Ухвала

від 15.07.2015 по справі 823/99/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року м. Київ К/800/32722/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 року

у справі № 823/99/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаський ремонтно- механічний завод»

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11.02.2013 року, в задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Черкаський ремонтно-механічний завод» відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Черкаський ремонтно-механічний завод» задоволено; постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11.02.2013 року скасовано; прийнято нову постанову, якою позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.08.2012 року № 0003892301 та № 0003902301.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 року та залишити в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11.02.2013 року.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток на 124767,00 грн. та п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток на 9143,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4, пп. 7.5.1, п. 7.5, пп. 7.7.1, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 173798,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 457/23-10/32920422 від 27.04.2011 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 16.08.2012 року № 0003892301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 133910,00 грн. - за основним платежем, на 25016,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0003902301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 173798,00 грн. - за основним платежем, на 36525,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В результаті адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень, рішеннями Державної податкової служби у Черкаській області від 24.10.2012 року № 23928/10-210 та Державної податкової служби України від 22.11.2012 року № 5764/0/61-12/10-2115 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 16.08.2012 року № 0003892301 та № 0003902301, а скарги позивача - без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював фінансово-господарські операції з ПП «Т-Груп», ПП «ЛАБ», ПП «Полєм-опт», ТОВ «БізнесАльянс», ФОП ОСОБА_4 На підтвердження реальності яких позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти прийняття виконаних підрядних робіт форми № КБ-2в, довідки про вартість виконаних підрядних робіт форми № КБ-3, довідки про договірні ціни, локальні кошториси, докази оплати.

Пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, визначає, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2011 року, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абазом першим та другим пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі податковий орган посилається на неточності в первинних документах, наданих позивачем на підтвердження реальності здійснених господарських операцій, а тому, на думку відповідача, укладені позивачем правочини є безтоварними. Таку позицію підтримав і суд першої інстанції.

Проте, зазначені доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки формальні помилки та неточності в первинних документах не можуть свідчити про безтоварність укладених правочинів. Натомість оцінка здійсненим господарським операціям повинна даватись на підставі комплексного всебічного аналізу матеріалів справи та фактичних обставин, що і було належним чином здійснено судом апеляційної інстанції.

Також, в касаційній скарзі податковий орган посилається на відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів для виконання робіт, передбачених укладеними договорами. Зазначені доводи скаржника колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відсутність власних трудових ресурсів не позбавляє права суб'єкта господарювання залучати необхідні виробничі потужності у третіх осіб.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 липня 2012 року, яким встановлено, зокрема, що ТОВ «БізнесАльянс» створено для здійснення безтоварних операцій з підприємствами-контрагентами, оскільки, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, у вказаному судовому рішенні не надавалась оцінка господарської діяльності позивача з його контрагентами.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 року у справі № 823/99/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна