Постанова

від 16.07.2015 по справі 910/3185/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2015 р. Справа№ 910/3185/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Кухарський М.А., Овсяннікова Т.В.

від відповідача - Головатий В.І.

від третьої особи - 1 Козлов В.О.

від третьої особи - 2 не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного навчального закладу "Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівельної механізації" на рішення Господарського суду м. Києва від 30.03.2015 (Суддя Лиськов М.О.)

за позовом Державного вищого навчального закладу "Київський Національний економічний університет імені Вадима Гетьмана"

до Державного навчального закладу "Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівельної механізації"

треті особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Міністерство освіти та науки України

Центральна спеціалізована дитячо-юнацька школа Олімпійського резерву з легкої атлетики

про стягнення 172785,91 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідача про стягнення суми боргу за теплову та електроенергію в розмірі 172785,91 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 30.03.2015 частково та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити частково на суму 33108,99 грн., а до позовних вимог за період з січня 2011 по січень 2012 за теплову та електроенергію застосувати позовну давність.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл справ між суддями, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного суду від 30.04.2015 у зв'язку з перебуванням судді Андрієнко В.В. на лікарняному, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.04.2015 апеляційну скаргу Державного навчального закладу "Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівельної механізації" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.06.2015, в складі колегій суддів: Шапран В.В., Буравльов С.І., Жук Г.А.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у зв`язку з виходом з лікарняного судді Андрієнко В.В., а також формування постійного складу судової колегії для розгляду скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим, а тому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Ухвалою суду від 09.06.2015 до участі у справі було залучено третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство освіти та науки України та Центральну спеціалізовану дитячо-юнацьку школу Олімпійського резерву з легкої атлетики.

Представники позивача, відповідача та третьої особи - 1 в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник третьої особи - 2 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду скарги був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення з`явившихся представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

Згідно із наказом Міністерства освіти та науки України № 565 від 01.08.2001 «Про передачу гуртожитку з балансу ВПУ № 3 на баланс Київського національного економічного університету» з балансу Вищого професійного училища № 3 м. Києва на баланс Київського національного економічного університету був переданий гуртожиток за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Сосніних,15-а.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 31.12.2008 № 1245 "Про передачу частини площ гуртожитку по вул. Сім'ї Сосніних, 15 А м. Києва у користування Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти автомобільного транспорту та будівельної механізації» 1-5 поверхи лівого крила частини гуртожитку № 6 по вул. Сім'ї Сосніних, 15-А, які перебували на балансі позивача передано на баланс відповідача.

Пунктом 2.3 вказаного наказу позивача та відповідача було зобов`язано укласти договори про спільне користування інженерними мережами та комунікаціями зазначеного гуртожитку.

Згідно із актом приймання-передачі, затвердженого заступником міністра освіти і науки України, на баланс відповідача була передана ліва частина гуртожитку за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Сосніних, 15-а загальною площею 1375,5 кв.м.

Даний акт підписаний з боку позивача ректором Павленко А.Ф., з боку відповідача - директором Коваленко В.М. та скріплений відповідними печатками установ.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із листом № 01/20-766 від 08.05.2009 з проханням направити представників для укладання договорів про спільне користування інженерними мережами та комунікаціями зазначеного гуртожитку, проте такий договір на час звернення із позовом до суду укладений так і не був.

Зважаючи на те, що до моменту передачі згідно наказу МОН України № 1245, на балансі позивача перебувала вся будівля гуртожитку за адресою: м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних 15-а, останній щомісячно сплачував АЕК "Київенерго" за надання послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді та електричної енергії у всі корпуси і гуртожитки, в т.ч. за гуртожиток по вул. Сім'ї Сосніних, 15-А, включаючи площу розміром 1375,5 кв.м., яка передана на баланс відповідача згідно акту приймання-передачі, затвердженого МОН України.

За даними бухгалтерського обліку, всього за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 згідно укладених з АЕК "Київенерго" договорів на надання послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді від 27.09.2004 № 810599 та електричної енергії від 03.04.2001 № 420 позивач сплатив за рахунок бюджетних коштів за спожиту електричну та теплову енергію по гуртожитку № 6 по вул. Сім'ї Сосніних, 15-а суму в розмірі 611 645 грн. 19 коп., що підтверджується платіжними дорученнями, актами приймання-передачі товарної продукції та актами звірки з АЕК "Київенерго" про що повідомлено відповідача листом від 23.07.2013.

Для проведення відшкодування понесених позивачем витрат з відповідачем були підписані договори:

Договір від 05.04.2011 № 8 та додаткова угода № 1 до договору № 8 від 29.12.2011 на загальну суму 47138,44 грн. та договір від 10.01.2012 № 9 на загальну суму 48 032,52 грн.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що не дивлячись на підписані між сторонами договори про відшкодування витрат та акти, відповідач не сплатив позивачу кошти за теплову та електроенергію за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 та за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та оскаржуючи постановлене судом першої інстанції рішення, зазначає, що він визнає заборгованість частково на суму 33108,99 грн. за період з лютого по грудень 2012, яка обрахована, виходячи із розміру фактично займаної відповідачем площі.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно умов п. 3.1. розділу 3 зазначених вище договорів, Споживач (Відповідач) зобов'язався відшкодовувати витрати за тепло та електроенергію відповідно площі, що зазначена в Акті приймання-передачі МОН України, згідно встановлених розпорядженням КМДА м. Києва тарифів на комунальні послуги.

Як зазначалося вище між позивачем та відповідачем були підписані 05.04.2011 договір № 8 про відшкодування витрат за теплову енергію та 29.12.2011 додаткову угоду № 1 до нього, п. 2 якої сторони встановили відновити фактичну кредиторську заборгованість станом на 31.12.2011 в сумі 50013,18 грн.

До даного договору сторони підписали акти приймання-передачі теплової енергії від 05.04.2011, 26.04.2011, 23.05.2011, 21.06.2011, 21.07.2011, 21.08.2011, 07.11.2011 та декілька актів без дати, в яких зазначено вартість отриманої теплової енергії відповідачем за конкретний місяць 2011 року із зауваженням того, що споживач (відповідач по справі) не має претензій до якості наданих послуг.

Крім того, 10.01.2012 сторони підписали договір № 9 на відшкодування витрат за теплову енергію на загальну суму 48032,52 грн.

До даного договору уповноваженими представниками сторін був підписний розрахунок, в якому зазначено площа, з якої розраховуються витрати за теплову енергію, тариф та вартість за кожен місяць 2012 року.

Також сторонами були підписані акти приймання - передачі до договору № 9 також із зазначенням вартості отриманої теплової енергії відповідачем за конкретний місяць 2012 року із зауваженням того, що споживач (відповідач по справі) не має претензій до якості наданих послуг.

Отже, як зазначає позивач в своєму розрахунку, відповідач має перед ним заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 в розмірі 50013,18 грн., за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 в розмірі 51168,60 грн.; за електроенергію за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 в сумі 40686,52 грн. та за період з 01.01.2012 до 31.12.2012 в розмірі 31017,61 грн.

Зважаючи на те, що відповідач умови договору належним чином не виконував, йому позивачем були направлені чисельні претензії: 23.08.2011 претензія № 01/20-1521про сплату заборгованості за договором № 8 в розмірі 20164,83 грн.; 14.11.2011 № 01-20-2066 з вимогою про сплату боргу в розмірі 37221,03 грн; 11.05.2012 № 01/13-759 з проханням про сплату боргу в розмірі 50013,18 грн.; 20.06.2012 № 01/13-1058 та № № 01/13-1059 з вимогою сплати боргу в розмірі 11450,65 грн. та в розмірі 67069,38 грн. відповідно; 11.07.2013 № 01/13-1043 в якій зазначено, що борг відповідача становить за 2011-2012 172785,90 грн.; № 01/13-1083 від 24.07.2013 з проханням відшкодувати понесені позивачем витрати за спожиті та отримані послуги, за спожиту теплову енергію за травень-грудень 2012 рік - в сумі 34112 грн. 40 коп., за спожиту електроенергію за січень - грудень 2011 в сумі 40586 грн. 52 коп. та за квітень - грудень 2012 року - 19 566 грн. 95 коп.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог позивача та надаючи письмові та усні пояснення в суді першої та апеляційної інстанції зазначав, що Державний навчальний заклад "Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівельної механізації" визнає наявність боргу перед позивачем та згоден сплатити його в розмірі 33108,99 грн. за спожиту теплову та електроенергію за період з лютого 2012 по грудень 2012, але обчисленої, виходячи із фактично займаної відповідачем площі.

Так, в апеляційній скарзі представником відповідача зазначено, що із 1375,5 кв. м відповідач фактично займає лише 4 і 5 поверхи гуртожитку, що загалом складає 609,8 кв.м. площі, решту площі займає Центральна спеціалізована дитячо-юнацька школа Олімпійського резерву, яка й повинна відшкодовувати понесені позивачем витрати по сплаті за теплову та електроенергію.

На підтвердження того факту, що відповідач займає лише 4 та 5 поверхи гуртожитку за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Сосніних, 15-а останнім були надані списки проживаючих на 4 та 5 поверхах.

Проте, колегією суддів дане не приймається до уваги, оскільки вказані списки не є допустимим та належними доказами в розумінні норм ГПК України.

Крім того, твердження представника відповідача стосовно фактично займаної Державним навчальним закладом "Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівельної механізації" площі спростовують наявним в матеріалах справи наказом Міністерства освіти і науки України від 31.12.2008 № 1245 "Про передачу частини площ гуртожитку по вул. Сім'ї Сосніних, 15 А м. Києва у користування Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти автомобільного транспорту та будівельної механізації», яким 1-5 поверхи лівого крила частини гуртожитку № 6 по вул. Сім'ї Сосніних 15-А, які перебували на балансі позивача передано на баланс відповідача.

Даний наказ міністерства чинний, у встановленому законом порядку відповідачем по справі не оскаржувався, недійсним не визнавався, на що відповідач не був позбавлений права, відповідно до приписів чинного законодавства України.

Крім того, факт передання відповідачу площі гуртожитку саме в розмірі площі 1375,5 кв. м, підтверджується актом приймання-передачі, затверджений заступником міністра освіти і науки України, яким на баланс відповідача була передана ліва частина гуртожитку за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Сосніних, 15-а загальною площею 1375,5 кв.м.

Даний акт також підписаний вповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплений печатками підприємств, відповідачем не оспорювався факт підписання такого акту.

Також, як зазначалося вище, в матеріалах справи наявні акти, та розрахунки, підписані також вповноваженими представниками обох сторін та скріплені печатками на виконання умов договору № 8 та № 9, укладені між позивачем та відповідачем про відшкодування витрат за теплову енергію, в яких розмір площі, з якої визначалося сума сплати за кожен місяць 2011-2012 років, зазначена як 1375,5 кв.м.

Підписання цих актів також не оспорювалося представником відповідача при розгляді спору в господарських судах.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що займана площа, з якої необхідно вираховувати оплату відповідачем отриманої теплової енергії є саме площа розміром 1375,5 кв.м.

В процесі розгляду спору в суді першої інстанції та при поданні апеляційної скарги, відповідачем подавалася заява про застосування позовної давності до вимог позивача про відшкодування витрат за спожиту теплову та електроенергію за період з січня по грудень 2011 та січень 2012, оскільки позивач із позовом до суду звернувся лише в лютому 2015.

Господарським судом міста Києва, при постановлені оскаржуваного рішення, в порушення норм чинного законодавства України не було розглянуто та вирішено питання щодо доцільності чи відсутності такої по застосуванню позовної давності, заявленої відповідачем.

З даного питання, колегія суддів зазначає наступне.

Статтями 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із поданої позовної заяви, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь витрати, понесені останнім за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 та з 01.01.2012 по 31.12.2012.

Нормами чинного законодавства України, до заявлених позивачем вимоги застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Таким чином, позивач, з вимогами про стягнення витрат за теплову та електроенергію за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, повинен був звернутися в судовому порядку в 2014 році, в той час, як матеріалами справи підтверджується, що такий позов був поданий до суду в лютому 2015, тобто з пропуском встановленого строку.

Згідно із ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

У відповідності до п. 4.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» - правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. Суду слід встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, що свідчать про визнання боргу, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

В матеріалах справи містяться акти звірки з 01.01.2011 по 31.12.2011, підписані вповноваженим представниками позивача та відповідача, зокрема зі сторони останнього директором Коваленко В.М. та гол. бухгалтером Кучинською К.Є., з якого вбачається, що борг відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію становить 50013,18 грн.

Даний акт, в розумінні положень норм Цивільного кодексу України є саме тим документом, що перериває загальну позовну давність, проте в даному конкретному випадку він не може бути застосований до заявлених вимог, враховуючи наступне.

Згідно із ч.3 ст. 264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Оскільки вказаний акт не містить дати підписання та сторони не надали суду вмотивованих пояснень та доказів на те, коли саме вказаний акт був підписаний, зважаючи на те, що він охоплює період до 31.12.2011, колегія суддів приходить до висновку, що датою підписання такого акту є саме 31.12.2011.

Отже, позовна давність до вимог позивача за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 перервалася саме 31.12.2011 і почалася заново, тобто з таким вимогами позивач мав би звернутися до суду в строк до 31.12.2014, в той час як останній подав позов 12.02.2015, що підтверджується відбитком штемпеля канцелярії Господарського суду міста Києва, тобто за межами встановленої позовної давності.

Твердження представника позивача проте, що позов був поданий саме в грудні 2014, тобто в мажах позовної давності, але ухвалою суду від 06.01.2015 була повернута позивачу без розгляду на підстав п.6 ч.1 ст. 63 ГПК України, не приймається до уваги колегією суддів, зважаючи на таке.

Господарський процесуальний кодекс України не містить припису, згідно якого після усунення допущених недоліків позовної заяви, про які було зазначено судом в ухвалі про повернення позовної заяви без розгляду та при повторному зверненні до суду із зазначеним позовом, позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.

Таким чином, повторно подана до господарського суду позовна заява вважається поданою саме у день повторного звернення з позовом до господарського суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 02.10.2013 № 5011-12/11788-2012.

Таким чином, зважаючи на відбиток штемпеля канцелярії Господарського суду міста Києва, колегія суддів визначає, що позов Державним вищим навчальним закладом "Київський Національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" був поданий саме 12.02.2015 тобто з пропуском встановленого чинним законодавством України строком до заявлених вимог за період 01.01.2011 по 31.12.2011 як за теплову так і електроенергію.

Проте, в матеріалах справи наявні копії листів відповідача, а саме: № 130 від 17.05.2012, 03.07.2012 № 185 та 13.11.2012, які є відповідями на чисельні претензії позивача, відповідно до тексту яких вбачається, що відповідач фактично визнає частину боргу за теплову енергію за період споживання 2011-2012 в гуртожитку з 4 по 5 поверхи, що становить 586,4 кв.м. в опалювальний період.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про переривання позовної давності до тієї частини вимог/боргу, що фактично визнавалась відповідачем у згаданих листах, а саме тієї, що обраховувалась виходячи із розміру площі 586,4 кв. м в опалювальний період.

Зважаючи на те, що відповідачем без будь-яких зауважень підписувалися акти та розрахунок до договору № 8 про відшкодування витрат за теплову енергію, та вартість 1 кв.м., зазначена у вказаному розрахунку не спростовувалась в суді при розгляді апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції для розрахунку вимог, що підлягають задоволенню за період з 01.01.2011 по 01.01.2012 застосовує саме ті тарифи, що зазначені у вище згаданому розрахунку.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем помилково у розрахунку позовних вимог по тепловій енергії, доданого до матеріалів справи в суді першої інстанції, було зазначено суму заборгованості за період з лютого 2011 по грудень 2012 щомісячно як 4264,05 грн., оскільки згідно із додатку № 1 до договору № 8 від 05.04.2011, та в додатку № 1 до договору № 9 від 10.01.2012, які підписані вповноваженими представниками обох сторін та скріплені печатками установ, вартість опалення 1 кв.м. з 01.02.2011 становить 2,91 грн., (відповідно до розпорядження КМДР № 1222 від 29.12.2010 та № 857 від 31.05.2011) тобто 2.91*1375,5 кв.м = 4002,71 грн., а не 4264,05 грн.,

Таким чином, за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 за використану теплову енергію відповідач має відшкодувати позивачу витрати в розмірі 20095,88 грн.

