Рішення

від 13.07.2015 по справі 910/22718/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2015Справа №910/22718/14

за позовом: Служби автомобільних доріг у Донецькій області, м.Красноармійськ, ЄДРПОУ 25946285

до відповідача 1: Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське», м.Київ, ЄДРПОУ 25186738

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс», м.Київ, ЄДРПОУ 34901286

за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Данилейка Тараса Івановича, с.Стайки

за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Коронкова Сергія Олександровича, м.Київ

про стягнення 23 390,45 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Лукашова І.О. - по дов.

від відповідача 1: Бортник Л.В. - по дов.

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Служба автомобільних доріг у Донецькій області, м.Донецьк звернулась до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача 1, Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське», м.Київ, відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс», м.Київ про стягнення 23 390,45 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на завдання Товариством з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс», цивільно-правову відповідальність якого, як власника транспортного засобу RENAULT 11 GTA, державний номер АА 6614 НВ, застраховано Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Іллічівське», збитків Службі автомобільних доріг у Донецькій області шляхом пошкодження під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди 19.10.2011р. металевого бар'єрного огородження на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500. На підтвердження розміру завданих збитків заявник посилається на фактичні витрати Служби автомобільних доріг у Донецькій області, які було понесено на відновлення дорожнього огородження.

Відповідач 1 у відзиві без номеру та дати, що надійшов до господарського суду м.Києва 12.11.2014р., проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на виплату позивачу страхового відшкодування у розмірі, що був встановлений за результатом проведеної суб'єктом оціночної діяльності оцінки вартості завданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс» збитків. За твердженнями вказаного учасника судового процесу, розмір збитків, що заявлений до стягнення у межах провадження по справі №910/22718/14, є необґрунтованим.

Відповідач 2 відзиву на позовну заяву не надав, у судовому засіданні 03.12.2014р. своєї правової позиції по суті спору не висловив.

Вказаний учасник судового процесу у судове засідання 13.07.2015р. також не з'явився, представника не направив, проте, Товариство з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням №0103034464050.

Ухвалою від 28.10.2014р. господарського суду міста Києва залучено Данилейка Тараса Івановича до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Ухвалою від 19.11.2014р. господарського суду міста Києва залучено Коронкова Сергія Олександровича до участі у справі в якості третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Треті особи у судове засідання 13.07.2015р. не з'явилась, пояснень по суті спору не надали. При цьому, за висновками суду вказані учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду спору з огляду на таке.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

За приписами ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

За змістом наявних в матеріалах справи документів адресою третьої особи 1 є: 09210, Київська область, Кагарлицький район, с.Стайки, вул.Петровського, 63; адресою третьої особи 2 є: м.Київ, проспект П.Тичини, 12-В, кв.31.

На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 26.06.2015р. з метою повідомлення третіх осіб про час та місце розгляду справи.

Про отримання третьою особою 2 означеної судової кореспонденції свідчить поштове повідомлення №010303444069.

Одночасно, конверт з вказаною вище ухвалою, що скерований третій особі 1, було повернуто на адресу суду з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами третіх осіб, які наявні в матеріалах справи, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення вказаних учасників судового процесу про час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у третіх осіб можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.

З приводу неявки відповідача 2 та третіх осіб в судове засідання 13.07.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічними правами наділено третю особу у ст.27 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 26.06.2015р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач 2 та треті особи не з'явились у судове засідання 13.07.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового процесу не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, дослідивши представлені до матеріалів справи документи, господарський суд встановив:

Виходячи зі змісту постанови від 16.12.2011р. Кагарлицького районного суду Київської області по справі №3-845/11, 19.10.2011р. о 10 годині на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу RENAULT 11 GTA, державний номер АА 6614 НВ, керування яким здійснював Данилейко Тарас Іванович.

У постанові від 16.12.2011р. Кагарлицького районного суду Київської області по справі №3-845/11 зазначено, що водій транспортного засобу не впорався з керуванням та скоїв наїзд на перешкоду - металеве бар'єрне огородження.

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, зокрема, акт б/н від 01.03.2001р. приймання передачі автомобільних доріг, інженерних споруд, захисних та декоративних насаджень, елементів благоустрою, облаштування доріг та технічних засобів по організації дорожнього руху та перелік доріг, що передаються з Донецького обласного об'єднання державних підприємств до Адміністрації автомобільних доріг, автомобільну дорогу Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь було закріплено за Службою автомобільних доріг у Донецькій області.

Представленим суду тимчасовим реєстраційним талоном №539303 підтверджується, що транспортний засіб RENAULT 11 GTA, державний номер АА 6614 НВ належить на праві оренди Товариству з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс». Строк дії означеного тимчасового талону визначено з 12.10.2010р. по 31.12.2015р. Тобто, на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди наведеним джерелом підвищеної небезпеки володів саме відповідач 2.

Постановою від 16.12.2011р. Кагарлицького районного суду Київської області, винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 19.10.2011р. о 10 годині на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500, визнано водія автомобіля RENAULT 11 GTA, державний номер АА 6614 НВ - Данилейко Тараса Івановича.

Доказів оскарження та скасування наведеного судового акту в апеляційному чи касаційному порядку матеріали справи не містять.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, постанова від 16.12.2011р. Кагарлицького районного суду Київської області по справі №3-845/11 має преюдиціальне значення, а встановлені в ній факти повторного доведення не потребують.

За приписами ст.21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.

У ст.11 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що страховик подає інформацію про укладені та достроково припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних у порядку, встановленому у положенні про централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яке затверджується уповноваженим органом за поданням МТСБУ.

Відповідно до п.1.3 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого Розпорядженням №566 від 09.07.2010р. Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, база даних Моторного транспортного страхового бюро України - це єдина централізована база даних Моторного транспортного страхового бюро України щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Користувачами бази даних Моторного транспортного страхового бюро України є страховики, Дирекція Моторного транспортного страхового бюро України, органи державної влади, підприємства, установи, організації, громадяни.

Основними функціями єдиної централізованої бази даних є, в тому числі, надання відкритої інформації для вільного і загальнодоступного користування.

Згідно з п.5.3 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого Розпорядженням №566 від 09.07.2010р. Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, інформація, отримана з бази даних Моторного транспортного страхового бюро України, використовується з метою отримання відомостей про наявність чи відсутність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди та отримання відомостей про страховика, який застрахував цивільно-правову відповідальність власника наземного транспортного засобу на дату ДТП або на дату укладення договору обов'язкового страхування.

Отже, з наведеного вище вбачається, що відомості бази даних Моторного транспортного страхового бюро України є публічними та можуть бути використані судом з метою визначення наявності полісу обов'язкового страхування у особи, яку визнано винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, в межах провадження по справі №910/22718/14. Аналогічну позицію наведено у постанові від 05.08.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-4/5903-2012-10/519-2012.

З наявної в матеріалах справи довідки №7/2-28/29955 від 21.10.2014р., наданої Моторним транспортним страховим бюро України, вбачається, що цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу RENAULT 11 GTA, державний номер АА 6614 НВ на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди було застраховано Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Іллічівське» за полісом №АА6397261.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи судом було витребувано у відповідача 1 поліс, за яким застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу RENAULT 11 GTA, державний номер АА 6614 НВ.

На виконання вимог суду Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Іллічівське» надано поліс №АА6397261, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс». Вказаним полісом встановлено нульовий розмір франшизи та ліміт відповідальності в розмірі 50 000 грн.

Таким чином, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується страхування цивільно-правової відповідальності особи, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом RENAULT 11 GTA, державний номер АА 6614 НВ , саме відповідачем 1.

Дослідивши всі наявні в матеріалах справи документи у їх сукупності господарський суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог Служби автомобільних доріг у Донецькій області до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» з огляду на наступне.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

За приписами ст.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Дорожньо-транспортною пригодою за вказаним нормативно-правовим актом визнається подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Як встановлено судом, 19.10.2011р. о 10 годині на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу RENAULT 11 GTA, державний номер АА 6614 НВ, керування яким здійснював Данилейко Тарас Іванович, внаслідок чого було пошкоджено металеве бар'єрне огородження.

За висновками суду, вказана подія є страховим випадком у розумінні ч.2 ст.8 Закону України «Про страхування» та ст.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Тобто, саме наведеним нормативно-правовим актом регламентовано відносини між позивачем, як потерпілим, та відповідачем 1, як особою, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність винної у спричиненні шкоди особи.

За приписами ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви. Особа, якій подається заява про страхове відшкодування, зобов'язана надавати консультаційну допомогу заявнику під час складення заяви і на вимогу заявника зобов'язана ознайомити його з відповідними нормативно-правовими актами, порядком обчислення страхового відшкодування (регламентної виплати) та документами, на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача 1 підтверджені, 07.09.2012р. Служба автомобільних доріг у Донецькій області звернулась до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» з заявою про виплату страхового відшкодування.

Як встановлено судом, на замовлення відповідача 1 було проведено оцінку пошкодженого бар'єрного огородження суб'єктом оціночної діяльності Гармідаровою Юлією Петрівною (свідоцтво №10398 від 28.08.2013р.). За наслідками проведення оцінки складено звіт №1018/7 від 30.12.2013р., в якому встановлено, що вартість металевого бар'єрного огородження на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500 до дорожньо-транспортної пригоди складала 8960 грн., а після дорожньо-транспортної пригоди ціна залишків становила 990 грн.

07.02.2014р. представниками відповідача 1 на підставі приписів ст.31 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування та складено страховий акт №ЦО-42906-АА-0006397261-01, згідно змісту якого страховиком прийнято рішення про виплату потерпілій особі страхового відшкодування в сумі 7970 грн.

Наявним матеріалах справи платіжним дорученням №2483 від 18.02.2014р. підтверджується факт виплати Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Іллічівське» страхового відшкодування у зазначеній вище сумі Службі автомобільних доріг у Донецькій області.

Не погоджуючись з визначеним відповідачем 1 розміром страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» грошових коштів в сумі 23 390,45 грн. (31 360,45 грн. -7970 грн.).

У п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 31 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що шкода, пов'язана з пошкодженням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей чи їх фізичним знищенням, - це різниця між вартістю відповідного об'єкта до та після дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні розміру страхового відшкодування у відносинах обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми ст.31 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальними та підлягають застосуванню при визначенні поняття «шкоди», розмір якої підлягає відшкодуванню страховиком, у даному випадку Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Іллічівське».

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведені вище норми чинного законодавства, позивач при зверненні до суду з розглядуваним позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» повинен довести, що розмір завданої дорожній споруді шкоди, розрахований у відповідності до приписів ст. 31 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» як різниці між вартістю відповідного об'єкта до та після дорожньо-транспортної пригоди становить 31 360,45 грн. (23 390,45 грн. страхове відшкодування у заявленому до стягнення розмірі + 7970 грн. сума виплаченого страхового відшкодування).

Проте, за висновками суду, належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження вказаним обставинам Службою автомобільних доріг у Донецькій області до матеріалів справи не представлено.

При цьому, наданий акт №152 приймання виконаних робіт за лютий 2012р. та докази оплати виконаних робіт за ним суд не приймає в якості належного та допустимого доказу розміру шкоди, обов'язок з відшкодування якої виникає у страховика (відповідача 1) з урахуванням приписів ст.ст.22, 31 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки наведеними нормами визначено, що у випадку пошкодження дорожньої споруди розмір шкоди для визначення розміру страхового відшкодування визначається саме як різниця між вартістю відповідного об'єкта до та після дорожньо-транспортної пригоди, а не як фактичні витрати, що були понесені позивачем на відновлення пошкодженого об'єкту.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалою від 03.12.2014р. було призначено по справі судову експертизу, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім.Засл.проф. М.С.Бокаріуса, що повністю узгоджується з нормою ч.3 ст.41 Господарського процесуального кодексу України та п.7 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

На вирішення судовому експерту поставлено, в тому числі, наступні запитання: чи підтверджується документально початкова вартість пошкодженого під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 19.10.2011р., дорожнього огородження на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500 на рівні 8690 грн.?; якщо ні, то яка була вартість дорожнього огородження на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500 до моменту дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 19.10.2011р.?; чи підтверджується документально залишкова вартість пошкодженого під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 19.10.2011р., дорожнього огородження на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500 на рівні 990 грн.?; якщо ні, то яка була вартість дорожнього огородження на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500 після пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 19.10.2011р.?

За результатами проведення судової експертизи судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.Засл.проф. М.С.Бокаріуса Стьопіним Р.С. складено висновок №90 від 20.05.2015р.

У висновку №90 від 20.05.2015р. судовим експертом зазначено, що визначити вартість дорожнього огородження на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500 до та після дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 19.10.2011р., не вбачається можливим з огляду на ненадання позивачем витребуваних експертом документів.

У письмових поясненнях №01.3-394 від 29.04.2015р., які представлені позивачем на вимогу суду, зазначено, що неможливість надання витребуваних судовим експертом документів обумовлена зміною місця знаходження Служби автомобільних доріг у Донецькій області та знаходженням всіх документів у м.Донецьку, а їх отримання за умови проведення антитерористичної операції не вбачається можливим.

Отже, враховуючи, що Службою автомобільних доріг у Донецькій області не було представлено судовому експерту документів для визначення вартості дорожнього огородження на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500 до та після дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 19.10.2011р., експертне дослідження по визначеним питанням проведено не було.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Іллічівське» має бути відшкодовано шкоду саме у заявленому до стягнення розмірі заявником до матеріалів справи не представлено.

Наразі, непогодження Служби автомобільних доріг у Донецькій області з результатами проведеної на замовлення Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» оцінки, результати якої викладено у звіті №1018/7 від 30.12.2013р., суд до уваги не приймає, як такі, що є доказово необґрунтованими. При цьому, суд зауважує наступне.

Оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери (ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Статтею 13 вказаного нормативно-правового передбачено можливість здійснення рецензування звіту про оцінку майна. Зокрема, зазначено, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Отже, з наведеного вбачається, що Служба автомобільних доріг у Донецькій області у разі непогодження з результатами оцінки, проведеної Гармідаровою Юлією Петрівною, мала право та реальну можливість замовити рецензування звіту №1018/7 від 30.12.2013р. Проте, в матеріалах справи відсутні докази оспорювання позивачем у визначеному законом порядку звіту, на підставі якого було визначено вартість металевого бар'єрного огородження на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500 до та після дорожньо-транспортної пригоди.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, приймаючи до уваги, що позивачем не доведено, що розмір завданої дорожній споруді шкоди, розрахований у відповідності до приписів ст. 31 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» як різниця між вартістю відповідного об'єкта до та після дорожньо-транспортної пригоди становить 31 360,45 грн. та перевищує розмір страхового відшкодування, визначений відповідачем 1 на підставі звіту №1018/7 від 30.12.2013р. суб'єкта оціночної діяльності Гармідарової Юлії Петрівни, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Служби автомобільних доріг у Донецькій області до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» про стягнення 23 390,45 грн. є доказово необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

З приводу позовних вимог Служби автомобільних доріг у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс» господарський суд зазначає наступне.

Згідно із ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За приписами ст.1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст.1194 Цивільного кодексу України особа , яка застрахувала свою цивільну відповідальність , у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 Господарського процесуального кодексу України).

Виходячи з цього, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди безпосередньо до винної особи позивач повинен довести: а) неправомірність поведінки особи; б) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Наявність всіх наведених елементів є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Вказаної правової позиції також дотримується і Вищий господарський суд у постанові від 24.11.2014р. по справі №921/89/14-г/9.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи. До того ж, судам необхідно виходити з презумпції вини правопорушника, тобто позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, навпаки, відповідач повинен довести, що збитки завдано не з його вини. Аналогічну правову позицію наведено у Роз'ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994р. Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди».

Як вказувалось вище, тимчасовим реєстраційним талоном №539303 підтверджується, що транспортний засіб RENAULT 11 GTA, державний номер АА 6614 НВ належав на праві оренди Товариству з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс». Вказаний тимчасовий талон діяв з 12.10.2010р. по 31.12.2015р. Отже, на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди наведеним джерелом підвищеної небезпеки володів саме відповідач 2.

З представлених відповідачем 2 пояснень вбачається, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка визнана винною постановою від 16.12.2011р. Кагарлицького районного суду Київської області по справі №3-845/11 - Данилейко Тарас Іванович, працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс» на посаді водія-експедитора, а під час дорожньо-транспортної пригоди виконував свої службові обов'язки.

Таким чином, наведене вище свідчить, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс» виник обов'язок з відшкодування шкоди, завданої винними діями третьої особи 1 шляхом пошкодження під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди 19.10.2011р. металевого бар'єрного огородження на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500.

Наразі, суд зауважує, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача 2 розмір шкоди є обґрунтованим у розумінні приписів ст.ст.1166, 1192 Цивільного кодексу України. При цьому, судом прийнято до уваги таке.

За поясненнями позивача, пошкоджену під час дорожньо-транспортної пригоди 19.10.2011р. споруду було відновлено за рахунок Служби автомобільних доріг у Донецькій області, що підтверджується актом №152 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2012р. Як вказує позивач, витрати заявника на ремонт металевого бар'єрного огородження на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500 склали 31360,45 грн. (платіжне доручення №255 від 09.02.2012р.).

Статтею 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу». Особа, яка проводить судову експертизу користується правами і несе обов'язки, зазначені у ст.31 цього Кодексу. Висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам. Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин. У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні (ст.42 Господарського процесуального кодексу України).

Як вказувалось вище, ухвалою від 03.12.2014р. було призначено по справі судову експертизу, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім.Засл.проф. М.С.Бокаріуса. На вирішення судовому експерту також було поставлено таке питання: чи підтверджується документально розмір шкоди в сумі 31 360,45 грн., що завдана Службі автомобільних доріг у Донецькій області внаслідок пошкодження дорожнього огородження на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500 під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 19.10.2011р.?; якщо ні, то в якому розмірі підтверджується розмір шкоди, заподіяної наведеній особі внаслідок пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 19.10.2011р., дорожніх споруд?

Судом зазначалось, що за результатами проведення судової експертизи, судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.Засл.проф. М.С.Бокаріуса Стьопіним Р.С. складено висновок №90 від 20.05.2015р.

На означене вище запитання суду експертом зазначено, що вартість відновлювальних робіт огородження на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500 внаслідок пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди 19.10.2011р. підтверджується на рівні 31 360,45 грн.

За змістом ст.42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі і копія його надсилається сторонам.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У п.18 Постанови №4 від 23.03.2012р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» викладено правову позицію про те, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи, складений експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.Засл.проф. М.С.Бокаріуса в частині надання відповіді на перелічені вище питання, суд знаходить його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд приймає до уваги висновок судового експерта у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи документами, як доказ понесення позивачем внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди на загальну суму 31 360,45 грн.

При цьому, слід зауважити, що порядок визначення розміру шкоди у разі пошкодження дорожніх споруд, який передбачено ст.31 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем 2, не застосовується з огляду на те, що наведеним нормативно-правовим актом регламентовано порядок визначення страхового відшкодування, яке має місце у відносинах між потерпілим та страховиком, на що додатково вказує знаходження ст.31 у розділі 111 «Порядок здійснення страхового відшкодування на території України» вказаного нормативно-правового акту.

Крім того, судом враховано, що за змістом ст.1166 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується потерпілій особі в повному обсязі, що повністю відповідає встановленому нормами права принципу справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Враховуюче наведене, після отримання від Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» (як страховика) страхового відшкодування, розрахованого в порядку вимог ст.31 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Служба автомобільних доріг у Донецькій області має право на отримання відшкодування шкоди в повному обсязі від особи, яка її завдала, що, за висновками суду, узгоджується з приписами ст.1187, 1194 Цивільного кодексу України.

У даному випадку причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями та завданою шкодою полягає в тому, що через те, що водій транспортного засобу RENAULT 11 GTA, державний номер АА 6614 НВ не впорався з керування автомобілем, було пошкоджено металеве бар'єрне огородження на ділянці автомобільної дороги Н-20 Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь, км.125 + 500. Саме наведеними обставинами була викликана необхідність здійснення відновлювального ремонту дорожньої споруди вартістю у 31 360,45 грн.

Стосовно наявності вини суд зазначає, що така складова деліктного правопорушення презюмується, в той час як Товариством з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс» доказів відсутності своєї вини у завданні позивачу збитків у заявленому до стягнення розмірі до матеріалів справи не представлено.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Служби автомобільних доріг у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс» про стягнення 23 390,45 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні

Враховуючи, що за висновками суду, спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача 2, згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати на проведення судової експертизи покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Служби автомобільних доріг у Донецькій області, м.Красноармійськ до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське», м.Київ про стягнення 23 390,45 грн.

Задовольнити позовні вимоги Служби автомобільних доріг у Донецькій області, м.Красноармійськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс», м.Київ про стягнення 23 390,45 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсан Транс» (04070, м.Київ, Подільський район, вул.Жашківська, буд.20, ЄДРПОУ 34901286) на користь Служби автомобільних доріг у Донецькій області (85307, Донецька область, м.Красноармійськ, вул.Дніпропетровська, буд.2) грошові кошти в сумі 23 390,45 грн. та господарські витрати в розмірі 12187 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 15.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 20.07.2015р.

Суддя М.О. Любченко