Рішення

від 16.06.2014 по справі 922/674/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2014 р.Справа № 922/674/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бринцева О.В.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 про та зустрічний позов про внесення змін до договору оренди земельної ділянки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1; Харківської міської ради, м. Харків; про внесення змін до договору оренди; за участю представників:

позивача - ОСНастусенко Д.Д.довіреність №08-11/5964/2-13 від 30.12.2013р.;

відповідача - ОСОБА_3, довіреність від 28.03.2014р.

ВСТАНОВИВ:

27.02.2014р. Харківська міська рада звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про внесення змін до договору оренди землі від 04.11.2003 року №6398/03 шляхом визнання договору про зміну до вказаного договору оренди землі укладеним у редакції, викладеній у позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог посилається на ст.ст. 13, 144 Конституції України, ст.ст. 12, 93, 125, 126, 189 Земельного кодексу України та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 30 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 5, 13, 15, 21 Закону України "Про оцінку земель", ст.ст. 629, 649, 651, 653, 654, 792 ЦК України, ст.ст. 179, 188, 193 ГК України.

28.03.2014р. відповідач - ФОП ОСОБА_1, звернулася до господарського суду Харківської області із зустрічним позовом про внесення змін до договору оренди землі, який ухвалою суду від 31.03.2014р. був прийнятий до спільного розгляду із первісною позовною заявою Харківської міської ради у даній справі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримує в повному обсязі, проти зустрічного позову заперечує повністю та просить суд відмовити у його задоволенні, з підстав вказаних у відзиві на зустрічну позовну заяву (вх.№14536 від 29.04.2014р., т.І а.с. 170-175).

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог первісного позову заперечує та просить суд відмовити в позові, з підстав вказаних у відзиві на позов б/н від 31.03.2014р. (вх.№10578 від 31.03.2014р., т.І а.с. 115-120) та у додаткових поясненнях, наданих до суду 16.06.2014р. (вх.№19990), звернувся до суду із заявою (вх.№20066) про відмову від зустрічного позову, у якій вказує, що відповідач відмовляється від зустрічного позову та просить суд прийняти цю відмову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно вивчивши надані учасниками судового процесу докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, суд установив наступне.

На підставі рішення ХVI сесії Харківської міської ради ХХІV скликання від 24.09.2003 р. №178/03 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об"єктів" (т.І а.с.22-23) між Харківською міською радою (орендодавець) та суб"єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 31 жовтня 2003 року (т.І а.с. 18-19). Даний договір було зареєстровано 04 листопада 2003 року за № 6398/03 у Харківському регіональному центрі державного земельного кадастру в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга №4).

В пункті 1.2. договору сторони встановили, що земельна ділянка надається в оренду строком до 01.12.2028р. для будівництва та подальшої експлуатації та обслуговування стаціонарного кафе з літнім майданчиком.

Відповідно до пункту 2.1. договору плата за землю вноситься орендарем у щомісяця у вигляді орендної плати у грошовій формі у розмірі 224,21грн. до 01.12.2005р.; 1641,12грн. з 01.12.2005 року на визначений сторонами рахунок Державного казначейства у м. Харкові, не пізніше п'ятнадцятого числа наступного місяця.

Згідно п.2.2. договору орендна плата за землю збільшується при зміні розміру земельного податку відповідно до законодавства України, при цьому сторони укладають додаткову угоду, яка є невід'ємною частиною цього договору оренди.

Рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013р. №1209/13 (а.с.42) затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 р. Згідно п. 1.1. вказаного рішення затверджено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України. Пунктом 2 рішення встановлено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2013 р. застосовується з 01 січня 2014 року.

Рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 р. № 1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станам на 01.01.2013" (а.с.40) встановлено (п. 2, п. 3), що плата за землю на підставі даних "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" вводиться в дію з 01.01.2014. Зміни до договорів оренди землі, пов'язані зі зміною розміру орендної плати, оформлюються додатковою угодою до договору оренди землі згідно з Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові. Пунктом 5 зазначеного рішення Департамент земельних відносин Харківської міської ради зобов'язано попередити всіх землекористувачів (орендарів) земельних ділянок, реєстрація яких у Державному земельному кадастрі не здійснена, про необхідність приведення розміру плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Харківської міської ради від 29.12.2012р. № 960/12 затверджено Порядок оформлення договорів оренди землі у місті Харкові. Відповідно до пункту 16.4 вказаного Порядку зміни до договору оренди землі, пов'язані зі зміною розміру орендної плати, оформляються додатковою угодою до договору оренди землі. Розмір орендної плати, передбачений договором оренди землі, підлягає перегляду у випадку, також зміни нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №130 від 30.10.2013 року (т.І а.с.30) нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 3 743 032, 00 гривень.

27 листопада 2013 року Департаментом земельних відносин Харківської міської ради рекомендованим поштовим відправленням направлено на адресу відповідача проект додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки №6398/03 від 04.11.2003р. (т.І а.с. 32), але відповідач запропоновану додаткову угоду не підписав.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів та наявність підстав для їх захисту в судововму порядку шляхом визнання відповідної додаткової угоди укладеною.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Конституція України (ст.19) встановлює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

До загальних принципів господарювання відноситься заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст.6 ГК України).

Згідно п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Статтею 627 ЦК України (свобода договору) встановлено наступне. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам за взаємною згодою визначати умови договору, також за взаємною згодою змінювати ці умови або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Із цими положеннями кореспондується норма ч.1. ст.188 ГК України, якою також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Норма ст.30 Закону України "Про оренду землі" так само передбачає, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Порядок зміни та розірвання договору визначено частинами 2-5 названої ст.188 ГК України. В підсумку цитовані норми права встановлюють правило згідно якого зміна договору можлива лише у двох випадках: або добровільно за згодою сторін, або примусово у разі, якщо обов'язок внести зміни прямо передбачений законом або договором.

З урахуванням ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) суд зазначає, що обов'язок по доведенню існування в законі чи договорі обов'язку відповідача внести зміни у спірний договорі оренди земельної ділянки покладений на позивача.

Проте, в даному випадку цей тягар доказування позивачем не витриманий. Доказів існування обов'язку відповідача укласти спірну додаткову угоду до відповідного договору оренди землі не надано.

Норми права, на які посилається позивач у позові (ст.ст.11, 626, 651, 653, 654 ЦК України, ст.ст. 15, 179, 188 ГК України, ст.ст. 2, 13, 15, 18 Закону України "Про оцінку земель", ст. 30 Закону України "Про оренду землі" та інші) містять правила, котрі регулюють загальні засади зміни та розірвання договорів, загальні засади відносин пов'язаних із платою за землю. Жодна з норм, вказаних позивачем, не містить прямого припису про обов'язковість зміни умов договору оренди землі в частині розміру орендної плати в разі прийняття орендодавцем рішення про затвердження нової нормативної грошової оцінки переданих в оренду земель.

Так само немає таких приписів про обов'язкову зміну розміру орендної плати і в нормах Податкового кодексу України, на які також посилається позивач. Так, дійсно статтями 288, 289 ПК України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди з урахуванням нормативної грошової оцінки (річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки). Проте, наведене правило стосується саме встановлення розміру орендної плати, а не її зміни, тобто ці норми застосовуються під час укладання договору, а не протягом його виконання.

Стаття 289 ПК України, яка передбачає індексацію нормативної грошової оцінки земель також не містить жодного припису, який би давав підстави для висновку про те, що індексація нормативної грошової оцінки автоматично означає необхідність збільшення розміру орендної плати пропорційно збільшенню розміру нормативної оцінки землі. Взагалі, жодною з норм Податкового кодексу не передбачено обов'язку вносити зміни в договір у кожному разі, коли після його укладення змінився розмір нормативної грошової оцінки.

Посилання позивача на те, що орендна плата за землю державної та комунальної власності є регульованою ціною не спростовують наведеного висновку, адже державне регулювання розміру орендної плати, як зазначалось вище, здійснюється на стадії укладання договору, а не на стадії його виконання. Ні Закон України "Про ціни та ціноутворення", ні Господарський кодекс України (ст.191, зокрема) не передбачають можливості зміни в односторонньому порядку цін у вже укладених договорах в обхід загального порядку змін умов договору, встановленого ч.1 ст.651 ЦК України, ст. 188 ГК України.

На неможливість органів місцевого самоврядування скасовувати свої попередні рішення, вносити в односторонньому порядку до них зміни, які погіршують становище інших учасників відносин, вказує Конституційний Суд України в рішенні від 16.04.2009р. №7рп/2009, де зокрема зазначається, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Такі обставини, з урахуванням конституційних гарантій прав і свобод (ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України), унеможливлюють примушення відповідача до укладення додаткової угоди, з умовами якої він не згоден та обов'язковість укладення якої законодавством не передбачена.

При цьому суд зауважує, що раніше, в первісній редакції Закону України "Про оренду землі" в ньому містилося правило згідно якого у разі збільшення відповідно до законів України розміру земельного податку орендодавець мав право вимагати збільшення орендної плати, якщо інше не передбачено умовами договору оренди (ч.3 ст.21). Проте, Законом України від 23 грудня 2004 року N 2285-IV це правило було скасоване.

Чинним же зараз законодавством навпаки закріплено принцип незмінності визначеного під час укладання догвору розміру орендної плати, та скасовано його залежність від розміру земельного податку. Так, положеннями ч.1 ст. 23 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що, орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається лише за згодою сторін. Згідно ч. 2 ст. 284 Господарського кодексу України умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Спірним договором також не передбачено, що договір оренди землі може бути змінений без згоди сторін у разі збільшення нормативної грошової оцінки землі.

Так, пунктом 2.2. договору оренди сторони обумовили єдиний випадок за настання якого переглядається розмір орендної плати, - це зміна розміру земельного податку. Такої підстави, як зміна нормативної грошової оцінки землі в договорі не передбачено.

До речі, суд зауважує, що в цьому полягає відмінність між даною справою і справою, котру представник позивача вважає аналогічною у якій Верховний Суд України постановою від 20.08.2013р. визнав обґрунтованими вимоги позивача про збільшення орендної плати у зв'язку зі збільшенням нормативної грошової оцінки землі. Верховний Суд України прийшов до такого висновку на підставі пункту 3.4. договору оренди земельної ділянки від 29.05.2003р., укладеного між Запорізькою міською радою та ПАТ "Запорізький абразивний комбінат", яким було визначено, що "орендна плата підлягає індексації відповідно до індексації грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством". Тобто, в наведеному прикладі збільшення нормативної грошової оцінки землі було дійсно передбачено відповідним договором в якості підстави для збільшення розміру орендної плати. Отже, вказаною постановою від 29.05.2003р. Верховний Суд України підтвердив, що дійсно, як це прямо передбачено нормами ч.1 ст.651 ЦК України та ч.1. ст.188 ГК України, зміна умов договору без згоди сторін допускається, але лише у двох випадках - коли це прямо встановлено Законом, або договором. Наразі ж на, на відміну від наведеного прецеденту, такі підстави в догворі відсутні.

Втім, позивачем не надано ні доказів збільшення розміру земельного податку, ні доказів збільшення нормативної грошової оцінки землі. Так, первісна нормативна грошова оцінка землі, яка була підставою для визначення первісного розміру орендної плати, не зазначена в спірному договорі. Позивачем взагалі не надано доказів що така нормативна грошова оцінка землі проводилась перед укладанням даного договору оренди землі.

Вимоги ухвали суду від 28.02.2014р.,від 20.03.2014р. та від 05.06.2014р., котрими позивача було зобов'язано надати розрахунок суми орендної плати, який був підставою для визначення первісної орендної плати під час укладання договору; витяг про первісну нормативну оцінку землі, яка була підставою для розрахунку орендної плати під час укладання договору, залишені позивачем без виконання.

Без виконання також залишена судова земельно-технічна експертиза, котра була призначена судом у справі спеціально для з'ясування первісної нормативної оцінки землі, первісного розміру земельного податку та факту їх збільшення.

Такі обставини, а саме відсутність документально підтверджених даних про первісний розмір земельного податку та про первісний розмір нормативної грошової оцінки землі, котрі існували на час укладення договору, роблять неможливим порівняння первісного і сучасного розмірів земельного податку та нормативної грошової оцінки землі, та, в підсумку, унеможливлюють висновок про їх, податку та оцінки, зростання. За таких обставин підстави для застосування п.2.2. договору і для висновку про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати відсутні.

Приходячи до висновку про невідповідність спірної додаткової угоди вимогам Закону суд враховує також те, що умови, які позивач просить суд змінити, відносяться не тільки до тих, зміна яких допускається пунктом 2.2. відповідного договору оренди землі, а саме пункт 2 "Плата за землю", а й до інших пунктів, зміна яких ні пунктом 2.2., ні іншими пунктами договору або Закону не передбачена.

Так, Позивач просить суд додати пункт 1.3 до договору, вказавши в ньому кадастровий номер земельної ділянки, хоча довідки з земельного кадастру, яка б підтверджувала присвоєння саме цій земельній ділянці саме цього номеру позивач не надав.

Відсутні в позовній заяві також обґрунтування позовних вимог щодо доповнення договору п.п. "в" п.2.5., в якому позивач просить доповнити перелік підстав для зміни орендної плати такою підставою як, "зміна нормативної грошової оцінки землі".

Про незаконність цих вимог позивача свідчить те, що в даному разі позивач просить суд врегулювати в договорі відносини, які вже врегульовані нормативними актами, при чому просить зробити це у інший спосіб, ніж це передбачено цими актами. Але це неприпустимо, адже згідно ч.2 ст.6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, лише ті свої відносини, які не врегульовані цими актами.

У відповідності до ч.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, в т.ч. типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Конкретизувати умови означає визначити ті умови договору, які мають змінюваний характер в залежності від конкретних умов відповідних правовідносин (стосовно договору оренди земельної ділянки, наприклад, це місцезнаходження, цільове призначення, площа та якісні характеристики земель, перелік, характеристика і стан лінійних споруд, інших об'єктів інфраструктури, у тому числі доріг, наявність обмежень, ставка та розмір орендної плати, строк дії договору тощо).

В даному ж випадку позивач, пропонуючи умови договору, котрих немає у типовому договорі оренди землі, який затверджений Постановою КМУ від 30.03.2004р. N220 "Про затвердження Типового договору оренди землі", насправді просить не конкретизувати, а змінити і доповнити умови типового договору, тобто просить врегулювати в догворі відносини, які вже врегульовано в нормативному акті, що прямо суперечить забороні на відступ від умов типового договору, встановленій ч.2 ст. ЦК України та ч.4 ст.179 ГК України.

Так, зокрема, в Типовому договорі оренди землі, затв. ПКМУ від 30.03.2004р. N220, а саме в вичерпному переліку підстав для перегляду розміру орендної плати відсутні пропоновані позивачем у спірній додатковій угоді умови щодо зміни розміру орендної плати у разі "зміни нормативної грошової оцінки землі" (див. п. 13).

Відповідність таких пропонованих позивачем умов договору типовому договору оренди землі, затвердженому самим позивачем, Харківською міською радою, не може бути прийняте до уваги, оскільки рішення органів місцевого самоврядування не можуть суперечити нормативним актам центральних органів державної влади.

Відсутність "зміни нормативної грошової оцінки землі" в переліку підстав перегляду розміру орендної плати визначеному в п.2.2. чинної редакції договору, до речі, є додатковим доказом того, що наразі, на момент звернення позивача із позовом, зміна нормативної грошової оцінки землі не є підставою для зміни розміру орендної плати. В противному разі, потреби б в доповненні відповідного переліку цією додатковою підставою у позивача не виникало б.

Необхідність зміни решти пунктів договору також нормативно не обґрунтована позивачем, наявність законодавчих чи передбачених договором підстав для примушення відповідача погодитись із пропонованими умовами, позивачем не доведена. Посилання представника позивача на необхідність привести спірний договір у відповідність із типовим договором є юридично неспроможними, адже ні Постановою КМУ від 30.03.2004р. N220 "Про затвердження Типового договору оренди землі", ні жодною іншою нормою права не передбачено обов'язку орендарів приводити у відповідність із вказаним типовим договором договори, які були укладені до його, типового договору, затвердження. Тим більше, що пропонована позивачем у спірній додатковій угоді редакція договору не відповідає змісту типового договору затвердженого Постановою КМУ від 30.03.2004р. N220 "Про затвердження Типового договору оренди землі"

На підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог (існування обов'язку відповідача щодо укладення спірної додаткової угоди про зміну розміру орендної плати за договором оренди землі) та не доведено відповідність пропонованої додаткової угоди вимогам Закону, а відтак позовні вимоги є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на Законі, а отже не підлягають задоволенню.

Суд зауважує, що висловлений вище висновок суду про неможливість односторонньої зміни умов договору внаслідок зміни нормативної оцінки землі відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, принципам свободи договору (ст. 3 ЦК України), принципам свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом; заборони незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст.6 ГК України). Суд зауважує, що позивач під час укладення спірного договору оренди землі будучи вільним у обранні його умов самостійно погодив і розмір орендної плати у договорі і строк дії договору. Тому у позивача відсутні підстави перекладати власні ризики, пов'язані із інфляційними процесами та/або іншими несприятливими економічними явищами на відповідача, шляхом одностороннього коригування умов договору на свою користь.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат за первісним позовом суд керується ст. 49 ГПК України і покладає їх на позивача.

Стосовно зустрічного позову суд зазначає наступне.

В судовому засіданні 16.06.2014р. відповідач відмовився від зустрічного позову та просить суд прийняти відмову від зустрічних позовних вимог.

Заява відповідача про прийняття відмови від зустрічного позову, в зв'язку з відмовою від цього позову, не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, довіреність представника відповідача, наявна в матеріалах справи (б/н від 28.03.2014р., т.І а.с.155) свідчить, що представник наділений правом відмовитись від позову, в зв'язку з чим заява про відмову від позову приймається судом.

Прийняття судом відмови позивача від позову є підставою для припинення провадження по справі за зустрічним позовом згідно п. 4 ст. 80 ГПК України.

Стаття 7 ЗУ "Про судовий збір" передбачає вичерпний перелік підстав для повернення з державного бюджету судового збору. Відповідно до цієї статті, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням); 5) закриття провадження у справі.

Оскільки провадження у справі за зустрічною позовною заявою підлягє не закриттю, а припиненню, в даному випадку відсутні правові підстави для повернення суми судового збору з державного бюджету. Цей висновок суду узгоджується з п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказується, що передбачений статтею 7 Закону перелік підстав повернення судового збору є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 3, 6, 16, 525, 526, 627, 629, 640, 651, 654 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 188, 284 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, п.4 ст.80, ст.ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Провадження у справі в частині зустрічного позову припинити.

Повне рішення складено 19.06.2014 р.

Суддя О.В. Бринцев

/Справа №922/674/14/