Постанова

від 17.02.2015 по справі 804/356/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2015 р. Справа № 804/356/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Борисенка П.О., при секретарі судового засідання - Сергієнка В.Ю., за участю представника відповідача - ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дзержинське управління регіонального будівництва» до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання акту протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дзержинське управління регіонального будівництва» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просить: визнати протиправними висновки акт Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 16.12.2014 року № 1173/22.01/37862355 «Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Дзержинське управління регіонального будівництва» (код ЄДРПОУ 37862355) з питань достовірності формування податкових зобов'язань і податкового кредиту під час здійснення фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ «Буделітгруп» (код ЄДРПОУ 39098677) за серпень 2014 р.», яким встановлено завищення податкового кредиту ТОВ «Дзержинське управління регіонального будівництва» у розмірі 100131,50 грн.; скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «Р» від 30.12.2014 р. № НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з викладеними у акті перевірки від 16.12.2014 року № 1173/22.01/37862355 висновками не погоджується, оскільки вони є незаконними, необ'єктивними та не відповідають дійсності, а прийняте відповідачем за наслідками перевірки податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 30.12.2014 р. № НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник позивача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився. Надав до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, надав до суду письмові заперечення на позов, в яких просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 30.12.2014 р. № НОМЕР_1 є таким що відповідає діючому законодавству і підстав для його визнання протиправним та скасування не має.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України органи податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Підпунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до ст.75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлень від 04.12.2014р. № 108/22.01, № 109/22.01 виданих Криворізькою південною ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області: головним державним інспектором відділу перевірок платників податків ОСОБА_2 та головним державним ревізор-інспектором сектору контролю за обігом та оподаткування підакцизних товарів ОСОБА_3, керуючись п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), на виконання вимог абз.1,3,5 п. 75.1.2 п. 75.1, п.п. 78.1.1, п.п. 78.1.4, п.78.1 ст.78, ст.81, п. 82.2 ст. 82 Кодексу та Наказу Криворізької південної ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 04.12.2014р. за №1067 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ДУРБ» (ЄДРПОУ 37862355)» проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ДУРБ» питань достовірності формування податкових зобов'язань і податкового кредиту під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Буделітгруп» (код ЄДРПОУ 39098677) за серпень 2014 р., за результатами якої було складено акт № 1173/22.01/37862355 від 16.12.2014 р. (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п.198.2, п. 198.3 п. 198.4, п.198.6 ст. 198 п. 201.1 п.201.4 п.201.6 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), а саме : встановлено нереальність здійснення господарських операцій, що призвело до завищення податкового кредиту ТОВ «ДУРБ» за серпень 2014 року на суму 100131,50 грн.

На підставі Акту перевірки було винесено податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 30.12.2014 р. № НОМЕР_1, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання на суму 125164,38 грн. (за основним платежем - 100131,50 грн., за штрафними санкціями - 25032,88 грн.).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу(загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає «перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пунктом 135.1 ст.135 ПК України передбачено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.

Відповідно п.137.1 ст.137 ПК України, дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У п. 135.2 ст.135 ПК України вказано, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч.1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з положень пп. 14.1.181. п.14.1.ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений з контрагентом правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним. Сторонами господарських відносин були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операції та правомірно сформований податковий кредит та валові витрати про вказаних вище господарських операцій.

Таким чином, суд доходить висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів, послуг.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту необхідні належним чином оформленні первинні документи.

З наведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є саме наявність у платника податку - належно оформленої податкової накладної, та здійснення операцій з метою досягнення господарської мети.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 Кодексу).

Виходячи з положень п. 198.6. ст. 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У відповідності з п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.

Таким чином, наведеними нормами права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Для підтвердження правомірності формування показників податку на додану вартість під час проведення перевірки та під час судового розгляду позивачем надавалися наступні документи: договори супідряду, податкові накладні, акти приймання - передачі виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт і витрат.

Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, не підтвердженими фактичними обставинами справи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Зауваження відповідача про відсутність в позивача ліцензії на виконання будівельних робіт спростовується наявністю ліцензії в матеріалах справи.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними висновки акту Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 16.12.2014 року № 1173/22.01/37862355 «Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Дзержинське управління регіонального будівництва» (код ЄДРПОУ 37862355) з питань достовірності формування податкових зобов'язань і податкового кредиту під час здійснення фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ «Буделітгруп» (код ЄДРПОУ 39098677) за серпень 2014 р.», яким встановлено завищення податкового кредиту ТОВ «Дзержинське управління регіонального будівництва» у розмірі 100131,50 грн., суд зазначає, що згідно п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової служби України № 984 від 22.12.2010, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Акт перевірки є фіскальним документом, в якому відображені встановлені обставини та порушення з боку платника податків, викладені висновки перевіряючих, які самі по собі не тягнуть жодних правових наслідків для позивача, а тому не потребують судового захисту права та інтереси останнього.

Відтак позовні вимоги в зазначеній задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Згідно вказаних норм суд з метою захисту прав та інтересів, суд виходить за межі позовних вимог та визнає протиправними дії Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо висновків в акті перевірки від 16.12.2014 року № 1173/22.01/37862355 «Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Дзержинське управління регіонального будівництва» (код ЄДРПОУ 37862355) з питань достовірності формування податкових зобов'язань і податкового кредиту під час здійснення фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ «Буделітгруп» (код ЄДРПОУ 39098677) за серпень 2014 р.» про завищення податкового кредиту ТОВ «Дзержинське управління регіонального будівництва» у розмірі 100131,50 грн.

За таких обставин, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 2, 71, 86, 94, 158- 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дзержинське управління регіонального будівництва» - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо висновків в акті від 16.12.2014 року № 1173/22.01/37862355 «Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Дзержинське управління регіонального будівництва» (код ЄДРПОУ 37862355) з питань достовірності формування податкових зобов'язань і податкового кредиту під час здійснення фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ «Буделітгруп» (код ЄДРПОУ 39098677) за серпень 2014 р.» про завищення податкового кредиту ТОВ «Дзержинське управління регіонального будівництва» у розмірі 100131,50 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «Р» № НОМЕР_1 від 30.12.2014 р.

В решті задоволення позовних вимог - відмовити.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю «Дзержинське управління регіонального будівництва» здійснені ним документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету в сумі 250,33 грн. (двісті п'ятдесят гривень тридцять три копійки ).

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складений 20.02.2015 р.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 20.02.2015р. Суддя З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_4 ОСОБА_4 ОСОБА_5