Ухвала

від 15.07.2015 по справі 0870/11097/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року м. Київ К/800/62348/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - Інспекція)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15.01.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2013

у справі № 087/11097/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Азов.Сервіс" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.11.2012 № 0003071530 та № 0003061510.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.01.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2013, позов задоволено з посиланням на доведеність платником реальності виконання операцій з придбання товарів та робіт у задекларованих контрагентів, тоді як порушення кримінальних справ за фактами фіктивного підприємництва у діяльності окремих постачальників не є свідченням недобросовісності Товариства як платника податків та не спростову\ факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що на момент проведення перевірки первинні документи по взаємовідносинам зі спірними постачальниками платником представлено не було; суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки обставинам, установленим під час проведення слідчих дій, щодо фіктивного підприємництва контрагента позивача (колективного підприємства «Альянс»).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено позапланову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських відносин з фірмою «Капітель плюс», будівельно-виробничим підприємством «Строитель-плюс», колективним підприємством «Альянс», приватним підприємством «Габарит-Груп», приватним підприємством «Пан Буд», приватним підприємством «Сіті Буд», приватним підприємством «Мастер Торг», приватним підприємством «Комманд», товариством з обмеженою відповідальністю «Бренд строй», приватним підприємством «Ротонда Торг», приватним підприємством «Базис Торг», приватним підприємством «Укрторгпартнер» за період з 01.01.2009 по 30.06.2012.

Під час цієї перевірки (результати якої висвітлені в акті від 23.10.2012 № 818/22/31247042) Інспекція не визнала право позивача на формування у податковому обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями придбання товарів, робіт та послуг у перелічених контрагентів з посиланням на фіктивний характер цих операцій.

На обґрунтування цього висновку Інспекція послалася на:установлені у рамках проведення оперативних слідчих заходів факти заснування цих підприємств (зокрема, колективного підприємства «Альянс») з метою провадження фіктивного підприємництва та прикриття незаконної діяльності з мінімізації податків; неперебування контрагентів за місцезнаходженням, що було розцінено контролюючим органом як доказ безтоварності господарських операцій між позивачем і заявленими контрагентами та створення формальної видимості виконання взаємних зобов'язань та штучного документообігу з метою необґрунтованого одержання податкової вигоди.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття Інспекцією податкового повідомлення-рішення від 07.11.2012 № 0003071530, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 286 107,75 грн. (у тому числі 237 884 грн. за основним платежем та 48223,75 грн. за штрафними санкціями), а також податкового повідомлення-рішення від 07.11.2012 № 0003061530 про збільшення платникові грошового зобов'язання з податку на прибуток на 321 620,50 грн. (у тому числі 286 481 грн. за основним платежем та 35139 грн. за штрафними санкціями).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені законодавчі положення (які кореспондуються з підпунктами 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») дають підстави для висновку про те, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

До 01.04.2011 порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 Податкового кодексу України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

В силу пункту 138.4 цієї ж статті Кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Оцінивши за правилами статті 86 КАС представлені платником первинні документи, складенням яких опосередковувалися операції з названими постачальниками, суди дійшли цілком об'єктивного висновку про дотримання платником наведених правил оподаткування по взаємовідносинам зі справними контрагентами з огляду на достатність поданих Товариством документів для встановлення змісту цих операцій, ідентифікації їх учасників та підтвердженості їх реального виконання.

Суди попередніх інстанцій дали правильну юридичну оцінку обставинам, на які посилається Інспекція, зокрема щодо кримінальної справи, порушеної за фактом фіктивного підприємництва колективного підприємства «Альянс», зазначивши про індивідуальний характер відповідальності платника податків за виконання податкового обов'язку.

Пояснення осіб, надані у рамках кримінального провадження, не стосуються операцій спірних контрагентів з позивачем у справі, та не спростовують обставин, засвідчених первинними документами.

Неперебування контрагента за місцезнаходженням не свідчить про те, що таке підприємство не провадить господарську діяльність, перебуваючи за іншою адресою.

Таким чином, висновок судів про те, що платником здійснені реальні, зумовлені розумними економічними причинами, господарські операції з переліченими контрагентами, витрати Товариства за цими операціями (у тому числі і по сплаті ПДВ) документально підтверджені, мають виробничий характер та понесені у рамках провадження платником господарської діяльності, ґрунтується на дослідженні та оцінці наявних у матеріалах справи доказах та є правильним.

Доводи ж Інспекції, викладені у касаційній скарзі, спрямовані на переоцінку доказів, які оцінені судами з дотриманням вимог статті 86 КАС, що перебуває поза межами повноважень касаційної інстанції.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відхилити.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15.01.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2013 у справі № 087/11097/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько