Рішення

від 14.07.2015 по справі 910/13087/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2015Справа №910/13087/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно виробниче підприємство "МАКСУС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАВЕЛЕС"

про стягнення 24 116,19 грн.

Суддя Гулевець О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Іванова Т.Б. (дов.), Омельченко М.А. (директор)

Від відповідача: Калініченко В.І. (дов.)

У судовому засіданні 14.07.2015 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно виробниче підприємство "МАКСУС" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "МАВЕЛЕС" помилково перерахованих коштів в розмірі 24 116,19 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 порушено провадження у справі № 910/13087/15 та призначено її до розгляду на 16.06.2015.

11.06.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "МАВЕЛЕС" надійшов відзив на позовну заяву.

15.06.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно виробниче підприємство "МАКСУС" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 16.06.2015 з'явився представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "МАВЕЛЕС".

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно виробниче підприємство "МАКСУС" в судове засідання 16.06.2015 не з'явився, витребуваних ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 у справі №910/13087/15 документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2015 розгляд справи №910/13087/15 відкладено на 07.07.2015.

07.07.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно виробниче підприємство "МАКСУС" надійшли документи та письмові пояснення по справі.

Представники позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно виробниче підприємство "МАКСУС" в судовому засіданні 07.07.2015 надали суду пояснення по суті позовних вимог, підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "МАВЕЛЕС" в судовому засіданні 07.07.2015 надав суду пояснення по справі, підтримав викладені у відзиві обставини, заперечив позовні вимоги.

В судовому засіданні 07.07.2015 оголошено перерву до 14.07.2015.

13.07.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "МАВЕЛЕС" надійшли додаткові заперечення проти позовних вимог.

Представники позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно виробниче підприємство "МАКСУС" в судовому засіданні 14.07.2015 надали суду письмові пояснення відносно правових підстав стягнення з відповідача грошових коштів, перерахованих за договором №С7 від 30.10.2013.

В письмових поясненнях позивач зазначає, що сума у розмірі 10230,40 грн. перерахована за платіжним дорученням №470 від 29.01.2014 з призначенням згідно рахунку №А-12-000834 від 02.12.2014 за грудень 2014 року підлягає стягненню на підставі п. 3.1.7 договору № С7 від 30.10.2013, ст. 526 ЦК України (відповідно до якої зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору), ст. 762 ЦК України (відповідно до якої орендна плата здійснюється за користування майном) та сума у розмірі 9644,65 грн. перерахована платіжним дорученням №773 від 29.08.2014 з призначенням платежу згідно договору №С7 від 30.10.2013 підлягає стягненню як помилково перераховані кошти та набуті відповідачем без достатніх правових підстав, оскільки строк дії Договору №С7 від 30.10.2014 припинив дію і заборгованості по оплаті орендної плати не існувало, а тому зазначена сума підлягає стягненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 22 ГПК України, зміна предмету або підстави позову здійснюється шляхом подання позивачем письмової заяви до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Враховуючи те, що у судовому засіданні 07.07.2015 було розпочато розгляд справи по суті, про що зазначено у протоколі судового засідання від 07.07.2015, то подані представником позивача у судовому засіданні 14.07.2015 письмові пояснення, в яких позивачем змінено підстави позову, не приймаються судом до розгляду. Крім того, суд звертає увагу позивача, що зміна предмету або підстави позову, у відповідності до ст. 22 ГПК України, викладається в окремих письмових заявах.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "МАВЕЛЕС" в судовому засіданні 14.07.2015 заперечив позовні вимоги.

Враховуючи те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 14.07.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позову, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

30.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно виробниче підприємство "МАКСУС" (позивачем, суборендарем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАВЕЛЕС" (відповідачем, орендарем), був укладений договір суборенди № С7 (далі - договір), відповідно до якого орендар передає, а суборендар приймає в оперативну суборенду нежитлове (нежитлові) приміщення площею 184 кв. м. в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Магніторська, 1.

Об'єкт суборенди знаходиться в користуванні орендаря з правом суборенди на підставі договору оренди № Б2/2014 від 01.03.2013 (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 3.1.1. договору, суборендар сплачує орендарю оренду плату за користування об'єктом суборенди (орендна плата) та експлуатаційні виплати. Орендна плата та експлуатаційні витрати нараховуються суборендарю та сплачуються ним з дати підписання акту приймання-передачі (включно) до дати підписання акту приймання-передачі про повернення (включно).

Пунктом 3.1.7. договору передбачено, що суборендар до 05 грудня 2013 року сплачує орендарю орендну плату за останній місяць суборенди.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання акту приймання-передачі та дійсний до 31.12.2014.

Відповідно до п. 5.2. договору, передача та повернення об'єкту суборенди здійснюється за актом приймання-передачі.

Відповідно до п. 5.4. договору, об'єкт суборенди вважається фактично поверненим орендарю з моменту підписання акту приймання-передачі про повернення об'єкту суборенди. Акт приймання-передачі про повернення об'єкту суборенди підписується в останній день строку дії договору.

01.01.2014 за Актом приймання-передачі об'єкта суборенди до договору, орендар (відповідач) передав, а суборендар (позивач) прийняв у тимчасове платне користування нежитлове (нежитлові) приміщення загальною площею 184 м 2, що знаходиться у будівлі їдальні за адресою: м. Київ, вул. Магніторська, 1.

Листом вих. №119 від 27.06.2014 відповідач повідомив позивача про дострокове припинення дії договору №С7 від 30.10.2013 та вказав, що останнім днем строку договору є 29 липня 2014 року.

29.07.2014 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору суборенди № С7, відповідно до якої, сторони домовились достроково припинити дію договору суборенди №С7 від 30.10.2013 з 31.07.2014.

31.07.2014 за Актом приймання-передачі (повернення) об'єкта суборенди до договору № С7 від 30.10.2013, позивач передав (повернув), а відповідач прийняв нежитлове (нежитлові) приміщення загальною площею 184 м 2, що знаходиться у будівлі їдальні за адресою: м. Київ, вул. Магніторська, 1.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує, що за останній місяць суборенди позивачем було сплачено двічі, а саме: платіжним дорученням №432 від 23.12.2013 у сумі 10230,40 грн. та платіжним дорученням №731 від 04.08.2014 у сумі 9644,65 грн. Також, платіжним дорученням №773 від 29.08.2014 позивач помилково перерахував грошові кошти за суборенду згідно договору суборенди №С7 від 30.10.2013 у сумі 9644,65 грн.

29.12.2014 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 99 про повернення помилково перерахованих грошових коштів.

Оскільки, відповідач грошові кошти у розмірі 19875,05 грн. позивачу не повернув, останній звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача помилково перерахованих грошових коштів у розмірі 19875,05 грн., а також, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, 3% річних у розмірі 208,64 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4032,50 грн.

Відповідач позовні вимоги заперечив, посилаючись на те, що платіжними дорученнями №432 від 23.12.2013 на суму 10230,40 грн. та №731 від 04.08.2014 на суму 9644,65 грн. позивачем було сплачено орендну плату за січень 2014 року та липень 2014 року відповідно, а грошові кошти у розмірі 9644,65 грн. сплачені платіжним дорученням №773 від 29.08.2014 підлягають зарахуванню як штраф на підставі п. 8.2.4. договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначено судом вище, між сторонами було укладено договір суборенди № С7 від 30.10.2013.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Позивач, мотивуючи позовні вимоги, стверджує, що платіжним дорученням №432 від 23.12.2013 у сумі 10230,40 грн. та платіжним дорученням №731 від 04.08.2014 у сумі 9644,65 грн. позивачем було двічі сплачено орендну плату за останній місяць суборенди та платіжним дорученням №773 від 29.08.2014 помилково перераховано грошові кошти за суборенду згідно договору суборенди №С7 від 30.10.2013 у сумі 9644,65 грн., внаслідок чого, на думку позивача, грошові кошти у розмірі 19875,05 грн. є помилково перерахованими та безпідставно набутими відповідачем, а тому, на підставі ст. 1212 ЦК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору суборенди № С7 від 30.10.2013, відповідачем передано позивачу в оренду нежитлове приміщення площею 184 кв. м. в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Магніторська, 1, а позивач зобов'язався здійснювати орендну плату за користування вказаним приміщенням.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивачем здійснювалось користування приміщенням у період з січня 2014 року по липень 2014 року включно.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи рахунки на оплату, докази здійснення позивачем оплат за договором, встановив, що грошові кошти у розмірі 10230,40 грн. за платіжним дорученням №432 від 23.12.2013 були сплачені позивачем як орендний платіж за січень 2014 року на підставі рахунку на оплату №А-01-000613 від 02.12.2013 та грошові кошти у розмірі 9644,65 грн. за платіжним дорученням № 731 від 04.08.2014 були сплачені позивачем як орендний платіж за липень 2014 року на підставі рахунку на оплату №А-07-000382 від 25.06.2014.

Таким чином, грошові кошти у розмірі 10230,40 грн. за платіжним дорученням №432 від 23.12.2013 та грошові кошти у розмірі 9644,65 грн. за платіжним дорученням № 731 від 04.08.2014 були сплачені позивачем на виконання умов договору суборенди №С7 від 30.10.2013 як орендні платежі за січень 2014 року та за липень 2014 року, в які позивачем здійснювалося користування орендованим приміщенням.

Вищенаведене свідчить, що грошові кошти у розмірі 10230,40 грн. набуті відповідачем на підставі договору суборенди №С7 від 30.10.2013, у зв'язку з чим, посилання позивача на положення ст. 1212 ЦК України, визнаються судом безпідставними, а вимоги у частині стягнення 10230,40 грн. такими, що не підлягають задоволенню.

Водночас, у письмових поясненнях, поданих представником позивача до суду 07.07.2015 та 14.05.2015, було зазначено, що грошові кошти сплачені платіжним дорученням №470 від 29.01.2014 в рахунок оплати за грудень 2014 (останній місяць оренди) та у зв'язку із розірванням договору суборенди № С7 від 30.10.2013 підлягають поверненню позивачу.

Проте, позивачем у позові не заявлялось вимог про стягнення грошових коштів сплачених за платіжним дорученням №470 від 29.01.2014, а тому судом у межах даної справи не досліджуються питання щодо наявності чи відсутності підстав для повернення грошових коштів у розмірі 10230,40 грн. сплачених платіжним дорученням №470 від 29.01.2014.

З приводу грошових коштів у розмірі 9644,65 грн., сплачених платіжним дорученням №773 від 29.08.2014, то судом встановлено наступне.

З платіжного доручення №773 від 29.08.2014 вбачається, що позивачем на рахунок відповідача сплачено грошові кошти у розмірі 9644,65 грн. з призначенням платежу: оплата за суборенду за договором суборенди №С7 від 30.10.2013.

Як встановлено судом, додатковою угодою від 29.07.2014 до договору суборенди №С7 сторони домовились достроково припинити дію договору суборенди з 31.07.2014 та за Актом приймання-передачі (повернення) об'єкта суборенди від 31.07.2014, позивач передав (повернув), а відповідач прийняв нежитлове (нежитлові) приміщення загальною площею 184 м 2, що знаходиться у будівлі їдальні за адресою: м. Київ, вул. Магніторська, 1.

Отже, договір оренди припинив свою дію з 31.07.2014 відповідно до додаткової угоди від 29.07.2014.

Водночас, згідно із положеннями статті 1212 ЦК України, до відсутності правової підстави вищенаведена стаття відносить також і випадок, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала (скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі).

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13.

Отже, наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин, у даному випадку на підставі договору суборенди №С7 від 30.10.2013 та набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 9644,65 грн. сплачених позивачем за платіжним дорученням №773 від 29.08.2014 з призначенням платежу: оплата за суборенду за договором суборенди №С7 від 30.10.2013, не виключає можливості застосування положень ст. 1212 ЦК України, оскільки, припинення дії договору суборенди №С7 від 30.10.2013 є тією підставою, яка відпала в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, зазначив, що у позивача існувала заборгованість за договором суборенди № С7 від 30.10.2013, а тому грошові кошти у розмірі 9644,65 грн. не підлягають поверненню відповідачу. Крім того, відповідач стверджував, що грошові кошти у розмірі 9644,65 грн. сплачені платіжним дорученням №773 від 29.08.2014 були зараховані відповідачем в рахунок суми штрафу на підставі п. 8.2.4. договору суборенди № С7 від 30.10.2013, відповідно до умов якого, у випадку прострочення позивачем строку сплати платежів передбачених договором більш ніж на 15 (п'ятнадцять) календарних днів, до позивача застосовується штраф в розмірі 50% місячної орендної плати (окремо для кожного місяця в якому відбулося прострочення).

Проте, суд вважає вищенаведені заперечення відповідача необґрунтованими, оскільки, у матеріалах справи відсутні докази наявності спору між сторонами щодо заборгованості за договором суборенди № С7 від 30.10.2013, а в межах даної справи судом не досліджується питання щодо наявності чи відсутності заборгованості за договором суборенди № С7 від 30.10.2013. Також, суд не наділений правом вважати зарахованими кошти в оплату орендних платежів.

Крім того, будь-яких доказів звернення відповідача з вимогою до позивача про стягнення штрафу, нарахованого відповідно до п. 8.2.4. договору матеріали справи не містять, а у судовому засіданні 14.07.2015 представник відповідача підтвердив, що вимоги про стягнення штрафу до позивача не заявлялись.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що грошові кошти у розмірі 9644,65 грн., перераховані позивачем відповідачу після припинення дії договору суборенди № С7 від 30.10.2013, були сплачені в рахунок сплати орендних платежів, чи в рахунок заборгованості за даним договором чи як штрафні санкції за договором.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 9644,65 грн., а тому задовольняє позов у даній частині.

Позивачем, також заявлено про стягнення інфляційних втрат у розмірі 4032,50 грн. та 3% річних у розмірі 208,64 грн.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом вище, позивач 29.12.2014 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 99 про повернення помилково перерахованих грошових коштів. Відповідачем вказану вимогу отримано 29.12.2014.

Наведене дає підстави стверджувати, що після отримання вимоги позивача, в силу вимог ст. 530 та ст. 1212 ЦК України, у відповідача виникло грошове зобов'язання.

Оскільки, відповідачем порушено зобов'язання щодо повернення грошових коштів у розмірі 9644,65 грн. у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (отримана 29.12.2014), розмір 3% річних (з 06.01.2015 по 12.05.2015) складає 100,67 грн. та розмір інфляційних втрат (з лютого 2015 року по квітень 2015 року) складає 3183,36 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАВЕЛЕС" (01001, м. Київ, пров. Музейний, будинок 2, літ. В, код ЄДРПОУ 37193333) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно виробниче підприємство "МАКСУС" (02121, м. Київ, вул. Декабристів, будинок 12/37, кв. 301, код ЄДРПОУ 38473245) заборгованість у розмірі 9644 (дев'ять тисяч шістсот сорок чотири) грн. 65 коп., 3% річних у розмірі 100 (сто) грн. 67 коп., інфляційні витрати у розмірі 3183 (три тисячі сто вісімдесят три) грн. 36 коп., судовий збір у розмірі 979 (дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 45 коп. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 20.07.2015.

Суддя О.В. Гулевець