Постанова

від 20.07.2015 по справі 913/27/15

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.07.2015 справа №913/27/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівБудко Н.В. Геза Т.Д., Сгара Е.В. при секретарі: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача (скаржника): розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу на рішення господарського суду від у справіЛебеденко В.В. Сутковий А.М. - довіреність б/н від 18.07.2014 р.; Не з'явився; Сєвєродонецької міської ради м.Сєвєродонецьк, Луганської області Луганської області 08.06.2015 р. № 913/27/15 за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Антекс-автоматика" м.Сєвєродонецьк, Луганської області Сєвєродонецької міської ради м.Сєвєродонецьк, Луганської області провизнання недійсною додаткової угоди б/н від 18.08.2011р. до договору оренди землі № 718 від 05.12.2003 р. (державна реєстрація від 27.10.2012р. за № 441290004000337) ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Антекс-автоматика" м.Сєвєродонецьк, Луганської області, звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою до відповідача, Сєвєродонецької міської ради про визнання недійсною додаткової угоди б/н від 18.08.2011 до договору оренди землі № 718 від 05.12.2003 р. (державна реєстрація від 27.10.2012р. №441290004000337).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що додаткова угода була укладена на виконання рішення сесії шостого скликання Сєвєродонецької міської ради № 431 від 29.03.2011р. "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка", яке було прийняте з порушенням процедури його прийняття.

Рішенням від 08.06.2015р. по справі 913/27/15 господарський суд Луганської області позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Антекс-автоматика" до Сєвєродонецької міської ради задовольнив у повному обсязі, посилаючись на те, що оскільки рішення Сєвєродонецької міської ради №431 від 29.03.2001 р. було визнано протиправним та скасовано постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області, що набрала чинності 01.04.2014р. Рішення № 431 було скасовано як протиправне, відтак з моменту прийняття воно, як нелегітимне, не може продовжувати жодних правових наслідків, у тому числі у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно - грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням господарського суду Луганської області, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати дане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 08.06.2015 р. - залишити без змін.

Судовий процес в апеляційний інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст.81-1 ГПК України.

Заслухавши доводи представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи 05.12.2003 р. між Сєвєродонецькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Антекс-автоматика" було укладено договір оренди земельної ділянки № 718.

У п. 1 договору оренди землі від 05.12.2003р. зазначено, що орендодавець, на підставі рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради № 1381 від 12.08.2003р., та рішення Сєвєродонецької міської ради за № 837 від 02.09.2003 р., надає, а орендар набуває право на оренду земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Сєвєродонецьк, Луганська область, вул. Пивоварова, 3Г. В оренду передається земельна ділянка площею 0,6326 га. Грошова оцінка земельної ділянки складає 623933,38 грн.

Договір укладається на строк до 05.12.2028 р. включно, починаючи з дати державної реєстрації договору оренди (п. 2.2. Договору).

Згідно п. 2.3. Договору орендна плата за землю вноситься Орендарем самостійно в грошовій формі в розмірі 6863,26 грн. на рік. Розмір орендної плати щорічно переглядається при індексації грошової оцінки земельної ділянки відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, а також у інших випадках, передбачених діючим законодавством України.

Між сторонами укладалось кілька додаткових угод протягом дії зазначеного договору, у тому числі й оспорювана позивачем додаткова угода б/н від 18.08.2011 р. (державна реєстрація від 27.10.2012 р. №441290004000337), яка укладена на виконання рішення сесії Сєвєродонецької міської ради № 431 від 29.03.2011 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка" та рішення сесії Сєвєродонецької міської ради "Про затвердження коефіцієнтів орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду з земель міської ради" від 28.04.2011 за № 516.

Відповідно до умов зазначеної додаткової угоди сторони узгодили зміну вартості нормативної грошової оцінки орендованої землі на суму 1607626,38 грн.

Відповідно до додаткової угоди сторони вирішили абзац 1 та 2 розділу 2.3 договору оренди землі змінити на: "Орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі в розмірі з 01.07.2011 по 31.12 2011 - 56266 грн. 92 коп. на рік, що складає 3,5% від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2012 по 31.12.2012 - 72343 грн. 19 коп. на рік, що складає 4,5% від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 80381 грн. 32 коп. на рік, що складає 5% від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 88419 грн. 45 коп. на рік, що складає 5,5% від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2015 - 96457 грн. 58 коп. на рік, що складає 6% від нормативної грошової оцінки. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі з 01.07.2011 по 31.12.2011 - 4688 грн. 91 коп., з 01.01.2012 по 31.12 2012 - 6028 грн. 60 коп., з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 6698 грн. 44 коп., з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 7368 грн. 29 коп., з 01.01.2015 - 8038 грн. 13 коп. протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця".

Ця додаткова угода є невід'ємною частиною договору і діє з 01.07.2011 р. (п. 3 додаткової угоди).

Дана додаткова угода була зареєстрована Управлінням Держкомзему у м.Сєвєродонецьк Луганської області 27.10.2012р. за № 441290004000337.

З матеріалів справи вбачається, що Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012р. за позовом ТОВ ВКФ "ЛІА" ЛТД до Сєвєродонецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, позовні вимоги задоволено, рішення № 431 від 29.03.2011р. визнано протиправним та скасоване.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014 р. постанову Сєвєродонецького суду Луганської області від 03.08.2012р. залишено в силі.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що Рішення сесії Сєвєродонецької міської ради №431 від 29.03.2011 р. визнано протиправним та скасовано постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 р., яке залишено в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014року, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що 01.04.2014 р. набрав чинності судовий акт, згідно з яким Рішення №431 від 29.03.2011 р., на підставі якого укладено спірну додаткову угоду від 07.02.2012 р. до договору оренди землі, скасовано як протиправне.

Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Відповідно до п.1 ст. 16 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового праву та інтересу. П. 2 цієї ж статті передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких, в тому числі, відносяться і визнання правочину недійсним. Предметом розгляду даної справи є питання недійсності правочину додаткової угоди б/н від 18.08.2011р.

Згідно ч.1 ст. 202 ЦК України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1,3,5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам ч.1 ст.15, ст.21 Закону України "Про оренду землі".

Також за п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно з п.п.288.1., 288.4. ст.288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно п. 288.4., пп.288.5.1., 288.5.2. п. 288.5. ст.288 Податкового кодексу України (в редакції на дату звернення позивача з позовом до місцевого господарського суду) розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів-чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 №2756-VI, який набрав чинності з дня набрання чинності Податковим кодексом України, до частини другої статті 21 Закону України "Про оренду землі" внесені зміни, в силу яких розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Таким чином, з наведених вище положень Податкового кодексу України, Закону України "Про оренду землі" вбачається, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений у договорі оренди.

Податковий кодекс України передбачає лише порядок визначення орендної плати за землю та граничні розміри орендної плати. Також, договором оренди землі мають визначатись форма, умови внесення орендної плати, при цьому строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності повинні встановлюватись відповідно до Податкового кодексу України.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років; ч.ч.1, 2 ст.20 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до положень Конституції України, а саме ст. 144 Конституції України зазначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Пуктом 34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Ч.1 ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до ч.1 ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Реалізовуючи виключні повноваження в земельних правовідносинах, Сєвєродонецька міська рада прийняла рішення № 431 від 29.03.2011р., яке було визнане протиправним та скасоване постановою Вищого адміністративно суду яка набрала чинності 01.04.2014р.

Згідно до п.2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі, коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином для встановлення факту відповідності оспорюваної додаткової угоди вимогам чинного на момент її укладення законодавству, необхідно встановити відповідність станом на 18.08.2011 р. рішення №431 від 29.03.2011року, яке, як зазначено вище, визнано протиправним та скасовано постановою в адміністративній справі, яка набрала чинності 01.07.2014 р.

Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Пунктом 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. №11 визначено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення. Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України. Разом з тим якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою статті 236 ЦК України можливість настання таких прав та обов'язків у майбутньому припиняються.

З вищенаведеного вбачається, що рішення № 431 Сєвєродонецької міської ради від 29.03.2011 було скасовано як протиправне, відтак з моменту прийняття воно, як нелегітимне, не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати, тому вимоги позивача у частині визнання додаткової угоди б/н від 18.08.2011р. до договору оренди землі від 05.12.2003р. обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст. 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання визнано недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих що пов'язані з його недійсністю, зобов'язання за визнаною недійсною додатковою угодою до договору оренди припиняється на майбутнє (ст. 207 Господарського кодексу України) проте недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Стосовно строку позовної давності, апеляційний суд зазначає, що відповідно до положень ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відтак, днем початку перебігу вказаного строку є не дата реєстрації спірної додаткової угоди у Держкомземі (27.10.2012 р.), а дата набрання законної сили 01.04.2014 р. (дата прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали, якою залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 р. про скасування рішення № 431 від 29.03.2011 р.), отже позовну заяву було подано до місцевого господарського суду 16.04.2015 р. в межах встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, рішення господарського суду Луганської області від 08.06.2015р. у справі №913/27/15 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та приписами чинного законодавства, тому судовою колегією до уваги не приймаються.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в порядку ст.49 ГПК України підлягають віднесенню на скаржника.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. 99, ст.101, ст.102, ст.103, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Луганської області від 08.06.2015р. у справі №913/27/15 - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Сєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецьк Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 08.06.2015р. у справі №913/27/15 - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: Н.В. Будко

Судді: Т.Д.Геза

Е.В. Сгара

Надруковано: 5 прим.

1. скаржнику (відповідачу)

2. позивачу

3. у справу

4. апеляційному суду

5. ГСЛО