Ухвала

від 22.07.2015 по справі 826/6330/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2015 року Справа: № 826/6330/15

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Жигіля Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Братіслава» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до товариства з обмеженою відповідальністю «Братіслава» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ :

Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві ( далі - позивач ) звернулась до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Братіслава» ( далі - відповідач ) про стягнення з відповідача податкової заборгованості в розмірі 333 322,70 грн. на користь Державного бюджету України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2015 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Братіслава» ( далі - ТОВ «Братіслава» ) є юридичною особою та перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві ( далі - ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві ).

01.06.2012 р. позивачем було прийнято податкову вимогу № 1180 про сплату ТОВ «Братіслава» суми податкового боргу за узгодженим податковим зобов'язанням станом на 01.06.2012 р. в розмірі 20 224,01 грн.

Позивачем було проведено камеральну перевірку ТОВ «Братіслава» з питань своєчасності сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з плати за землю за податковий ( звітний ) період: березень 2012 року - січень 2013 року, за результатами якої складено акт від 11.02.2013 р. № 694/15-513/19121195.

У ході проведення перевірки податковим органом було встановлено порушення ТОВ «Братіслава» строків сплати самостійно визначених податкових зобов'язань з плати за землю.

На підставі висновків, наведених у вказаному акті перевірки, позивачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.02.2013 р. № 0000721550, яким ТОВ «Братіслава» визначено суму штрафу в розмірі 22 252,27 грн., та №0000411530, яким ТОВ «Братіслава» нараховано штраф на суму 3467,49 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення ТОВ «Братіслава» оскаржені не були, ніким не скасовані, однак, залишились невиконаними товариством, а визначені в них суми його грошових зобов'язань набули статусу узгоджених.

Крім того, ТОВ «Братвслава» було самостійно визначено та задекларовано його податкові зобов'язання зі сплати земельного податку за 2013-2015 роки та подану відповідні декларації до контролюючого податкового органу, а саме:

1) розрахунок по земельному податку з юридичних осіб за 2013 рік від 04.02.2013 р. №9003990875 на загальну суму 28 162,54 грн.;

2) розрахунок по орендній платі з юридичних осіб за 2013 рік від 07.02.2013 р. № 9004853443 на загальну суму 268919,97 грн.;

3) розрахунок по земельному податку з юридичних осіб за 2014 рік від 12.02.2014 р. № 9005986354 на загальну суму 28 162,54 грн.;

4) розрахунок по земельному податку з юридичних осіб за 2015 рік від 16.02.2015 р. №9016217699 на загальну суму 18 254,76 грн.

Однак, наведені самостійно визначені відповідачем податкові зобов'язання були ним виконані лише частково: сплачено 4310,68 грн. - в рахунок погашення зобов'язання з плати за землю по орендній платі за 2013 рік та 110,14 грн. - в рахунок погашення зобов'язання з плати за землю за 2013 рік.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача податкового боргу в розмірі 333 322,70 грн., про стягнення якого просить позивач, і доказів його сплати відповідач суду не надав.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України та нормами Податкового кодексу України ( далі - ПК України ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України закріплено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 ПК України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з п. 38.1 ст. 38 ПК України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з п. 46.1 ст. 46 ПК України, податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктами 54.1, 54.3 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію; дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків; дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом; результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Згідно з п. 57.1, 57.3 ст. 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У п. 203.2 ст. 203 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Пунктом 287.3 статті 287 ПК України передбачено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до пп. 20.1.18 п. 20.1 ст. 20 ПК України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Згідно з п. 95.1, 95.3 ст. 95 ПК України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що податковим законодавством регламентовано зобов'язання платника податків сплачувати самостійно визначені та задекларовані ним платежі, зокрема з плати за землю та/або з орендної плати, а також суми узгоджених податкових зобов'язань, нарахованих йому податковим органом. У свою чергу, зазначеному зобов'язанню платника податків кореспондує право контролюючого податкового органу вимагати від нього своєчасної і повної сплати податкових платежів, застосовувати відповідні штрафні санкції в разі порушення податкової дисципліни та звертатися до суду з позовами про стягнення з недобросовісного платника узгодженої суми податкового боргу.