Крім того, позивач також заявляв вимогу про відшкодування відповідачем витрат за теплову енергію за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, що підтверджується підписаними між сторонами договором № 9 від 10.01.2012.

Оскільки позов позивачем був поданий до суду першої інстанції 12.02.2015, то відповідно в даній частині позовні вимоги підлягають задоволенню за період з лютого 2012 по 31.12.2012, обрахований виходячи із площі приміщення 1375,5 кв. м., в розмірі 44029,81 грн.

За січень 2012 року, враховуючи, що даний місяць знаходиться поза межами позовної давності та зважаючи на те, що вказаними вище листами відповідач визнавав наявність боргу за період 2011-2012 роки та зобов`язувався погасити, але виходячи із фактичної (за словами відповідача) займаної ними площі, то відповідно, позовна вимога про відшкодування витрат за теплову енергію за січень 2012 року обраховується колегією суддів, виходячи із площі приміщення 586,4 кв.м в опалювальний період та підлягає задоволенню у розмірі 1706,42 грн.

Отже, загалом за теплову енергію відповідач має відшкодувати позивачу за періоди з 01.01.2011 по 31.12.2011 та з 01.01.2012 по 31.12.2012 в розмірі 65832,11 грн.

Стосовно заявленої вимоги позивача про відшкодування відповідачем витрат за електроенергію за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, колегія суддів зазначає, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки заявлені Державним вищим навчальним закладом "Київський Національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" з пропуском позовної давності, та в матеріалах справи відсутні докази щодо переривання такого строку, а стороною клопотання про поновлення пропущеного строку ані суду першої ані суду апеляційної інстанції не подавалося.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів за використану електроенергію за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, відшкодування вартості якої підтверджується підписаним між сторонами договором б/н від січня 2012, то така вимога підлягає частковому задоволенню, а саме за період з лютого по 31.12.2012, з урахуванням позовної давності і становить 27777,99 грн.

Колегією суддів не приймається як доказ переривання позовної давності до вимог про відшкодування за електроенергію, лист відповідача від 22.12.2014 № 401, яким фактично визнано борг відповідача за електроенергію за період з 2011-2012, оскільки вказаний лист був направлений позивачу вже поза межами встановленої позовної давності, а відповідно до п. 4.4.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, зважаючи на те, що позивачем було надано достатньо доказів для підтвердження своїх заявлених вимог та те, що відповідачем такі вимоги були спростовані лише в частині позовної давності, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а отже й їх задоволення в загальному розмірі 93610,10 грн.

Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Державного навчального закладу "Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівельної механізації" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 у справі № 910/3185/15-г підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до ч.4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного навчального закладу "Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівельної механізації" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 по справі № 910/3185/15-г - скасувати. Постановити нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного навчального закладу "Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівельної механізації" (03680, м.Київ, вулиця Сім'ї Сосніних, будинок 15-А; ідентифікаційний код: 02544454) на користь Державного вищого навчального закладу "Київський Національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" (03057, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 54/1; ідентифікаційний код 02070884) 93610,10 грн. грн.. та судовий збір за подання позову до суду в розмірі 1872,20 грн.

В задоволені позовних вимог в розмірі 73164,99 грн. - відмовити.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу "Київський Національний економічний університет імені Вадима Гетьмана" (03057, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 54/1; ідентифікаційний код 02070884) на користь Державного навчального закладу "Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівельної механізації" (03680, м.Київ, вулиця Сім'ї Сосніних, будинок 15-А; ідентифікаційний код: 02544454) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 979,44 грн..

Видати судові накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/3185/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов