Ухвала

від 02.07.2015 по справі 2а-6266/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2015 року м. Київ К/800/15466/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012

у справі 2а-6266/12/2070

за позовом Приватного підприємства "Оберон"

до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова

Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Оберон" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012 позов задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена позапланова документальна виїзна перевірка ПП "ОБЕРОН" по взаємовідносинам з ТОВ "Ліон" за період з 01.03.2011 по 31.03.2011 року, ТОВ "ЮСАЕМ" за період з 01.06.2011 по

30.08.2011 року, ТОВ "Трубопласт Україна" за період 01.04.2011 по 30.06.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.4 ст. 138, пп п. 185.1 ст. 185, 186, 187, п. 188.1 ст. 188, ст. 196, ст. 197, ст. 198, ст. 199 Податкового Кодексу України, за результатами якої складено акт від 21.02.2012 за №404/23-5/30235942.

На підставі вищезазначеного акта відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:№ 0001202302, яким визначено суму податкового зобов'язання за податком на прибуток приватних підприємств в сумі 155268,00 грн.; № 0001322302, яким визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) з податку на додану вартість в сумі 124116,00 грн.; № 0001302302 , яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 12331,00 грн.

Пунктом 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З викладених правових норм випливає, що при реалізації права на податковий кредит платник повинен довести факти придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ; платник повинен представити належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів (робіт, послуг) та податкові накладні. Зазначені документи повинні відповідати встановленим законодавством вимогам, містити несуперечливу та достовірну інформацію, підтверджувати реальність виконання платником відповідних господарських операцій.

У справі, що переглядається, суди на підставі дослідження поданих позивачем первинних документів (якими були оформлені операції з придбання товарів у рамках господарських правовідносин з названими контрагентами) встановили, що ці операції мали реальний характер та були опосередковані дійсним рухом активів. Зокрема, суди перевірили динаміку правовідносин позивача з кожним з названих контрагентів, з'ясували зміст кожної операції та її підтвердження необхідними документами первинного бухгалтерського та податкового обліку (як-от - видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями; транспортування товару у процесі виконання поставок здійснювалося транспортом позивача та підтверджено товарно-транспортними накладними, посвідченнями про відрядження; придбаний товар зберігався Підприємством в орендованих ним нежитлових приміщеннях). Суди також з'ясували факт використання позивачем придбаного товару у власному виробництві.

У рамках даної справи відповідачем не подано належних доказів на підтвердження відповідних обставин та не доведено здійснення Підприємством та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди.

Доводи відповідача про відсутність у спірних постачальників задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цих постачальників; ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку яких Підприємство не може нести відповідальність.

Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено неможливості виконання спірними постачальниками послуг наявними у них силами та засобами з урахуванням видів та обсягів поставлених товарів, а також з огляду на те, що вчинення окремих дій у процесі виконання цих поставок (як-от перевезення товару) було покладено на позивача.

Відомості ж про наявне у контрагентів на праві власності або оренди майно не знаходяться у вільному доступі, у зв'язку з чим у Підприємства була відсутня реальна можливість перевірити такі дані відносно його постачальників.

Так само і перевірка фактичного перебування контрагента за місцем реєстрації не входить до кола обов'язків платника податків-покупця, а відтак не може впливати на порядок формування ним даних податкового обліку.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів про відсутність законних підстав для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 у справі 2а-6266/12/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 у справі 2а-6266/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко