грн.; №00015008262201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5575,00 грн., в т.ч. за основним платежем 4779,00 грн. та за штрафними санкціями 796,00 грн.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями – рішеннями, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір по справі та задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено, що зазначені в акті перевірки господарські операції є фіктивними чи безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування валових доходів і витрат, податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про фіктивність, безтоварність та нереальність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування. Твердження податкового органу про те, що доходи, витрати та податковий кредит ТОВ “Проспер” не підтверджено документально, не відповідають дійсності і не ґрунтуються на матеріалах справи та є безпідставними , а отже висновки про порушення позивачем вимог п.п. 5.1, абзацу 4 п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п. 135.4 ст. 135, п.п.14.1.п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1, п. 138.2, п. 138.4, 138.8 ст. 138, п. 139.1 ст. 139, п. 198.2, п. 198.3, 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України є помилковими.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, факт поставки товарів між позивачем та контрагентами - ТОВ СУРП “Вектор-М”, ТОВ “АНГСТРЕМ КОНТИНЕНТАЛЬ”, ТОВ “АВІС-ФАРМ”, ТОВ “МАРТЕНСІТ-2010”, ТОВ “СПВ ПЛЮС” та ТОВ “ФЕРРІТ-Д” підтверджується первинними документами, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності. Всі господарські операції підтверджуються представленими суду належним чином оформленими первинними фінансово-господарськими документами, які оформленні відповідно до чинного законодавства та наявністю очевидного зв'язку доходів та витрат з господарською діяльністю позивача. Всі господарські операції зі всіма контрагентами позивача, вказаними в акті перевірки, знайшли своє відображення у бухгалтерському, податковому обліку позивача, та у його податковій звітності.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (с. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що вказано відповідачем в акті перевірки, визначається законом як фіктивний (ст. 234 Цивільного кодексу України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається лише судом. Однак, судові рішення про визнання недійсними правочинів, які укладені позивачем із вказаними у акті перевірки контрагентами – відсутні.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ – це документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Підпунктом 2.1. п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за №88 встановлено, що первинні документи – це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Під час перевірки відповідачу були надані всі вказані первинні бухгалтерські, податкові та розрахункові документи. Однак, в акті перевірки відсутні будь-які зауваження відповідача щодо змісту та порядку оформлення цих документів. Тому ці документи повністю відповідають приписам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та Податковому кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення. Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Позивач надав суду першої інстанції у якості доказів витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, отримані відносно контрагентів позивача на дату здійснення господарських операцій, вказаних відповідачем в акті перевірки.

Таким чином, що на момент вчинення та виконання господарських договорів контрагенти позивача, вказані в акті перевірки, є належним чином зареєстрованими юридичними особами, які мають право вчиняти правочини.

Що стосується тверджень відповідача про відсутність у позивача будь-яких документів, які б підтверджували перевезення товару, то за умовами поставки EXW таких документів у позивача і не повинно бути, оскільки згідно Міжнародних правил тлумачення термінів “Інкотермс” умови поставки EXW (франко-завод) покладають на покупця (у даному випадку контрагентів позивача - ТОВ “АНГСТРЕМ КОНТИНЕНТАЛЬ”, ТОВ “АВІС-ФАРМ”) прибути за товаром та забрати його зі складу постачальника. Постачальник (у даному випадку позивач) повинен тільки надати можливість зібрати товар (зокрема, відкрити склад та вказати на товар). Постачальник за таких умов не несе жодних транспортних витрат і не компенсує витрати покупцеві. При цьому, наявна у матеріалах справи копія договору оренди майна від 31.10.2011 №31/10-11 свідчить про перебування у користуванні позивача складського приміщення, за адресою якого і відбувалась передача товару.

Умови поставки DDP Міжнародних правил тлумачення термінів “Інкотермс”, за якими позивач здійснив поставку товару контрагентам - ТОВ СУРП “Вектор-М”, ТОВ “МАРТЕНСІТ-2010”, покладають на постачальника (в даному випадку – позивача) обов'язки за свій рахунок забезпечити перевезення товару до узгодженого місця призначення. На покупця ж товару умовами DDP покладено обов'язки нести всі витрати, пов'язані з товаром з моменту поставки товару в узгодженому місці призначення. Виконання позивачем умов договорів поставки, укладених з контрагентами - ТОВ СУРП “Вектор-М”, ТОВ “МАРТЕНСІТ-2010” по доставці товару до узгодженого сторонами місця підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR, на підставі яких товар імпортувався позивачем та без потрапляння на склад позивача доставлявся за рахунок позивача до місця узгодженого із контрагентами - ТОВ СУРП “Вектор-М”, ТОВ “МАРТЕНСІТ-2010”. Отже факти доставки товару за умовами DDP підтверджені міжнародними товарно-транспортними накладними CMR, договорами перевезення та актами виконаних робіт. Суд не приймає до уваги посилання відповідача в акті перевірки на факт передачі товару не за місцезнаходженням сторін господарської операції як на підставу фіктивності правочину, враховуючі положення статті 6 Господарського кодексу України, якою визначаються загальні принципи господарювання, зокрема – свобода підприємницької діяльності у межах визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

З пояснень представника позивача судом встановлено, що товар, придбаний у ТОВ “ФЕРРІТ-Д” є малогабаритним та не потребує спеціальних умов перевезення, його транспортування проводилося особистим легковим транспортом директора ТОВ “Проспер”, для чого позивачем складена відповідна товарно-транспортна накладна. Товар, придбаний у ТОВ “СПВ ПЛЮС” також є малогабаритним, не потребує спеціальних умов перевезення та відповідно до умов договору доставлявся на склад позивача постачальником.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на підтвердження доставки товару при наявності інших передбачених нормами Податкового кодексу України та Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” документів, не спростовує факту здійснення господарських операцій, вказаних відповідачем в акті перевірки.

Так, відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Отже, як встановлено з акту перевірки, податковий орган, який надіслав відповідачу акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, безпосереднього дослідження первинних бухгалтерських та інших документів цього суб'єкта господарювання не здійснював, наявність у нього відповідних ресурсів та можливостей для виконання господарських операцій не перевіряв, відтак висновки викладені в таких актах, суперечать п. 73.5. ст. 73 Податкового кодексу України та не є належними і допустимими доказами відсутності вчинених цим контрагентом господарських операцій з позивачем.

Також суд вважає за необхідне відмітити, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону. Акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безумовно підтверджують обставини фактичної дійсності.

В ході розгляду справи відповідачем не надано до суду доказів наявності обвинувального вироку посадових (службових) осіб позивача або контрагентів позивача. Судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Стосовно посилань відповідача в акті перевірки на не відображення вказаних в акті перевірки господарських операцій у податковій звітності контрагента позивача як підстава фіктивності правочинів, суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання іншим учасником правовідносин вимог податкового законодавства, зокрема щодо відображення господарських операцій у податковій звітності контрагента.

Порушення контрагентом позивача норм податкового законодавства щодо відображення господарських операцій у податковій звітності в силу статті 61 Конституції України тягне за собою індивідуальну відповідальність саме цієї особи.

Тому, посилання відповідача на не відображення вказаних в акті перевірки господарських операцій у податковій звітності контрагентів позивача не є належним доказом на підтвердження порушень позивача.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 ст. 135 Податкового кодексу визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визначається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України).

З наведеного встановлено, що до складу доходів включається, зокрема, дохід від реалізації товарів. Тобто, сума отримана позивачем від ТОВ СУРП “Вектор-М”, ТОВ “АНГСТРЕМ КОНТИНЕНТАЛЬ”, ТОВ “АВІС-ФАРМ”, ТОВ “МАРТЕНСІТ-2010” на виконання договірних зобов'язань за поставлені товари, помилково віднесена відповідачем до суми безповоротної фінансової допомоги.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 – 138.9, підпунктами 138.10.2 – 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11. цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійсненні і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбанні товари чи послуги не призначенні для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але не достовірних документів, або сплати грошових коштів.

Судом встановлено, що до складу витрат позивачем правомірно віднесені витрати по господарським операціям із ТОВ “СПВ ПЛЮС” та ТОВ “ФЕРРІТ-Д”, а сума податку на додану вартість по господарським операціям із ТОВ “СПВ ПЛЮС” правомірно віднесена позивачем до податкового кредиту.

З метою встановлення факту здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом з'ясовані, зокрема такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарських операцій; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій; установлення зв'язку між фактом придбання, продажу, імпортом товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю позивача.

Суд вважає, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідних господарських операцій.

Отже, дослідженими у справі доказами підтверджено надходження товару до позивача, рух активів позивача у процесі здійснення господарських операцій, установлено наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій, підтверджено зв'язок між фактом придбання товарів і господарською діяльністю платника податку.

Суд звертає увагу на те, що підпунктом 4.1.4. статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні доходи, витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податку правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними в акті перевірки контрагентами підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами.

Відповідачем не доведено, що зазначені в акті перевірки господарські операції є фіктивними чи безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування валових доходів і витрат, податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про фіктивність, безтоварність та нереальність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, не було встановлено, тому постанову суду першої інстанції від 29.07.2014 року у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст. п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області – залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 липня 2014 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Головуючий:                                                                      С.В. Сафронова

          Суддя:                                                                      В.Ю. Поплавський

          Суддя:                                                                      Д.В. Чепурнов