Виходячи з цього, колегія суддів встановила, що станом на день звернення ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві до суду з даним адміністративним позовом сума податкової заборгованості відповідача становила 333 322,70 грн.

Зазначена сума заборгованості ТОВ «Братіслава» складається з несплачених товариством узгоджених податкових зобов'язань за податковими повідомленнями-рішеннями від 19.02.2013 р. № 0000721550 і №0000411530 ( 3467,49 грн. + 22252,27 грн. ) та несплачених самостійно задекларованих податкових зобов'язань з плати за землю/орендної плати за землю за 2013, 2014 та 2015 роки /264 609,38 грн. ( 268 920,06 грн. - 4310,68 грн. ) + 11624,24 грн. ( 11734,38 грн. - 110,14 грн. ) + 28 162,54 грн. + 1521,23 грн. + 1685,55 грн. (пеня)/.

При цьому, доводи апелянта про те, що сума зазначених самостійно задекларованих ним податкових зобов'язань за 2013 рік була частково сплачена товариством шляхом здійснення податкових платежів з орендної плати за землю в сумі 71014,00 грн. та із земельного податку в розмірі 14 334,40 грн., колегія суддів вважає безпідставними і такими, що не підтверджуються належними і допустимими, у розумінні ст. 70 КАС України, доказами, оскільки самі лише ксерокопії банківських документів, які були надані апелянтом до суду першої інстанції / а.с. 115-125 / та в ході апеляційного провадження / а.с. 174-195 / і, на його думку, підтверджують реальність таких платежів, за відсутності їх оригіналів, такими доказами не є і до уваги колегією суддів не приймаються.

Посилання апелянта на те, що в нього відсутній обов'язок сплачувати плату за землю та/або орендну плату, оскільки він вже не є землекористувачем, колегія суддів вважає не обґрунтованими, оскільки суми податкових зобов'язань товариства по деклараціям за 2013-2015 роки, з яких, зокрема складається сума податкового боргу, були самостійно ним визначені та задекларовані, а отже, є узгодженими в розумінні ст. 54 ПК України та підлягають сплаті.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на рішення Господарського суду м. Києва від 18 лютого 2015 року, оскільки в межах цієї господарської справи встановлено лише той факт, що ТОВ «Братіслава» помилково продовжувало сплачувати замість податку на землю орендну плату до 2013 року / а.с. 113 /. Водночас, податкові повідомлення-рішення від 19.02.20123 р., дійсно прийняті з підстав несвоєчасного виконання відповідачем своїх податкових зобов'язань до 2013 року, однак, вони товариством не оскаржені та у передбаченому законодавством порядку не скасовані, а отже, вказані в них суми є узгодженими і підлягають сплаті; інші суми, що входять до складу податкового боргу, про стягнення якого просить позивач, утворилися за період після 2013 року.

Твердження апелянта про те, що в 2015 році ним було самостійно скориговано у бік зменшення суми задекларованих зобов'язань з плати за землю за 2013-2015 роки шляхом подання уточнюючого розрахунку, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки апелянтом не надано жодних належних і допустимих доказів того, що позивачем були прийняті та враховані такі уточнюючі розрахунки або щодо оскарження дій податкового органу щодо їх неприйняття чи неврахування.

Крім того, посилання апелянта на те, що він з липня 2013 року не має доступу до місця зберігання бухгалтерської документації за 2012 рік, оскільки таке приміщення захоплене ТОВ «Редека», апеляційний суд також не приймає до уваги, так як зазначені обставини не спростовують факт наявності у ТОВ «Братіслава» податкового боргу в розмірі 333 322,70 грн., про стягнення якого просить позивач, та жодним чином не підтверджують доводи апеляційної скарги.

Таким чином, дослідивши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що апелянт у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції частково погодився з сумою податкового боргу, яку позивач просить з нього стягнути.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову та вважає, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Братіслава» підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2015 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Братіслава» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 22.07.2015 р.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.